Відмінності між версіями «Клод Ланзман»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 04:59, 7 липня 2018

Клод Ланзман
фр. Claude Lanzmann
Claude lanzmann.jpg
Клод Ланзман у 2011 році
Дата народження 27 листопада 1925(1925-11-27) (93 роки)
Місце народження Буа-Коломб, Франція
Дата смерті 5 липня 2018(2018-07-05)[1][2] (92 роки)
Місце смерті Париж, Франція[1]
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство Франція Франція
Професія журналіст, кінорежисер, сценарист
Alma mater Кондорсе і Тюбінгенський університет
Роки активності 1970наш час
Член у Берлінська академія мистецтв
IMDb ID 0487351
Нагороди та премії
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Великий офіцер ордена «За заслуги» (Франція)
Медаль Опору defaultМедаль Опору
Почесний «Сезар» (1986), Почесний Золотий ведмідь (2013)
Commons-logo.svg Клод Ланзман у Вікісховищі

Кло́д Ланзма́н (фр.[lanzman], відомі також переклади прізвища як Ланцман, Ланзманн; 27 листопада 1925, Буа-Коломб, Франція — 5 липня 2018, Париж, Франція) — французький журналіст, кінорежисер-документаліст та сценарист.

Біографія[ред. | ред. код]

Клод Ланзман (Ланцман) народився 27 листопада 1925 року в Буа-Коломбі поблизу Парижа, Франція. Його дід і бабуся, Янкл і Перл Гроберман, емігрували в Париж з Кишинева після єврейського погрому 1903 року, коли його матері Полетті було 3 місяці.[3] Дід і бабуся по батьківській лінії, Іцхок (Леон, 1874 -?) і Анна Ланцман, емігрували тоді ж з Вілейки. У 1940 році Клод разом з братом і сестрою переховувався від німців в овернському селі. У 1943-му він став одним з організаторів Опору в ліцеї Блеза Паскаля в Клермон-Феррані. Був у підпіллі, потім у загонах макі в Оверні[4].

З [1947 роу Ланзман вивчав філософію в Тюбінгені, потім викладав філософію і французьку літературу у Вільному університеті Берліна, де в 1952-му познайомився з Сартром і Симоною де Бовуар. Ланзман почав активно співпрацювати з їхнім журналом «Тан Модерн» («Нові часи»), нині він — його головний редактор. Підписав «Маніфест 121» проти війни в Алжирі[5]. Багато писав про арабо-ізраїльський конфлікт. З 1970 року майже цілком зосередився на документальному кіно.

Творчість[ред. | ред. код]

З документальних робіт Клода Ланзмана найвідоміший фільм «Шоа» — дев'ятигодинна стрічка про нацистські табори смерті, над якою він почав працювати в 1974 році і яку випустив у 1985-муу (оператор — Вільям Любчанський). Фільм не використовує письмових і фотографічних документів, а спирається виключно на безпосередні свідчення живих осіб, включаючи нацистів і тих, хто їх підтримував, став світовою суспільною подією та унікальним кінофактом. Він викликав широкий відгук у багатьох країнах і спонукав на створення численної літератури про Голокост. «Шоа» був удостоєний премій кінофестивалів у Берліні і Роттердамі, премії «Сезар», премій Британської кіноакадемії, Міжнародної асоціації кінодокументалістів, Спільноти кінокритиків Нью-Йорка, Бостона, Канзас-сіті, Лос-Анджелеса, Національної спілки кінокритиків США. Фільм отримав продовження в наступних стрічках Ланзмана — фільмах «Живий і той, що йде» (1997, про табори Аушвіц і Терезієнштадт) і «Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година» (2001, про повстання в нацистському концтаборі Собібор; фільм був представлений в позаконкурсному показі на Каннському кінофестивалі того ж року).

Документальним фільмом «Остання несправедливість» (2013) Ланзман хотів, за його власним визнанням, поставити пам'ятник Беньяміну Мурмельштейну, останньому старості Терезінського гетто, оскільки роль останнього досі була представлена «дуже несправедливо»[6].

Фільми Клода Ланзмана 2017 року «Напалм» був представлений на ювілейному 70-му Каннському кінофестивалі на спеціальних показах позаконкурсної програми[7][8].

Останньою роботою Ланзмана став документальний серіал «Чотири сестри», розпочатий 2018 року. Закінчити проект режисер не встиг.

Клод Ланзман помер 5 липня 2018 року у своїй квартирі в Парижі на 93 році життя, про що повідомила французька газета «Le Monde» з посиланням на сім'ю кінематографіста.[9][10]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Назва українською Оригінальна назва Режисер Сценарист Продюсер
1970 Еліза, або справжнє життя Élise ou la vraie vie Так
1973 Чому Ізраїль Pourquoi Israel Так Так
1985 Шоа Shoah Так Так
1994 Цахал Tsahal Так Так
1999 Живий і той, що йде Un vivant qui passe Так Так Так
2001 Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година Sobibór, 14 octobre 1943, 16 heures Так Так
2013 Остання несправедливість Le dernier des injustes Так Так
2017 Напалм Napalm Так Так

Визнання[ред. | ред. код]

Клод Ланзман нагороджений медаллю учасника Опору, він - великий офіцер ордену Почесного легіону[11] і Національного ордену «За заслуги». Почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі, Амстердамского університету, Університету Адельфі (США).

Нагороди та номінації Клода Ланзмана[12]
Рік Категорія Фільм Результат
Міжнародний кінофестиваль у Чикаго
1973 Золотий Г'юго за найкращий фільм Чому Ізраїль Нагорода
2017 Премія Голос глядачів Остання несправедливість Номінація
Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса
1985 Спеціальна нагорода Шоа Нагорода
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1986 Приз ФІПРЕССІ Шоа Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
Приз Калігарі Номінація
2013 Почесний «Золотий ведмідь» Нагорода
Роттердамський міжнародний кінофестиваль
1986 Приз за найкращий документальний фільм Шоа Нагорода
Премія «Сезар»
1986 Почесний «Сезар» Нагорода
1995 Найкращий документальний фільм Цахал Номінація
2014 Остання несправедливість Номінація
Міжнародна асоціація кінодокументалістів
1986 Найкращий документальний фільм Шоа Нагорода
Премія BAFTA
1987 Премія Флаерті за документальний фільм Шоа Нагорода
Віденський кінофестиваль
2001 Приз журі читачів «Standard» Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година Нагорода
Каннський міжнародний кінофестиваль
2017 Приз «Золоте око» Напалм Номінація

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в https://www.lemonde.fr/disparitions/article/2018/07/05/claude-lanzmann-le-realisateur-de-shoah-est-mort_5326308_3382.html
  2. а б Filmportal.de — 2005.
  3. Claude Lanzmann «The Patagonian Hare: A Memoir»
  4. Lawrence D. Kritzman, Brian J. Reilly, Malcolm DeBevoise. The Columbia History of Twentieth-Century French Thought Entry «Claude Lanzmann»
  5. Israel's enemies take no prisoners., Tageszeitung, 6 July 2009
  6. Die Marionette konnte die Fäden ziehen. Feuilleton (de). Frankfurter Allgemeine Zeitung. 26.05.2013. Процитовано 2014-01-15. 
  7. The 2017 Official Selection. Cannes. 13 квітня 2017. Процитовано 6.07.2017. 
  8. 2017 Cannes Film Festival Announces Lineup: Todd Haynes, Sofia Coppola, ‘Twin Peaks’ and More. IndieWire. 13 квітня 2017. Процитовано 6.07.2017. 
  9. Edouard Pflimlin. Le journaliste et cinéaste Claude Lanzmann est mort. Le Monde (фр.). 05.07.2018. Процитовано 07.07.2018. 
  10. Помер французький режисер Клод Ланцман. УНІАН. 05.07.2018. Процитовано 07.07.2018. 
  11. 'La promotion du 14 juillet de la Légion d'honneur', in Le Figaro, 14/07/2011 [1]
  12. Нагороди та номінації Клода Ланзмана на сайті IMDb (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Богдан Балабан, Уляна Кирчів. Клод Ланцман та Голокост // Україна Модерна. — 24.10.2012
  • Beddock F. L'héritage de l'oubl—de Freud à Claude Lanzmann. Nice: Z'éditions, 1988
  • Koch G. The Aesthetic Transformation of the Image of the Unimaginable: Notes on Claude Landzmann's Shoah// October, № 48, spring 1989, pp. 15–24.
  • Au sujet de Shoah: le film de Claude Lanzmann. Paris: Belin, 1990
  • Kliksberg B. Shoah: la estremecedora denuncia de Claude Lanzmann y las nuevas caras del neonazismo. Caracas: Unión Israelita de Caracas, Dirección de Cultura, 1992
  • Felman Sh., Laub D. Testimony: Crises of Witnessing in Literature, Psychoanalysis and History. New York: Routledge 1992.
  • Hartmann G.H. Holocaust remembrance: the shapes of memory. Oxford; Cambridge: Blackwell, 1994
  • Rochman H., McCampbell D.Z. Bearing witness: stories of the Holocaust. New York: Orchard Books, 1995 (переизд. 1999)
  • Schneider S. Formen von Erinnerung: eine Diskussion mit Claude Lanzmann. Marburg: Jonas, 1998
  • Haggith T., Newman J. Holocaust and the moving image: representations in film and television since 1933. London; New York: Wallflower, 2005
  • Alterman A. Visages de Shoah: le film de Claude Lanzmann. Paris: Cerf, 2006
  • Liebman S. Claude Lanzmann's Shoah: key essays. Oxford; New York: Oxford University Press, 2007

Посилання[ред. | ред. код]