Відмінності між версіями «Київ»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
м (додано інформацію про охорону здоровя)
Мітки: Візуальний редактор перше редагування
(вікіфікація)
Рядок 28: Рядок 28:
 
| висота = 179
 
| висота = 179
 
| ref-висота =
 
| ref-висота =
| водойма = р. [[Дніпро]], р. [[Либідь (річка)|Либідь]]<!--, р. [[Десна]]-->
+
| водойма = річки [[Дніпро]], [[Либідь (річка)|Либідь]]<!--, р. [[Десна]]-->
 
| станція = [[Київ-Пасажирський]]
 
| станція = [[Київ-Пасажирський]]
 
| відстань =
 
| відстань =
Рядок 86: Рядок 86:
   
 
=== Розташування ===
 
=== Розташування ===
Місто розташоване на півночі України, на межі [[Полісся]] і [[лісостеп]]у по обидва [[берег]]и [[Дніпро|Дніпра]] в його середній течії. Площа міста 836 км². [[Довжина]] вздовж берега&nbsp;— понад 20 [[кілометр|км]].
+
Місто розташоване на півночі України, на межі [[Полісся]] і [[лісостеп]]у по обидва береги [[Дніпро|Дніпра]] в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега&nbsp;— понад 20 км.
   
 
Київ здавна розташовувався на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «[[Шлях із варягів у греки]]». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. [[Рельєф]] Києва сформувався на межі [[Придніпровська височина|Придніпровської височини]], а також [[Поліська низовина|Поліської]] та [[Придніпровська низовина|Придніпровської низовин]]. Більша частина міста лежить на високому (до 196&nbsp;м над рівнем моря) правому березі Дніпра&nbsp;— Київському плато, порізаному густою сіткою [[яр]]ів на окремі височини: [[Печерські пагорби]], гори [[Щекавиця|Щекавицю]], [[Хоревиця|Хоревицю]], [[Батиєва гора|Батиєву]] та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.
 
Київ здавна розташовувався на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «[[Шлях із варягів у греки]]». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. [[Рельєф]] Києва сформувався на межі [[Придніпровська височина|Придніпровської височини]], а також [[Поліська низовина|Поліської]] та [[Придніпровська низовина|Придніпровської низовин]]. Більша частина міста лежить на високому (до 196&nbsp;м над рівнем моря) правому березі Дніпра&nbsp;— Київському плато, порізаному густою сіткою [[яр]]ів на окремі височини: [[Печерські пагорби]], гори [[Щекавиця|Щекавицю]], [[Хоревиця|Хоревицю]], [[Батиєва гора|Батиєву]] та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.
Рядок 93: Рядок 93:
 
{{seealso|Річки Києва}}
 
{{seealso|Річки Києва}}
 
[[Файл:Киевское правобережье 02.jpg|міні|250px|Вид на низинну частину правобережного Києва]]
 
[[Файл:Киевское правобережье 02.jpg|міні|250px|Вид на низинну частину правобережного Києва]]
* Основною рисою Києва є наявність великої гідрографічної «вісі»&nbsp;— річки [[Дніпро]], яка поділяє територію міста на дві частини&nbsp;— правобережну і лівобережну. [[Дніпро]]&nbsp;— найбільша в Києві, третя за довжиною і площею басейну річка Європи після [[Волга|Волги]] і [[Дунай|Дунаю]]. Після будівництва каскаду дніпровських водосховищ [[гідрологічний режим]] Дніпра (зокрема і в межах Києва) змінився. Так, підпір [[Канівське водосховище|Канівського водосховища]] сягає течії Дніпра в районі [[Міст Метро|моста Метро]] на території Києва. Поблизу Києва (на північ) розташовано [[Київське водосховище]] на Дніпрі.
+
* Основною рисою Києва є наявність великої гідрографічної «вісі»&nbsp;— річки [[Дніпро]], яка поділяє територію міста на дві частини&nbsp;— правобережну і лівобережну. Дніпро&nbsp;— найбільша в Києві, третя за довжиною і площею басейну річка Європи після [[Волга|Волги]] і [[Дунай|Дунаю]]. Після будівництва каскаду дніпровських водосховищ [[гідрологічний режим]] Дніпра (зокрема і в межах Києва) змінився. Так, підпір [[Канівське водосховище|Канівського водосховища]] сягає течії Дніпра в районі [[Міст Метро|моста Метро]] на території Києва. Поблизу Києва (на північ) розташовано [[Київське водосховище]] на Дніпрі.
* Територія Києва також дренується численними постійними та тимчасовими водотоками, які утворюють гідрографічну мережу з близько 70 малих [[річка|річок]], що зрештою впадають у [[Дніпро]]. Структура гідрографічної мережі малих річок Києва визначається басейновими угрупованнями водних об'єктів.
+
* Територія Києва також дренується численними постійними та тимчасовими водотоками, які утворюють гідрографічну мережу з близько 70 малих річок, що зрештою впадають у Дніпро. Структура гідрографічної мережі малих річок Києва визначається басейновими угрупованнями водних об'єктів.
 
** Гідрографія правого берега: центральна частина&nbsp;— басейн річки [[Либідь (річка)|Либідь]] з її притоками, а також басейн річки [[Почайна]] (див. [[Озера Опечень|Опечень]]) з головними притоками [[Глибочиця (річка)|Глибочиця]] та [[Сирець (річка)|Сирець]]; північна та західна частини міста розташовані в басейні річки [[Ірпінь (річка)|Ірпінь]], а точніше її приток&nbsp;— річок [[Нивка]] та [[Горенка (річка)|Горенка]]; південна частина міста&nbsp;— у басейні річки [[Віта (річка)|Віта]].
 
** Гідрографія правого берега: центральна частина&nbsp;— басейн річки [[Либідь (річка)|Либідь]] з її притоками, а також басейн річки [[Почайна]] (див. [[Озера Опечень|Опечень]]) з головними притоками [[Глибочиця (річка)|Глибочиця]] та [[Сирець (річка)|Сирець]]; північна та західна частини міста розташовані в басейні річки [[Ірпінь (річка)|Ірпінь]], а точніше її приток&nbsp;— річок [[Нивка]] та [[Горенка (річка)|Горенка]]; південна частина міста&nbsp;— у басейні річки [[Віта (річка)|Віта]].
 
** Гідрографія лівого берега: басейн річки [[Дарниця (річка)|Дарниця]] з її притоками.
 
** Гідрографія лівого берега: басейн річки [[Дарниця (річка)|Дарниця]] з її притоками.
Рядок 101: Рядок 101:
 
=== Екологія ===
 
=== Екологія ===
 
[[Файл:Зелень Золотоворотского сквера.JPG|міні|350px|[[Золотоворітський сквер]]]]
 
[[Файл:Зелень Золотоворотского сквера.JPG|міні|350px|[[Золотоворітський сквер]]]]
Ліси, парки та сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 [[гектар]]ів<ref>{{Cite web |url=http://www.skykyiv.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=57:kyiv2&catid=25:2011-12-09-20-06-33&Itemid=62&lang=uk |title=Загальна інформація про місто Київ |accessdate=2012-11-24 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131203032412/http://www.skykyiv.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=57:kyiv2&catid=25:2011-12-09-20-06-33&Itemid=62&lang=uk |archivedate=2013-12-03 |deadurl=yes }}</ref>. На одного киянина (станом на [[2004]] рік) припадало 22,1 м² [[зелені насадження|зелених насаджень]] (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва опікується Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з [[2006]] року очолює [[Прогнімак Олександр Володимирович]].
+
Ліси, парки та сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 [[гектар]]ів<ref>{{Cite web |url=http://www.skykyiv.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=57:kyiv2&catid=25:2011-12-09-20-06-33&Itemid=62&lang=uk |title=Загальна інформація про місто Київ |accessdate=2012-11-24 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131203032412/http://www.skykyiv.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=57:kyiv2&catid=25:2011-12-09-20-06-33&Itemid=62&lang=uk |archivedate=2013-12-03 |deadurl=yes }}</ref>. На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² [[зелені насадження|зелених насаджень]] (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва опікується Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює [[Прогнімак Олександр Володимирович]].
   
У [[лісопарк]]ах міста гніздиться чимало видів диких птахів, зокрема [[хижі птахи|хижаків]] та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди [[Кажани|кажанів]]. Більшість цих видів занесено до [[Червона книга України|Червоної книги України]]. Наприклад, [[урочище]] «[[Лиса гора (Київ)|Лиса гора»]]&nbsp;— фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників [[Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України|Інституту зоології]]) до останнього часу збереглися види, занесені до Червоної книги&nbsp;— [[аполлон (комаха)|аполлон]], [[Махаон (комаха)|махаон]], [[голуб'янка Мелеагр]], [[жук-олень]], [[бджола-тесляр]], [[мала вечірниця]]. У межах міста трапляються поселення [[бобер|бобрів]].
+
У [[лісопарк]]ах міста гніздиться чимало видів диких птахів, зокрема хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди [[Кажани|кажанів]]. Більшість цих видів занесено до [[Червона книга України|Червоної книги України]]. Наприклад, [[урочище]] «[[Лиса гора (Київ)|Лиса гора»]]&nbsp;— фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників [[Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України|Інституту зоології]]) до останнього часу збереглися види, занесені до Червоної книги&nbsp;— [[аполлон (комаха)|аполлон]], [[Махаон (комаха)|махаон]], [[голуб'янка Мелеагр]], [[жук-олень]], [[бджола-тесляр]], [[мала вечірниця]]. У межах міста трапляються поселення [[бобер європейський|бобрів]].
   
Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє [[Дніпро]] з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів [[птахи|птахів]]. У період весняної [[міграція птахів|міграції]] навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігалися скупчення [[гоголь (птах)|гоголя]] до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому{{коли?}} зимувало до двох десятків [[орлан-білохвіст|орланів-білохвостів]] (в Україні їх зимує близько 300 особин).
+
Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняної [[міграція птахів|міграції]] навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігали скупчення [[гоголь (птах)|гоголів]] до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому{{коли?}} зимувало до двох десятків [[орлан-білохвіст|орланів-білохвостів]] (в Україні їх зимує близько 300 особин).
   
 
Кілька сотень [[Видатні дерева Києва|найстаріших та видатних дерев Києва]] є ботанічними [[Пам'ятка природи|пам'ятками природи]].
 
Кілька сотень [[Видатні дерева Києва|найстаріших та видатних дерев Києва]] є ботанічними [[Пам'ятка природи|пам'ятками природи]].
Рядок 111: Рядок 111:
 
=== Клімат ===
 
=== Клімат ===
 
{{main|Клімат Києва}}
 
{{main|Клімат Києва}}
[[Клімат]] [[Континентальний клімат|помірно континентальний]], із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,5&nbsp;{{градус Цельсія}}, липня +20,5 {{градус Цельсія}}. Абсолютний мінімум&nbsp;— −32,2 {{градус Цельсія}} (7, 9 лютого [[1929]])<ref name="ReferenceA">{{КРП}}</ref>, абсолютний максимум&nbsp;— +39,9&nbsp;{{градус Цельсія}} (серпень [[1898]]) (за іншими даними: +39,4&nbsp;{{градус Цельсія}}, 30 липня 1936)<ref name="ReferenceA"/>. Середньорічна кількість опадів&nbsp;— 649&nbsp;мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум&nbsp;— на жовтень (35 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20&nbsp;см, максимальна&nbsp;— 440&nbsp;см.
+
[[Клімат]] [[Континентальний клімат|помірно континентальний]], із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,5&nbsp;°C, липня +20,5 °C{{градус Цельсія}}. Абсолютний мінімум&nbsp;— −32,2 °C{{градус Цельсія}} (7, 9 лютого 1929)<ref name="ReferenceA">{{КРП}}</ref>, абсолютний максимум&nbsp;— +39,9&nbsp;°C (серпень 1898) (за іншими даними: +39,4&nbsp;°C, 30 липня 1936)<ref name="ReferenceA"/>. Середньорічна кількість опадів&nbsp;— 649&nbsp;мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум&nbsp;— на жовтень (35 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20&nbsp;см, максимальна&nbsp;— 440&nbsp;см.
   
 
Середньорічна загальна хмарність&nbsp;— 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум&nbsp;— на серпень (4,8). Середня вологість повітря&nbsp;— від 64 % (травень) до 85 % (листопад).
 
Середньорічна загальна хмарність&nbsp;— 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум&nbsp;— на серпень (4,8). Середня вологість повітря&nbsp;— від 64 % (травень) до 85 % (листопад).
Рядок 260: Рядок 260:
 
[[Файл:Старий Київ.jpg|міні]]
 
[[Файл:Старий Київ.jpg|міні]]
 
[[Файл:Kijów - Sobór Mądrości Bożej 01.jpg|міні|[[Софійський собор (Київ)|Софійський собор]]]]
 
[[Файл:Kijów - Sobór Mądrości Bożej 01.jpg|міні|[[Софійський собор (Київ)|Софійський собор]]]]
[[Файл:Кумири Олексій кулаков.jpg|міні|праворуч|[[Кулаков Олексій Геннадійович|Олекса Кулаков]], «Ідоли». Повалення ідолів під час [[Хрещення Русі]].]]
+
[[Файл:Кумири Олексій кулаков.jpg|міні|[[Кулаков Олексій Геннадійович|Олекса Кулаков]], «Ідоли». Повалення ідолів під час [[Хрещення Русі]].]]
 
[[Файл:Golden Gate Kiev 2018 G1.jpg|міні|[[Золоті ворота (Київ)|Золоті ворота]]]]
 
[[Файл:Golden Gate Kiev 2018 G1.jpg|міні|[[Золоті ворота (Київ)|Золоті ворота]]]]
   
Рядок 267: Рядок 267:
 
На межі [[8 століття|VIII]]—[[9 століття|IX століть]] Київ став головним містом [[Руська земля|Руської землі]]&nbsp;— міжплемінного об'єднання південних [[східні слов'яни|східнослов'янських племен]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201" />, а з [[882]] року, після завоювання його [[варяги|варягами]],&nbsp;— «[[Мати міст руських|матір'ю міст руських»]]&nbsp;— столицею [[Київська Русь|Руської держави]]. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський [[Дитинець]] на [[Старокиївська гора|Старокиївський горі]] та торговельно-ремісничий [[Посад]] на [[Поділ|Подолі]]. В першому мешкала [[знать]] і [[духовенство]], а в другому&nbsp;— простолюд<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/>. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з [[Візантія|Візантією]], [[Скандинавія|Скандинавією]], [[Західна Європа|Західною Європою]], [[мусульмани|мусульманським світом]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/>. З першої половині X століття на Подолі діяла перша [[Іллінська церква (Київ)|християнська церква]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/>.
 
На межі [[8 століття|VIII]]—[[9 століття|IX століть]] Київ став головним містом [[Руська земля|Руської землі]]&nbsp;— міжплемінного об'єднання південних [[східні слов'яни|східнослов'янських племен]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201" />, а з [[882]] року, після завоювання його [[варяги|варягами]],&nbsp;— «[[Мати міст руських|матір'ю міст руських»]]&nbsp;— столицею [[Київська Русь|Руської держави]]. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський [[Дитинець]] на [[Старокиївська гора|Старокиївський горі]] та торговельно-ремісничий [[Посад]] на [[Поділ|Подолі]]. В першому мешкала [[знать]] і [[духовенство]], а в другому&nbsp;— простолюд<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/>. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з [[Візантія|Візантією]], [[Скандинавія|Скандинавією]], [[Західна Європа|Західною Європою]], [[мусульмани|мусульманським світом]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/>. З першої половині X століття на Подолі діяла перша [[Іллінська церква (Київ)|християнська церква]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/>.
   
За правління [[великий князь київський|великого князя]] [[Володимир Святославич|Володимира]] ([[980]]—[[1015]]) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «[[місто Володимира|городом Володимира»]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/><ref name="ЕІУ-Толочко-202">Толочко 2007:202&nbsp;.</ref>. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були [[Софійські ворота|Софійські]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Після [[хрещення Русі]] в [[988]] році Київ став центром [[Київська митрополія|митрополії]] [[Константинопольський патріархат|Константинопольського патріархату]]. Головним міським храмом була [[Десятинна церква]], зведена неподалік княжого палацу і ринку «[[Бабин торжок]]»<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Син Володимира, [[Ярослав Мудрий|Ярослав]] ([[1019]]—[[1054]]), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий [[місто Ярослава|город Ярослава]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5&nbsp;км, які оточували площу 72 га<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Новою головною брамою стали [[Золоті ворота (Київ)|Золоті ворота]], а головним храмом&nbsp;— [[Софійський собор (Київ)|Софійський собор]], кафедра [[Київські митрополити|київських митрополитів]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Ярославові нащадки [[Ізяслав Ярославич|Ізяслав]] ([[1054]]—[[1068]], [[1069]]—[[1073]]) і [[Святополк Ізяславич|Святополк]] ([[1093]]—[[1113]]) збудували нове укріплення&nbsp;— так званий [[місто Ізяслава-Святополка|город Святополка]]. Його центром став [[Києво-Михайлівський Золотоверхий собор]], що дав назву однойменному [[Михайлівський Золотоверхий монастир|монастирю]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення ([[Город (укріплення)|городи]]) площею 80 га.
+
За правління [[великий князь київський|великого князя]] [[Володимир Святославич|Володимира]] ([[980]]—[[1015]]) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «[[місто Володимира|городом Володимира»]]<ref name="ЕІУ-Толочко-201"/><ref name="ЕІУ-Толочко-202">Толочко 2007:202&nbsp;.</ref>. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були [[Софійські ворота|Софійські]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Після [[хрещення Русі]] в [[988]] році Київ став центром [[Київська митрополія|митрополії]] [[Константинопольський патріархат|Константинопольського патріархату]]. Головним міським храмом була [[Десятинна церква]], зведена неподалік княжого палацу і ринку «[[Бабин торжок]]»<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Син Володимира, [[Ярослав Мудрий|Ярослав]] ([[1019]]—[[1054]]), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий [[місто Ярослава|город Ярослава]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5&nbsp;км, які оточували площу 72 га<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Новою головною брамою стали [[Золоті ворота (Київ)|Золоті ворота]], а головним храмом&nbsp;— [[Софійський собор (Київ)|Софійський собор]], кафедра [[Київські митрополити|київських митрополитів]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Ярославові нащадки [[Ізяслав Ярославич|Ізяслав]] (1054—1068, 1069—1073) і [[Святополк Ізяславич|Святополк]] (1093—[1113) збудували нове укріплення&nbsp;— так званий [[місто Ізяслава-Святополка|город Святополка]]. Його центром став [[Києво-Михайлівський Золотоверхий собор]], що дав назву однойменному [[Михайлівський Золотоверхий монастир|монастирю]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення ([[Город (укріплення)|городи]]) площею 80 га.
   
Найбільшим районом Києва був придніпровський [[Поділ]]. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена [[Варязьке столпіє|оборонним валом]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок&nbsp;— «[[Торговище]]», довкола якого стояли [[Церква Богородиці Пирогощої|церква Пирогоща]], [[Борисоглібська церква|Борисоглібська]] й [[Михайлівська церква (Київ)|Михайлівська церкви]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. На захід від міста пролягав [[Копирів кінець]], де за князювання [[Святослав Ярославич|Святослава Ярославича]] ([[1073]]–[[1076]]) було закладено [[монастир святого Симеона]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. За містом розташовувалися монастирі&nbsp;— [[Кирилівська церква|Кирилівський]], [[Кловський монастир|Кловський]], [[Києво-Печерська лавра|Печерський]] (з [[1598]]&nbsp;— [[Києво-Печерська лавра]]) та [[Видубицький Свято-Михайлівський монастир|Видубицький Свято-Михайлівський]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Довкола міста тягнулися приміські села [[Предславине]] і [[Берестове (Київ)|Берестове]], князівські й боярські двори, урочища [[Дорогожичі]] та [[Угорське]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
+
Найбільшим районом Києва був придніпровський [[Поділ]]. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена [[Варязьке столпіє|оборонним валом]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок&nbsp;— «[[Торговище]]», довкола якого стояли [[Церква Богородиці Пирогощої|церква Пирогоща]], [[Борисоглібська церква|Борисоглібська]] й [[Михайлівська церква (Київ)|Михайлівська церкви]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. На захід від міста пролягав [[Копирів кінець]], де за князювання [[Святослав Ярославич|Святослава Ярославича]] (1073—1076) було закладено [[монастир святого Симеона]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. За містом розташовувалися монастирі&nbsp;— [[Кирилівська церква|Кирилівський]], [[Кловський монастир|Кловський]], [[Києво-Печерська лавра|Печерський]] (з [[1598]]&nbsp;— [[Києво-Печерська лавра]]) та [[Видубицький Свято-Михайлівський монастир|Видубицький Свято-Михайлівський]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Довкола міста тягнулися приміські села [[Предславине]] і [[Берестове (Київ)|Берестове]], князівські й боярські двори, урочища [[Дорогожичі]] та [[Угорське]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
   
 
На середину XII [[12 століття|століття]] в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 [[базар]]ів. Площа міста становила до 400 га<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
 
На середину XII [[12 століття|століття]] в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 [[базар]]ів. Площа міста становила до 400 га<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
   
З другої половини [[XII століття]] роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло [[Зруйнування Києва (1169)|розорення міста в 1169]], здійснене князем [[Андрій Боголюбський|Андрієм «Боголюбським»]], володарем північно-східного [[Владимиро-Суздальське князівство|Владимиро-Суздальського князівства]]. Попри це, до середини [[XIII століття]] Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У [[1240]] місто захопили війська [[Монгольська імперія|Монгольської імперії]] під командуванням [[Батий|Батия]]. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район [[Поділ|Подолу]].
+
З другої половини XII століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло [[Зруйнування Києва (1169)|розорення міста в 1169]], здійснене князем [[Андрій Боголюбський|Андрієм «Боголюбським»]], володарем північно-східного [[Владимиро-Суздальське князівство|Владимиро-Суздальського князівства]]. Попри це, до середини XIII століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У [[1240]] місто захопили війська [[Монгольська імперія|Монгольської імперії]] під командуванням [[Батий|Батия]]. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.
   
 
У [[1321]] році після поразки у [[Битва на річці Ірпінь|битві на річці Ірпінь]] [[Велике князівство Литовське|Великому князю Литовському]] [[Гедимін]]у князь [[Станіслав (князь Київський)|Станіслав]] утік до [[Рязань|Рязані]], а його місце посів [[Міндовг Гольшанський]]&nbsp;— перший київський князь із роду [[Гольшанські|Гольшанських]].
 
У [[1321]] році після поразки у [[Битва на річці Ірпінь|битві на річці Ірпінь]] [[Велике князівство Литовське|Великому князю Литовському]] [[Гедимін]]у князь [[Станіслав (князь Київський)|Станіслав]] утік до [[Рязань|Рязані]], а його місце посів [[Міндовг Гольшанський]]&nbsp;— перший київський князь із роду [[Гольшанські|Гольшанських]].
Рядок 281: Рядок 281:
 
=== Ранній новий час ===
 
=== Ранній новий час ===
 
[[Файл:Києво-Печерська Успенська лавра 1911.jpg|міні|[[Успенський собор (Київ)|Успенський собор]]]]
 
[[Файл:Києво-Печерська Успенська лавра 1911.jpg|міні|[[Успенський собор (Київ)|Успенський собор]]]]
Протягом [[14 століття|XIV]]–[[18 століття|XVIII століть]] Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах [[християнство|християнського]] та [[іслам|мусульманського]] світів. Місто неодноразово ставало жертвою набігів кочівників, найбільші з яких здійснено [[Розорення Києва татарами (1416)|1416]] і [[Розорення Києва татарами (1482)|1482]] року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах [[козаки|козацтва]]. З [[1625]] року Київ був центром козацького [[Київський полк|Київського полку]], який [[1649]] року в результаті [[Хмельниччина|Хмельниччини]] увійшов до складу держави [[Гетьманщина|Війська Запорозького]]. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція [[православ'я|православних]] [[Київська митрополія (1620—1685)|київських митрополитів]] та православний [[Києво-Могилянська колегія|Київський колегіум]], який в [[1659]] отримав статус [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|академії]].
+
Протягом [[14 століття|XIV]]–[[18 століття|XVIII століть]] Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах [[християнство|християнського]] та [[іслам|мусульманського]] світів. Місто неодноразово ставало жертвою набігів кочівників, найбільші з яких здійснено [[Розорення Києва татарами (1416)|1416]] і [[Розорення Києва татарами (1482)|1482]] року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах [[козаки|козацтва]]. З 1625 року Київ був центром козацького [[Київський полк|Київського полку]], який [[1649]] року в результаті [[Хмельниччина|Хмельниччини]] увійшов до складу держави [[Гетьманщина|Війська Запорозького]]. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція [[православ'я|православних]] [[Київська митрополія (1620—1685)|київських митрополитів]] та православний [[Києво-Могилянська колегія|Київський колегіум]], який в 1659 отримав статус [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|академії]].
   
 
Наступний період історії Києва розпочався окупацією його московськими військами після [[Переяславська рада|Переяславського союзу]] [[1654]], укладеного між Військом Запорозьким і [[Московія|Московією]]. Київ був потрібен московському урядові як «опорний пункт колонізаторської політики на півдні»<ref>Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук&nbsp;— Классон // Гл. ред. О.&nbsp;Ю.&nbsp;Шмидт. Зам. гл. ред. Г.&nbsp;И.&nbsp;Крумин, Ф.&nbsp;Н.&nbsp;Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 259.</ref>. Київ став резиденцією московських воєвод. У [[1667]] внаслідок підписання [[Андрусівський мир|Андрусівського миру]], який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. За [[Вічний мир (1686)|«вічним миром» 1686 року]] Київ остаточно відійшов до Московської держави.
 
Наступний період історії Києва розпочався окупацією його московськими військами після [[Переяславська рада|Переяславського союзу]] [[1654]], укладеного між Військом Запорозьким і [[Московія|Московією]]. Київ був потрібен московському урядові як «опорний пункт колонізаторської політики на півдні»<ref>Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук&nbsp;— Классон // Гл. ред. О.&nbsp;Ю.&nbsp;Шмидт. Зам. гл. ред. Г.&nbsp;И.&nbsp;Крумин, Ф.&nbsp;Н.&nbsp;Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 259.</ref>. Київ став резиденцією московських воєвод. У [[1667]] внаслідок підписання [[Андрусівський мир|Андрусівського миру]], який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. За [[Вічний мир (1686)|«вічним миром» 1686 року]] Київ остаточно відійшов до Московської держави.
Рядок 287: Рядок 287:
 
Розірвання зв'язків із західними областями України призвело у XVIII&nbsp;ст. до застою в економіці й торгівлі. Від 1782 року Київ став головним містом намісництва, територія якого охоплювала значну частину Гетьманщини. Після 2-го поділу Польщі (1793) і приєднання до Московії західно-українських воєводств, 1797 року була утворена Київська губернія. Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок. Ці події поновили зв'язки Києва із західними областями й сприяли притоку поляків, головно шляхти, що посіла значне місце в житті Києва до польського повстання 1830—1831 років. У цей час московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва, шляхом русифікації й витіснення із нього польського та єврейського населення, «на чисто російське місто»<ref>Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук&nbsp;— Классон // Гл. ред. О.&nbsp;Ю.&nbsp;Шмидт. Зам. гл. ред. Г.&nbsp;И.&nbsp;Крумин, Ф.&nbsp;Н.&nbsp;Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 260.</ref>.
 
Розірвання зв'язків із західними областями України призвело у XVIII&nbsp;ст. до застою в економіці й торгівлі. Від 1782 року Київ став головним містом намісництва, територія якого охоплювала значну частину Гетьманщини. Після 2-го поділу Польщі (1793) і приєднання до Московії західно-українських воєводств, 1797 року була утворена Київська губернія. Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок. Ці події поновили зв'язки Києва із західними областями й сприяли притоку поляків, головно шляхти, що посіла значне місце в житті Києва до польського повстання 1830—1831 років. У цей час московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва, шляхом русифікації й витіснення із нього польського та єврейського населення, «на чисто російське місто»<ref>Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук&nbsp;— Классон // Гл. ред. О.&nbsp;Ю.&nbsp;Шмидт. Зам. гл. ред. Г.&nbsp;И.&nbsp;Крумин, Ф.&nbsp;Н.&nbsp;Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 260.</ref>.
   
Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку [[XVIII століття]] завершено будівництво [[Київська фортеця|Печерської фортеці]]. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до [[Козелець|Козельця]]. У [[1708]] місто стало адміністративним центром [[Київська губернія|Київської губернії]] [[Російська імперія|Російської імперії]]. З осені [[1770]] до літа [[1771]] року Київ страждав від епідемії чуми. Загинуло 2819 людей, переважно на [[Поділ|Подолі]]. Після скасування автономії Війська Запорозького в [[1782]] Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише [[Іван Мазепа|мазепинські]] церкви.
+
Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку [[XVIII століття]] завершено будівництво [[Київська фортеця|Печерської фортеці]]. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до [[Козелець|Козельця]]. У 1708 місто стало адміністративним центром [[Київська губернія|Київської губернії]] [[Російська імперія|Російської імперії]]. З осені 1770 до літа 1771 року Київ страждав від епідемії чуми. Загинуло 2819 людей, переважно на [[Поділ|Подолі]]. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише [[Іван Мазепа|мазепинські]] церкви.
   
 
=== Новий час ===
 
=== Новий час ===
Рядок 307: Рядок 307:
 
У ХІХ столітті в Києві з'являються [[Київський університет імені Тараса Шевченка|перший університет]] й [[Національна опера України|оперний театр]], проведено [[телефон]] і [[телеграф]], розпочато рух [[Київський трамвай|Київського трамваю]]. Попри ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку [[русифікація|русифікацію]] місцевого [[поляки|польського]], [[українці|українського]] і [[євреї|єврейського]] населення.
 
У ХІХ столітті в Києві з'являються [[Київський університет імені Тараса Шевченка|перший університет]] й [[Національна опера України|оперний театр]], проведено [[телефон]] і [[телеграф]], розпочато рух [[Київський трамвай|Київського трамваю]]. Попри ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку [[русифікація|русифікацію]] місцевого [[поляки|польського]], [[українці|українського]] і [[євреї|єврейського]] населення.
   
У добу [[Українська революція 1917-1921|Української революції та визвольних змагань]] Київ був центром боротьби за українську державність. [[3 березня]] [[1917]], після падіння царського режиму, в місті створено [[Українська Центральна Рада|Українську Центральну Раду]]. [[20 листопада]] [[1917]] вона [[III Універсал]]ом проголосила [[УНР|Українську народну республіку]], а Київ&nbsp;— її столицею. [[8 лютого]] [[1918]] містом оволоділи [[більшовики]], проте після укладання [[Берестейський мир|Берестейського миру]] його визволили війська [[Центральні держави|Центральних держав]]. Протягом [[29 квітня]]&nbsp;— [[14 грудня]] [[1918]] Київ був столицею [[Українська Держава|Української Держави]], якою керував [[гетьман]] [[Павло Скоропадський]]. Після повалення гетьманату до [[14 лютого]] [[1919]] в Києві базувалася [[Директорія Української Народної Республіки|Директорія УНР]]. У лютому [[1919]] місто повторно зайняли більшовики, у серпні&nbsp;— окупували війська [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]], а в грудні&nbsp;— знову більшовики. [[7 травня]] [[1920]] Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час [[радянсько-польська війна|радянсько-польської війни]]. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся під радянську владу.
+
У добу [[Українська революція 1917-1921|Української революції та визвольних змагань]] Київ був центром боротьби за українську державність. [[3 березня]] [[1917]], після падіння царського режиму, в місті створено [[Українська Центральна Рада|Українську Центральну Раду]]. [[20 листопада]] 1917 вона [[III Універсал]]ом проголосила [[УНР|Українську народну республіку]], а Київ&nbsp;— її столицею. [[8 лютого]] [[1918]] містом оволоділи [[більшовики]], проте після укладання [[Берестейський мир|Берестейського миру]] його визволили війська [[Центральні держави|Центральних держав]]. Протягом 29 квітня&nbsp;— 14 грудня 1918 Київ був столицею [[Українська Держава|Української Держави]], якою керував [[гетьман]] [[Павло Скоропадський]]. Після повалення гетьманату до [[14 лютого]] [[1919]] в Києві базувалася [[Директорія Української Народної Республіки|Директорія УНР]]. У лютому 1919 місто повторно зайняли більшовики, у серпні&nbsp;— окупували війська [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]], а в грудні&nbsp;— знову більшовики. [[7 травня]] [[1920]] Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час [[радянсько-польська війна|радянсько-польської війни]]. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся під радянську владу.
   
 
<gallery widths="200px" heights="200px">
 
<gallery widths="200px" heights="200px">
Рядок 330: Рядок 330:
 
[[19 вересня]] [[1941]], під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]], після 78 днів оборони Київ був [[Битва за Київ (1941)|напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами]]. Місто на два роки стало адміністративним центром [[Генеральна округа Київ|Київської генеральної]], [[Київський ґебіт (міський)|міської]] та [[Київський ґебіт (сільський)|сільської округ]]. [[6 листопада]] [[1943]] радянська влада повернула собі місто.
 
[[19 вересня]] [[1941]], під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]], після 78 днів оборони Київ був [[Битва за Київ (1941)|напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами]]. Місто на два роки стало адміністративним центром [[Генеральна округа Київ|Київської генеральної]], [[Київський ґебіт (міський)|міської]] та [[Київський ґебіт (сільський)|сільської округ]]. [[6 листопада]] [[1943]] радянська влада повернула собі місто.
   
У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема через підривні роботи комуністичних партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку [[1950-ті|1950-х]]. У [[1948]] завершено будівництво газопроводу [[Дашава — Київ]], а в [[1949]] споруджено [[Дарницький залізничний міст]] та [[Міст Патона]]. У [[1950]] створену першу в [[СРСР]] [[ЕОМ]]&nbsp;— [[МЕСМ]], а в [[1951]] розпочав передачі перший в [[Україна|Україні]] телевізійний центр.
+
У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема через підривні роботи комуністичних партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку [[1950-ті|1950-х]]. У 1948 завершено будівництво газопроводу [[Дашава — Київ]], а в 1949 споруджено [[Дарницький залізничний міст]] та [[Міст Патона]]. У [[1950]] створену першу в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] [[ЕОМ]]&nbsp;— [[МЕСМ]], а в [[1951]] розпочав передачі перший в [[Україна|Україні]] телевізійний центр.
 
[[Файл:Joesjtsjenko Marion Kiev 2004.jpg|міні|[[Помаранчева революція]] ([[2004]])]]
 
[[Файл:Joesjtsjenko Marion Kiev 2004.jpg|міні|[[Помаранчева революція]] ([[2004]])]]
 
У [[1960]] запущено першу [[Київський метрополітен|ділянку метрополітену]], зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, [[Музей народної архітектури та побуту УРСР]], [[Музей історії Києва]] та [[Музей історії України у Другій світовій війні]] (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром [[Дисидентський рух|дисидентського руху]]. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після [[1986]].
 
У [[1960]] запущено першу [[Київський метрополітен|ділянку метрополітену]], зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, [[Музей народної архітектури та побуту УРСР]], [[Музей історії Києва]] та [[Музей історії України у Другій світовій війні]] (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром [[Дисидентський рух|дисидентського руху]]. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після [[1986]].
Рядок 338: Рядок 338:
 
У [[1991]] Київ став столицею незалежної [[Україна|України]]. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано [[Сирецько-Печерська лінія|лінію метрополітену]] на [[Лук'янівка (Київ)|Лук'янівку]] та [[Харківський масив]], відкрито [[Співоче поле (Київ)|Співоче поле]].
 
У [[1991]] Київ став столицею незалежної [[Україна|України]]. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано [[Сирецько-Печерська лінія|лінію метрополітену]] на [[Лук'янівка (Київ)|Лук'янівку]] та [[Харківський масив]], відкрито [[Співоче поле (Київ)|Співоче поле]].
   
У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці [[2000]]&nbsp;— початку [[2001]] року Київ став центром політичної акції «[[Україна без Кучми]]». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З [[листопад]]а [[2004]] до [[Січень|січня]] [[2005]]-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації [[Вибори Президента України 2004|президентських виборів]], які отримали назву [[Помаранчева революція]]. З листопада 2013-го по лютий 2014-го Київ став центром [[Євромайдан|Революції гідності]], в ході якої у зіткненнях зі [[Беркут (спецпідрозділ)|спецпідрозділами «Беркуту»]] в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.
+
У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000&nbsp;— початку 2001 року Київ став центром політичної акції «[[Україна без Кучми]]». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації [[Вибори Президента України 2004|президентських виборів]], які отримали назву [[Помаранчева революція]]. З листопада 2013-го по лютий 2014-го Київ став центром [[Євромайдан|Революції гідності]], в ході якої у зіткненнях зі [[Беркут (спецпідрозділ)|спецпідрозділами «Беркуту»]] в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.
   
 
11 березня 2016 року у Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви в рамках виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайті [[Київська міська державна адміністрація|Київської міської державної адміністрації]])<ref>{{Cite web|url=http://ukranews.com/news/202288.79-ulits-v-Kieve-izmenili-nazvaniya.uk|title=79 вулиць у Києві змінили назви (повний список)|last=|first=|date=2016-03-11|website=ukranews.com|publisher=[[Українські новини]]|language=|accessdate=}}</ref>.
 
11 березня 2016 року у Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви в рамках виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайті [[Київська міська державна адміністрація|Київської міської державної адміністрації]])<ref>{{Cite web|url=http://ukranews.com/news/202288.79-ulits-v-Kieve-izmenili-nazvaniya.uk|title=79 вулиць у Києві змінили назви (повний список)|last=|first=|date=2016-03-11|website=ukranews.com|publisher=[[Українські новини]]|language=|accessdate=}}</ref>.
Рядок 366: Рядок 366:
 
Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена система [[двовладдя]]&nbsp;— одночасне існування інститутів голови [[Київська міська державна адміністрація|Київської міської державної адміністрації]] (КМДА) та [[Київський міський голова|Київського міського голови]] (мера Києва), що було закріплено в законі «Про столицю України&nbsp;— місто-герой Київ»<ref>[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/401-14 Про столицю України&nbsp;— місто-герой Київ]</ref>. Голова КМДА призначається [[президент України|президентом України]] як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий орган [[Місцеве самоврядування в Україні|самоврядування]]&nbsp;— [[Київська міська рада|Київську міську раду]]. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.
 
Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена система [[двовладдя]]&nbsp;— одночасне існування інститутів голови [[Київська міська державна адміністрація|Київської міської державної адміністрації]] (КМДА) та [[Київський міський голова|Київського міського голови]] (мера Києва), що було закріплено в законі «Про столицю України&nbsp;— місто-герой Київ»<ref>[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/401-14 Про столицю України&nbsp;— місто-герой Київ]</ref>. Голова КМДА призначається [[президент України|президентом України]] як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий орган [[Місцеве самоврядування в Україні|самоврядування]]&nbsp;— [[Київська міська рада|Київську міську раду]]. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.
   
[[25 травня]] [[2014]] року на виборах міського голови перемогу здобув [[Кличко Віталій Володимирович|Віталій Кличко]], який [[5 червня]] [[2014]] року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.
+
[[25 травня]] [[2014]] року на виборах міського голови перемогу здобув [[Кличко Віталій Володимирович|Віталій Кличко]], який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.
   
 
[[25 червня]] [[2014]] року указом Президента України на посаду Голови КМДА було призначено нинішнього міського голову [[Кличко Віталій Володимирович|Віталія Кличка]].
 
[[25 червня]] [[2014]] року указом Президента України на посаду Голови КМДА було призначено нинішнього міського голову [[Кличко Віталій Володимирович|Віталія Кличка]].
   
Головний орган київського міського самоврядування&nbsp;— Київська міська рада&nbsp;— складається з 120 депутатів, які обираються мешканцями міста терміном на 5 років. Новий склад було обрано [[25 травня]] [[2014]] року.
+
Головний орган київського міського самоврядування&nbsp;— Київська міська рада&nbsp;— складається з 120 депутатів, які обираються мешканцями міста терміном на 5 років. Новий склад було обрано 25 травня 2014 року.
   
 
Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу [[виконавча влада|виконавчої влади]]. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади&nbsp;— [[Кабінет Міністрів України|Кабінету Міністрів України]].
 
Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу [[виконавча влада|виконавчої влади]]. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади&nbsp;— [[Кабінет Міністрів України|Кабінету Міністрів України]].
   
До [[31 жовтня]] [[2010]] року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.
+
До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.
   
 
=== Загальнодержавна ===
 
=== Загальнодержавна ===
Рядок 447: Рядок 447:
 
=== Населення ===
 
=== Населення ===
 
{{Населення Києва}}
 
{{Населення Києва}}
Київ є найбільшим містом України і [[Міста Європи з населенням понад 500 тисяч осіб|сьомим за чисельністю населення]] у [[Європа|Європі]]. Станом на 1 [[жовтень|жовтня]] [[2018]] року наявне населення у Києві становило {{Formatnum:2944408}} особи<ref name="stat"/>, постійне дещо менше&nbsp;— {{Formatnum:2893932}}<ref name="stat"/>. За останні десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. [[2010]] року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень [[2010|2010 року]] населення міста становило 2 785,1 тис. осіб<ref name="stat-">[http://gorstat.kiev.ua/p.php3?c=1994&lang=1 АРХІВ 2010 року]</ref>, а на січень 2011 року&nbsp;— 2799,2 тис. осіб<ref name="stat">[http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=1123&lang=1 Головне управління статистики міста Києва]</ref>. Інститут демографії та соціальних досліджень [[Національна академія наук України|НАНУ]] оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб<ref>[http://ua.korrespondent.net/ukraine/1023795 Експерти спрогнозували чисельність населення Києва 2026 року]</ref>. Разом із навколишніми передмістями Київ утворює [[Київська агломерація|Київську агломерацію]] із сукупним населенням за різними оцінками від 3,4 до 5&nbsp;млн мешканців. Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочинів, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких<ref>[http://mvs.gov.ua/ МВС УКРАЇНИ.]</ref>.
+
Київ є найбільшим містом України і [[Міста Європи з населенням понад 500 тисяч осіб|сьомим за чисельністю населення]] у Європі. Станом на 1 жовтня 2018 року наявне населення у Києві становило {{Formatnum:2944408}} особи<ref name="stat"/>, постійне дещо менше&nbsp;— {{Formatnum:2893932}}<ref name="stat"/>. За останні десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень 2010 року населення міста становило 2 785,1 тис. осіб<ref name="stat-">[http://gorstat.kiev.ua/p.php3?c=1994&lang=1 АРХІВ 2010 року]</ref>, а на січень 2011 року&nbsp;— 2799,2 тис. осіб<ref name="stat">[http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=1123&lang=1 Головне управління статистики міста Києва]</ref>. Інститут демографії та соціальних досліджень [[Національна академія наук України|НАНУ]] оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб<ref>[http://ua.korrespondent.net/ukraine/1023795 Експерти спрогнозували чисельність населення Києва 2026 року]</ref>. Разом із навколишніми передмістями Київ утворює [[Київська агломерація|Київську агломерацію]] із сукупним населенням за різними оцінками від 3,4 до 5&nbsp;млн мешканців. Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочинів, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких<ref>[http://mvs.gov.ua/ МВС УКРАЇНИ.]</ref>.
   
 
Жителі Києва називають себе '''кия́нами''' ще з [[Історія України|князівських часів]], що відображено в [[Повість временних літ|Повісті временних літ]] («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва ''Кыяны''») та [[Руська Правда|Руській Правді]] («Микыфоръ ''Кыянинъ''»).
 
Жителі Києва називають себе '''кия́нами''' ще з [[Історія України|князівських часів]], що відображено в [[Повість временних літ|Повісті временних літ]] («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва ''Кыяны''») та [[Руська Правда|Руській Правді]] («Микыфоръ ''Кыянинъ''»).
Рядок 509: Рядок 509:
 
=== Релігія ===
 
=== Релігія ===
 
{{expand|дата=лютий 2015}}{{main|Церкви Києва}}
 
{{expand|дата=лютий 2015}}{{main|Церкви Києва}}
За релігійною приналежністю 64 % мешканців Києва назвали себе віруючими ([[2006]]). Основну масу віруючих становлять [[православ'я|православні християни]]. Порівняно невелика частина віруючих або відносить себе до якихось інших конфесій (3 %), або взагалі вагається ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12 %) (за інформацією Research & Branding Group).
+
За релігійною приналежністю 64 % мешканців Києва назвали себе віруючими (2006). Основну масу віруючих становлять [[православ'я|православні християни]]. Порівняно невелика частина віруючих або відносить себе до якихось інших конфесій (3 %), або взагалі вагається ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12 %) (за інформацією Research & Branding Group).
   
 
=== Національний склад ===
 
=== Національний склад ===
Рядок 534: Рядок 534:
 
[[Файл:City-Horizon-Tower.jpg|міні|[[Українська біржа]]]]
 
[[Файл:City-Horizon-Tower.jpg|міні|[[Українська біржа]]]]
 
{{main|Економіка Києва}}
 
{{main|Економіка Києва}}
У X—XIII століттях основу економіки Києва становили [[сільське господарство]], [[ремесло]], [[торгівля]]. У місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>: [[Гончарство|гончари]], [[коваль|ковалі]] по чорних і кольорових металах, [[ливарник]]и, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками [[емаль|емалі]], [[Чернь (ювелірна)|черні]], [[зернь|зерні]], [[полива|поливи]]. На XI століття в місті діяло вісім ринків, найбільшими з яких були «[[Бабин торжок]]» у княжому місті та «[[Торговище]]» на Подолі<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). В місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи&nbsp;— [[із варяг у греки|Грецький]], що сполучав [[Скандинавія|Скандинавію]] із [[Візантія|Візантією]]; [[Київський шлях|Київський]], що сполучав Русь із [[Польща|Польщею]], [[Чехія|Чехією]] та [[Баварія|Баварією]]; [[Залозний шлях|Залозний]], що вів на Кавказ, до [[азія|азійських]] країн<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
+
У X—XIII століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. У місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>: [[Гончарство|гончари]], [[коваль|ковалі]] по чорних і кольорових металах, [[ливарник]]и, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками [[емаль|емалі]], [[Чернь (ювелірна)|черні]], [[зернь|зерні]], [[полива|поливи]]. На XI століття в місті діяло вісім ринків, найбільшими з яких були «[[Бабин торжок]]» у княжому місті та «[[Торговище]]» на Подолі<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). В місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи&nbsp;— [[із варяг у греки|Грецький]], що сполучав [[Скандинавія|Скандинавію]] із [[Візантія|Візантією]]; [[Київський шлях|Київський]], що сполучав Русь із [[Польща|Польщею]], [[Чехія|Чехією]] та [[Баварія|Баварією]]; [[Залозний шлях|Залозний]], що вів на Кавказ, до азійських країн<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
   
 
2005 року [[Валовий регіональний продукт|ВРП]] становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після [[Москва|Москви]], [[Прага|Праги]], [[Будапешт]]а, [[Варшава|Варшави]] і [[Бухарест]]а; ВРП на душу населення&nbsp;— 12 000 $; середня заробітна плата&nbsp;— 280 $, а вже в грудні 2010-го&nbsp;— 528 $.
 
2005 року [[Валовий регіональний продукт|ВРП]] становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після [[Москва|Москви]], [[Прага|Праги]], [[Будапешт]]а, [[Варшава|Варшави]] і [[Бухарест]]а; ВРП на душу населення&nbsp;— 12 000 $; середня заробітна плата&nbsp;— 280 $, а вже в грудні 2010-го&nbsp;— 528 $.
   
Зростання ВРП [[2006]] року&nbsp;— 5,3 %. На [[2004]] рік сукупний обсяг [[Прямі іноземні інвестиції|прямих іноземних інвестицій]] становив 2,7 мільярда доларів США, експорт&nbsp;— 4,13 мільярда доларів США.
+
Зростання ВРП 2006 року&nbsp;— 5,3 %. На 2004 рік сукупний обсяг [[Прямі іноземні інвестиції|прямих іноземних інвестицій]] становив 2,7 мільярда доларів США, експорт&nbsp;— 4,13 мільярда доларів США.
   
 
На Київ припадає 5,6 % [[населення України]], 20 % [[ВВП]], 30 % прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75 % вищий за середній по країні ($6800).
 
На Київ припадає 5,6 % [[населення України]], 20 % [[ВВП]], 30 % прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75 % вищий за середній по країні ($6800).
   
[[2004]] року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65,6 %)&nbsp;— на великих та середніх підприємствах. 79 % працюють у сфері послуг, із них 23 %&nbsp;— у сфері торгівлі, 15 %&nbsp;— у сфері нерухомості. Лише 21 % зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82 % ВРП міста та понад 30 % обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5 %.
+
2004 року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65,6 %)&nbsp;— на великих та середніх підприємствах. 79 % працюють у сфері послуг, із них 23 %&nbsp;— у сфері торгівлі, 15 %&nbsp;— у сфері нерухомості. Лише 21 % зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82 % ВРП міста та понад 30 % обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5 %.
   
 
Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва,&nbsp;— транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси<ref name="LaSalle">Jones Lang LaSalle, Emerging City Winners Profiles: Ukraine, Kiev</ref>.
 
Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва,&nbsp;— транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси<ref name="LaSalle">Jones Lang LaSalle, Emerging City Winners Profiles: Ukraine, Kiev</ref>.
Рядок 549: Рядок 549:
 
[[Файл:Украина, Киев - Кондитерская фабрика Roshen 02.jpg|міні|Кондитерська фабрика [[Рошен]]]]
 
[[Файл:Украина, Киев - Кондитерская фабрика Roshen 02.jpg|міні|Кондитерська фабрика [[Рошен]]]]
 
{{Catmore|Житлово-комунальне господарство Києва}}
 
{{Catmore|Житлово-комунальне господарство Києва}}
Київ&nbsp;— один із найбільших [[Промисловість|індустріальних]] центрів України. [[2010]] року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8&nbsp;млн ₴<ref>[http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=2236&lang=1 Оприлюднення експрес-випусків Головного управління статистики у м. Києві 2011 року]</ref> (близько 4 % від загальноукраїнського обсягу<ref>[http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2007/pr/oprp/oprp05_u.html Основні показники розвитку промисловості України]</ref>). У структурі реалізованої продукції за січень-жовтень 2016 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (47,9 %) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та опалення (19,3 %)<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2017/bl/12/reg/bul1080.zip Соціально-економічне становище м. Києва за січень–жовтень 2017 року]</ref>. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.
+
Київ&nbsp;— один із найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8&nbsp;млн ₴<ref>[http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=2236&lang=1 Оприлюднення експрес-випусків Головного управління статистики у м. Києві 2011 року]</ref> (близько 4 % від загальноукраїнського обсягу<ref>[http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2007/pr/oprp/oprp05_u.html Основні показники розвитку промисловості України]</ref>). У структурі реалізованої продукції за січень-жовтень 2016 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (47,9 %) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та опалення (19,3 %)<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2017/bl/12/reg/bul1080.zip Соціально-економічне становище м. Києва за січень–жовтень 2017 року]</ref>. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.
   
 
У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості. Харчова: [[Оболонь (компанія)|Оболонь]], [[Росинка]], [[Київський пивоварний завод «Славутич»|Славутич]], [[Roshen|Рошен]] ([[Київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса|Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса]]), [[Олком]]. Машинобудівна: [[Дарницький вагоноремонтний завод|ДВРЗ]], [[Перший київський машинобудівний завод]], [[Київський бронетанковий завод]], [[Кузня на Рибальському]], [[АНТК імені Олега Антонова|АНТК імені Антонова]], [[Арсенал (завод)|Арсенал]]. Хімічна: [[Фармацевтика|фармацевтична]] фірма [[Дарниця (фірма)|Дарниця]], [[ВАТ «Київхімволокно»|«Київхімволокно»]], Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод.
 
У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості. Харчова: [[Оболонь (компанія)|Оболонь]], [[Росинка]], [[Київський пивоварний завод «Славутич»|Славутич]], [[Roshen|Рошен]] ([[Київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса|Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса]]), [[Олком]]. Машинобудівна: [[Дарницький вагоноремонтний завод|ДВРЗ]], [[Перший київський машинобудівний завод]], [[Київський бронетанковий завод]], [[Кузня на Рибальському]], [[АНТК імені Олега Антонова|АНТК імені Антонова]], [[Арсенал (завод)|Арсенал]]. Хімічна: [[Фармацевтика|фармацевтична]] фірма [[Дарниця (фірма)|Дарниця]], [[ВАТ «Київхімволокно»|«Київхімволокно»]], Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод.
   
 
=== Заробітна плата ===
 
=== Заробітна плата ===
{{update|дата=жовтень 2015}}Станом на березень [[2007]] року середня номінальна заробітна плата&nbsp;— 1420 ₴ на місяць. Для грудня 2010 року цей показник&nbsp;— 4174 ₴. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві&nbsp;— 1 673 ₴, у транспорті та зв'язку&nbsp;— 2256 ₴, у торгівлі&nbsp;— 1784,88 ₴, у промисловості&nbsp;— 1693 ₴, в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги&nbsp;— 859 ₴, в освіті&nbsp;— 1237 ₴, у державному управлінні&nbsp;— 3012 ₴, в діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг&nbsp;— 1 730 ₴<ref name="kmv1">{{Cite web |url=http://www.kmv.gov.ua/servdir.asp?Id=32&IdServ=1463 |title=Інформація про виконання Головним управлінням праці та зайнятості основних показників Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2007 рік за І квартал 2007 року |accessdate=19 травня 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20070429192555/http://www.kmv.gov.ua/servdir.asp?Id=32&IdServ=1463 |archivedate=29 квітня 2007 |deadurl=yes }}</ref>
+
{{update|дата=жовтень 2015}}Станом на березень 2007 року середня номінальна заробітна плата&nbsp;— 1420 ₴ на місяць. Для грудня 2010 року цей показник&nbsp;— 4174 ₴. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві&nbsp;— 1 673 ₴, у транспорті та зв'язку&nbsp;— 2256 ₴, у торгівлі&nbsp;— 1784,88 ₴, у промисловості&nbsp;— 1693 ₴, в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги&nbsp;— 859 ₴, в освіті&nbsp;— 1237 ₴, у державному управлінні&nbsp;— 3012 ₴, в діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг&nbsp;— 1 730 ₴<ref name="kmv1">{{Cite web |url=http://www.kmv.gov.ua/servdir.asp?Id=32&IdServ=1463 |title=Інформація про виконання Головним управлінням праці та зайнятості основних показників Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2007 рік за І квартал 2007 року |accessdate=19 травня 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20070429192555/http://www.kmv.gov.ua/servdir.asp?Id=32&IdServ=1463 |archivedate=29 квітня 2007 |deadurl=yes }}</ref>
   
 
на 1 січня 2016 середня номінальна заробітна плата в місті 7126 ₴<ref>http://index.minfin.com.ua/index/average/chart.php?26</ref>.
 
на 1 січня 2016 середня номінальна заробітна плата в місті 7126 ₴<ref>http://index.minfin.com.ua/index/average/chart.php?26</ref>.
Рядок 595: Рядок 595:
 
Протягом 2004—2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14 %.<ref>{{Cite web |url=http://kmv.gov.ua/divinfo.asp?Id=224359 |title=Архівована копія |accessdate=22 січень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111230130433/http://kmv.gov.ua/divinfo.asp?Id=224359 |archivedate=30 грудень 2011 |deadurl=yes }}</ref>
 
Протягом 2004—2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14 %.<ref>{{Cite web |url=http://kmv.gov.ua/divinfo.asp?Id=224359 |title=Архівована копія |accessdate=22 січень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111230130433/http://kmv.gov.ua/divinfo.asp?Id=224359 |archivedate=30 грудень 2011 |deadurl=yes }}</ref>
   
[[31 серпня]] [[2018]] року стало відомо, що Київ посів високе 15-е у рейтингу найулюбленіших для фототуристів міст світу<ref>[https://www.depo.ua/ukr/life/kiyiv-potrapiv-do-reytingu-naypopulyarnishih-mist-dlya-fototuristiv-20180831830192 Київ потрапив до рейтингу найулюбленіших міст для фототуристів]</ref>.
+
31 серпня 2018 року Київ посів високе 15-е у рейтингу найулюбленіших для фототуристів міст світу<ref>[https://www.depo.ua/ukr/life/kiyiv-potrapiv-do-reytingu-naypopulyarnishih-mist-dlya-fototuristiv-20180831830192 Київ потрапив до рейтингу найулюбленіших міст для фототуристів]</ref>.
   
 
== Інфраструктура ==
 
== Інфраструктура ==
Рядок 622: Рядок 622:
   
 
==== Залізниця ====
 
==== Залізниця ====
Київ&nbsp;— потужний залізничний вузол. У Києві розташоване головне управління [[Південно-Західна залізниця|Південно-Західної залізниці]], діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція&nbsp;— [[Київ-Пасажирський]]. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на станції Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито [[2008]] року) вокзалів, до яких у перспективі може бути проведена лінія метрополітену.
+
Київ&nbsp;— потужний залізничний вузол. У Києві розташоване головне управління [[Південно-Західна залізниця|Південно-Західної залізниці]], діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція&nbsp;— [[Київ-Пасажирський]]. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на станції Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких у перспективі може бути проведена лінія метрополітену.
   
 
Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції і зупинні пункти, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:
 
Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції і зупинні пункти, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:
Рядок 634: Рядок 634:
 
Залізничні маршрути розходяться від Києва в п'яти магістральних напрямках: [[Фастівський залізничний вузол|фастівському]] (південний захід), [[Коростень (станція)|коростенському]] (північний захід), [[Ніжин (станція)|ніжинському]] (північний схід), [[Гребінка (станція)|гребінківському]] (південний схід) та [[Миронівка (станція)|миронівському]] (південь, одноколійна). Також Києвом проходить так зване північне півкільце (від станції Київ-Волинський і станції Святошин через станцію Почайна та Київ-Дніпровський до станції [[Дарниця (залізнична станція)|Дарниця]]). Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелектрифікована гілка від станції Почайна до [[Вишгород]]а та місцеві залізничні колії промислового призначення.
 
Залізничні маршрути розходяться від Києва в п'яти магістральних напрямках: [[Фастівський залізничний вузол|фастівському]] (південний захід), [[Коростень (станція)|коростенському]] (північний захід), [[Ніжин (станція)|ніжинському]] (північний схід), [[Гребінка (станція)|гребінківському]] (південний схід) та [[Миронівка (станція)|миронівському]] (південь, одноколійна). Також Києвом проходить так зване північне півкільце (від станції Київ-Волинський і станції Святошин через станцію Почайна та Київ-Дніпровський до станції [[Дарниця (залізнична станція)|Дарниця]]). Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелектрифікована гілка від станції Почайна до [[Вишгород]]а та місцеві залізничні колії промислового призначення.
   
[[5 жовтня]] [[2011]] року почала працювати [[Київська міська електричка|міська електричка]]: кільце загальною довжиною в 50,8&nbsp;км зв'язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дає змогу об'їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету в 223 млн ₴<ref>Журнал [[Кореспондент (журнал)|Кореспондент]], №&nbsp;39 (476), 7.10.2011</ref>.
+
5 жовтня 2011 року почала працювати [[Київська міська електричка|міська електричка]]: кільце загальною довжиною в 50,8&nbsp;км зв'язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дає змогу об'їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету в 223 млн ₴<ref>Журнал [[Кореспондент (журнал)|Кореспондент]], №&nbsp;39 (476), 7.10.2011</ref>.
   
 
==== Річковий транспорт ====
 
==== Річковий транспорт ====
 
{{main|Київський річковий трамвай}}
 
{{main|Київський річковий трамвай}}
Київський річковий порт засновано в липні [[1897]] року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до [[Дніпро (станція метро)|станції метро «Дніпро»]]. За радянських часів [[Дніпро]]м регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси [[Дніпро]]м вважаються нерентабельними&nbsp;— виконуються переважно прогулянкові й туристичні. [[Фарватер]] [[Дніпро|Дніпра]] використається також для транспортування великих вантажів.
+
Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до [[Дніпро (станція метро)|станції метро «Дніпро»]]. За радянських часів [[Дніпро]]м регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси Дніпром вважаються нерентабельними&nbsp;— виконуються переважно прогулянкові й туристичні. [[Фарватер]] Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.
   
 
==== Метро ====
 
==== Метро ====
 
{{main|Київський метрополітен}}
 
{{main|Київський метрополітен}}
 
[[Файл:Metro kiev dnipro.JPG|міні|Станція метро [[Дніпро (станція метро)|Дніпро]]]]
 
[[Файл:Metro kiev dnipro.JPG|міні|Станція метро [[Дніпро (станція метро)|Дніпро]]]]
У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла [[1884]] року<ref>Джерело&nbsp;— [http://www.metro.kiev.ua/?q=node/110 Київський метрополітен Офіційний сайт]</ref>. <!--Саме тут уперше в [[Російська імперія|Російській імперії]]{{fact}}<!--2&nbsp;км залізничних тунелів біля Севастополя побудували ще в 1875 році розглянуто проект дороги під землею.--> Проект передбачав проведення тунелів від пристані на [[Дніпро|Дніпрі]] до залізничного вокзалу через [[Поштова площа (Київ)|Поштову площу]] і [[Бессарабська площа|Бессарабку]]. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект<!--&nbsp;— цілком імовірно, через банальний страх перед невідомим-->. Так само сталося і в [[Москва|Москві]], де провалилися проекти [[1902]] і [[1912]] років. [[1916]] року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана [[Українська Держава|Української Держави]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районі [[Звіринець (Київ)|Звіринця]]. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]] й тема створення київського метро відійшла на задній план.
+
У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року<ref>Джерело&nbsp;— [http://www.metro.kiev.ua/?q=node/110 Київський метрополітен Офіційний сайт]</ref>. <!--Саме тут уперше в [[Російська імперія|Російській імперії]]{{fact}}<!--2&nbsp;км залізничних тунелів біля Севастополя побудували ще в 1875 році розглянуто проект дороги під землею.--> Проект передбачав проведення тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через [[Поштова площа (Київ)|Поштову площу]] і [[Бессарабська площа|Бессарабку]]. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект<!--&nbsp;— цілком імовірно, через банальний страх перед невідомим-->. Так само сталося і в [[Москва|Москві]], де провалилися проекти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана [[Українська Держава|Української Держави]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районі [[Звіринець (Київ)|Звіринця]]. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]] й тема створення київського метро відійшла на задній план.
   
Після закінчення німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. [[5 серпня]] [[1944]] Постановою [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік#Рада Народних Комісарів СРСР|Ради народних комісарів СРСР]] відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис із тим, щоб уже в IV кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: [[6 листопада]] [[1960]] року було відкрито першу ділянку [[Святошинсько-Броварська лінія|Святошино-Броварської лінії]] завдовжки 5,2&nbsp;км з п'ятьма станціями&nbsp;— «[[Вокзальна (станція метро, Київ)|Вокзальна»]], «[[Університет (станція метро, Київ)|Університет»]], «[[Хрещатик (станція метро)|Хрещатик»]], «[[Арсенальна (станція метро)|Арсенальна»]] та «[[Дніпро (станція метро)|Дніпро»]]. З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65&nbsp;км, що налічують [[Список станцій Київського метро|52 станції]], які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4&nbsp;млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.
+
Після закінчення німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 Постановою [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік#Рада Народних Комісарів СРСР|Ради народних комісарів СРСР]] відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис із тим, щоб уже в IV кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року було відкрито першу ділянку [[Святошинсько-Броварська лінія|Святошино-Броварської лінії]] завдовжки 5,2&nbsp;км з п'ятьма станціями&nbsp;— «[[Вокзальна (станція метро, Київ)|Вокзальна»]], «[[Університет (станція метро, Київ)|Університет»]], «[[Хрещатик (станція метро)|Хрещатик»]], «[[Арсенальна (станція метро)|Арсенальна»]] та «[[Дніпро (станція метро)|Дніпро»]]. З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65&nbsp;км, що налічують [[Список станцій Київського метро|52 станції]], які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4&nbsp;млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.
   
 
Київський метрополітен активно розвивався: у 2010—2013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні [[Оболонсько-Теремківська лінія|Оболонсько-Теремківської лінії]]&nbsp;— [[Деміївська (станція метро)|«Деміївська»]], [[Голосіївська (станція метро)|«Голосіївська»]], [[Васильківська (станція метро)|«Васильківська»]], [[Виставковий центр (станція метро)|«Виставковий центр»]], [[Іподром (станція метро)|«Іподром»]] та [[Теремки (станція метро)|«Теремки»]]. Однак згодом будівництво і проектування нових станцій і ліній призупинено: підготовка до спорудження четвертої ([[Подільсько-Вигурівська лінія|Подільсько-Вигурівської]]) лінії, проектні роботи щодо п'ятої ([[Лівобережна лінія|Лівобережної]]) лінії метрополітену призупинені.
 
Київський метрополітен активно розвивався: у 2010—2013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні [[Оболонсько-Теремківська лінія|Оболонсько-Теремківської лінії]]&nbsp;— [[Деміївська (станція метро)|«Деміївська»]], [[Голосіївська (станція метро)|«Голосіївська»]], [[Васильківська (станція метро)|«Васильківська»]], [[Виставковий центр (станція метро)|«Виставковий центр»]], [[Іподром (станція метро)|«Іподром»]] та [[Теремки (станція метро)|«Теремки»]]. Однак згодом будівництво і проектування нових станцій і ліній призупинено: підготовка до спорудження четвертої ([[Подільсько-Вигурівська лінія|Подільсько-Вигурівської]]) лінії, проектні роботи щодо п'ятої ([[Лівобережна лінія|Лівобережної]]) лінії метрополітену призупинені.
Рядок 653: Рядок 653:
 
{{main|Київський трамвай|Київський швидкісний трамвай}}
 
{{main|Київський трамвай|Київський швидкісний трамвай}}
   
Київ був першим містом [[Україна|України]], а також всієї тогочасної [[Російська імперія|Російської імперії]]<!--та одним із перших у Європі-->, в якому відкрито рух електричного [[трамвай|трамвая]]. Перший трамвай запущено в червні [[1892]]&nbsp;року на лінії довжиною 1,5&nbsp;км Олександрівським (тепер&nbsp;— [[Володимирський узвіз|Володимирським]]) узвозом. [[30 грудня]] [[1978]]&nbsp;року в Києві стала до ладу перша в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] [[Київський швидкісний трамвай|лінія швидкісного трамваю]] від площі Перемоги до житлового масиву [[Південна Борщагівка]], побудована за ініціативою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | title = Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».{{ref-ru}} На сайті «www.autoconsulting.ua» | accessdate = 2015-12-25 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20151226090743/http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | archivedate = 2015-12-26 | deadurl = yes }}</ref><ref>{{cite web | url = http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | title = Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС» | accessdate = 2016-02-04 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20160205021812/http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | archivedate = 2016-02-05 | deadurl = yes }}</ref> і Василя Дяконова<ref>{{ЕСУ|8|584}}</ref><ref>''Наталина Сидоренко'' 45 років тому в Києві почали будувати першу в СРСР лінію швидкісного трамвая{{ref-ru}}// газета «[[Факти та коментарі]]», №&nbsp;3(4462) від 12 січня 2016.&nbsp;— С. 14.</ref>.
+
Київ був першим містом України, а також всієї тогочасної [[Російська імперія|Російської імперії]]<!--та одним із перших у Європі-->, в якому відкрито рух електричного [[трамвай|трамвая]]. Перший трамвай запущено в червні 1892&nbsp;року на лінії довжиною 1,5&nbsp;км Олександрівським (тепер&nbsp;— [[Володимирський узвіз|Володимирським]]) узвозом. 30 грудня 1978&nbsp;року в Києві стала до ладу перша в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] [[Київський швидкісний трамвай|лінія швидкісного трамваю]] від площі Перемоги до житлового масиву [[Південна Борщагівка]], побудована за ініціативою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | title = Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».{{ref-ru}} На сайті «www.autoconsulting.ua» | accessdate = 2015-12-25 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20151226090743/http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | archivedate = 2015-12-26 | deadurl = yes }}</ref><ref>{{cite web | url = http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | title = Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС» | accessdate = 2016-02-04 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20160205021812/http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | archivedate = 2016-02-05 | deadurl = yes }}</ref> і Василя Дяконова<ref>{{ЕСУ|8|584}}</ref><ref>''Наталина Сидоренко'' 45 років тому в Києві почали будувати першу в СРСР лінію швидкісного трамвая{{ref-ru}}// газета «[[Факти та коментарі]]», №&nbsp;3(4462) від 12 січня 2016.&nbsp;— С. 14.</ref>.
   
 
1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі&nbsp;— загальна протяжність колій становила 275,9&nbsp;км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438&nbsp;млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадало, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3&nbsp;км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6&nbsp;млн<ref>Джерело&nbsp;— [http://www.interesniy.kiev.ua/old/transport/46 За что Омельченко так не любил первый трамвай в Украине?]{{Недоступне посилання|date=серпня 2019 |bot=InternetArchiveBot }} {{ref-ru}}</ref>. Після реконструкції [[міст Патона (Київ)|мосту Патона]] 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини&nbsp;— лівобережну та правобережну. У 2010 році завершено реконструкцію [[Швидкісний трамвай на Борщагівці|Борщагівської лінії]] швидкісного трамвая, а 2012 року відкрито реконструйовану та подовжену до станції міської електрички [[Швидкісний трамвай на Троєщині|Троєщинську лінію]], яка була споруджена 2000 року, але згодом закрита через малий пасажиропотік<ref>[http://www.utro.ua/ua/zhizn/troeshchina_ostanetsya_bez_metro_zato_s_tramvaem1255523657 Троещина останется без метро, зато с трамваем] {{ref-ru}}</ref>.<!-- як би ще написати про такий курйоз як трамвай №&nbsp;2, щоб було npov? -->
 
1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі&nbsp;— загальна протяжність колій становила 275,9&nbsp;км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438&nbsp;млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадало, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3&nbsp;км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6&nbsp;млн<ref>Джерело&nbsp;— [http://www.interesniy.kiev.ua/old/transport/46 За что Омельченко так не любил первый трамвай в Украине?]{{Недоступне посилання|date=серпня 2019 |bot=InternetArchiveBot }} {{ref-ru}}</ref>. Після реконструкції [[міст Патона (Київ)|мосту Патона]] 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини&nbsp;— лівобережну та правобережну. У 2010 році завершено реконструкцію [[Швидкісний трамвай на Борщагівці|Борщагівської лінії]] швидкісного трамвая, а 2012 року відкрито реконструйовану та подовжену до станції міської електрички [[Швидкісний трамвай на Троєщині|Троєщинську лінію]], яка була споруджена 2000 року, але згодом закрита через малий пасажиропотік<ref>[http://www.utro.ua/ua/zhizn/troeshchina_ostanetsya_bez_metro_zato_s_tramvaem1255523657 Троещина останется без метро, зато с трамваем] {{ref-ru}}</ref>.<!-- як би ще написати про такий курйоз як трамвай №&nbsp;2, щоб було npov? -->
Рядок 674: Рядок 674:
 
Роботи з організації [[тролейбус|тролейбусного руху]] в Києві розпочато [[1934]] року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині&nbsp;— [[Велика Васильківська вулиця|Велика Васильківська]]) вулиця. У [[Друга світова війна|повоєнний час]] тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.
 
Роботи з організації [[тролейбус|тролейбусного руху]] в Києві розпочато [[1934]] року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині&nbsp;— [[Велика Васильківська вулиця|Велика Васильківська]]) вулиця. У [[Друга світова війна|повоєнний час]] тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.
   
[[12 червня]] [[1966]] року<ref> ''[[Веклич Володимир Пилипович|Веклич В. П.]]'' [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|Поїзд із тролейбусів МТБ-82]] з керуванням за системою «багатьох одиниць» // Міське господарство України.&nbsp;— 1967.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 37-38.&nbsp;— ISSN 0130-1284 </ref><ref name="KievInv">{{cite web| url = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275| title = Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» {{ref-ru}}. На сайті «www.autoconsulting.com.ua»| accessdate = 2015-09-11| archiveurl = https://web.archive.org/web/20150923004520/http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275| archivedate = 2015-09-23| deadurl = yes}}</ref> київський винахідник [[Веклич Володимир Пилипович|Володимир Веклич]]<ref name="Train">[[Енциклопедія сучасної України]]: в 25 т. / Під ред. [[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|І.&nbsp;М.&nbsp;Дзюба]] та ін.&nbsp;— Київ : 2005.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 187&nbsp;— ISBN 966-02-3354</ref><ref name="TrainKrat">''Крат В. І.'' [[Веклич Володимир Пилипович|Володимир Пилипович Веклич]] // Коммунальное хозяйство городов. Київ: Техніка&nbsp;— 1998.&nbsp;— №&nbsp;17.&nbsp;— С. 3-9.&nbsp;— ISSN 0869-1231</ref> створив перший у світовій практиці<ref>''[[Брамський Казимир Антонович|Брамський К. А.]]'' Перший у світі [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]] // Міське господарство України.&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 30-31.&nbsp;— ISSN 0130-1284</ref> [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]]<ref> ''Фонова М.'' «Ракета» Веклича // газета «[[Вечірній Київ]]», 2 листопада 1970.&nbsp;— С. 2.</ref>. На момент 1983 року в 296 тролейбусних поїздах за [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|системою Володимира Веклича]]<ref>''Брамський К. А.'' Тролейбусний потяг [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]] // газета «Всеукраїнська технічна газета», 11 грудня 2003&nbsp;р.</ref> працювали вже більше половини парку київських тролейбусів, що дозволило вивільнити більше ніж 800 водіїв, та підняти провізну спроможність тролейбусного транспорту столиці в 1,6 рази<ref name="KievInv"/>. Успішний досвід киян був перейнятий електротранспортниками [[Рига|Риги]], [[Санкт-Петербург|Ленінграда]], [[Таллінн]]а, [[Дніпро (місто)|Дніпропетровська]], [[Харків|Харкова]], [[Севастополь|Севастополя]], [[Краснодар]]а, [[Новосибірськ]]а та багатьох інших міст колишнього СРСР<ref>''[[Веклич Володимир Пилипович|Веклич В. П.]]'' Автореферат докторської дисертації: Підвищення ефективності експлуатації безрейкового електричного транспорту застосуванням засобів діагностування і управління за системою багатьох одиниць&nbsp;— Москва: Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту, 1990 С. 6 {{ref-ru}}</ref>.
+
12 червня 1966 року<ref> ''[[Веклич Володимир Пилипович|Веклич В. П.]]'' [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|Поїзд із тролейбусів МТБ-82]] з керуванням за системою «багатьох одиниць» // Міське господарство України.&nbsp;— 1967.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 37-38.&nbsp;— ISSN 0130-1284 </ref><ref name="KievInv">{{cite web| url = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275| title = Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» {{ref-ru}}. На сайті «www.autoconsulting.com.ua»| accessdate = 2015-09-11| archiveurl = https://web.archive.org/web/20150923004520/http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275| archivedate = 2015-09-23| deadurl = yes}}</ref> київський винахідник [[Веклич Володимир Пилипович|Володимир Веклич]]<ref name="Train">[[Енциклопедія сучасної України]]: в 25 т. / Під ред. [[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|І.&nbsp;М.&nbsp;Дзюба]] та ін.&nbsp;— Київ : 2005.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 187&nbsp;— ISBN 966-02-3354</ref><ref name="TrainKrat">''Крат В. І.'' [[Веклич Володимир Пилипович|Володимир Пилипович Веклич]] // Коммунальное хозяйство городов. Київ: Техніка&nbsp;— 1998.&nbsp;— №&nbsp;17.&nbsp;— С. 3-9.&nbsp;— ISSN 0869-1231</ref> створив перший у світовій практиці<ref>''[[Брамський Казимир Антонович|Брамський К. А.]]'' Перший у світі [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]] // Міське господарство України.&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 30-31.&nbsp;— ISSN 0130-1284</ref> [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]]<ref> ''Фонова М.'' «Ракета» Веклича // газета «[[Вечірній Київ]]», 2 листопада 1970.&nbsp;— С. 2.</ref>. На момент 1983 року в 296 тролейбусних поїздах за [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|системою Володимира Веклича]]<ref>''Брамський К. А.'' Тролейбусний потяг [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]] // газета «Всеукраїнська технічна газета», 11 грудня 2003&nbsp;р.</ref> працювали вже більше половини парку київських тролейбусів, що дозволило вивільнити більше ніж 800 водіїв, та підняти провізну спроможність тролейбусного транспорту столиці в 1,6 рази<ref name="KievInv"/>. Успішний досвід киян був перейнятий електротранспортниками [[Рига|Риги]], [[Санкт-Петербург|Ленінграда]], [[Таллінн]]а, [[Дніпро (місто)|Дніпропетровська]], [[Харків|Харкова]], [[Севастополь|Севастополя]], [[Краснодар]]а, [[Новосибірськ]]а та багатьох інших міст колишнього СРСР<ref>''[[Веклич Володимир Пилипович|Веклич В. П.]]'' Автореферат докторської дисертації: Підвищення ефективності експлуатації безрейкового електричного транспорту застосуванням засобів діагностування і управління за системою багатьох одиниць&nbsp;— Москва: Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту, 1990 С. 6 {{ref-ru}}</ref>.
   
Із 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема [[Київський завод електротранспорту|Київського заводу електротранспорту]] (виготовлялися в [[1991]]—[[1994]] роках), [[Серійний завод «Антонов»|київського авіазаводу]], ВО [[Південний машинобудівний завод|«Південмаш»]] (м. [[Дніпро (місто)|Дніпро]]) та [[ЛАЗ|Львівського автомобільного заводу]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34670 | title = Стаття «Як створювали український тролейбус». На сайті «www.autoconsulting.com.ua»{{ref-ru}} | accessdate = 2015-11-05 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20151106112430/http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34670 | archivedate = 2015-11-06 | deadurl = yes }}</ref><ref>Див. також [http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040415&n=4&y=2004 Економічний Часопис-XXI №&nbsp;4'2004]</ref>.
+
Із 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема [[Київський завод електротранспорту|Київського заводу електротранспорту]] (виготовлялися в 1991—1994 роках), [[Серійний завод «Антонов»|київського авіазаводу]], ВО [[Південний машинобудівний завод|«Південмаш»]] (м. [[Дніпро (місто)|Дніпро]]) та [[ЛАЗ|Львівського автомобільного заводу]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34670 | title = Стаття «Як створювали український тролейбус». На сайті «www.autoconsulting.com.ua»{{ref-ru}} | accessdate = 2015-11-05 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20151106112430/http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34670 | archivedate = 2015-11-06 | deadurl = yes }}</ref><ref>Див. також [http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040415&n=4&y=2004 Економічний Часопис-XXI №&nbsp;4'2004]</ref>.
   
 
Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9&nbsp;км, парк становить 640 машин, з яких 24 %&nbsp;— замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.
 
Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9&nbsp;км, парк становить 640 машин, з яких 24 %&nbsp;— замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.
Рядок 683: Рядок 683:
 
{{main|Київський автобус}}
 
{{main|Київський автобус}}
   
Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито [[1925]] року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині&nbsp;— [[Європейська площа (Київ)|Європейська площа]])&nbsp;— вулиця П'ятакова (тепер [[Вулиця Саксаганського (Київ)|вулиця Саксаганського]]). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок [[Mercedes-Benz|«Мерседес-Даймлер»]] і [[Fiat|«Фіат»]]. Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з [[1932]]&nbsp;— 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року&nbsp;— 24-місними автобусами [[ЗІС-16]]. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (тепер [[вулиця Івана Кудрі (Київ)|вулиці І.&nbsp;Кудрі]]). В ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. [[1937]] року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року&nbsp;— близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в [[Друга світова війна|післявоєнні роки]]. Кількість перевезень пасажирів 1967 року порівняно з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647&nbsp;км, кількість перевезень становила близько 1&nbsp;млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.
+
Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито [[1925]] року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині&nbsp;— [[Європейська площа (Київ)|Європейська площа]])&nbsp;— вулиця П'ятакова (тепер [[Вулиця Саксаганського (Київ)|вулиця Саксаганського]]). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок [[Mercedes-Benz|«Мерседес-Даймлер»]] і [[Fiat|«Фіат»]]. Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932&nbsp;— 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року&nbsp;— 24-місними автобусами [[ЗІС-16]]. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (тепер [[вулиця Івана Кудрі (Київ)|вулиці І.&nbsp;Кудрі]]). В ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року&nbsp;— близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в [[Друга світова війна|післявоєнні роки]]. Кількість перевезень пасажирів 1967 року порівняно з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647&nbsp;км, кількість перевезень становила близько 1&nbsp;млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.
   
 
==== Мости через Дніпро ====
 
==== Мости через Дніпро ====
Рядок 690: Рядок 690:
 
{{main|Перелік мостів Києва}}
 
{{main|Перелік мостів Києва}}
   
Перший капітальний міст через [[Дніпро]] споруджено [[1853]] року&nbsp;— так званий [[Ланцюговий міст (Київ)|Ланцюговий міст]]. [[1870]] року під керівництвом військового інженера [[Струве Аманд Єгорович|А.&nbsp;Є.&nbsp;Струве]] побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст&nbsp;— [[Петрівський міст|Петрівський]]&nbsp;— споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішнього [[Міст Патона|моста Патона]] існував [[Наводницький міст]] понтонної конструкції, що дав назву вулицям [[Старонаводницька вулиця|Старонаводницькій]] і [[Новонаводницька вулиця|Новонаводницькій]]. У 1914 році на його місці збудували стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро було зруйновано. Після звільнення Києва ([[6 листопада]] [[1943]] року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.
+
Перший капітальний міст через [[Дніпро]] споруджено [[1853]] року&nbsp;— так званий [[Ланцюговий міст (Київ)|Ланцюговий міст]]. 1870 року під керівництвом військового інженера [[Струве Аманд Єгорович|А.&nbsp;Є.&nbsp;Струве]] побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст&nbsp;— [[Петрівський міст|Петрівський]]&nbsp;— споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішнього [[Міст Патона|моста Патона]] існував [[Наводницький міст]] понтонної конструкції, що дав назву вулицям [[Старонаводницька вулиця|Старонаводницькій]] і [[Новонаводницька вулиця|Новонаводницькій]]. У 1914 році на його місці збудували стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро було зруйновано. Після звільнення Києва ([[6 листопада]] [[1943]] року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.
   
Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 8 [[міст|мостів]], із них 4 автомобільні&nbsp;— [[Північний міст|Північний]], [[міст Метро (Київ)|міст Метро]], [[Міст Патона (Київ)|міст Патона]] та [[Південний міст (Київ)|Південний]], два залізничних&nbsp;— [[Дарницький міст (Київ)|Дарницький]] та [[Петрівський міст (Київ)|Петрівський]], один залізнично-автомобільний&nbsp;— [[Залізнично-автомобільний мостовий перехід через Дніпро в Києві|Кірпи]], а також пішохідний міст. Триває спорудження [[Подільський мостовий перехід|Подільського]].
+
Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 8 мостів, із них 4 автомобільні&nbsp;— [[Північний міст|Північний]], [[міст Метро (Київ)|міст Метро]], [[Міст Патона (Київ)|міст Патона]] та [[Південний міст (Київ)|Південний]], два залізничних&nbsp;— [[Дарницький міст (Київ)|Дарницький]] та [[Петрівський міст (Київ)|Петрівський]], один залізнично-автомобільний&nbsp;— [[Залізнично-автомобільний мостовий перехід через Дніпро в Києві|Кірпи]], а також пішохідний міст. Триває спорудження [[Подільський мостовий перехід|Подільського]].
   
 
== Архітектура ==
 
== Архітектура ==
Рядок 735: Рядок 735:
 
Наймасовіше кияни та гості міста відвідують [[Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України|Національний ботанічний сад]] у пору цвітіння [[Сад бузків Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка НАН України|Саду бузків]], [[Андріївський узвіз]] під час святкування Дня Києва, а також [[Київська міська виставка квітів|міську виставку квітів]], яка щорічно проводиться у [[Печерський ландшафтний парк|Печерському ландшафтному парку]] довкола [[Співоче поле (Київ)|Співочого поля]] у дні святкування [[День Незалежності України|Дня Незалежності України]] в останній тиждень серпня.
 
Наймасовіше кияни та гості міста відвідують [[Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України|Національний ботанічний сад]] у пору цвітіння [[Сад бузків Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка НАН України|Саду бузків]], [[Андріївський узвіз]] під час святкування Дня Києва, а також [[Київська міська виставка квітів|міську виставку квітів]], яка щорічно проводиться у [[Печерський ландшафтний парк|Печерському ландшафтному парку]] довкола [[Співоче поле (Київ)|Співочого поля]] у дні святкування [[День Незалежності України|Дня Незалежності України]] в останній тиждень серпня.
   
У парку Кіото [[3 вересня]] [[2011]] року висаджено найдовшу в Європі алею [[Японська вишня|сакур]]<ref>[http://www.unian.net/ukr/news/news-454601.html У Києві висаджено найдовшу в Європі алею сакур]</ref>.
+
У парку Кіото 3 вересня 2011 року висаджено найдовшу в Європі алею [[Японська вишня|сакур]]<ref>[http://www.unian.net/ukr/news/news-454601.html У Києві висаджено найдовшу в Європі алею сакур]</ref>.
   
 
=== Пам'ятники та скульптури ===
 
=== Пам'ятники та скульптури ===
 
{{main|Пам'ятники Києва|}}
 
{{main|Пам'ятники Києва|}}
У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, [[пам'ятник]]ів, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.
+
У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.
   
 
Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.
 
Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.
Рядок 747: Рядок 747:
 
{{Main|Хмарочоси України|Хронологія хмарочосів України}}
 
{{Main|Хмарочоси України|Хронологія хмарочосів України}}
   
Місто славиться своїми історичними й сучасними [[хмарочос]]ами. Перші висотні будинки з'явилися в Києві ще на початку [[ХХ століття]]: [[Київський Париж]] (1901), [[Хмарочос Гінзбурга]] (1912), [[Будівля Кабінету Міністрів України]] (1938).
+
Місто славиться своїми історичними й сучасними [[хмарочос]]ами. Перші висотні будинки з'явилися в Києві ще на початку ХХ століття: [[Київський Париж]] (1901), [[Хмарочос Гінзбурга]] (1912), [[Будівля Кабінету Міністрів України]] (1938).
   
У роки «[[Друга світова війна|післявоєнної]] відбудови» міста в Києві збудували такі відомі хмарочоси, як: [[висотний житловий будинок по Хрещатику, 25|висотний житловий будинок за адресою Хрещатик, 25]] і [[Готель «Україна» (Київ)|Готель «Україна»]] (до [[2001]] року&nbsp;— готель «Москва»).
+
У роки «[[Друга світова війна|післявоєнної]] відбудови» міста в Києві збудували такі відомі хмарочоси, як: [[висотний житловий будинок по Хрещатику, 25|висотний житловий будинок за адресою Хрещатик, 25]] і [[Готель «Україна» (Київ)|Готель «Україна»]] (до 2001 року&nbsp;— готель «Москва»).
   
У [[1970-ті|1970]]—[[1980-ті]] роки в місті з'являються «готелі-хмарочоси»: «[[Готель «Київ» (Київ)|Київ»]], «[[Готель «Русь» (Київ)|Русь»]], «[[Готель «Турист» (Київ)|Турист»]], «[[Готель «Спорт» (Київ)|Спорт»]] та інші.
+
У 1970—1980-ті роках в місті з'явились «готелі-хмарочоси»: «[[Готель «Київ» (Київ)|Київ»]], «[[Готель «Русь» (Київ)|Русь»]], «[[Готель «Турист» (Київ)|Турист»]], «[[Готель «Спорт» (Київ)|Спорт»]] та інші.
   
 
Нині в Києві розташовано п'ять найвищих хмарочосів України: [[Багатофункціональний комплекс «Gulliver»|БФК «Gulliver»]], [[Бізнес-центр «Парус» (Київ)|БЦ «Парус»]], [[Житловий комплекс «Корона» (Київ)|ЖК «Корона»]], [[Житловий комплекс «Корона №&nbsp;2» (Київ)|ЖК «Корона» №&nbsp;2]] і [[Будинок апеляційного суду у Києві|будівля Апеляційного суду міста Києва]].
 
Нині в Києві розташовано п'ять найвищих хмарочосів України: [[Багатофункціональний комплекс «Gulliver»|БФК «Gulliver»]], [[Бізнес-центр «Парус» (Київ)|БЦ «Парус»]], [[Житловий комплекс «Корона» (Київ)|ЖК «Корона»]], [[Житловий комплекс «Корона №&nbsp;2» (Київ)|ЖК «Корона» №&nbsp;2]] і [[Будинок апеляційного суду у Києві|будівля Апеляційного суду міста Києва]].
Рядок 796: Рядок 796:
 
Навіть нове пожвавлення музичного життя міста, що розпочалося після його проголошення столицею УРСР (1934), вже мало відчутно скерований, уніфікований характер, утверджуючи нові, суто «соціалістичні» форми свого прояву&nbsp;— т.&nbsp;зв. «музичні олімпіади», «декади», «тижні» та «дні» музичного мистецтва, наповнені переважно творами прославляючого, поверхово-оптимістичного чи «патріотичного» змісту. Цілковито сервільним щодо змісту був і часопис «Советская музыка» (1933—1941). Втім, і за таких обставин з-під пера київських композиторів з'являлися непересічні твори (опера «Золотий обруч» і 2-а симфонія Б.Лятошинського, балет «Лісова пісня» Михайла Скорульського, фортепіанні цикли Віктора Косенка, окремі пісні К.&nbsp;Богуславського та Григорія Верьовки, нарешті&nbsp;— нової редакції опери «Тарас Бульба» М.&nbsp;Лисенка, здійсненої Л.&nbsp;Ревуцьким і Б.&nbsp;Лятошинським). [[1935]] року в місті почала працювати Капела бандуристів УРСР, а [[1937]] року&nbsp;— Ансамбль танцю УРСР (нині ім.&nbsp;Павла Вірського).
 
Навіть нове пожвавлення музичного життя міста, що розпочалося після його проголошення столицею УРСР (1934), вже мало відчутно скерований, уніфікований характер, утверджуючи нові, суто «соціалістичні» форми свого прояву&nbsp;— т.&nbsp;зв. «музичні олімпіади», «декади», «тижні» та «дні» музичного мистецтва, наповнені переважно творами прославляючого, поверхово-оптимістичного чи «патріотичного» змісту. Цілковито сервільним щодо змісту був і часопис «Советская музыка» (1933—1941). Втім, і за таких обставин з-під пера київських композиторів з'являлися непересічні твори (опера «Золотий обруч» і 2-а симфонія Б.Лятошинського, балет «Лісова пісня» Михайла Скорульського, фортепіанні цикли Віктора Косенка, окремі пісні К.&nbsp;Богуславського та Григорія Верьовки, нарешті&nbsp;— нової редакції опери «Тарас Бульба» М.&nbsp;Лисенка, здійсненої Л.&nbsp;Ревуцьким і Б.&nbsp;Лятошинським). [[1935]] року в місті почала працювати Капела бандуристів УРСР, а [[1937]] року&nbsp;— Ансамбль танцю УРСР (нині ім.&nbsp;Павла Вірського).
   
Під час німецької окупації Києва в місті залишилося чимало українських митців. Попри те, що на чолі основних культурних закладів призначено німців, українцям дозволили (хоча й на кабальних умовах) створювати музичні колективи: Капелу бандуристів ім. Т.Шевченка (керівник Григорій Китастий), Українську національну хорову капелу (керівники Петро Гончаров, Н.&nbsp;Городовенко). Обидва колективи [[1943]] року емігрували на Захід разом з німецькими військами. Серед солістів Київської опери був Борис Гмиря.
+
Під час німецької окупації Києва в місті залишилося чимало українських митців. Попри те, що на чолі основних культурних закладів призначено німців, українцям дозволили (хоча й на кабальних умовах) створювати музичні колективи: Капелу бандуристів ім. Т.Шевченка (керівник Григорій Китастий), Українську національну хорову капелу (керівники Петро Гончаров, Н.&nbsp;Городовенко). Обидва колективи 1943 року емігрували на Захід разом з німецькими військами. Серед солістів Київської опери був Борис Гмиря.
   
 
У повоєнні роки музичне життя Києва фактично повертається в річище 1930-х рр. Разом з тим, у його організації значно підвищується роль Спілки композиторів УРСР. У Києві одержує «прописку» створений під час війни Український народний хор під керівництвом Г.&nbsp;Верьовки.
 
У повоєнні роки музичне життя Києва фактично повертається в річище 1930-х рр. Разом з тим, у його організації значно підвищується роль Спілки композиторів УРСР. У Києві одержує «прописку» створений під час війни Український народний хор під керівництвом Г.&nbsp;Верьовки.
Рядок 806: Рядок 806:
 
Культовою постаттю як пропагандист новочасної музики стає диригент Ігор Блажков, художній керівник Київського камерного оркестру (1969—1976). Нове посилення компартійного тиску на культуру у 1970— поч. 80-х рр., оголошення мистецького авангарду «ідеологічною диверсією проти соціалізму», вольове усунення І.&nbsp;Блажкова з музичного життя Києва призвело до нового засилля на престижних концертних майданчиках міста витворів соцреалізму. Постійним осередком нової музики став Будинок композиторів та створений при ньому ансамбль камерної музики (1977, нині&nbsp;— ансамбль солістів «Київська камерата»), а серед її пропагандистів-музикознавців&nbsp;— Олена Зінькевич і Галина Конькова. Водночас, на відміну від сталінської доби, «ідейне керівництво» поширювалося лише на твори сучасної музики. У пропаганді творів світової класичної спадщини будь-які обмеження знято, що значно вивільнило творчий простір для музикантів-виконавців: київські диригенти Володимир Кожухар, Костянтин Симеонов, Стефан Турчак, співаки Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко, Василь Третяк, скрипалі Олег Криса, Богодар Которович, піаніст Микола Сук стали всесвітньо відомими.
 
Культовою постаттю як пропагандист новочасної музики стає диригент Ігор Блажков, художній керівник Київського камерного оркестру (1969—1976). Нове посилення компартійного тиску на культуру у 1970— поч. 80-х рр., оголошення мистецького авангарду «ідеологічною диверсією проти соціалізму», вольове усунення І.&nbsp;Блажкова з музичного життя Києва призвело до нового засилля на престижних концертних майданчиках міста витворів соцреалізму. Постійним осередком нової музики став Будинок композиторів та створений при ньому ансамбль камерної музики (1977, нині&nbsp;— ансамбль солістів «Київська камерата»), а серед її пропагандистів-музикознавців&nbsp;— Олена Зінькевич і Галина Конькова. Водночас, на відміну від сталінської доби, «ідейне керівництво» поширювалося лише на твори сучасної музики. У пропаганді творів світової класичної спадщини будь-які обмеження знято, що значно вивільнило творчий простір для музикантів-виконавців: київські диригенти Володимир Кожухар, Костянтин Симеонов, Стефан Турчак, співаки Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко, Василь Третяк, скрипалі Олег Криса, Богодар Которович, піаніст Микола Сук стали всесвітньо відомими.
   
[[1966]] року в Україні&nbsp;— єдиній серед республік СРСР&nbsp;— починає роботу власне спеціалізоване музичне видавництво «Музична Україна», [[1970]] року поновлюється випуск журналу «Музика» (двомісячник). [[1971]] року встановлено орган у консерваторії, [[1978]] року засновано Республіканський будинок органної та камерної музики. Засновуються Конкурс (1966, з 1992&nbsp;— Міжнародний), та Премія (1982) ім.&nbsp;М.&nbsp;В.&nbsp;Лисенка, як вища нагорода України в галузі музики.
+
1966 року в Україні&nbsp;— єдиній серед республік СРСР&nbsp;— починає роботу власне спеціалізоване музичне видавництво «Музична Україна», 1970 року поновлюється випуск журналу «Музика» (двомісячник). 1971 року встановлено орган у консерваторії, 1978 року засновано Республіканський будинок органної та камерної музики. Засновуються Конкурс (1966, з 1992&nbsp;— Міжнародний), та Премія (1982) ім.&nbsp;М.&nbsp;В.&nbsp;Лисенка, як вища нагорода України в галузі музики.
   
 
Розбудова незалежної демократичної України супроводжується неоднозначними процесами у сфері музичної культури. Глибока соціально-економічна криза та ліквідація системи державного патерналізму щодо культури завдали відчутної шкоди системі масової музичної освіти, мережі державних виконавських колективів та музично-видавничій справі (з 1999&nbsp;р. припинили діяльність вид. «Музична Україна» та журн. «Музика»). Україну залишили багато музикантів-виконавців (серед них такі, хто стали солістами провідних оперних театрів світу&nbsp;— Володимир Гришко, Михайло Дідик, Вікторія Лук'янець).
 
Розбудова незалежної демократичної України супроводжується неоднозначними процесами у сфері музичної культури. Глибока соціально-економічна криза та ліквідація системи державного патерналізму щодо культури завдали відчутної шкоди системі масової музичної освіти, мережі державних виконавських колективів та музично-видавничій справі (з 1999&nbsp;р. припинили діяльність вид. «Музична Україна» та журн. «Музика»). Україну залишили багато музикантів-виконавців (серед них такі, хто стали солістами провідних оперних театрів світу&nbsp;— Володимир Гришко, Михайло Дідик, Вікторія Лук'янець).
Рядок 812: Рядок 812:
 
Водночас, завдяки новим відносинам власності з'явилося чимало нових культурних інституцій та колективів: щорічні фестивалі «Київ Музик Фест» (з 1990), «Музичні прем'єри сезону» (з 1989), Міжнародний форум музики молодих (з 1992), міжнародний фестиваль авангардної музики «Нова територія» (з 1993), в основі яких&nbsp;— твори сучасних українських та зарубіжних композиторів. Восени 2001&nbsp;р. започатковано новий музично-гастрольний проект «Гранди світового мистецтва у Києві». З'явилися нові колективи камерної музики: ансамбль «Київські солісти», оркестри «Archi», «Українська спадщина», хори «Київ», «Відродження», «Дніпро», «Хрещатик». Відбудова храмів та заснування нових парафій зумовила й інтенсивне відродження національної церковної музики, витісненої з життя у 1920-і рр.
 
Водночас, завдяки новим відносинам власності з'явилося чимало нових культурних інституцій та колективів: щорічні фестивалі «Київ Музик Фест» (з 1990), «Музичні прем'єри сезону» (з 1989), Міжнародний форум музики молодих (з 1992), міжнародний фестиваль авангардної музики «Нова територія» (з 1993), в основі яких&nbsp;— твори сучасних українських та зарубіжних композиторів. Восени 2001&nbsp;р. започатковано новий музично-гастрольний проект «Гранди світового мистецтва у Києві». З'явилися нові колективи камерної музики: ансамбль «Київські солісти», оркестри «Archi», «Українська спадщина», хори «Київ», «Відродження», «Дніпро», «Хрещатик». Відбудова храмів та заснування нових парафій зумовила й інтенсивне відродження національної церковної музики, витісненої з життя у 1920-і рр.
   
Інтенсивний розвиток музичної індустрії, завдячений становленню ринкових відносин, виникнення недержавних аудіовидавництв (зокрема «Росток-рекордз») та підприємств («Машел», «Болідиск») покликав до життя виникнення профоб'єднань ОДМАВІ (Об'єднання діячів музичної та аудіовізуальної індустрії), Об'єднання виробників та продюсерів фонограм тощо, влаштування щорічного Українського музичного ярмарку в «Експоцентрі України». [[1990]] року на базі Музичного товариства створюється Всеукраїнська музична спілка, а [[1992]] року виникає альтернативна спілка композиторів&nbsp;— Національна ліга українських композиторів. Ознакою «академічного» музичного життя Києва стали нові міжнародні та всеукраїнські конкурси виконавців з усіх видів інструментів: юних піаністів&nbsp;— пам'яті В.&nbsp;Горовиця, диригентів&nbsp;— ім.&nbsp;С.&nbsp;Турчака, хорових колективів&nbsp;— ім.&nbsp;М.&nbsp;Леонтовича, вокалістів&nbsp;— ім.&nbsp;Соломії Крушельницької, бандуристів&nbsp;— ім. Гната Хоткевича та ін. Провідні музичні заклади та колективи Києва отримали статус національних: Національна опера України, Національна музична академію ім.&nbsp;П.&nbsp;Чайковського, Національна філармонія, Національний симфонічний оркестр. Серед провідних київських композиторів нового покоління&nbsp;— Ганна Гаврилець, Алла Загайкевич, Сергій Зажитько, Володимир Зубицький, Володимир Рунчак, Ігор Щербаков, Людмила Юріна. -->
+
Інтенсивний розвиток музичної індустрії, завдячений становленню ринкових відносин, виникнення недержавних аудіовидавництв (зокрема «Росток-рекордз») та підприємств («Машел», «Болідиск») покликав до життя виникнення профоб'єднань ОДМАВІ (Об'єднання діячів музичної та аудіовізуальної індустрії), Об'єднання виробників та продюсерів фонограм тощо, влаштування щорічного Українського музичного ярмарку в «Експоцентрі України». 1990 року на базі Музичного товариства створена Всеукраїнська музична спілка, а 1992 року виникає альтернативна спілка композиторів&nbsp;— Національна ліга українських композиторів. Ознакою «академічного» музичного життя Києва стали нові міжнародні та всеукраїнські конкурси виконавців з усіх видів інструментів: юних піаністів&nbsp;— пам'яті В.&nbsp;Горовиця, диригентів&nbsp;— ім.&nbsp;С.&nbsp;Турчака, хорових колективів&nbsp;— ім.&nbsp;М.&nbsp;Леонтовича, вокалістів&nbsp;— ім.&nbsp;Соломії Крушельницької, бандуристів&nbsp;— ім. Гната Хоткевича та ін. Провідні музичні заклади та колективи Києва отримали статус національних: Національна опера України, Національна музична академію ім.&nbsp;П.&nbsp;Чайковського, Національна філармонія, Національний симфонічний оркестр. Серед провідних київських композиторів нового покоління&nbsp;— Ганна Гаврилець, Алла Загайкевич, Сергій Зажитько, Володимир Зубицький, Володимир Рунчак, Ігор Щербаков, Людмила Юріна. -->
   
 
=== Музеї ===
 
=== Музеї ===
Рядок 847: Рядок 847:
 
{{main|Публічні бібліотеки Києва}}
 
{{main|Публічні бібліотеки Києва}}
 
[[Файл:Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.jpg|міні|Головна будівля Національної бібліотеки України]]
 
[[Файл:Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.jpg|міні|Головна будівля Національної бібліотеки України]]
Одними з перших бібліотек Києва були [[Бібліотека Ярослава Мудрого|бібліотека Софійського собору]], заснована [[Ярослав Мудрий|Ярославом Мудрим]] [[1037]] року, та монастирське книгосховище [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]]. У [[17 століття|XVII столітті]] заснована бібліотека [[Національний університет «Києво-Могилянська академія»|Київської академії]]. До [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневого перевороту]] в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була [[Центральна міська бібліотека імені Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка для дітей (Київ)|міська]] (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення [[СРСР|радянської]] влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється низка нових бібліотек: 1919&nbsp;— [[Бібліотека імені В.&nbsp;П.&nbsp;Чкалова (Київ)|Центральна робітнича бібліотека]], [[Бібліотека Державна публічна Академії Наук Української РСР у Києві|Всенародна бібліотека України]] та ін. [[1979|1979 року]] бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66&nbsp;млн одиниць зберігання), які обслуговували 1598 тисяч читачів<ref>Енциклопедичний довідник «Київ», т.&nbsp;3. / За ред. А.&nbsp;В.&nbsp;Кудрицького.&nbsp;— Головна редакція УРЕ, 1981.&nbsp;— 62&nbsp;с.</ref>.
+
Одними з перших бібліотек Києва були [[Бібліотека Ярослава Мудрого|бібліотека Софійського собору]], заснована [[Ярослав Мудрий|Ярославом Мудрим]] [[1037]] року, та монастирське книгосховище [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]]. У [[17 століття|XVII столітті]] заснована бібліотека [[Національний університет «Києво-Могилянська академія»|Київської академії]]. До [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневого перевороту]] в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була [[Центральна міська бібліотека імені Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка для дітей (Київ)|міська]] (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення [[СРСР|радянської]] влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється низка нових бібліотек: 1919&nbsp;— [[Бібліотека імені В.&nbsp;П.&nbsp;Чкалова (Київ)|Центральна робітнича бібліотека]], [[Бібліотека Державна публічна Академії Наук Української РСР у Києві|Всенародна бібліотека України]] та ін. 1979 року бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66&nbsp;млн одиниць зберігання), які обслуговували 1598 тисяч читачів<ref>Енциклопедичний довідник «Київ», т.&nbsp;3. / За ред. А.&nbsp;В.&nbsp;Кудрицького.&nbsp;— Головна редакція УРЕ, 1981.&nbsp;— 62&nbsp;с.</ref>.
   
 
Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:
 
Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:
Рядок 909: Рядок 909:
   
 
[[Файл:Головний корпус КПІ 1.jpg|міні|[[Київський політехнічний інститут]]]]
 
[[Файл:Головний корпус КПІ 1.jpg|міні|[[Київський політехнічний інститут]]]]
У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] тут діяли [[школа грамоти|школи грамоти]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня [[Софійський собор (Київ)|київської Софії]], так звана [[бібліотека Ярослава Мудрого]], нараховувала близько 950 томів<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Дослідження [[графіті]] на стінах міських храмів і посуді доводять, що частина киян була [[писемність|писемною]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
+
У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] тут діяли [[школа грамоти|школи грамоти]]<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня [[Софійський собор (Київ)|київської Софії]], так звана [[бібліотека Ярослава Мудрого]], нараховувала близько 950 томів<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>. Дослідження [[графіті]] на стінах міських храмів і посуді доводять, що частина киян була писемною<ref name="ЕІУ-Толочко-202"/>.
 
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 01.JPG|міні|ліворуч|Приміщення Президії [[НАН України]] на [[Вулиця Володимирська (Київ)|вулиці Володимирській]] №&nbsp;54]]
 
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 01.JPG|міні|ліворуч|Приміщення Президії [[НАН України]] на [[Вулиця Володимирська (Київ)|вулиці Володимирській]] №&nbsp;54]]
Після [[монгольська навала|монгольської навали]] рівень освіти в Києві занепав. З кінця XIV століття у списках [[париж|паризької]] [[Сорбона|Сорбонни]] та інших західноєвропейсьих [[університет]]ів з'являються імена студентів із Києва. Так, під [[1436]] роком зазначений перший доктор «[[русини|рутенської нації]] з Києва»&nbsp;— [[Іван Тинкевич]]<ref name="ЕІУ-Івакін-205">Івакін 2007:205</ref>.
+
Після [[монгольська навала|монгольської навали]] рівень освіти в Києві занепав. З кінця XIV століття у списках паризької [[Сорбона|Сорбонни]] та інших західноєвропейсьих університетів з'являються імена студентів із Києва. Так, під 1436 роком зазначений перший доктор «[[русини|рутенської нації]] з Києва»&nbsp;— [[Іван Тинкевич]]<ref name="ЕІУ-Івакін-205">Івакін 2007:205</ref>.
   
 
Починаючи з кінця XVII століття [[Києво-Могилянська академія]] підготувала багато видатних учених.
 
Починаючи з кінця XVII століття [[Києво-Могилянська академія]] підготувала багато видатних учених.

Версія за 20:31, 16 вересня 2019

Київ
COA of Kyiv Kurovskyi.svg Flag of Kyiv Kurovskyi.svg
Герб Києва Прапор Києва
Kyiv Montage 2016.png
Верховна Рада, Києво-Печерська лавра, КНУ ім. Тараса Шевченка, будинок із химерами, пам'ятник Богданові Хмельницькому, Майдан Незалежності
Основні дані
Інша назва Мати міст Руських,
Новий Єрусалим (Другий Єрусалим),
Місто, де все починається[1]
Країна Україна Україна
Регіон Київ
Район Київська міська рада
Рада Київська міська рада
Код КОАТУУ 8000000000
Засноване V століття
Перша згадка 482[2]
Магдебурзьке право 1494
Поділ міста 10 районів
Населення
 - повне
Агломерація Київська агломерація 3,65 млн. [4]
Площа 847,66[5] км²
Густота населення 3517,5 осіб/км²
Поштові індекси 01000—06999
Телефонний код +380-44
Координати 50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 179 м
Водойма річки Дніпро, Либідь
Назва мешканців киянин, киянка, кияни
Міста-побратими 54 (див. повний список)
День міста остання неділя травня
Номери автомобілів AA, KA
Відстань
Найближча залізнична станція Київ-Пасажирський
Міська влада
Адреса 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36
Веб-сторінка Офіційний портал міської ради
Офіційний портал міської держадміністрації
Міський голова Віталій Кличко
Логотип Києва

CMNS: Київ на Вікісховищі

Карта
Київ. Карта розташування: Україна
Київ
Київ

Ки́їв (МФА[ˈkɪjiu̯] ( прослухати)) — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний та освітньо-науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця в складі України й адміністративний центр Київської області. Районний центр Києво-Святошинського району. Адміністративно до складу Київської області не входить. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств і громадських об'єднань, що працюють в Україні.

За «Повістю временних літ», Київ заснував полянський князь Кий зі своїми братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю. Згідно з археологічними даними та писемними джерелами, початок безперервного розвитку Києва датується 2-ю половиною V ст. — 1-ю половиною VI ст.; осередком розширення Києва була гора Замкова[6]. Був столицею Русі, Київського князівства, Великого князівства Руського, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.

Один із найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства — Софійський собор — та Києво-Печерська лавра внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Зміст

Назва

Етимологія

Згідно з легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких вважають засновниками міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»[2].

У сагах Київ називався Koenugarðr[7]. Назва Kænugarður (Кьонугард) залишилася за Києвом в ісландській мові.

Київ також мав колись тюркську назву — Манкерме́н (буквально «велике місто»)[8].

Правопис

У давньоруських пам'ятках назва міста записувалася як Кыѥвъ, де ы передавала праслов'янський звук *y, а ѥ — йотований звук [e] («є»). Подібне написання тривалий час залишалося у літописах. Надалі, після припинення дії закону другої палаталізації та злиття звука [ɨ] з [і] в новий голосний передньо-середнього ряду [ɪ] з'являються написання Киевъ, Кіевъ, а після утворення «нового ятя»[9] — і «Кыѣвъ»[10], «Киѣвъ»[11], «Кіѣвъ»[12]. З упорядкуванням українського правопису XIX ст., коли за [ɪ] закріплюється літера и, а за [ji] з йотованого «нового ятя» — ї, написання набуває сучасної форми.

#KyivNotKiev

2 жовтня 2018 року МЗС України спільно із Центром стратегічних комунікацій «StratCom Ukraine» розпочало онлайн кампанію «#CorrectUA», в рамках якої звертатиметься до іноземних ЗМІ з метою коригування правопису міста Київ (#KyivNotKiev)[13].

З'явилися перші повідомлення про коригування правопису міста Київ: у своїх текстах пишуть Kyiv замість Kiev видання BBC[14] і The Guardian[15]; лондонський аеропорт Лутон[16], аеропорти Будапешта і Таллінна[17], Бельгії[18] змінили назву Kiev на Kyiv. Водночас МАУ відмовились змінити Kiev на Kyiv, пояснивши, що Kiev є офіційною транслітерацією Міжнародної асоціації повітряного транспорту IATA[19].

Географія

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км.

Київ здавна розташовувався на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «Шлях із варягів у греки». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 м над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Гідрографія

Див. також: Річки Києва
Вид на низинну частину правобережного Києва
  • Основною рисою Києва є наявність великої гідрографічної «вісі» — річки Дніпро, яка поділяє територію міста на дві частини — правобережну і лівобережну. Дніпро — найбільша в Києві, третя за довжиною і площею басейну річка Європи після Волги і Дунаю. Після будівництва каскаду дніпровських водосховищ гідрологічний режим Дніпра (зокрема і в межах Києва) змінився. Так, підпір Канівського водосховища сягає течії Дніпра в районі моста Метро на території Києва. Поблизу Києва (на північ) розташовано Київське водосховище на Дніпрі.
  • Територія Києва також дренується численними постійними та тимчасовими водотоками, які утворюють гідрографічну мережу з близько 70 малих річок, що зрештою впадають у Дніпро. Структура гідрографічної мережі малих річок Києва визначається басейновими угрупованнями водних об'єктів.
    • Гідрографія правого берега: центральна частина — басейн річки Либідь з її притоками, а також басейн річки Почайна (див. Опечень) з головними притоками Глибочиця та Сирець; північна та західна частини міста розташовані в басейні річки Ірпінь, а точніше її приток — річок Нивка та Горенка; південна частина міста — у басейні річки Віта.
    • Гідрографія лівого берега: басейн річки Дарниця з її притоками.

На малих річках споруджено понад 100 ставків. Є понад три десятки природних озер, серед яких можна назвати Тельбин, Райдужне, Синє, Вербне, Йорданське, Зелене озеро.

Екологія

Ліси, парки та сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів[20]. На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва опікується Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

У лісопарках міста гніздиться чимало видів диких птахів, зокрема хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди кажанів. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України. Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглися види, занесені до Червоної книги — аполлон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечірниця. У межах міста трапляються поселення бобрів.

Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняної міграції навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігали скупчення гоголів до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому[коли?] зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх зимує близько 300 особин).

Кілька сотень найстаріших та видатних дерев Києва є ботанічними пам'ятками природи.

Клімат

Докладніше: Клімат Києва

Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,5 °C, липня +20,5 °C°C. Абсолютний мінімум — −32,2 °C°C (7, 9 лютого 1929)[21], абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898) (за іншими даними: +39,4 °C, 30 липня 1936)[21]. Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64 % (травень) до 85 % (листопад).

 
Клімат Києва
Температура
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум,  °C 11,1 17,3 22,4 29,1 33,6 35,0 39,4 39,9 33,8 29,5 23,2 14,7 39,9
Середній максимум,  °C ?1,5 -0,2 5,0 13,7 20,4 23,5 24,5 24,1 18,6 12,1 4,5 0,4 12,1
Середня температура,  °C -4,3 -3,3 1,1 8,9 15,1 18,3 19,5 18,9 13,8 7,9 1,8 -2 8,0
Середній мінімум,  °C -6,8 -5,9 -1,7 4,9 10,6 14,0 15,3 14,6 9,9 4,6 -0,3 -4,2 4,6
Абсолютний мінімум,  °C -31,1 -32,2 -24,9 -10,4 -2,4 2,4 5,8 3,3 -2,9 -17,8 -21,9 -30 -32,2
Кількість опадів
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Всього
Норма опадів,  мм 38 37 36 49 53 75 85 56 58 37 51 46 621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Історія

Середньовіччя

Старий Київ.jpg
Олекса Кулаков, «Ідоли». Повалення ідолів під час Хрещення Русі.

За легендою «Повісті врем'янних літ» Київ засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[2]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття[2]. Його центром була Старокиївська гора на правому березі Дніпра[22]. У VIVII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[2]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[2].

На межі VIIIIX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[2], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[2]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[2]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[2].

За правління великого князя Володимира (9801015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»[2][23]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[23]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[23]. Син Володимира, Ярослав (10191054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава[23]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га[23]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі[23]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[23]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—[1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[23]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[23]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[23]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073—1076) було закладено монастир святого Симеона[23]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[23]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[23].

На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[23].

З другої половини XII століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста в 1169, здійснене князем Андрієм «Боголюбським», володарем північно-східного Владимиро-Суздальського князівства. Попри це, до середини XIII століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У 1240 місто захопили війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

У 1321 році після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну князь Станіслав утік до Рязані, а його місце посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.

У 1363 році місто захопив і приєднав до своєї держави Ольгерд — правитель Великого князівства Литовського. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право. Наприкінці XV століття в місті існував замок, резиденція київських воєвод, та ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

Ранній новий час

Протягом XIVXVIII століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою набігів кочівників, найбільші з яких здійснено 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року в результаті Хмельниччини увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який в 1659 отримав статус академії.

Наступний період історії Києва розпочався окупацією його московськими військами після Переяславського союзу 1654, укладеного між Військом Запорозьким і Московією. Київ був потрібен московському урядові як «опорний пункт колонізаторської політики на півдні»[24]. Київ став резиденцією московських воєвод. У 1667 внаслідок підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. За «вічним миром» 1686 року Київ остаточно відійшов до Московської держави.

Розірвання зв'язків із західними областями України призвело у XVIII ст. до застою в економіці й торгівлі. Від 1782 року Київ став головним містом намісництва, територія якого охоплювала значну частину Гетьманщини. Після 2-го поділу Польщі (1793) і приєднання до Московії західно-українських воєводств, 1797 року була утворена Київська губернія. Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок. Ці події поновили зв'язки Києва із західними областями й сприяли притоку поляків, головно шляхти, що посіла значне місце в житті Києва до польського повстання 1830—1831 років. У цей час московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва, шляхом русифікації й витіснення із нього польського та єврейського населення, «на чисто російське місто»[25].

Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку XVIII століття завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козельця. У 1708 місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. З осені 1770 до літа 1771 року Київ страждав від епідемії чуми. Загинуло 2819 людей, переважно на Подолі. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Новий час

Одна з найперших трансформаторних підстанцій напругою 2,2 кВт, які встановлювалися у Києві з 1902 року

За часів правління Російської імперії в XVIII — початку XX століття Київ був великим провінційним містом, п'ятим за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави й Одеси.

У 20-х роках XIX ст. у Києві налічувалось близько 40 000 населення, із яких 18 000 було військових.

Після повстання декабристів, 1827 року у Києві засновується генерал-губернаторство, що об'єднувало Київську, Подільську й Волинську губернії, задачею котрого було проведення русифікаторської політики царизму й боротьба проти революційного руху.

1840 року було скасовано дію Литовського статуту.

Культурне, освітнє життя українців міста ускладнилося після Валуєвського циркуляру 1863 року, Емського указу 1876-го.

На відміну від попередніх століть кияни вперше дістали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя — контрактові ярмарки на Контрактовій площі.

У ХІХ столітті в Києві з'являються перший університет й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух Київського трамваю. Попри ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку русифікацію місцевого польського, українського і єврейського населення.

У добу Української революції та визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917, після падіння царського режиму, в місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 вона III Універсалом проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 містом оволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав. Протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський. Після повалення гетьманату до 14 лютого 1919 в Києві базувалася Директорія УНР. У лютому 1919 місто повторно зайняли більшовики, у серпні — окупували війська Антона Денікіна, а в грудні — знову більшовики. 7 травня 1920 Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час радянсько-польської війни. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся під радянську владу.

Радянський період

У 1930-ті роки в Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, уведено в дію першу АТС, організовано центральне опалення.

У 1934-му до міста перенесена з Харкова столиця УСРР.

Сталінський терор, знищення українства

Починаючи з 1930-х у Києві почалися Сталінські репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Комуністи, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Військовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

Друга світова війна

19 вересня 1941, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ був напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами. Місто на два роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ. 6 листопада 1943 радянська влада повернула собі місто.

У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема через підривні роботи комуністичних партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. У 1948 завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, а в 1949 споруджено Дарницький залізничний міст та Міст Патона. У 1950 створену першу в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр.

У 1960 запущено першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музей історії України у Другій світовій війні (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після 1986.

Новітній час

Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 р.

У 1991 Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 року Київ став центром політичної акції «Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назву Помаранчева революція. З листопада 2013-го по лютий 2014-го Київ став центром Революції гідності, в ході якої у зіткненнях зі спецпідрозділами «Беркуту» в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.

11 березня 2016 року у Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви в рамках виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайті Київської міської державної адміністрації)[26].

Символіка

Символікою міста Києва є герб Києва, прапор Києва та гімн Києва. Також місто має логотип у двох версіях: українською та англійською мовою.

Сучасним гербом Києва є зображення святого покровителя міста архангела Михаїла на синьому щиті. Цей герб був офіційно затверджений Київською міською радою 18 квітня 1995[27]. Він є подібним до герба Київського воєводства[28]. Прапор Києва є ідентичним до гербу — архангел Михаїл на синьому полотнищі.

Найстарішим відомим гербом Києва є герб датований 1480 роком. На ньому зображені лук зі стрілою, який натягують дві висунуті з хмари руки. В XVII сторіччі почав використовуватись герб із зображенням арбалета замість лука, який тримає лише одна рука. Зараз цей герб використовується як сучасний герб Подільського району. Герб із зображенням архангела Михаїла до 1782 року використовувався як герб Київського Воєводства (на червоному фоні) та Київського полку (на синьому фоні), а з 1782 року до моменту захоплення Києва більшовиками як герб міста Києва[29]. Від початку 1920-х до 1969 року місто не мало власного герба, поки не був затверджений радянський герб Києва, на якому були зображені лук та гілка каштану разом із зіркою міста-героя та серпом із молотом. Радянський герб Києва слугував офіційним до затвердження сучасного герба в 1995 році.

Гімном Києва є пісня «Як тебе не любити, Києве мій!», яку в 1962 році створили композитор Ігор Шамо та поет Дмитро Луценко і яку того ж року вперше виконав співак Юрій Гуляєв[30]. Пісня була затверджена Київською міською радою як офіційний гімн 13 листопада 2014, а до того вона довгий час була неофіційним народним гімном[31]. Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні[32][33]. Також Києву присвячена «Пісня про Київ» заслуженого артиста України Юрка Юрченка.

Варіант логотипа Києва англійською мовою («Все починається в Києві»).

Логотип Києва був створений в 2011 році дизайнером Андрієм Федоровим в рамках підготовки до Євро-2012 і був затверджений 21 грудня 2012 року[34]. Логотип являє собою поєднання чотирьох фігур, які символізують певну рису міста: крапля, яка символізує річку Дніпро; каштан, який символізує Київ як місто-парк; купол, який символізує велику кількість церков та храмів; серце, яке символізує любов киян до свого міста[35].

Влада

Міська

Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена система двовладдя — одночасне існування інститутів голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) та Київського міського голови (мера Києва), що було закріплено в законі «Про столицю України — місто-герой Київ»[36]. Голова КМДА призначається президентом України як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий орган самоврядування — Київську міську раду. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.

25 травня 2014 року на виборах міського голови перемогу здобув Віталій Кличко, який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.

25 червня 2014 року указом Президента України на посаду Голови КМДА було призначено нинішнього міського голову Віталія Кличка.

Головний орган київського міського самоврядування — Київська міська рада — складається з 120 депутатів, які обираються мешканцями міста терміном на 5 років. Новий склад було обрано 25 травня 2014 року.

Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.

Загальнодержавна

У Києві як місті, наділеному Конституцією України столичними функціями, розміщуються всі центральні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

Урядові споруди

Адміністративний поділ

Територія міста поділена на 10 адміністративних районів:

Район Площа, км ² Населення, осіб Густина, ос/км ²
Правий берег Дніпра:
Голосіївський 160,78 232,9 тис. 1449
Оболонський 110,32 315,8 тис. 2863
Печерський 19,57 141,4 тис. 7225
Подільський 34,08 192,2 тис. 5640
Святошинський 102,63 336,0 тис. 3274
Солом'янський 40,52 343,8 тис. 8485
Шевченківський 26,63 229,0 тис. 8599
Лівий берег Дніпра:
Дарницький 132,24 316,8 тис. 2396
Деснянський 154,2 359,5 тис. 2331
Дніпровський 66,7 346,5 тис. 5195
Київ 847,67 2 888 470 3408

Дані про площу подано згідно з [1])

Адміністративний поділ Києва.gif

Демографія

Докладніше: Населення Києва

Населення

Зміни населення
Рік Населення Зміна
IX століття 50 000
XII століття 100 000 +100.0%
1552 6000 −94.0%
1571 12 000 +100.0%
1742 15 000 +25.0%
1770 20 000 +33.3%
1771 17 000 −15.0%
1806 27 200 +60.0%
1811 23 300 −14.3%
1840 44 700 +91.8%
1863 68 400 +53.0%
1865 71 365 +4.3%
1874 116 774 +63.6%
1897 247 723 +112.1%
1913 595 000 +140.2%
1919 544 369 −8.5%
1923 422 975 −22.3%
1926 512 088 +21.1%
1931 586 000 +14.4%
1933 608 000 +3.8%
1937 775 850 +27.6%
1939 846 724 +9.1%
1943 180 000 −78.7%
1959 1 104 334 +513.5%
1964 1 292 000 +17.0%
1970 1 631 908 +26.3%
1979 2 143 855 +31.4%
1981 2 248 000 +4.9%
1989 2 587 945 +15.1%
2001 2 611 327 +0.9%
2008 2 740 233 +4.9%
2014 2 868 702 +4.7%

Київ є найбільшим містом України і сьомим за чисельністю населення у Європі. Станом на 1 жовтня 2018 року наявне населення у Києві становило 2 944 408 особи[37], постійне дещо менше — 2 893 932[37]. За останні десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень 2010 року населення міста становило 2 785,1 тис. осіб[38], а на січень 2011 року — 2799,2 тис. осіб[37]. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб[39]. Разом із навколишніми передмістями Київ утворює Київську агломерацію із сукупним населенням за різними оцінками від 3,4 до 5 млн мешканців. Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочинів, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких[40].

Жителі Києва називають себе кия́нами ще з князівських часів, що відображено в Повісті временних літ («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва Кыяны») та Руській Правді («Микыфоръ Кыянинъ»).

Мова

Історична динаміка мовного складу (рідної мови) населення Києва за переписами:

1874 1897 1926 1979[41] 1989[42] 2001[42]
Українська 31,4 % 22,2 % 27,9 % 53,0 % 57,6 % 72,1 %
Російська 47,4 % 54,2 % 52,3 % 45,0 % 41,1 % 25,3 %
Інша 21,2 % 23,6 % 19,0 % 2,0 % 1,3 % 2,6 %

Розподіл населення Києва за рідною мовою за результатами перепису 2001 року[43]:

Домашня мова населення Києва у 2005 році за опитуванням Центру Разумкова[44]:

Релігія

Докладніше: Церкви Києва

За релігійною приналежністю 64 % мешканців Києва назвали себе віруючими (2006). Основну масу віруючих становлять православні християни. Порівняно невелика частина віруючих або відносить себе до якихось інших конфесій (3 %), або взагалі вагається ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12 %) (за інформацією Research & Branding Group).

Національний склад

У Києві більшість населення становлять українці — 83 %. Також проживають представники близько 130 національностей: росіяни — 337,300 (13,1 %), євреї — 17,900 (0,7 %), білоруси — 16,500 (0,6 %), поляки — 6,900 (0,3 %), вірмени — 4,900 (0,2 %), азербайджанці — 2,600 (0,1 %), татари — 2,500 (0,1 %), грузини — 2,400 (0,1 %), молдовани — 1,900 (0,1 %) тощо. Локалізації меншин у мікрорайонах не відбувається.

Національний склад Києва у 1874—2001 роках, тис. осіб
Нац-сть 1874[45] (мова) 1897[46] (мова) 1919[47] 1926[48] 1939[49] 1959[50] 1970[51] 1979[51] 1989[52] 2001[52]
Українці  38,6  31,43 %  55,1  22,22 %  128,7  23,64 %  216,5  42,28 %  450,6  53,21 %  663,9  60,11 %  1056,9  64,76 %  1455,6  67,89 %  1863,7  72,45 %  2110,8  82,22 %
Росіяни  58,2  47,42 %  134,3  54,20 %  232,1  42,65 %  125,5  24,51 %  139,5  16,47 %  254,3  23,02 %  373,6  22,89 %  474,4  22,13 %  536,7  20,87 %  337,3  13,14 %
Євреї  12,9  10,53 %  30,0  12,08 %  114,5  21,07 %  140,3  27,40 %  224,2  26,48 %  153,5  13,90 %  152,0  9,31 %  132,2  6,17 %  100,6  3,91 %  17,9  0,70 %
Поляки  7,9  6,41 %  16,6  6,69 %  36,8  6,77 %  13,7  2,68 %  11,8  1,39 %  8,5  0,77 %  9,7  0,59 %  10,5  0,49 %  10,4  0,40 %  6,9  0,30 %
Всього  122,7  100,00 %  247,7  100,00 %  544,4  100,00 %  512,1  100,00 %  846,7  100,00 %  1104,3  100,00 %  1631,9  100,00 % 2143,9   100,00 %  2572,2  100,00 %  2567,9  100,00 %

Економіка

Докладніше: Економіка Києва

У X—XIII століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. У місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей[23]: гончари, ковалі по чорних і кольорових металах, ливарники, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками емалі, черні, зерні, поливи. На XI століття в місті діяло вісім ринків, найбільшими з яких були «Бабин торжок» у княжому місті та «Торговище» на Подолі[23]. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). В місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи — Грецький, що сполучав Скандинавію із Візантією; Київський, що сполучав Русь із Польщею, Чехією та Баварією; Залозний, що вів на Кавказ, до азійських країн[23].

2005 року ВРП становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після Москви, Праги, Будапешта, Варшави і Бухареста; ВРП на душу населення — 12 000 $; середня заробітна плата — 280 $, а вже в грудні 2010-го — 528 $.

Зростання ВРП 2006 року — 5,3 %. На 2004 рік сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій становив 2,7 мільярда доларів США, експорт — 4,13 мільярда доларів США.

На Київ припадає 5,6 % населення України, 20 % ВВП, 30 % прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75 % вищий за середній по країні ($6800).

2004 року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65,6 %) — на великих та середніх підприємствах. 79 % працюють у сфері послуг, із них 23 % — у сфері торгівлі, 15 % — у сфері нерухомості. Лише 21 % зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82 % ВРП міста та понад 30 % обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5 %.

Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва, — транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси[53].

Промисловість

Кондитерська фабрика Рошен

Київ — один із найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8 млн ₴[54] (близько 4 % від загальноукраїнського обсягу[55]). У структурі реалізованої продукції за січень-жовтень 2016 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (47,9 %) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та опалення (19,3 %)[56]. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.

У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості. Харчова: Оболонь, Росинка, Славутич, Рошен (Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса), Олком. Машинобудівна: ДВРЗ, Перший київський машинобудівний завод, Київський бронетанковий завод, Кузня на Рибальському, АНТК імені Антонова, Арсенал. Хімічна: фармацевтична фірма Дарниця, «Київхімволокно», Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод.

Заробітна плата

Станом на березень 2007 року середня номінальна заробітна плата — 1420 ₴ на місяць. Для грудня 2010 року цей показник — 4174 ₴. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві — 1 673 ₴, у транспорті та зв'язку — 2256 ₴, у торгівлі — 1784,88 ₴, у промисловості — 1693 ₴, в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги — 859 ₴, в освіті — 1237 ₴, у державному управлінні — 3012 ₴, в діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг — 1 730 ₴[57]

на 1 січня 2016 середня номінальна заробітна плата в місті 7126 ₴[58].

Туризм

Істотну роль в економіці міста відіграє туристичний бізнес, пов'язаний із прийомом гостей з України і зарубіжних країн, а також пов'язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. Місто володіє значною історико-культурною спадщиною, розвинутим сучасним мистецтвом та оздоровчою базою для формування туристичного продукту, для перетворення туризму у важливу галузь міської економіки. За попередніми розрахунками у 2011 році Київ відвідали понад 1,2 млн туристів, що на 20 % більше, ніж у 2010 році. За 2011 рік від діяльності туристичних підприємств і готелів у міську казну надійшло 540 млн ₴, зокрема близько 6 млн ₴ від впровадження туристичного збору[59].

Станом на 22 грудня 2010 року в Києві зареєстровано 2212 туристичних підприємств, 1051 — турагенти і 1161 — туроператорів. У місті діє понад 150 закладів розміщення різної форми власності та підпорядкування більш ніж на 9,6 тис. номерів, з яких 90 — готелів, потужністю понад 8 тис. номерів, решта — інші засоби тимчасового розміщення (проживання) на 1,6 тис. номерів. За категорією комфортності в місті є такі готелі:

Клас готелю[en] Кількість готелів Кількість номерів Найменування готелів (мережа)
7 931 «Hyatt Regency Kyiv» (Сполучені Штати Америки Hyatt Hotels Corporation)

«Opera Hotel Kyiv[en]» (Сполучені Штати Америки Leading Hotels of the World, Ltd.[en])

«Hilton Kyiv» (Сполучені Штати Америки Hilton Hotels & Resorts)

«Fairmont Grand Hotel Kyiv» (Канада Fairmont Hotels and Resorts[en])

«InterContinental Kyiv» (Об'єднане Королівство InterContinental Hotels Group)

«Premier Palace Hotel Kyiv»

«City Holiday Resort & SPA»

26[60] понад 1500 Редісон САС, Київ, Президент-готель, Національний, Рів'єра на Подолі, Поділ-Плаза, Вісак, Піросмані, Фараон та ін.
19 3186 Турист, Дніпро, Салют, Русь, Спорт, Либідь та iн.
20 1133
7 176

Протягом 2004—2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14 %.[61]

31 серпня 2018 року Київ посів високе 15-е у рейтингу найулюбленіших для фототуристів міст світу[62].

Інфраструктура

Охорона здоров'я

В Києві досі працюють державні заклади охорони здоров'я, в той самий час тут найбільша в Україні кількість приватних клінік.

Органи правопорядку та з надзвичайних ситуацій

У столиці України створено Фонд захисних споруд цивільного захисту міста Києва, який складається з розгалуженої системи споруд-укриттів для надійного захисту населення під час різноманітних надзвичайних ситуацій, а також у період військового стану[63].

Транспорт

Київ є найбільшим транспортним вузлом України. До транспортних магістралей міста Києва належать автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні відіграють мости через річку Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер. У міжнародному сполучені найважливішу роль відіграють міжнародні аеропорти «Бориспіль» та «Жуляни».

Аеропорти

Київ — потужний авіавузол. Тут діють: два пасажирські аеропорти, один вантажний, один військовий, шість злітно-посадкових смуг (ЗПС) та п'ять пасажирських терміналів:

  • міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва. В аеропорту є дві ЗПС та 5 пасажирських терміналів — A, B, C, F та D. Аеропорт є найбільшим у країні, обслуживши 2016 року 8650 тис. пасажирів. Аеропорт є базою для авіакомпанії МАУ.
  • міжнародний аеропорт «Київ» («Жуляни»), що має два пасажирські термінали. Розташований на південно-західній околиці міста. Після переходу 2011 року до аеропорту авіаперевізника Wizz Air збільшився пасажиропотік у ньому, порівняно з 2010 роком, у 16,2 разів, із 29 тис. осіб до 469,8 тис. осіб[64].

У 2016 році пасажиропотік склав 1 270 тис. осіб.

Також у місті Васильків розташований воєнний аеропорт. А у державному підприємстві «Київський авіаційний завод „Авіант“» розташована злітно-посадкова смуга.

Залізниця

Київ — потужний залізничний вузол. У Києві розташоване головне управління Південно-Західної залізниці, діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція — Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на станції Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких у перспективі може бути проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції і зупинні пункти, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

  • Київ-Пасажирський;
  • Почайна;
  • Сирець;
  • Святошин;
  • Видубичі.

Саме вони в майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадочних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва в п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростенському (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінківському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також Києвом проходить так зване північне півкільце (від станції Київ-Волинський і станції Святошин через станцію Почайна та Київ-Дніпровський до станції Дарниця). Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелектрифікована гілка від станції Почайна до Вишгорода та місцеві залізничні колії промислового призначення.

5 жовтня 2011 року почала працювати міська електричка: кільце загальною довжиною в 50,8 км зв'язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дає змогу об'їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету в 223 млн ₴[65].

Річковий транспорт

Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». За радянських часів Дніпром регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси Дніпром вважаються нерентабельними — виконуються переважно прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро

Станція метро Дніпро

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року[66]. Проект передбачав проведення тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу і Бессарабку. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект. Так само сталося і в Москві, де провалилися проекти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української Держави Павла Скоропадського мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районі Звіринця. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Після закінчення німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис із тим, щоб уже в IV кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року було відкрито першу ділянку Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п'ятьма станціями — «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65 км, що налічують 52 станції, які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4 млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.

Київський метрополітен активно розвивався: у 2010—2013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні Оболонсько-Теремківської лінії — «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська», «Виставковий центр», «Іподром» та «Теремки». Однак згодом будівництво і проектування нових станцій і ліній призупинено: підготовка до спорудження четвертої (Подільсько-Вигурівської) лінії, проектні роботи щодо п'ятої (Лівобережної) лінії метрополітену призупинені.

Трамвай

Київський швидкісний трамвай

Київ був першим містом України, а також всієї тогочасної Російської імперії, в якому відкрито рух електричного трамвая. Перший трамвай запущено в червні 1892 року на лінії довжиною 1,5 км Олександрівським (тепер — Володимирським) узвозом. 30 грудня 1978 року в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамваю від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка, побудована за ініціативою Володимира Веклича[67][68] і Василя Дяконова[69][70].

1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадало, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6 млн[71]. Після реконструкції мосту Патона 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну. У 2010 році завершено реконструкцію Борщагівської лінії швидкісного трамвая, а 2012 року відкрито реконструйовану та подовжену до станції міської електрички Троєщинську лінію, яка була споруджена 2000 року, але згодом закрита через малий пасажиропотік[72].

Фунікулер

Київський фунікулер

Проблема зв'язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала стільки, скільки існує Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім — Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А. А. Абрагамсон; проект розробили інженери М. К. П'ятницький та М. І. Баришников. Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товариства Київської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 1902—1905 років. Фунікулер відкрито 7 травня 1905 року. Колії підйому простяглися на 200 метрів.

1958 року проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили сучасніше устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху. А наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення: лінія подовжилася на 38 метрів.

Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 млн пасажирів, серед яких чимало туристів.

Оскільки найбільш схожим на фунікулер видом транспорту є трамвай, проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить 3 гривні. До листопада 2008 року існували єдині квитки, котрі діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, так і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.

Тролейбус

Поїзд з двох тролейбусів Škoda 9Tr з'єднаних за системою Володимира Веклича[73] в Києві (1986 рік)

Роботи з організації тролейбусного руху в Києві розпочато 1934 року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині — Велика Васильківська) вулиця. У повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

12 червня 1966 року[74][73] київський винахідник Володимир Веклич[75][76] створив перший у світовій практиці[77] тролейбусний поїзд[78]. На момент 1983 року в 296 тролейбусних поїздах за системою Володимира Веклича[79] працювали вже більше половини парку київських тролейбусів, що дозволило вивільнити більше ніж 800 водіїв, та підняти провізну спроможність тролейбусного транспорту столиці в 1,6 рази[73]. Успішний досвід киян був перейнятий електротранспортниками Риги, Ленінграда, Таллінна, Дніпропетровська, Харкова, Севастополя, Краснодара, Новосибірська та багатьох інших міст колишнього СРСР[80].

Із 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського заводу електротранспорту (виготовлялися в 1991—1994 роках), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпро) та Львівського автомобільного заводу[81][82].

Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24 % — замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Докладніше: Київський автобус

Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито 1925 року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині — Європейська площа) — вулиця П'ятакова (тепер вулиця Саксаганського). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок «Мерседес-Даймлер» і «Фіат». Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932 — 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року — 24-місними автобусами ЗІС-16. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (тепер вулиці І. Кудрі). В ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року — близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в післявоєнні роки. Кількість перевезень пасажирів 1967 року порівняно з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647 км, кількість перевезень становила близько 1 млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Перший капітальний міст через Дніпро споруджено 1853 року — так званий Ланцюговий міст. 1870 року під керівництвом військового інженера А. Є. Струве побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст — Петрівський — споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішнього моста Патона існував Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. У 1914 році на його місці збудували стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро було зруйновано. Після звільнення Києва (6 листопада 1943 року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 8 мостів, із них 4 автомобільні — Північний, міст Метро, міст Патона та Південний, два залізничних — Дарницький та Петрівський, один залізнично-автомобільний — Кірпи, а також пішохідний міст. Триває спорудження Подільського.

Архітектура

Докладніше: Архітектура Києва

У X—XIII століттях Київ забудовувався кварталами зрубних і каркасно-стовпових споруд, переважно двоповерхових[2][23]. Планування міста в X—XIII ст. було садибно-вуличним[23]. Деякі вулиці замощувалися дерев'яними мостовими[23]. У князівській частині Києва стояли кам'яні будинки[2]. Найбільшими спорудами були цегляні хрестово-купольні храми, виконані в руському стилі з елементами візантійського — Десятинна церква (989996), Софійський собор (1037), Іриниська і Георгіївська церкви (1037), Києво-Михайлівський Золотоверхий собор (1113)[2]. Вони мали багато бань, пірамідальну композицію, хрещаті стовпи[23].

Найдавніші будови Києва належать до XI—XII століть. Збереглися також будинки XVII—XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX — початку XX століття, виконані у стилі модерну та конструктивізму. Загалом у місті збереглося близько 3000 споруд XI — початку XX століття, зокрема понад 70 храмів тих часів. До найвизначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують такі:

Серед пам'яток новітньої епохи — Хрещатик, Київський метрополітен, Кабінет Міністрів, Секретаріат Президента, Висотний житловий будинок за адресою вул. Хрещатик, 25 та Національний спортивний комплекс «Олімпійський».

Парки

Докладніше: Парки Києва

Київ має велику кількість садів та парків для відпочинку, серед яких Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський сад, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова Могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк «Перемога», Пушкінський парк, Зоопарк.

Наймасовіше кияни та гості міста відвідують Національний ботанічний сад у пору цвітіння Саду бузків, Андріївський узвіз під час святкування Дня Києва, а також міську виставку квітів, яка щорічно проводиться у Печерському ландшафтному парку довкола Співочого поля у дні святкування Дня Незалежності України в останній тиждень серпня.

У парку Кіото 3 вересня 2011 року висаджено найдовшу в Європі алею сакур[83].

Пам'ятники та скульптури

Докладніше: Пам'ятники Києва

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Хмарочоси

БЦ «Парус» і ТРБЦ «Gulliver»

Місто славиться своїми історичними й сучасними хмарочосами. Перші висотні будинки з'явилися в Києві ще на початку ХХ століття: Київський Париж (1901), Хмарочос Гінзбурга (1912), Будівля Кабінету Міністрів України (1938).

У роки «післявоєнної відбудови» міста в Києві збудували такі відомі хмарочоси, як: висотний житловий будинок за адресою Хрещатик, 25 і Готель «Україна» (до 2001 року — готель «Москва»).

У 1970—1980-ті роках в місті з'явились «готелі-хмарочоси»: «Київ», «Русь», «Турист», «Спорт» та інші.

Нині в Києві розташовано п'ять найвищих хмарочосів України: БФК «Gulliver», БЦ «Парус», ЖК «Корона», ЖК «Корона» № 2 і будівля Апеляційного суду міста Києва.

У 2012 році завершено будівництво 48-поверхового житлового комплексу на Кловському узвозі, який має висоту 168 метрів. На проспекті Перемоги, поруч із центральним загсом, триває спорудження хмарочосу Sky Towers. По завершенню він буде найвищим хмарочосом України (висотою 210 метрів) і матиме 47 поверхів.

У проекті залишається спорудження бізнес-центру «Київ-сіті» на Рибальському острові, де височітимуть хмарочоси висотою у 200—300 метрів.

Тимчасові споруди

Станом на березень 2014 року в Києві близько 15 тисяч кіосків[84]. Станом на 1 січня 2014-го в Києві діяли 423 кіоски з пресою[85].

Площі

Докладніше: Площі Києва

Нині в Києві 114 площ і майданів. З них 56 мають назви, а 58 — досі безіменні. Для порівняння: у Москві лише 27 площ, у Варшаві — 62[86].

Культура

Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Головне управління культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.

Музика, театр і кіно

Головними осередками сучасного музичного життя міста Києва є: Національна опера України, Національна філармонія України, Будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики проводять також у Великому та малому залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертному залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків.

У Києві діють такі хорові колективи, як Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім. Верьовки, чоловіча хорова капела України ім. Л. М. Ревуцького, Народна академічна хорова капела НАН України «Золоті Ворота», камерні хори «Київ», «Хрещатик», «Credo», хорова капела хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» тощо.

Концерти розважальної музики відбуваються в Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeDom та інших залах[87]. У теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проводять також на Співочому полі.

Періодично в Києві проводяться музичні фестивалі, зокрема: академічної музики — Київ Музик Фест, Форум музики молодих, Музичні прем'єри сезону, фестиваль фортепіанної музики «Володимир Крайнєв запрошує», фестиваль хорової музики Золотоверхий Київ; а також фестивалі естрадної музики — Червона Рута, Країна мрій та інші. Визначною музичною подією 2005 року стало проведення в Києві пісенного конкурсу «Євробачення».

Невід'ємною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів — пам'яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільний конкурс імені М. Лисенка.

У Києві працювали такі видатні музиканти, як Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Болеслав Яворський, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Микола Вілінський, Григорій Верьовка, Борис Гмиря, Степан Турчак, Іван Карабиць, Володимир Симоненко. Серед сучасних композиторів — Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

Музеї

Національний художній музей України

Київ — центр музейної справи України, тут розташовані сотні музеїв та культурних установ. Серед найцікавіших — Національний художній музей України, Музей однієї вулиці, Державний музей авіації України, Всеукраїнське музейне містечко, Державний політехнічний музей при НТУУ КПІ, Мистецький арсенал, Національний музей «Чорнобиль», Аптека-музей у Києві, Музей космонавтики, та інші. Очікувалося, що в 2014 кількість відвідувачів музеїв становитиме 710 680 осіб.

Образотворче мистецтво

Сергій Конончук. На Дніпрі. 1931. Туш, пензель

Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені в київських музеях — Національному художньому музеї, Національній картинній галереї та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», низці галерей на Андріївському узвозі тощо.

Київ початку XX століття пов'язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках у Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко. У 1930-х працювали видатні графіки, зокрема Сергій Конончук, який особливу увагу приділяв темі рідного міста. Ці рисунки ніби створюють серію, де головними «героями» стають куточки двориків, тихих вулиць («Київ. Глибочиця», 1931 р.; «Київ. Вулиця Артема», 1934 р.). Художник зумів відчути й передати тонкий, мінливий стан природи, сповнити її людським теплом рідних вулиць.

У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрями європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).

Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 року, коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х років українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні. Зокрема, це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.

Література

Дім Листовничого. Архітектор здавав в оренду частину кімнат родині Булгакових.

У Києві жили та працювали багато українських та російських письменників.

На вулиці Б. Хмельницького, 68 розташований будинок Роліт, в якому в різні роки жили близько 130 літераторів. Цей будинок є абсолютним рекордсменом в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді.

Події численних літературних творів, зокрема романів, відбуваються в Києві. Літературному Києву 1920-х років присвячені інтелектуальні романи «Місто» Валер'яна Підмогильного та «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича.

Серед українських авторів Київ часто фігурує у творах сучасних авторів Євгенії Кононенко, Андрія Куркова та Олексія Нікітіна. Київ описується у творах російських письменників Миколи Лєскова, Михайла Булгакова та Віктора Некрасова. Багато літературних творів присвячені подіям Євромайдану 2013—2014 років.

У Києві працював болгарський літературознавець Величков Алекси. У місті народилися й жили російські автори Михайло Булгаков і Віктор Некрасов.

Бібліотеки

Головна будівля Національної бібліотеки України

Одними з перших бібліотек Києва були бібліотека Софійського собору, заснована Ярославом Мудрим 1037 року, та монастирське книгосховище Києво-Печерської лаври. У XVII столітті заснована бібліотека Київської академії. До Жовтневого перевороту в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була міська (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення радянської влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється низка нових бібліотек: 1919 — Центральна робітнича бібліотека, Всенародна бібліотека України та ін. 1979 року бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66 млн одиниць зберігання), які обслуговували 1598 тисяч читачів[88].

Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:

Спорт

Найпопулярнішим командним видом спорту в Києві є футбол. Футбольний клуб «Динамо» загалом 28 разів ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї, є справжнім символом міста[89]. В українській Прем'єр-лізі місто також представляли клуби «Оболонь» та «Арсенал», а у Першій лізі нині виступають клуби «Оболонь-Бровар» та «Арсенал-Київ». Найкращим українським чоловічим баскетбольним клубом часів СРСР був київський «Будівельник», який нині разом із БК «Київ» виступає в об'єднаній Українській Суперлізі. У вітчизняному жіночому баскетболі провідні позиції посідає київська команда ТІМ-СКУФ. У білоруській Екстралізі виступає хокейний клуб «Сокіл». У радянські часи жіночий гандбольний клуб «Спартак» неодноразово вигравав чемпіонат країни та європейські клубні трофеї.

Головними аренами спортивних змагань є НСК «Олімпійський», Палац спорту, стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського та «Оболонь-Арена». У 2012 року на НСК «Олімпійському» проводилися матчі групового етапу, чвертьфінал та фінал Євро 2012.

У Києві працює Національний університет фізичного виховання і спорту України.

Кухня

Відомі страви-символи Києва:

Медіа

  • 92.4 — Ретро FM
  • 92.8 — Європа плюс
  • 93.8 — Бізнес Радіо
  • 94.2 — Радіо 24
  • 95.2 — L'Radio
  • 95.6 — Jam FM
  • 96.0 — Радіо «Ера»
  • 96.4 — Хіт FM
  • 96.8 — DJ FM
  • 98.0 — Радіо Київ
  • 98.5 — Русское Радіо
  • 99.0 — Nostalgie
  • 99.4 — Радіо Ала
  • 100.0 — Gala Radio
  • 100.5 — Народне Радіо
  • 101.1 — Радіо Мелодія
  • 101.5 — Music Radio
  • 101.9 — Радіо Шансон
  • 102.5 — Просто Радіо
  • 103.1 — Люкс FM
  • 103.6 — Радіо Рокс
  • 104.0 — Радіо Шарманка
  • 104.6 — NRJ
  • 105.0 — Радіо Промінь
  • 105.5 — Стильне Радіо Перець FM
  • 106.0 — Радіо Динамо
  • 106.5 — Kiss FM
  • 107.0 — Європа FM
  • 107.4 — Авторадіо
  • 107.9 — Наше Радіо

Наразі кількість радіостанцій Києва перевищує 30.

Освіта та наука

У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів Володимира Святославича тут діяли школи грамоти[23]. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня київської Софії, так звана бібліотека Ярослава Мудрого, нараховувала близько 950 томів[23]. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі[23]. Дослідження графіті на стінах міських храмів і посуді доводять, що частина киян була писемною[23].

Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській № 54

Після монгольської навали рівень освіти в Києві занепав. З кінця XIV століття у списках паризької Сорбонни та інших західноєвропейсьих університетів з'являються імена студентів із Києва. Так, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич[90].

Починаючи з кінця XVII століття Києво-Могилянська академія підготувала багато видатних учених.

1834 року відкрито перший в історії Києва університет — Київський університет Св. Володимира, що з того часу став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром. І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр.

Серед вищих навчальних закладів: Київський політехнічний інститут, медичний університет імені Олександра Богомольця, Києво-Могилянська академія, економічний університет, Київська консерваторія, академія образотворчого мистецтва і архітектури, авіаційний університет, університет будівництва і архітектури, аграрний університет, педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, академія керівних кадрів культури і мистецтв, університет культури і мистецтв, торговельно-економічний університет, Київський інститут бізнесу та технологій, міжнародний університет, університет технологій та дизайну, Київська школа економіки.

В Києві розміщені численні установи Національної академії наук України (НАНУ), Український нафтогазовий інститут.

Міста-побратими

У статті 7 «Статуту територіальної громади міста Києва» записано: «Київ може мати міста-побратими. Вибір міста-побратима здійснюється за рішенням Київської міської ради на основі двохсторонніх угод»[91][92].

11 лютого 2016 року Київрада, враховуючи політичну ситуацію між державами, розірвала побратимські відносини з Москвою[93], Волгоградом, Санкт-Петербургом, Улан-Уде, Республікою Комі та Махачкалою. Відповідне рішення підтримали 97 депутатів. Виконавчому органу Київради доручили вжити організаційно-правових заходів щодо припинення дії двосторонніх договорів, угод, меморандумів, протоколів та інших документів, що були підписані з відповідними містами та регіонами РФ[94][95].

Станом на 2018 рік Київ має 54 міста-побратими:

Див. також

Примітки

  1. Київ — місто, де все починається
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Умовною датою вважається 482 рік, яка не має підтвердження в писемних джерелах. 1982 року радянська влада міста відзначала 1500-річчя Києва.
  3. Головне управління статистики у м.Києві — 2019.
  4. Великий Київ
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 вересень 2015. Процитовано 29 вересень 2015. 
  6. Верменич, Я. В.; Шушківський, А. І. (2012). Київ – Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 21 червня 2016. 
  7. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 40; 51. ISSN 0130-5247
  8. Гедзь Т. Лівобережний Київ на картах XVI століття
  9. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002.
  10. Степан Карпенко «Барвинок Украины»
  11. Омелян Огоновский. «Мусѣй Школиченко» (з «Исторіи літературы рускои»). «Зоря» — 1893. — С.215—216
  12. Семенъ Жукъ. «Зъ житя на селахъ». Архівовано 16 квітня 2017 у Wayback Machine. — «Зоря». Письмо литературно-наукове для рускихъ родинъ. — Червень 1886
  13. #CorrectUA – МЗС України звертається до світу – вживай #KyivNotKiev. Міністерство закордонних справ України (uk). Процитовано 2018-10-02. 
  14. Клімкін похвалився результатами кампанії МЗС: BBC пише Kyiv, не Kiev // Європейська правда, 6 жовтня 2018.
  15. Видання The Guardian писатиме у своїх текстах Kyiv замість Kiev // Європейська правда, 13 лютого 2019.
  16. Лондонський аеропорт Лутон змінив назву Kiev на Kyiv // Європейська правда, 13 лютого 2019.
  17. Аеропорти Будапешта і Таллінна виправили назву Kiev на Kyiv // Європейська правда, 14 лютого 2019.
  18. Аеропорти Бельгії виправили Kiev на Kyiv // Українська правда, 20 квітня 2019.
  19. МАУ відмовилась змінити Kiev на Kyiv // Європейська правда, 13 лютого 2019.
  20. Загальна інформація про місто Київ. Архів оригіналу за 2013-12-03. Процитовано 2012-11-24. 
  21. а б Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.
  22. Толочко П. П. Стародавній Київ. — К.: Наукова думка, 1966. — с. 10-11.
  23. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Толочко 2007:202 .
  24. Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук — Классон // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Г. И. Крумин, Ф. Н. Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 259.
  25. Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук — Классон // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Г. И. Крумин, Ф. Н. Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 260.
  26. 79 вулиць у Києві змінили назви (повний список). ukranews.com. Українські новини. 2016-03-11. 
  27. Рішення Київської міської ради «Про герб міста Києва» — Вікіджерела
  28. Володимир Олійник. Метаморфози столичного герба.— Дзеркало тижня, 24 березня, 2006
  29. Архистратиг на гербе столицы — Интересный Киев(рос.)
  30. Пісні про Київ — Українські пісні
  31. Київрада затвердила гімн Києва — Українська Правда
  32. На День міста тисячі киян встановили рекорд, гуртом заспівавши гімн столиці — ZIK
  33. Украинцы установили массовый рекорд исполнения гимна Киева — Дзеркало Тижня(рос.)
  34. Київ затвердив свій новий логотип — Корреспондент
  35. Новий логотип Києва — Интересный Киев
  36. Про столицю України — місто-герой Київ
  37. а б в Головне управління статистики міста Києва
  38. АРХІВ 2010 року
  39. Експерти спрогнозували чисельність населення Києва 2026 року
  40. МВС УКРАЇНИ.
  41. Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года)
  42. а б Про кількість та склад населення міста Київ за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  43. Розподіл населення за рідною мовою, м. Київ
  44. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 листопад 2013. Процитовано 23 травень 2013. 
  45. Обзор данных о населении г. Киева по однодневной переписи, произведенной в 1874 г. — Реферат д. чл. П. П. Чубинского, читанный в годичном собрании Юго-Зап. Отдела 23 марта 1875 г.
  46. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам. г. Киев
  47. Перепись г. Киева 16 марта 1919 г. = Перепис м. Київа 16 березня 1919 р./ Киев. губ. стат. бюро ; [авт. предисл. Ал. Волков]. — Киев : [Б. и.] , 1920
  48. Національний склад населення за переписом 1926 р. у Києві та Київському округу
  49. Всесоюзная перепись населения 1939 г. Распределение городского и сельского областей союзных республик по национальности и полу. г. Киев
  50. Національний склад центральних областей за переписами 1959 та 1989 рр. Архів оригіналу за 9 липень 2012. Процитовано 23 липень 2011. 
  51. а б Демоскоп — Итоги переписи населения Украины 2001 года
  52. а б Всеукраїнський перепис населення 2001 р. — Національний склад Києва
  53. Jones Lang LaSalle, Emerging City Winners Profiles: Ukraine, Kiev
  54. Оприлюднення експрес-випусків Головного управління статистики у м. Києві 2011 року
  55. Основні показники розвитку промисловості України
  56. Соціально-економічне становище м. Києва за січень–жовтень 2017 року
  57. Інформація про виконання Головним управлінням праці та зайнятості основних показників Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2007 рік за І квартал 2007 року. Архів оригіналу за 29 квітня 2007. Процитовано 19 травня 2007. 
  58. http://index.minfin.com.ua/index/average/chart.php?26
  59. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 22 січня 2012. 
  60. http://www.skyscrapercity.com/showthread.php?t=806884
  61. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 грудень 2011. Процитовано 22 січень 2012. 
  62. Київ потрапив до рейтингу найулюбленіших міст для фототуристів
  63. Інформація про укриття населення м. Києва та порядок оповіщення при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру на сайті КМДА
  64. Підсумки діяльності авіаційної галузі України за 2011 рік. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 12 лютого 2013. 
  65. Журнал Кореспондент, № 39 (476), 7.10.2011
  66. Джерело — Київський метрополітен Офіційний сайт
  67. Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».(рос.) На сайті «www.autoconsulting.ua». Архів оригіналу за 2015-12-26. Процитовано 2015-12-25. 
  68. Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС». Архів оригіналу за 2016-02-05. Процитовано 2016-02-04. 
  69. Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — С. 584. — ISBN 978-966-02-4458-0.
  70. Наталина Сидоренко 45 років тому в Києві почали будувати першу в СРСР лінію швидкісного трамвая(рос.)// газета «Факти та коментарі», № 3(4462) від 12 січня 2016. — С. 14.
  71. Джерело — За что Омельченко так не любил первый трамвай в Украине?[недоступне посилання з серпня 2019] (рос.)
  72. Троещина останется без метро, зато с трамваем (рос.)
  73. а б в Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» (рос.). На сайті «www.autoconsulting.com.ua». Архів оригіналу за 2015-09-23. Процитовано 2015-09-11. 
  74. Веклич В. П. Поїзд із тролейбусів МТБ-82 з керуванням за системою «багатьох одиниць» // Міське господарство України. — 1967. — № 2. — С. 37-38. — ISSN 0130-1284
  75. Енциклопедія сучасної України: в 25 т. / Під ред. І. М. Дзюба та ін. — Київ : 2005. — Т. 4. — С. 187 — ISBN 966-02-3354
  76. Крат В. І. Володимир Пилипович Веклич // Коммунальное хозяйство городов. Київ: Техніка — 1998. — № 17. — С. 3-9. — ISSN 0869-1231
  77. Брамський К. А. Перший у світі тролейбусний поїзд // Міське господарство України. — 2013. — № 4. — С. 30-31. — ISSN 0130-1284
  78. Фонова М. «Ракета» Веклича // газета «Вечірній Київ», 2 листопада 1970. — С. 2.
  79. Брамський К. А. Тролейбусний потяг Володимира Веклича // газета «Всеукраїнська технічна газета», 11 грудня 2003 р.
  80. Веклич В. П. Автореферат докторської дисертації: Підвищення ефективності експлуатації безрейкового електричного транспорту застосуванням засобів діагностування і управління за системою багатьох одиниць — Москва: Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту, 1990 С. 6 (рос.)
  81. Стаття «Як створювали український тролейбус». На сайті «www.autoconsulting.com.ua»(рос.). Архів оригіналу за 2015-11-06. Процитовано 2015-11-05. 
  82. Див. також Економічний Часопис-XXI № 4'2004
  83. У Києві висаджено найдовшу в Європі алею сакур
  84. Подано понад 2000 пакетів документів на оформлення кіосків. Департамент містобудування та архітектури КМДА. 2014-03-25. 
  85. У Києві вдвічі зросте кількість кіосків із пресою. Департамент містобудування та архітектури КМДА. 2014-03-25. 
  86. Нечипоренко Л., Різник О. У Києві більше площ, ніж у Москві чи Варшаві // «Хрещатик». — № 28 (2235). — 2003. — 26 лютого.
  87. див. концертні зали Києва(рос.)
  88. Енциклопедичний довідник «Київ», т. 3. / За ред. А. В. Кудрицького. — Головна редакція УРЕ, 1981. — 62 с.
  89. «Динамо» — для киевлян это святое Архівовано 23 травня 2011 у Wayback Machine.(рос.)
  90. Івакін 2007:205
  91. Побратимські зв'язки м. Києва з різними країнами світу. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015. 
  92. Повний перелік міст-побратимів Києва[недоступне посилання з серпня 2019]
  93. Київ розриває братські відносини з Москвою (документ). ukranews.com. Українські новини. 2016-05-12. 
  94. Інформаційний портал Київської міської ради
  95. Київ розірвав побратимські відносини з 6 російськими містами
  96. ТАМПЕРЕ — місто-побратим Києва. Вступне слово. Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва.
  97. Перелік міст-побратимів м. Києва. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 25 жовтня 2015. 
  98. Сторінки з історії розвитку побратимських відношень між Києвом і Флоренцією. Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015. 
  99. КІОТО — місто-побратим Києва. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015. 

Джерела

Посилання

Rose des vents Ірпінь Вишгородський район Броварський район Rose des vents
Києво-Святошинський район N Броварський район
Бровари
W    'Київ'    E
S
Києво-Святошинський район Обухівський район Бориспільський район