Відмінності між версіями «Ковалевський Максим Максимович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(→‎Життєпис: це Микола Васильович Ковалевський)
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 28: Рядок 28:
 
Походить з козацько-[[Українська шляхта|шляхетського]] роду [[Слобідська Україна|Слобожанщини]] [[Ковалевські|Ковалевських]], започаткованого у XVII столітті козацьким сотником Семеном Ковалевським, що перейшов із с. Вільшани на Київщині й заснував село під тою ж назвою поблизу Харкова. Син його, Василь ({{пом}} 1682), був [[Полковий обозний|полковим обозним]] [[Харківський полк|Харківського слобідського козацького полку]]<ref>{{ЕІУ|4|379}}</ref><ref>Демкович-Добрянський Михайло. Україна і Росія. Історичні нариси на теми російського імперіалізму / Наукове видання.— Львів—Краків—Париж: Видавнича спілка «Просвіта», 1993.— С. 128.</ref>.
 
Походить з козацько-[[Українська шляхта|шляхетського]] роду [[Слобідська Україна|Слобожанщини]] [[Ковалевські|Ковалевських]], започаткованого у XVII столітті козацьким сотником Семеном Ковалевським, що перейшов із с. Вільшани на Київщині й заснував село під тою ж назвою поблизу Харкова. Син його, Василь ({{пом}} 1682), був [[Полковий обозний|полковим обозним]] [[Харківський полк|Харківського слобідського козацького полку]]<ref>{{ЕІУ|4|379}}</ref><ref>Демкович-Добрянський Михайло. Україна і Росія. Історичні нариси на теми російського імперіалізму / Наукове видання.— Львів—Краків—Париж: Видавнича спілка «Просвіта», 1993.— С. 128.</ref>.
   
Закінчив Третю Харківську гімназію із відзнакою (1868), юридичний факультет [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського університету]] з ступенем кандидата права (1871). Перший спробував популяризувати соборницьку версію історії України на шпальтах галицьких видань, де він під псевдонімом Іван Маркевич у 1875 році видав у Львові (хоча місцем видання названо Відень) брошуру «[[Коротка історія малоруського народа]]». опублікував Залишився працювати на кафедрі державного права західноєвропейських країн. Кандидат наук (тема дисертації: «История полицейской администрации и полицейского суда в англ. графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III», 1877), доктор юридичних наук (тема дисертації: «Общественный строй Англии в конце средних веков», 1880). Доцент (1877), професор кафедри державного права Московського (1878—1887) та Петербурзького (1905—1916) університетів. Ректор (1910–12) вищих курсів П.&nbsp;Ф.&nbsp;Лесгафта (тепер Національний державний університет фізичної культури, спорту та здоров'я імені П.&nbsp;Ф.&nbsp;Лесгафта, Санкт-Петребург).&nbsp;
+
Закінчив Третю Харківську гімназію із відзнакою (1868), юридичний факультет [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського університету]] з ступенем кандидата права (1871). Залишився працювати на кафедрі державного права західноєвропейських країн. Кандидат наук (тема дисертації: «История полицейской администрации и полицейского суда в англ. графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III», 1877), доктор юридичних наук (тема дисертації: «Общественный строй Англии в конце средних веков», 1880). Доцент (1877), професор кафедри державного права Московського (1878—1887) та Петербурзького (1905—1916) університетів. Ректор (1910–12) вищих курсів П.&nbsp;Ф.&nbsp;Лесгафта (тепер Національний державний університет фізичної культури, спорту та здоров'я імені П.&nbsp;Ф.&nbsp;Лесгафта, Санкт-Петребург).&nbsp;
   
 
Був прихильником класичного позитивізму. У своїй теорії суспільного прогресу дотримувався принципу історичного детермінізму. Найбільш відомим учнем М. Ковалевського є [[Сорокін Питирим Олександрович|Пітирим Сорокін]]. 
 
Був прихильником класичного позитивізму. У своїй теорії суспільного прогресу дотримувався принципу історичного детермінізму. Найбільш відомим учнем М. Ковалевського є [[Сорокін Питирим Олександрович|Пітирим Сорокін]]. 
Рядок 41: Рядок 41:
   
 
== Роботи ==
 
== Роботи ==
* {{SM}} [[:s:Коротка исторія малоруского народа|Коротка исторія малоруского народа]] (1875)
 
 
* «Закон и обычай на Кавказе» (1887),
 
* «Закон и обычай на Кавказе» (1887),
 
* «Происхождение современной демократии» (1895—1899, Т. 1—4),
 
* «Происхождение современной демократии» (1895—1899, Т. 1—4),

Поточна версія на 21:50, 18 червня 2020

Максим Максимович Ковалевський
Ковалевський М.jpg
Народився 27 серпня (8 вересня) 1851(1851-09-08)
Харківська губернія, Російська імперія
Помер 23 березня (5 квітня) 1916(1916-04-05) (64 роки)
Петроград, Російська імперія
Поховання Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність антрополог, історик права, соціолог, історик, професор, журналіст, політик, адвокат
Alma mater Харківський університет[d]
Сфера інтересів історія, право, соціологія
Заклад Імператорський Московський університетd і Санкт-Петербурзький державний університет
Посада Депутат Державної думи Російської імперії[d]
Член Російська академія наук і Петербурзька академія наук
Рід Ковалевські
Автограф Kovalevskiy MM sig.jpg

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Ковалевський Максим Максимович у Вікісховищі

Макси́м Макси́мович Ковале́вський (27 серпня (8 вересня) 1851(18510908), садиба поблизу с. Вільшани Харківська губернія — 23 березня (5 квітня) 1916, м. Петроград) — український правник, соціолог, історик, суспільний і політичний діяч. Родом з Харківщини, закінчив Харківський університет, академік Петербурзької АН1914 року) та інших численних товариств і академій, професор Московського та Петербурзького університетів, університетів у Стокгольмі, Оксфорді та ін.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з козацько-шляхетського роду Слобожанщини Ковалевських, започаткованого у XVII столітті козацьким сотником Семеном Ковалевським, що перейшов із с. Вільшани на Київщині й заснував село під тою ж назвою поблизу Харкова. Син його, Василь (пом. 1682), був полковим обозним Харківського слобідського козацького полку[1][2].

Закінчив Третю Харківську гімназію із відзнакою (1868), юридичний факультет Харківського університету з ступенем кандидата права (1871). Залишився працювати на кафедрі державного права західноєвропейських країн. Кандидат наук (тема дисертації: «История полицейской администрации и полицейского суда в англ. графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III», 1877), доктор юридичних наук (тема дисертації: «Общественный строй Англии в конце средних веков», 1880). Доцент (1877), професор кафедри державного права Московського (1878—1887) та Петербурзького (1905—1916) університетів. Ректор (1910–12) вищих курсів П. Ф. Лесгафта (тепер Національний державний університет фізичної культури, спорту та здоров'я імені П. Ф. Лесгафта, Санкт-Петребург). 

Був прихильником класичного позитивізму. У своїй теорії суспільного прогресу дотримувався принципу історичного детермінізму. Найбільш відомим учнем М. Ковалевського є Пітирим Сорокін

До революції 1905 року якийсь час жив у еміграції через переслідування в Росії за демократичні погляди. Працював за кордоном (1887—1905): разом із Е. В. де Роберті та Ю. С. Гамбаровим заснував у Парижі Російську вищу школу суспільних наук (1901)де історію викладав Михайло Грушевський, виступав із лекціями у Стокгольмі, Оксфорді, Брюсселі, Чикаго.

У 1906 році на з'їзді землевласників Харківського повіту був обраний депутатом першої Державної думи. У 1907 році — член Державної Ради від академічних організацій і університетів. У 1879—1880 роках видавав журнал «Критическое обозрение», «Вестник Европы», газету «Страна», співпрацював із журналом «Юридический вестник», газетами «Порядок», «Земство». Очолював редакційну газету енциклопедичного видання «Украинский народ в прошлом и настоящем». Виступав за перебудову Росії на принципах автономії неросійських народів, протестував проти переслідування царатом української мови.

Голова Петроградського юридичного та Вільного економічного суспільств, голова Петроградського відділення суспільства «Мир», кореспондент французького інституту по відділенню моральних і політичних наук, голова Міжнародного інституту соціології (1907), член-кореспондент Британської асоціації наук, голова Професорського Дисциплінарного Суду (1907—1914). Брав участь в Міжнародному Історичному Конгресі в Лондоні (1913) і другому з'їзді адміністративних наук в Мадриді (1915). Засновник партії демократичних реформ. Був активним учасником масонських рухів (1888—1915, Париж).

1912 року члени Російської міжпарламентської групи номінували кандидатуру Ковалевського на здобуття Нобелівської премії миру.[3] Праці Ковалевського були відомі у Європі. Наприклад, з ним листувався Карл Маркс. На честь М. Ковалевського відкрито пам'ятну дошку на будинку, де він мешкав (1908—1916) у Санкт-Петербурзі.

Роботи[ред. | ред. код]

  • «Закон и обычай на Кавказе» (1887),
  • «Происхождение современной демократии» (1895—1899, Т. 1—4),
  • «Экономический строй России» (1900),
  • «Очерки по истории политических учреждений России» (СПб., 1908),
  • «Социология» (Т. 1—-2),
  • Клан у аборигенных племен России // Социологические исследования. — 2002. — № 5. — С. 129—138. — [1][недоступне посилання з червень 2019]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 379. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  2. Демкович-Добрянський Михайло. Україна і Росія. Історичні нариси на теми російського імперіалізму / Наукове видання.— Львів—Краків—Париж: Видавнича спілка «Просвіта», 1993.— С. 128.
  3. Премія Нобеля — виноград, якого так хотілося лисиці

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]