Редагування Козова (розділ)

Село, зокрема, належало магнатам [[Потоцькі|Потоцьким]], які в XVI ст. на кошти, здобуті від експлуатації залежного населення, збудували тут замок. Він мав боронити їх володіння від турків і татар. Та жителі Козової продовжували терпіти напади турецько-татарських орд.

Пригноблені селяни вели боротьбу проти феодального гніту. Особливої гостроти вона набула під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. У 1648 році, коли через Козову проходили вагони селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького, до них приєдналося багато місцевих жителів. Разом з козаками вони громили фільварки польської шляхти. Населення Козової не бажало жити під владою шляхетської Польщі, відмовлялося коритися панові, сплачувати державні податки. Так, у 1650 році, посилаючись на великі руйнування і розорення, жителі не сплатили подимний податок. У реєстрі того року Козову названо вже містечком, за яким закріплено 22 лани землі. Йому надано право на проведення двох щорічних ярмарків і щотижневих торгів, що сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. її другій половині XVII ст. у Козовій працювали бондарі, кушніри, теслярі, шевці, ткачі. Ремісничі вироби мали збут серед місцевого населення, частково продавалися на ярмарках, де торгували переважно збіжжям і худобою. В містечку було багато незаможного населення: комірників, городників, а також т. зв. гультяїв — найбіднішого люду, позбавленого будь-якого майна.

З другої половини XVII століття у Козовій існувало самоврядування, але власники містечка Потоцькі, проводячи політику національної дискримінації українського населення, стежили, щоб посади в органах самоврядування займали тільки католики.

[[1650]] р. Козовій було надано [[Магдебурзьке право|магдебургію]] і право на проведення 11 щорічних ярмарків та тижневих торгів по четвергах. За містом було закріплено 22 лани землі.

Це було вже досить велике містечко, в якому налічувалося 263 будники. В цього центральній частині, т. зв. Старому місті, розміщувалися ринок, ратуша, тут же мешкали урядовці, купці, заможні ремісники. До центру примикали 3 передмістя: Руське, Недбайлівка і Мазурівка. Перші два в основному заселяло українське населення, трете — поляки. В містечку проживали також вірмени, які займалися переважно торгівлею і ремеслом. У Козовій було чимало ремісників, зокрема 10 ткачів, 6 шевців. Існували ремісничі цехи — кушнірський, ковальський, гончарний, бондарський.

За інвентарем 1820 року річна панщина 270 селянських господарств Козової мала становити зі своїм тяглом 13 220, піша — 5460 днів. Але в гонитві за прибутками і сам феодал і орендарі його землі — мандатори самочинно збільшували панщину, запроваджували різні додаткові відробітки. Так, у 1846 році Козівська громада скаржилася бережанському старості, що мандатор примушував їх виконувати надмірну панщину, що з денним «уроком» можуть впоратися лише 3 чоловіки, а один мас його відробляти три дні.

У скарзі зазначалося, що громада мусить виходити на роботу зі сходом сонця. Але чимало жителів мешкають далеко, і за несвоєчасний вихід на панщину їх жорстоко карають. Орендар не дозволяв селянам брати дрова з Вожиківського лісу, відібрав у них пасовище. На утиски мандатора громада Козової не раз скаржилася також окружним та крайовим властям.

Після скасування в 1848 році кріпацтва громада Козової почала вперту боротьбу з поміщицькою економією за право користуватися лісом і пасовищами. Так, у квітні 1860 року селяни зажадали від поміщика права випасати худобу на двірських ґрунтах, брати ліс на дрова та будівництво, «як це було з незапам'ятних часів». Одержавши відмову, селяни поскаржилися галицькому губернаторові, який підтримав поміщика. Громада Козової апелювала до міністерства внутрішніх справ, але там нічого не вирішили на її користь.

У складі імперії Габсбургів містечко занепадало. Щоправда, з 1857 по 1867 рік, коли Козова була повітовим центром, тут дещо пожвавилася торгівля. На ярмарках торгували худобою, хлібом, хмелем. Однак уже в 70—80-х роках почався спад в економічному житті. Майже не розвивалася промисловість — працювали лляно ґуральня, млин. Швидкими темпами йшов процес обезземелення селян. Якщо в 80-х роках XIX ст. їм належало 3062 морги орної землі, то 1914 року — лише 2728 моргів, хоч населення Козової за той час збільшилося з 3640 до 5152 чоловік.

Із кінця XIX ст. в Козовій починає зростати селянський рух. По своїх вічах, мітингах трудящі ухвалювали резолюції, які нерідко мали політичний характер. Так, 25 квітня 1902 року 600 селян і наймитів містечка та навколишніх сіл, зібравшись на віче, заявили, що буде краще, якщо трудящі не емігруватимуть за кордон, а включаться у боротьбу за покращання свого економічного й політичного становища. Вони вимагали запровадження загального й рівного виборчого права, відкриття українського університету у Львові, розширення мережі навчальних закладів, засудили урядову політику полонізації шкіл. Напередодні першої імперіалістичної війни в Козовій існувала всього одна трикласна школа на 240 учнів.

[[1857]]–[[1867]] — повітовий центр. На початку 19 ст. власниками Козової та «Козівського ключа» були Мошиньські, згодом — Шеліські.

[[1883]] році у Козовій проживало 803 православних, 1510 римо-католиків та 1328 юдеїв.

Залізниця в Козовій з'явилася у [[1897]] році.

У господарському житті Козової панував застій. Напередодні «визволення» в містечку було майже стільки ж напівкустарних підприємств, скільки й на початку 20-х років — цегельня, каменоломня, три млини, кілька невеликих кустарних майстерень, що випускали будівельні матеріали, глиняні, шкіряні і тютюнові вироби. Але й ці підприємства майже не працювали через слабкий попит на їх продукцію. 1935 року в Козові було аж 50 безробітних, а через два роки — вже 80.

На 1 січня 1939-го в Козовій із 6500 жителів було 1450 українців, 3050 поляків, 300 польських колоністів міжвоєнного періоду і 1700 євреїв<ref>''Кубійович В.'' [http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/10893/file.pdf Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939].&nbsp;— Вісбаден, 1983.&nbsp;— с.&nbsp;3.</ref>.

У вересні [[1939]] містечко зайняла [[ЧА]]. Від січня [[1940]] Козова отримала статус села і райцентру. З січня 1940 року, коли Козова стала районним центром райвиконком приступили до здійснення заходів, спрямованих па піднесення господарства, освіти й культури. Працюючі селяни одержали 1100 га поміщицької і осадницької землі. Неподалік від містечка у селі Геленків було створено машинно-тракторну станцію, яка допомагала селянським господарствам у проведенні сільськогосподарських робіт. Із східних областей УРСР до Козової прибули спеціалісти&nbsp;— учителі, агрономи, лікарі. Було відкрито лікарню, клуб, бібліотеку, кінотеатр. У 1940/41 навчальному році середню школу з рідною мовою викладання відвідувало 630 учнів. 15 грудня 1940 року робітники Козової обрали районну й сільську Ради депутатів, які разом з райкомом партії очолили подальше розгортання соціалістичного будівництва.

''«Успішний процес соціалістичної перебудови»'' економіки та громадсько-політичного життя перервав напад на СРСР німецьких військ. З липня 1941 року Козова була окупована гітлерівцями. Ще до загарбання села в ньому з'явилися озброєні групи оунівців. У перші дні окупації був по-звірячому забитий Вільгельм Райхенберг. Гітлерівці розстріляли й замордували понад 5,8 тис. місцевих жителів, а також пригнаних до Козової із навколишніх сіл, примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини 778 юнаків і дівчат. Однак населення не скорилося ворогові, не втратило надії на визволення від нацистського ярма.

Від [[3 липня]] [[1941]] до [[20 липня]] [[1944]]&nbsp;— під німецько-нацистською окупацією. У березні [[1943]] гітлерівці розстріляли на околиці Козової близько 4 тис. юдеїв з кількох районів. 12 вересня 1942 року 1000 євреїв міста було вправлено до концтабору у місті [[Белзець]].

20 липня 1944 року частини 1-ї гвардійської армії, якою командував генерал-полковник А.&nbsp;А.&nbsp;Гречко, вибили гітлерівців із Козової. Відступаючи, вороги зруйнували промислові підприємства, 38 житлових і громадських будинків, висадили в повітря міст через річку Коропець. У бою за село загинуло 486 радянських бійців і офіцерів. Їх поховано в братській могилі. На могилі споруджено пам'ятник-меморіал.

На фронтах другої світової проти німецько-фашистських загарбників боролося понад 100 жителів Козової. За виявлену в боях мужність і відвагу 75 чоловік відзначено урядовими нагородами. П'ятьма бойовими орденами та багатьма медалями нагороджено мешканця Козової М.&nbsp;А.&nbsp;Щербакова. Орден Леніна він одержав за подвиг, здійснений під час боїв за село Котіне, що поблизу Ленінграда. Як повідомлялося у зведенні Радянського інформбюро від 23 серпня 1941 року, 30 німецьких танків атакувало позиції радянських артилеристів. Командир взводу старшина М.&nbsp;А.&nbsp;Щербаков викотив гармату на вогневий рубіж і, стріляючи прямою наводкою, знищив 12 танків ворога, а решта повернула назад.

Великим підприємством Козової був завод господарських товарів, який став до ладу 1963 року. Він випускав тенісні столи, меблі тощо. Підприємству підпорядкований цегельний завод. В селищі діяв «Міжколгоспбуд». Його колектив складався з 564 чоловік. У Козовій працювали також: ремонтна будівельна дільниця, філіал Бережанського маслозаводу, цегельний завод Козлівського заводоуправління будівельних матеріалів, районне об'єднання «Сільгосптехніки». 1972 року був відкритий філіал Тернопільського головного підприємства промислово&nbsp;— виробничого об'єднання «Ватра», що випускало електрообладнання.