Перегляд вихідного коду сторінки Козова

== Особливості історико-географічного розвитку ==

Перша писемна згадка&nbsp;— [[1440]]&nbsp;р. як власність [[Скарбек|Богдана Скарбка]] гербу Абданк, сина [[Якуб Скарбек|Якуба]].<ref name="Anna Sochacka 1438">Anna Sochacka.'' Skarbek Jakub z Góry h. Awdaniec (zm. 1438)'' // [[Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— Warszawa&nbsp;— Kraków, 1997.&nbsp;— t. XXXVIIІ/1, zeszyt 156.&nbsp;— S. 15. {{ref-pl}}</ref> Перебуваючи під владою Польщі (Королівства Польського), вона входила до складу [[Руське воєводство|Руського воєводства]].

Село, зокрема, належало магнатам [[Потоцькі|Потоцьким]], які в XVI&nbsp;ст. на кошти, здобуті від експлуатації залежного населення, збудували тут замок. Він мав боронити їх володіння від турків і татар. Та жителі Козови продовжували терпіти напади турецько-татарських орд.

У серпні 1617 року через загрозу нового нападу на Руське воєводство зібралося шляхетське ополчення. Однак, ставши в селі на постій, ці «оборонці» спустошили його не менше, ніж татари. у 1621 і 1626 роках татарські загони знов пограбували і спалили Козову. Через часті напади село зростало повільно. 1635 року в ньому налічувалося всього 38 селянських господарств. Селяни зазнавали тяжкого феодального гноблення, що дедалі посилювалося. Якщо в XV&nbsp;ст. серед [[феодал]]ьних повинностей переважали данини й [[чинш]], то в XVI сг. основною повинністю стала [[панщина]], яка досягла 2-4 днів на тиждень, а в першій чверті XVII&nbsp;ст.&nbsp;— вже 5-6 днів на тиждень.

Пригноблені селяни вели боротьбу проти феодального гніту. Особливої гостроти вона набула під час визвольної війни українського народу 1648—1654&nbsp;рр. У 1648 році, коли через Козову проходили вагони селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького, до них приєдналося багато місцевих жителів. Разом з козаками вони громили фільварки польської шляхти. Населення Козови не бажало жити під владою шляхетської Польщі, відмовлялося коритися панові, сплачувати державні податки. Так, у 1650 році, посилаючись на великі руйнування і розорення, жителі не сплатили подимний податок. У реєстрі того року Козову названо вже містечком, за яким закріплено 22 лани землі. Йому надано право на проведення двох щорічних ярмарків і щотижневих торгів, що сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. У другій половині XVII&nbsp;ст. у Козові працювали бондарі, кушніри, теслярі, шевці, ткачі. Ремісничі вироби мали збут серед місцевого населення, частково продавалися на ярмарках, де торгували переважно збіжжям і худобою. В містечку було багато незаможного населення: комірників, городників, а також т.&nbsp;зв. гультяїв&nbsp;— найбіднішого люду, позбавленого будь-якого майна.

З другої половини XVII століття у Козові існувало самоврядування, але власники містечка Потоцькі, проводячи політику національної дискримінації українського населення, стежили, щоб посади в органах самоврядування займали тільки католики.

У 1667 році під час нападу турків і татар на Козову її було спалено, а замок зруйновано, після чого він вже не відбудовувався. До нашого часу частково збереглися підземні ходи, якими замок з'єднувався з містечком.

Перебуваючи під владою Речі Посполитої, належало до [[Руське воєводство|Руського воєводства]].

Від [[1569]] року в документах зазначене як приватне містечко, що розвивалося повільно через часті напади турецько-татарських орд ([[1515]], [[1575]], [[1589]], [[1621]], [[1626]] роки). [[1605]] року власник міста [[Миколай Вольський]] продав його [[руські воєводи|руському воєводі]] [[Ґольський Станіслав|Станіславу Гольському]]. Після нього на початку 17 століття&nbsp;— власність магнатів [[Потоцькі|Потоцьких]], які збудували замок. У [[1617]]&nbsp;р. Козову спустошила польська шляхта. У [[1635]]&nbsp;р. було тільки 38 господарств.

[[1650]]&nbsp;р. Козові було надано [[Магдебурзьке право|магдебургію]] і право на проведення 11 щорічних ярмарків та тижневих торгів по четвергах. За містом було закріплено 22 лани землі.

У [[1667]]&nbsp;р. турки і татари спалили містечко й зруйнували замок; донині збереглися підземні ходи, що з'єднували фортецю з містечком.

У [[1669]]&nbsp;р. власник [[Андрій Потоцький|Анджей Потоцький]] побудував дерев'яний костел (перебудований на кам'яний у 1901 році, знищений «совітами» [[1977]] року). У листопаді [[1672]] року Козову відвідав німецький мандрівник [[Ульріх фон Вердум]], який залишив її опис.

Після проведеного 30 грудня 1770 року у Варшаві поділу спадку між синами [[Потоцький Станіслав|Станіслава Потоцького]] його син&nbsp;— крайчий коронний [[Юзеф Потоцький (крайчий коронний)|Юзеф Потоцький]]&nbsp;— успадкував «Козівський ключ» (Галицька земля; містечко Козова, 11 фільварків та сіл).<ref>''W. Szczygielski.'' Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) / [[Polski Słownik Biograficzny]].— Wrocław&nbsp;— Warszawa&nbsp;— Kraków&nbsp;— Gdańsk&nbsp;— Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.- Tom XXVIII/1, zeszyt 116.&nbsp;— S. 1-176 {{ref-pl}} S. 75</ref>

=== «Австрійський період» ===
{{Розділ без джерел}}
[[1772]] Козова перейшла до Австрії, зберігши статус містечка [[Бережанський повіт|Бережанського повіту]]. У центрі був ринок та [[Козівська ратуша|ратуша]], прилягали передмістя Мазурівка, Недбайлівка й Руське.

Це було вже досить велике містечко, в якому налічувалося 263 будники. В цього центральній частині, т.&nbsp;зв. Старому місті, розміщувалися ринок, ратуша, тут же мешкали урядовці, купці, заможні ремісники. До центру примикали 3 передмістя: Руське, Недбайлівка і Мазурівка. Перші два в основному заселяло українське населення, трете&nbsp;— поляки. В містечку проживали також вірмени, які займалися переважно торгівлею і ремеслом. У Козові було чимало ремісників, зокрема 10 ткачів, 6 шевців. Існували ремісничі цехи&nbsp;— кушнірський, ковальський, гончарний, бондарський.

У складі Австрії Козова зберегла статус містечка. До органу місцевого самоврядування входили радники, возний, скарбовий, представник губернатора її ряд інших чиновників, обраних чи призначених із заможних верств польського населення та австрійців. Права місцевого самоврядування дещо розширилися внаслідок обмеження влади феодала над містечком. Формально було обмежено і феодальні повинності селян та деяких категорій міщан, але фактично їх соціально-економічне й правове становище лишилося майже без змін.

За інвентарем 1820 року річна панщина 270 селянських господарств Козови мала становити зі своїм тяглом 13 220, піша&nbsp;— 5460 днів. Але в гонитві за прибутками і сам феодал і орендарі його землі&nbsp;— мандатори самочинно збільшували панщину, запроваджували різні додаткові відробітки. Так, у 1846 році Козівська громада скаржилася бережанському старості, що мандатор примушував їх виконувати надмірну панщину, що з денним «уроком» можуть впоратися лише 3 чоловіки, а один мас його відробляти три дні.

У скарзі зазначалося, що громада мусить виходити на роботу зі сходом сонця. Але чимало жителів мешкають далеко, і за несвоєчасний вихід на панщину їх жорстоко карають. Орендар не дозволяв селянам брати дрова з Вожиківського лісу, відібрав у них пасовище. На утиски мандатора громада Козови не раз скаржилася також окружним та крайовим властям.

Після скасування в 1848 році кріпацтва громада Козови почала вперту боротьбу з поміщицькою економією за право користуватися лісом і пасовищами. Так, у квітні 1860 року селяни зажадали від поміщика права випасати худобу на двірських ґрунтах, брати ліс на дрова та будівництво, «як це було з незапам'ятних часів». Одержавши відмову, селяни поскаржилися галицькому губернаторові, який підтримав поміщика. Громада Козови апелювала до міністерства внутрішніх справ, але там нічого не вирішили на її користь.

У складі імперії Габсбургів містечко занепадало. Щоправда, з 1857 по 1867 рік, коли Козова була повітовим центром, тут дещо пожвавилася торгівля. На ярмарках торгували худобою, хлібом, хмелем. Однак уже в 70—80-х роках почався спад в економічному житті. Майже не розвивалася промисловість&nbsp;— працювали лляно ґуральня, млин. Швидкими темпами йшов процес обезземелення селян. Якщо в 80-х роках XIX&nbsp;ст. їм належало 3062 морги орної землі, то 1914 року&nbsp;— лише 2728 моргів, хоч населення Козови за той час збільшилося з 3640 до 5152 чоловік.

Із кінця XIX&nbsp;ст. в Козові починає зростати селянський рух. По своїх вічах, мітингах трудящі ухвалювали резолюції, які нерідко мали політичний характер. Так, 25 квітня 1902 року 600 селян і наймитів містечка та навколишніх сіл, зібравшись на віче, заявили, що буде краще, якщо трудящі не емігруватимуть за кордон, а включаться у боротьбу за покращання свого економічного й політичного становища. Вони вимагали запровадження загального й рівного виборчого права, відкриття українського університету у Львові, розширення мережі навчальних закладів, засудили урядову політику полонізації шкіл. Напередодні першої імперіалістичної війни в Козові існувала всього одна трикласна школа на 240 учнів.

[[1857]]–[[1867]]&nbsp;— повітовий центр. На початку 19 ст. власниками Козови та «Козівського ключа» були Мошиньські, згодом&nbsp;— Шеліські.

[[1883]] році у Козові проживало 803 православних, 1510 римо-католиків та 1328 юдеїв.

Залізниця в Козові з'явилася у [[1897]] році.

=== Російська окупація, перша світова ===
Наприкінці серпня 1914 року Козову окупувала російська вояччина. Протягом 1915—1916 і першої половини 1917 року містечко кілька разів переходило з рук у руки. В липні 1917 року його знову захопили австро-німецькі війська. За роки війни в московських катівнях і на фронтах загинуло понад 200 місцевих жителів.
Під час [[Перша світова війна|Першої світової війна]] містечко частково зруйноване.

=== Період [[ЗУНР]] ===
Із проголошенням [[1918]] [[ЗУНР]] комісаром містечка призначено [[Коковський Франц|Франца Коковського]]. Також міським комісаром був нотаріус Володимир Лібман.<ref>[http://library.iv-fr.net/2007/06/18/page,11,organzacja_civlno_vladi_zunr_u_povtakh_galichini_listopad__gruden_1918_roku.html Додатки / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД&nbsp;— ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)]</ref>

=== Польська окупація 1919—1939 років ===
У вересні [[1920]] Козову окупували польські війська.

1 квітня 1930&nbsp;р. вилучена частина гміни Козова [[Бережанський повіт (II Річ Посполита)|Бережанського повіту]] площею 247,74&nbsp;га і включена до гміни [[Теофіпілка]] того ж повіту<ref>[http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19300220207 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 marca 1930 r. o zmianie granic gmin wiejskich Kozowa i Teofipólka w powiecie brzeżańskim, województwie tarnopolskiem.] {{ref-pl}}]</ref>.

Діяли товариства «[[Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка|Просвіта»]], «[[Січ (товариство)|Січ»]], «[[Сільський господар]]», «[[Союз українок]]», «[[Пласт (організація)|Пласт»]], «[[Рідна школа]]». В останню неділю серпня [[1930]] сталася пожежа на вулиці, де проживали поляки.

У міжвоєнний період містечко було адміністративним центром [[Козова (гміна)|сільської гміни Козова]], а також утворювало власну міську гміну Козова. Частина жителів залишалася неписьменною. Єдину в містечку семирічну школу в 1938/39 навчальному році відвідувало всього 230 учнів, працювало 4 вчителі.

У господарському житті Козови панував застій. Напередодні «визволення» в містечку було майже стільки ж напівкустарних підприємств, скільки й на початку 20-х років&nbsp;— цегельня, каменоломня, три млини, кілька невеликих кустарних майстерень, що випускали будівельні матеріали, глиняні, шкіряні і тютюнові вироби. Але й ці підприємства майже не працювали через слабкий попит на їх продукцію. 1935 року в Козові було аж 50 безробітних, а через два роки&nbsp;— вже 80.

На 1 січня 1939-го в Козові із 6500 жителів було 1450 українців, 3050 поляків, 300 польських колоністів міжвоєнного періоду і 1700 євреїв<ref>''Кубійович В.'' [http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/10893/file.pdf Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939].&nbsp;— Вісбаден, 1983.&nbsp;— с.&nbsp;3.</ref>.

=== Російсько-більшовицька окупація ===
У вересні [[1939]] містечко зайняла [[ЧА]]. Від січня [[1940]] Козова отримала статус села і райцентру. З січня 1940 року, коли Козова стала районним центром райвиконком приступили до здійснення заходів, спрямованих па піднесення господарства, освіти й культури. Працюючі селяни одержали 1100 га поміщицької і осадницької землі. Неподалік від містечка у селі Геленків було створено машинно-тракторну станцію, яка допомагала селянським господарствам у проведенні сільськогосподарських робіт. Із східних областей УРСР до Козови прибули спеціалісти&nbsp;— учителі, агрономи, лікарі. Було відкрито лікарню, клуб, бібліотеку, кінотеатр. У 1940/41 навчальному році середню школу з рідною мовою викладання відвідувало 630 учнів. 15 грудня 1940 року робітники Козови обрали районну й сільську Ради депутатів, які разом з райкомом партії очолили подальше розгортання соціалістичного будівництва.

''«Успішний процес соціалістичної перебудови»'' економіки та громадсько-політичного життя перервав напад на СРСР німецьких військ. З липня 1941 року Козова була окупована гітлерівцями. Ще до загарбання села в ньому з'явилися озброєні групи оунівців. У перші дні окупації був по-звірячому забитий Вільгельм Райхенберг. Гітлерівці розстріляли й замордували понад 5,8 тис. місцевих жителів, а також пригнаних до Козови з навколишніх сіл, примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини 778 юнаків і дівчат. Однак населення не скорилося ворогові, не втратило надії на визволення від нацистського ярма.

=== Гітлерівська окупація ===
Від [[3 липня]] [[1941]] до [[20 липня]] [[1944]]&nbsp;— під німецько-нацистською окупацією. У березні [[1943]] гітлерівці розстріляли на околиці Козови близько 4 тис. юдеїв з кількох районів. 12 вересня 1942 року 1000 євреїв міста було вправлено до концтабору у місті [[Белзець]].

=== Другі «совіти» ===

20 липня 1944 року частини 1-ї гвардійської армії, якою командував генерал-полковник А.&nbsp;А.&nbsp;Гречко, вибили гітлерівців із Козови. Відступаючи, вороги зруйнували промислові підприємства, 38 житлових і громадських будинків, висадили в повітря міст через річку Коропець. У бою за село загинуло 486 радянських бійців і офіцерів. Їх поховано в братській могилі. На могилі споруджено пам'ятник-меморіал.

На фронтах другої світової проти німецько-фашистських загарбників боролося понад 100 жителів Козови. За виявлену в боях мужність і відвагу 75 чоловік відзначено урядовими нагородами. П'ятьма бойовими орденами та багатьма медалями нагороджено мешканця Козови М.&nbsp;А.&nbsp;Щербакова. Орден Леніна він одержав за подвиг, здійснений під час боїв за село Котіне, що поблизу Ленінграда. Як повідомлялося у зведенні Радянського інформбюро від 23 серпня 1941 року, 30 німецьких танків атакувало позиції радянських артилеристів. Командир взводу старшина М.&nbsp;А.&nbsp;Щербаков викотив гармату на вогневий рубіж і, стріляючи прямою наводкою, знищив 12 танків ворога, а решта повернула назад.

Великим підприємством Козови був завод господарських товарів, який став до ладу 1963 року. Він випускав тенісні столи, меблі тощо. Підприємству підпорядкований цегельний завод. В селищі діяв «Міжколгоспбуд». Його колектив складався з 564 чоловік. У Козові працювали також: ремонтна будівельна дільниця, філіал Бережанського маслозаводу, цегельний завод Козлівського заводоуправління будівельних матеріалів, районне об'єднання «Сільгосптехніки». 1972 року був відкритий філіал Тернопільського головного підприємства промислово&nbsp;— виробничого об'єднання «Ватра», що випускало електрообладнання.

=== Період відновлення Української державності ===

З 24 серпня 1991 року&nbsp;— в складі Держави Україна.