Відмінності між версіями «Київ — Другий Єрусалим»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(Створена сторінка: {{Otheruses}} '''Новий Єрусалим''', '''Другий Єрусалим''' — теологічна концепція й історіософс...)
Мітка: суміш розкладок у тексті
 
 
(Не показані 46 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Київ Другий Єрусалим'''&nbsp;— теологічна концепція й історіософська ідея, що осмислювала місто [[Київ]] як [[Небесний Єрусалим]]. Обґрунтування перенесення з м.&nbsp;[[Єрусалим]]а до м.&nbsp;Києва духовного центру християнського світу, перетворення Києва на міжнародний [[релігія|релігійний]] центр<ref name="ЕІУ2">«[[Енциклопедія історії України]]», м.&nbsp;[[Київ]]: вид. «[[Наукова думка]]», 2004&nbsp;р.&nbsp;— Т.2 (Г-Д) С.475.&nbsp;— ISBN 966-00-0405-2 {{ref-uk}}</ref>, що ґрунтується на [[Старий Заповіт|старозавітних]] [[Ідея|ідеях]] про «зміну світових царств». Популярності концепція набула [[1620]] року під час місії єрусалимського патріарха [[Феофан III|Феофана III]] в [[Україна|Україну]] з метою відновлення [[Клір|православної ієрархії]]<ref name="ЕІУ2"/>.
{{Otheruses}}
 
'''Новий Єрусалим''', '''Другий Єрусалим'''&nbsp;— теологічна концепція й історіософська ідея, що осмислювала місто [[Київ]] як [[Небесний Єрусалим]]. Обґрунтування перенесення з м.&nbsp;[[Єрусалим]]а до м.&nbsp;Києва духовного центру християнського світу, перетворення Києва на міжнародний [[релігія|релігійний]] центр<ref name="ЕІУ2">«[[Енциклопедія історії України]]», м.&nbsp;[[Київ]]: вид. «[[Наукова думка]]», 2004&nbsp;р.&nbsp;— Т.2 (Г-Д) С.475.&nbsp;— ISBN 966-00-0405-2 {{ref-uk}}</ref>, що ґрунтується на [[Старий Заповіт|старозавітних]] [[Ідея|ідеях]] про «зміну світових царств». Популярності концепція набула [[1620]] року під час місії єрусалимського патріарха [[Теофан III|Теофана III]] в [[Україна|Україну]] з метою відновлення [[Клір|православної ієрархії]]<ref name="ЕІУ2"/>.
 
   
 
В історії розвитку теорії виділяється три періоди:
 
В історії розвитку теорії виділяється три періоди:
 
* XI—XII&nbsp;ст.&nbsp;— розробка та формулювання ідеї київськими книжниками;
 
* XI—XII&nbsp;ст.&nbsp;— розробка та формулювання ідеї київськими книжниками;
* XVII&nbsp;ст. (період українського бароко)&nbsp;— ідея активно популяризується українськими церковними ієрархами та політичними діячами;
+
* XVII&nbsp;ст. (період [[Українське бароко|українського бароко]])&nbsp;— ідея активно популяризується українськими церковними ієрархами та політичними діячами;
 
* XX&nbsp;ст.&nbsp;— ідея виступає як антитеза для революційних історіософських та соціальних доктрин.
 
* XX&nbsp;ст.&nbsp;— ідея виступає як антитеза для революційних історіософських та соціальних доктрин.
   
Відображена була в творах [[Йов (Борецький)|Йова Борецького]], [[Петро Могила|Петра Могили]], [[Феофан Прокопович|Феофана Прокоповича]]<ref name="ЕІУ2"/>.
+
Відображена була в творах [[Йов (Борецький)|Йова Борецького]], [[Сильвестр Косів|Сильвестра Косова]], [[Петро Могила|Петра Могили]], [[Феофан Прокопович|Феофана Прокоповича]]<ref name="ЕІУ2"/>.
   
  +
Схоже, головним теоретиком цієї концепції у часи бароко був [[Захарія Копистенський]], що написав «[[Палінодія |Палінодію]]» (1621), а другою чергою —«[[Густинський літопис]]»<ref>Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. с. 307</ref>.
==Витоки концепції==
 
  +
Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами [[Старий Заповіт|Старого]] і [[Новий Заповіт|Новоого Заповіту]] та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь столиця [[Візантійська імперія|грецького царства]] Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі.
 
 
== Витоки концепції==
<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 87 —91.</ref>
 
  +
[[Файл:Софійський собор Київ.jpg|міні|праворуч|250px|[[Софійський собор (Київ)]]. Сучасний вигляд.]]
  +
[[Файл:Aya Sofya.jpg|міні|праворуч|250px|[[Софійський собор (Константинополь)]]. Сучасний вигляд.]]
  +
[[Файл:Золоті ворота (Київ) 111.jpg|міні|250px|[[Золоті ворота (Київ)]]. Сучасний вигляд.]]
  +
[[Файл:Golden Gate (Constantinople) 1912 reconstruction.jpg|thumb|250px|праворуч|Реконструкція Золотих воріт Константинополя та фортифікаційних споруд початку XX століття.]]
  +
[[Файл:Jerusalem Goldenes Tor um 1900.jpg|міні|праворуч|250px|[[Золоті ворота (Єрусалим)]]. (1900).]]
 
Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами [[Старий Заповіт|Старого]] і [[Новий Заповіт|Нового Заповіту]] та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця [[Візантійська імперія|грецького царства]] Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 87 —91.</ref>.
 
{{main|Небесний Єрусалим}}
 
{{main|Небесний Єрусалим}}
   
==Концепція «Київ — Другий Єрусалим у добу середньовіччя==
+
==Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у добу середньовіччя==
У [[Середньовіччя|середньовічній]] суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах [[Русь|Русі]] в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітуваної землі», «Нового Ізраілю», а її столицю – Київ, як '''«Другий Єрусалим»'''. Розробка даної концепції спостерігається уже в [[Іларіон Київський|Іларіона Русина]] (XI ст.), де він порівнює [[Володимир Великий|князя Володимира]] з [[Костянтин Великий|Костянтином Великим]] і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).
+
У [[Середньовіччя|середньовічній]] суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах [[Русь|Русі]] в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю – Київ, як '''«Другий Єрусалим»'''. Розробка даної концепції спостерігається уже в [[Іларіон Київський|Іларіона Русина]] (XI ст.), де він порівнює [[Володимир Великий|князя Володимира]] з [[Костянтин Великий|Костянтином Великим]] і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).
   
Ідею озвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» [[Яків Чорноризець|Яків Мніх]] словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»<ref>[https://www.religion.in.ua/main/history/22572-uyavlennya-pro-kiyiv-yak-drugij-yerusalim-v-cerkovno-suspilnij-dumci-rusi-ukrayini.html Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина I]</ref>.
+
Цю ідею розвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» [[Яків Чорноризець|Яків Мніх]] словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»<ref>[https://www.religion.in.ua/main/history/22572-uyavlennya-pro-kiyiv-yak-drugij-yerusalim-v-cerkovno-suspilnij-dumci-rusi-ukrayini.html Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина I]</ref>.
   
Інша пам'ятка давньоруської літератури — [[«Повість временних літ»]], вкладаючи у вуста [[Андрій Первозваний|апостола Андрія]]] пророчі слова про велич Києва.
+
Інша пам'ятка давньоруської літератури — «[[Повість временних літ]]» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста [[Андрій Первозваний|апостола Андрія]] пророчі слова про велич Києва.
''І прибув він (святий Андрій) до гирла [[Дніпро (річка)|Дніпрового]], а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ''
+
''І прибув він (святий Андрій) до гирла [[Дніпро (річка)|Дніпрового]], а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.''
   
Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, '''реальний''' Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і [[Ярослав Мудрий]] у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.</ref>. Саме тому у Києві будується [[Софійський собор (Київ)|собор Святої Софії]], оборонні споруди з [[Золоті ворота (Київ)|Золотими воротами]] та інші споруди, натхненні спорудами [[Константинополь|Коснатнтинополя-Цареграда]], які в свою чергу натхненя спорудами Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів [[Ісус Христоос]] ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.</ref>.
+
Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, '''реальний''' Град Божий на землі — це образ, ікона '''Вічного небесного граду'''. Тому і Володимир Великий, і [[Ярослав Мудрий]] у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.</ref>. Саме тому у Києві будується [[Софійський собор (Київ)|собор Святої Софії]], оборонні споруди з [[Золоті ворота (Київ)|Золотими воротами]] та інші споруди, натхненні спорудами [[Константинополь|Константинополя-Цареграда]], які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів [[Ісус Христос]] ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.</ref>.
   
Віра в сакральність Києва простежується і в польского хроніста [[Галл Анонім|Галла Аноніма]], де він наводить легенду про меч ''Щербець'' польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота<ref>[https://web.archive.org/web/20060831201245/http://monika.univ.gda.pl/~literat/gal/index.htm Текст хроніки Галла Аноніма] {{ref-pl}}</ref>. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 110.</ref>.
+
Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста [[Галл Анонім|Галла Аноніма]], де він наводить легенду про меч ''Щербець'' польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота<ref>[https://web.archive.org/web/20060831201245/http://monika.univ.gda.pl/~literat/gal/index.htm Текст хроніки Галла Аноніма] {{ref-pl}}</ref>. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства<ref name="">Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 110.</ref>.
   
 
Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її
 
Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її
 
[[Монгольська навала на Русь|поневолення монголо-татарськими завойовниками]]. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»<ref>[https://www.religion.in.ua/main/history/22623-uyavlennya-pro-kiyiv-yak-drugij-yerusalim-v-cerkovno-suspilnij-dumci-rusi-ukrayini-chastina-ii.html Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина II]</ref><ref>Ричка В. М. Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — С. 218; С. 215-216;</ref>.
 
[[Монгольська навала на Русь|поневолення монголо-татарськими завойовниками]]. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»<ref>[https://www.religion.in.ua/main/history/22623-uyavlennya-pro-kiyiv-yak-drugij-yerusalim-v-cerkovno-suspilnij-dumci-rusi-ukrayini-chastina-ii.html Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина II]</ref><ref>Ричка В. М. Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — С. 218; С. 215-216;</ref>.
   
==Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у період українського бароко==
+
==Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у ранньомодерний час==
 
Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у [[Московське князівство|Московському князівстві]]. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»<ref>Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. – С. 296-330</ref>, яку згодом заміняє концепція «[[Москва — Третій Рим]]».
 
Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у [[Московське князівство|Московському князівстві]]. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»<ref>Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. – С. 296-330</ref>, яку згодом заміняє концепція «[[Москва — Третій Рим]]».
   
«Другого дихання» концеція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах [[Україна-Русь|України-Руси]] набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії<ref>Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001</ref> та у тогочасній релігійній [[Полемічна література|полеміці]].
+
«Другого дихання» концепція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах [[Україна-Русь|України-Руси]] набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії<ref>Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001</ref> та у тогочасній релігійній [[Полемічна література|полеміці]].
   
Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана [[Петро Сагайдачний|Петра Сагайдачного]] та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».
+
Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана [[Петро Сагайдачний|Петра Сагайдачного]] та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: ''«да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!»''.
   
 
Навернення до києворуської «єрусалимської» спадщини спочатку відбувається в інтелектуальному колі [[Історія Острозької академії#Діячі пов'язані з Острозькою академією|острозьких]] православних традиціоналістів ([[Іов Княгиницький]], [[Іван Вишенський]], [[Йов Почаївський|Йов Залізо]], [[Суразький-Малюшицький Василь|Василій Суразький]], [[Дем'ян Наливайко]], [[Єлисей Плетенецький]], [[Ісая Копинський]] та інші).
 
Навернення до києворуської «єрусалимської» спадщини спочатку відбувається в інтелектуальному колі [[Історія Острозької академії#Діячі пов'язані з Острозькою академією|острозьких]] православних традиціоналістів ([[Іов Княгиницький]], [[Іван Вишенський]], [[Йов Почаївський|Йов Залізо]], [[Суразький-Малюшицький Василь|Василій Суразький]], [[Дем'ян Наливайко]], [[Єлисей Плетенецький]], [[Ісая Копинський]] та інші).
   
Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»<ref>Сергій Шумило.Згадана праця.</ref>.
+
Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає ''«новим руським Єрусалимом»''. У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: ''«…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»''<ref>Сергій Шумило.Згадана праця.</ref>.
   
У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «[[Андрій Первозваний|святий Андрій Апостол]] є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Іова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста»
+
У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що ''«[[Андрій Первозваний|святий Андрій Апостол]] є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив»'', а тому ''«воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів»''. Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста»
 
<ref>Митрополит Володимир. Пам’ять про новий Єрусалим: київська традиція. Слово про Київ на відкритті IХ Міжнародних Успенських Читань // Память и надежда: Горизонты и пути осмысления. Сборник. К: Дух и Литера, 2010</ref>.
 
<ref>Митрополит Володимир. Пам’ять про новий Єрусалим: київська традиція. Слово про Київ на відкритті IХ Міжнародних Успенських Читань // Память и надежда: Горизонты и пути осмысления. Сборник. К: Дух и Литера, 2010</ref>.
   
Коли [[Богдан Хмельницький]] 1648 р. в'їджав у Київ, то патріарх Єрусалимський [[Паїсій (патріарх єрусалимський)|Паісій]], який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»<ref>Сергій Шумило.Згадана праця.</ref>, проводячи паралель з [[Константин І Великий|Константином Великим]], що розбудував [[Константинополь]] й Єрусалим.
+
Коли [[Богдан Хмельницький]] 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський [[Паїсій (патріарх єрусалимський)|Паісій]], який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на ''«государя і гетьмана Руського»'', оголосивши його ''«князем Русі»'' та «''новим Мойсеєм»'', ''«визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»''<ref>Сергій Шумило.Згадана праця.</ref>, проводячи паралель з [[Константин І Великий|Константином Великим]], що розбудував [[Константинополь]] і Єрусалим.
   
Про Київ, як містичний Богообранний Град пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «[[Київ — Другий Єрусалим]] затрималась у вжитку аж до [[Феофан Прокопович|Феофана Прокоповича]]<ref>Stupperich R. Kiev — das zweite Jerusalem/ Ein Beitrag zur Geschichte des ukrainisch-russischen Nationalbewusstseins//Zeitschrift für Slavische Philologie. — 1935.— Bd. 12, nr 3/4. — S.332—355.</ref>.
+
Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «[[Київ — Другий Єрусалим]] затрималась у вжитку аж до [[Феофан Прокопович|Феофана Прокоповича]]<ref>Stupperich R. Kiev — das zweite Jerusalem/ Ein Beitrag zur Geschichte des ukrainisch-russischen Nationalbewusstseins//Zeitschrift für Slavische Philologie. — 1935.— Bd. 12, nr 3/4. — S.332—355.</ref>.
   
==Концепція «Київ — Другий Єрусалим» — основні ідеї==
+
==Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у 1620-1640-ві роки — основні ідеї==
Основні ідеї концепції викладені за статтею ''Яковенко Н.'' Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)<ref>Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002</ref>
+
Основні ідеї концепції викладені, як конспект статті ''Яковенко Н.'' Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)<ref>Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002</ref>
  +
* Києвоцентризм перебігу історії.
*
 
  +
* Закріплення за Києвом статусу — '''Другого (руського) Єрусалима''', що Божим промислом, як і Єрусалим Юдейський, за «терпіння» вистояв серед іновірців.
  +
* Долю Руси-України, згідно з Божим приреченням, вручено Руській (староукраїнській) православній церкві.
  +
* Заяви щодо богообраності руського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків.
  +
* Проголошення переваги старої руської (православної) віри над латинською (католицизмом).
  +
* Доведення тяглості та безперервності історії між руською старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через [[Генеалогія|генеалогію]]): від Володимира Великого до [[Король Данило|короля Данила Романовича]], а через нього до князів [[Острозькі|Острозьких]] і молодшої гілки — [[Заславські (Рюриковичі)|Заславських]].
  +
* Обстоюється ідея добровільного входження Русі до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] і [[Польське королівство|Корони Польської]].
  +
* Проголошення православної шляхти оборонцями руського православ'я.
   
 
==Концепція у XIX — XX ст.==
 
==Концепція у XIX — XX ст.==
Рядок 56: Рядок 68:
 
* [[Небесний Єрусалим]]
 
* [[Небесний Єрусалим]]
 
* [[Царство Боже]]
 
* [[Царство Боже]]
  +
* [[Москва — Третій Рим]]
 
* [[Ідеологема]]
 
* [[Ідеологема]]
   
Рядок 78: Рядок 91:
 
{{DEFAULTSORT:Новий Єрусалим}}
 
{{DEFAULTSORT:Новий Єрусалим}}
   
[[Категорія:Православ'я]]
 
 
[[Категорія:Православ'я в Україні]]
 
[[Категорія:Православ'я в Україні]]

Поточна версія на 16:40, 11 січня 2021

Київ — Другий Єрусалим — теологічна концепція й історіософська ідея, що осмислювала місто Київ як Небесний Єрусалим. Обґрунтування перенесення з м. Єрусалима до м. Києва духовного центру християнського світу, перетворення Києва на міжнародний релігійний центр[1], що ґрунтується на старозавітних ідеях про «зміну світових царств». Популярності концепція набула 1620 року під час місії єрусалимського патріарха Феофана III в Україну з метою відновлення православної ієрархії[1].

В історії розвитку теорії виділяється три періоди:

  • XI—XII ст. — розробка та формулювання ідеї київськими книжниками;
  • XVII ст. (період українського бароко) — ідея активно популяризується українськими церковними ієрархами та політичними діячами;
  • XX ст. — ідея виступає як антитеза для революційних історіософських та соціальних доктрин.

Відображена була в творах Йова Борецького, Сильвестра Косова, Петра Могили, Феофана Прокоповича[1].

Схоже, головним теоретиком цієї концепції у часи бароко був Захарія Копистенський, що написав «Палінодію» (1621), а другою чергою —«Густинський літопис»[2].

Витоки концепції[ред. | ред. код]

Софійський собор (Київ). Сучасний вигляд.
Золоті ворота (Київ). Сучасний вигляд.
Реконструкція Золотих воріт Константинополя та фортифікаційних споруд початку XX століття.

Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами Старого і Нового Заповіту та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця грецького царства Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі[3].

Докладніше: Небесний Єрусалим

Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у добу середньовіччя[ред. | ред. код]

У середньовічній суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах Русі в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю – Київ, як «Другий Єрусалим». Розробка даної концепції спостерігається уже в Іларіона Русина (XI ст.), де він порівнює князя Володимира з Костянтином Великим і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).

Цю ідею розвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» Яків Мніх словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»[4].

Інша пам'ятка давньоруської літератури — «Повість временних літ» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста апостола Андрія пророчі слова про велич Києва. І прибув він (святий Андрій) до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, реальний Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах[5]. Саме тому у Києві будується собор Святої Софії, оборонні споруди з Золотими воротами та інші споруди, натхненні спорудами Константинополя-Цареграда, які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів Ісус Христос ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.[6].

Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста Галла Аноніма, де він наводить легенду про меч Щербець польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота[7]. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства[8].

Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її поневолення монголо-татарськими завойовниками. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»[9][10].

Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у ранньомодерний час[ред. | ред. код]

Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у Московському князівстві. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»[11], яку згодом заміняє концепція «Москва — Третій Рим».

«Другого дихання» концепція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах України-Руси набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії[12] та у тогочасній релігійній полеміці.

Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана Петра Сагайдачного та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».

Навернення до києворуської «єрусалимської» спадщини спочатку відбувається в інтелектуальному колі острозьких православних традиціоналістів (Іов Княгиницький, Іван Вишенський, Йов Залізо, Василій Суразький, Дем'ян Наливайко, Єлисей Плетенецький, Ісая Копинський та інші).

Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»[13].

У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «святий Андрій Апостол є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста» [14].

Коли Богдан Хмельницький 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський Паісій, який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»[15], проводячи паралель з Константином Великим, що розбудував Константинополь і Єрусалим.

Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «Київ — Другий Єрусалим затрималась у вжитку аж до Феофана Прокоповича[16].

Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у 1620-1640-ві роки — основні ідеї[ред. | ред. код]

Основні ідеї концепції викладені, як конспект статті Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)[17]

  • Києвоцентризм перебігу історії.
  • Закріплення за Києвом статусу — Другого (руського) Єрусалима, що Божим промислом, як і Єрусалим Юдейський, за «терпіння» вистояв серед іновірців.
  • Долю Руси-України, згідно з Божим приреченням, вручено Руській (староукраїнській) православній церкві.
  • Заяви щодо богообраності руського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків.
  • Проголошення переваги старої руської (православної) віри над латинською (католицизмом).
  • Доведення тяглості та безперервності історії між руською старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через генеалогію): від Володимира Великого до короля Данила Романовича, а через нього до князів Острозьких і молодшої гілки — Заславських.
  • Обстоюється ідея добровільного входження Русі до Великого князівства Литовського і Корони Польської.
  • Проголошення православної шляхти оборонцями руського православ'я.

Концепція у XIX — XX ст.[ред. | ред. код]

Навіть у XIX ст., коли землі України-Руси входили до Російської імперії Київ був чи не найбільшим центром паломництва в Російській імперії[18], залишаючись у свідомості вірян Божим Градом.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в «Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т.2 (Г-Д) С.475. — ISBN 966-00-0405-2 (укр.)
  2. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. с. 307
  3. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 87 —91.
  4. Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина I
  5. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.
  6. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.
  7. Текст хроніки Галла Аноніма (пол.)
  8. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 110.
  9. Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина II
  10. Ричка В. М. Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — С. 218; С. 215-216;
  11. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. – С. 296-330
  12. Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001
  13. Сергій Шумило.Згадана праця.
  14. Митрополит Володимир. Пам’ять про новий Єрусалим: київська традиція. Слово про Київ на відкритті IХ Міжнародних Успенських Читань // Память и надежда: Горизонты и пути осмысления. Сборник. К: Дух и Литера, 2010
  15. Сергій Шумило.Згадана праця.
  16. Stupperich R. Kiev — das zweite Jerusalem/ Ein Beitrag zur Geschichte des ukrainisch-russischen Nationalbewusstseins//Zeitschrift für Slavische Philologie. — 1935.— Bd. 12, nr 3/4. — S.332—355.
  17. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002
  18. Толочко О.П. Києво-руська спадщина в історичній думці України початку ХІХ ст. // Українські проекти в Російській імперії: Нариси в трьох томах. – К., 2004. – Т. 1. – С. 318-319

Література[ред. | ред. код]

  • «Другого Єрусалима» концепція // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  • В. Ричка. Київ — «Другий Єрусалим» // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.326 ISBN 978-966-611-818-2
  • Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002.
  • Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у київській пропаґанді 1620-1640-x років // Меdiaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 4. — К., 1995
  • Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001

Посилання[ред. | ред. код]