Відмінності між версіями «Користувач:Estabiano/Чернетка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рядок 225: Рядок 225:
 
=== Занепад Даї ===
 
=== Занепад Даї ===
   
  +
Проте все різко змінилося у квітні 1898 року. Тому послужили дві події — природ
Проте все різко змінилося у квітні 1898 року. Потужний [[Сель (паводок)|сель]] у вересні 1897 був першим попередження природніх сил. Зносячи на своєму шляху намети старателів, він забрав життя трьох людей. А у квітні 1898 року, після кількох тижнів снігопаду, пронеслася снігова лавина, яку згодом назвали «Вербна неділя» (англ. «Palm Sunday Avalanche»). Хоч носильники-тлінкіти попереджували старателів про небезпеку, але більшість з них знехтували цим і понад сімдесят людей були поховані під снігом.
 
  +
 
Потужний [[Сель (паводок)|сель]] у вересні 1897 був першим попередження природніх сил. Зносячи на своєму шляху намети старателів, він забрав життя трьох людей. А у квітні 1898 року, після кількох тижнів снігопаду, пронеслася снігова лавина, яку згодом назвали «Вербна неділя» (англ. «Palm Sunday Avalanche»). Хоч носильники-тлінкіти попереджували старателів про небезпеку, але більшість з них знехтували цим і понад сімдесят людей були поховані під снігом.
   
 
Чілкутський перевал зажив негативної слави, до чого вельми приклалися бізнесмети та газети Скагваю. Стараючись принизити Даї в очах статрателів, і переманити їх до себе, вони часто перегинали палку, описуючи трагедію на Чілкуті. Газета «Dyea Trail» з обуренням писала{{sfn|Berton|2001|p=000}}:
 
Чілкутський перевал зажив негативної слави, до чого вельми приклалися бізнесмети та газети Скагваю. Стараючись принизити Даї в очах статрателів, і переманити їх до себе, вони часто перегинали палку, описуючи трагедію на Чілкуті. Газета «Dyea Trail» з обуренням писала{{sfn|Berton|2001|p=000}}:

Версія за 18:32, 2 серпня 2020

Місто-привид
Даї
англ. Dyea, Dayéi (мова Тлінгіт)
Dyea-street-view-1898.jpg
Даї в часи золотої лихоманки (1898)

Координати 59°30′16″ пн. ш. 135°21′36″ зх. д.H G O

Країна США США
Регіон Аляска
Район Скагвай
Висота центру 10  м
Населення 0 осіб 
Часовий пояс UTC-8, влітку UTC-7
Поштовий індекс 99840
Даї. Карта розташування: Земля
Даї
Даї
Даї (Земля)
Даї. Карта розташування: Аляска
Даї
Даї
Даї (Аляска)

Даї́ — місто-привид в окрузі Скагвай (штат Аляска, США). Розташовується в кінці затоки Лінн-Канал, у місці переходу річки Тайя в естуарій[n 1]. Місто, яке під час Клондайкської золотої лихоманки за кілька тижнів розрослося з одної дерев'яної будівлі-факторії до кількатисячного поселення, а через рік з такою же швидкістю спорожніло[1]. Зараз є пам'яткою історії і частиною Національно-історичного парку Клондайкської золотої лихоманки[en][2].

Історія

До золотої лихоманки

Давній період

Дата заснування Даї невідома. Археологічні дослідження свідчать, що сотні років до появи білих людей там розміщувалося поселення тлінкітів. Напочатку 18 століття тлінкіти розпочали товарний обмін з континентальними племенами[3]. Морепродукти (лососеві риби, морські водорості, тюлені, краби, риб'ячий жир) пакувалися на побережжі Даї для перенесення через Чилкутський перевал[en] вглиб континетну, де обмінювалися на товари інших племен (зазвичай, продукти тваринного походження та металеві вироби)[4].

Індіанці-тлінкіти були високоорганізованим, розвинутим і войовничим народом. Їх житло часто споруджувалося з дерева — будинки для окремих сімей та для громадських потреб. Інколи племена жили в довгих дерев'яних бараках, покритих торфом. Це був більш складний і прогресивний тип будівлі, ніж в індіанців континентальної Аляски[5]. Тлінкіти були майстрами видовбувати зі стовбурів дерев човни, які могли плавати по морю та по річці. Човни для щоденного вжитку були довжиною 3-5 метрів. Більші каное, довжиною до 17 метрів, могли вміщувати 50 людей і використовувалися у воєнних діях. Відомі також їх тотеми, які споруджувалися для різних цілей — релігійних та побутових[6].

Тлінкіти контролювали район Чилкутського перевалу і не дозволяли іншим племенам користуватися ним. У сучасному розумінні вони тримали монополію на доступ до гірських перевалів у цьому районі. Лише індіанці цього племені могли доставляти товари з побережжя Даї до торговельних постів компаній Boston, HBC та Російсько-американської компанії в глибині Аляски та Юкону. Компанія Hudson's Bay спробувала торгувати безпосередньо з континентальними племенами і побудувала Форт-Селкірк[en] (1848), який кілька років зазнавав нападів індіанців і врешті-решт 1852 року був спалений[2].

Торговельний пост Healy&Wilson у Даї.
Старатель готується до переходу. На передньому плані — тлінкіти або тагіші (Даї, 1897).

Лише один білий старатель — Джордж Голт — зміг обминути індіанські перепони і 1874 року пройти через Даї вглиб континенту[5][1]. Ніхто так і не довідався, як Голт зміг уникнути зустрічі з майже трьома тисячами індіанців, що населяли обидві сторони чілкутського перевалу[7][n 2].

Період освоєння Аляски

Наприкінці 1870-х старателі почали знаходити золотий пісок на Алясці і потребували швидкого доступу вглиб континенту. У той же час розпалилася ворожнеча між місцевими племенами. Скориставшись цими міжусобицями, 1879 року морський офіцер — капітан Л. А. Бердслі (L.A. Beardsley), який на той час був губернатором Аляски, виступив посередником між племенами. Він зміг примирити індіанців і уклав з ними угоду, за якою через перевал могли проходити старателі. Серйозність своїх намірів він підкріпив холостими пострілами з кулемета Гатлінга[9]. Угода передбачала, що старателі будуть тверезі, пристойно поводитися, і не будуть продавати спиртне індіанцям[10]. Старателі могли самі переносити свої речі або наймати для цього лише людей з племені тлінкітів. Монополія тлінкітів на доступ до континенту перетворилася на транспортно-торговельну.

У травні 1880 перша партія старателів, що приплили в Даї, дала спакувати на березі свої вантажі індіанцям і разом з ними перейшла через перевал. Індіанці слугували їм за пакувальників та платних носіїв. Цим було започатковано новий, процвітаючий та вельми дохідний бізнес серед тлінкітів — пакування та перенесення вантажів через Чілкутський перевал. У ньому були зайняті всі — чоловіки, жінки і навіть діти[4]. Індіанці перестали ворогувати з білими людьми, натомість розпочалися війни між племенами за контроль над бізнесом. Після чергової війни 1888 року, у якій загинуло два індіанські вожді, було досягнуто перемир'я між племенами і розділені сфери впливу[1].

З того часу Даї стало тимчасовим пристанищем для сезонних мисливців, рибалок, старателів та носіїв перед їх походом через Чилкутський перевал. Власне назва Даї пішла від слова «пакувати» на мові тлінкіт — Dayéi[2].

З 1884 до 1896 у поселенні був лише один дерев'яний будинкок — факторія Джона Гейлі (John Healy), якого звично називали «капітан Гейлі»[4][11]. Будинок був одночасно салуном, магазином і житлом. До нього був прибудований склад, а позаду розбитий город. Прибудова з іншого боку, споруджена пізніше, мала горду назву «Готель-ресторан», де за 50 центів можна було поїсти і за ще за 50 центів — переночувати. Кілька років це була єдина «капітальна» споруда в Даї[2]. 1896 року відкрилося поштове відділення. 1887 року в Даї проживало 138 індіанців, подружня пара Гейлі та їх партнер Джордж Діксон[11]. Мисливці та старателі, що тимчасово зупинялися в Даї, розкладали собі намети.

Саме до салуну Джона Гейлі взимку 1887 добралися двоє чоловіків від річки Стюарт[en] і принесли звістку про нові родовища золота у самородках поблизу Форті-Майл. Один з них — Том Вільямс — був непритомний і через два дні помер, не промовивши жодного слова. Інший — індіанський хлопець, взявши жменю бобів, сказав: «Все золото — як ці боби»[12][13]. З наступного року рух старателів через Даї значно пожвавився, але до справжнього буму ще було 10 років.

У часи золотої лихоманки

Прибуття до Даї

Розвантаження пароплава на пліт у затоці Даї (1897).
Побережжя Даї (1898).
Старателі, що пройшли Даї й зупинился в Sheep Camp (10 км північніше Даї). Молодий хлопець на передньому плані групи праворуч — єдина фотографія Джека Лондона на Алясці (1887).

А через десять років розгорілася Клондайкська золота лихоманка. Перші пароплави до Даї прибули наприкінці липня 1897 року[1]. Даї всього за кілька днів перетворилася в багатотисячне поселення з хаотично розкиданими наметами і горами вантажів. Для одних це була тимчасова зупинка на шляху до Клондайку, для інших, що втратили своє майно і гроші, або здоров'я, — тимчасове пристанище перед поверненням додому. Були й такі, чий життєвий шлях закінчився в Даї. Дорога на Клондайк проходила по історичній торговельній стежці індіанців — через Даї, Чилкутський перевал, Береговий хребет і до озера Беннетт. Далі водяним шляхом за 800 км діставалися до золотих ділянок поблизу міста Доусон-Сіті.

Саме через Даї пролягав маршрут Джека Лондона та його шваґра до Клондайку (осінь 1887)[14]. Згодом письменник згадував у своїх оповіданнях[15]:

« ... берег Даї, завалений тисячами фунтів спорядження, що належали тисячам чоловіків. Цей неймовірний хаос багажу та їжі, навалом скинутий з пароплавів на берег, починав повільно просочуватися вверх по долині Даї і далі через Чілкут. Дорога займала двадцять вісім миль і вантаж міг бути перенесений лише на собі. Індіанські носильники, що підняли розцінки з восьми центів за фунт до сорока, все ж не справлялися з роботою і було зрозуміло, що зима може застати більшість поклажі ще на цій стороні перевалу.
«

З перших місяців золотої лихоманки порти Даї та сусідній Скагвай конкурували між собою. Спочатку старателі віддавали перевагу Даї, оскільки шлях через Чілкутський перевал вже був проторений, добре відомий і детально описаний у посібниках. Перехід завжди був відкритий і не закривався навіть у погану погоду. Взимку 1897/98 через Даї пройшло майже втричі більше старателів, ніж через Скагвай (відповідно, 30 тисяч і 10 тисяч)[16].

Проте порт Скагвай був глибоководний і до причалу могли одночасно швартуватися й швидко розвантажуватися три пароплави. Навпаки, морське дно і побережжя Даї були дуже пологими і пароплави змушені були ставати на якір майже за дві милі від берега[17]. Розвантаження відбувалося некеровано і хаотично, як з тонучого корабля. Коней скидали прямо у воду зі спеціальних контейнерів, у яких відкривалося дно і тварини на грані безумства від страху падали у воду. Поклажа викидалася на плоти біля бортів пароплавів. Якщо пліт витримував, не розвалювався або не розбивався на тріски, і був дотягнутий до берега, то залишалася ймовірність, що поклажа буде все ж загублена, вкрадена, або продукти просочаться морською водою[18]. Висота припливів у затоці Даї може сягати шести метрів[19] і пакунки з продуктами, не відтягнуті на безпечну віддаль від берега, безнадійно намокали солоною водою. Прибулі з першого пароплава, не знаючи нічого про припливи, скидали свою поклажу відразу на берег поблизу води. Наступні години, коли підіймався рівень води, були хаотичні й трагічні. Один з прибульців у Даї згодом писав[20]:

« Ми бачили дорослих чоловіків, що сиділи і плакали, коли не змогли випередити припливну хвилю. Їх обмежені фінанси були витрачені на товари і дорогу. Мука, цукор, вівсянка, порошок для випічки, сіль, дріжджі, суха картопля і фрукти опинилися в солоній воді. Не маючи ні часу, ні грошей на нові закупи, вони втратили шанс добратися до золотих розсипів. Жахливий удар навіть для самих сильних чоловіків.
«

Невдовзі спорудили дві дерев'яні пристані довжиною понад три кілометри, але вони не поліпшили становище з розвантаженням. Насправді на них було ще більше хаосу[21]. Перший пірс майже не використовувався через ненадійну конструкцію і вузький проїзд. Інший пірс, набагато довший, був більш капітальним, тому будувався довше і був відкритий у травні 1898-го, коли наплив старателів значно зменшився. Загалом, витрати на ці пірси так і не повернулися прибутками[16].

Період розквіту

Популярність Даї підтримували зміни на Чілкутському перевалі. Там були протягнуті канати, щоб легше було підійматися вгору, вирубані в льоді сходинки, які називали «Золоті Сходи»[22]. Наприкінці 1897 року споруджений перший канатний підйомник для вантажів на кінній тязі[22]. До весни 1898 року вже працювало чотири підвісні канатні дороги до Чилкутського перевалу[en], серед них — перша у світі електрична канатна дорога довжиною 730 м[23][24]. У майбутньому були плани спорудження вагонеткової дороги і вузькоколійної залізниці, а весною 1898 року закладені допоміжні споруди для них[1][25].

Даї набагато повільніше розбудовувалося, ніж Скагвай. Причина цьому — в умовах транзиту. До Скагвей було легше добратися (глибока гавань для пароплавів), але важче покинути (мала пропускна спроможність стежки до перевалу Вайт). У Даї вивантажитися з пароплаву було важче, зате маршрут до Чідкутського перевалу пропускав більше людей і майже не залежав від погоди. Тому в Даї старателі довго не затримувался[26]. До кінця вересня 1897 в містечку були лише факторія Гейлі, кілька салунів, табір тлінкітів та різноманітні намети[2].

Спекулянти заздалегідь розділили і розібрали площі під центральну частину містечка, але забудова розпочалась лише коли водний шлях до Доусон-Сіті замерз і вимушені зимувальники почали шукати притулку в Даї[2]. До січня наступного року ділова активність у Даї була дуже низькою, а потім почали майже щодня прибувати баржі з будівльними матеріалами. Наприклад, баржа «Колорадо» доставила за один раз вісім мільйонів погонних футів дошок (2 400 тис.метрів). Будинки споруджувалися з неймовірною швидкістю, теслярі працювали цілодобово при світлі місяця та ламп[27]. Невдовзі сформувалася центральна частина Даї, яка мала регулярне прямокутне планування, розміром п'ять на сім невеликих кварталів. У квітні 1898-го у містечку вже було близько 200 бізнесів, головним чином, таверни, ресторани, готелі та магазини[28].

Потік старателів через Даї не припинявся ні вдень ні вночі, містечко цілодобово наповнювали крики тварин та прокляття людей. Всі бізнеси теж працювали цілодобово, бо кожна година приносила власникам великі прибутки. Даї, яке в літні місяці колись нагадувало райську ідилію зі спокійною водою річки, зеленими заплавами і порослими соснами гірськими схилами обабіч, зарослями кущів з ягодами, з безліччю риб, птахів та іншої живності, швидко перетворилося на цивілізовану руїну, де все було перетоптане чобітьми старателів та їх тягової худоби, забудоване або засмічене[29].

У травні 1898 року Даї було в найбільшому розквіті — 5-8 тисяч людей, 48 готелів, 47 ресторанів, 39 салунів і 19 транспортних компаній. Триповерховий готель «Олімпік» був найбільшим на Юконі — на 115 умебльованих кімнат. Центр Даї виглядав як цивілізоване містечко, а окраїни були забудовані примітивними зрубами і наметами. Виявилося, що значно легше добувати золото з кишень старателів, ніж з вічної мерзлоти. Для старателів були відкриті аптеки, кабінети дентистів, адвокатів, два госпіталі, церква, пожежна служба (добровільна), була навіть школа, що діяла протягом 1898—1900 років. Виходили дві газети — «Dyea Trail» і «Dyea Press», був телефонний зв'язок з Чилкутським перевалом, озером Беннет[en] і містечком Скагвай. Свої послуги пропонували сім агентів з нерухомості. Проте Даї ніколи не мало формального управління[2][30].

Правопорядок

На відміну від Скагвай, старателі в Даї не затримувалися надовго, бо Чилкутський перевал був відкритий постійно. Тому й злочинність у Даї була трохи нижчою, ніж у Скагвай[31]. І все ж злочинність була — містечко на кордоні цивілізованого світу приваблювало багатьох шахраїв та злочинців. У 1897-98-х роках місто знаходилося під контролем кримінального боса «Мильного» Сміта[en][32]. Законність була практично відсутня, служба маршалів неефективною, а комісари більш цікавилися фінансовими оборудками, ніж впровадженням правопорядку[17].

Армія США

Кордонна лінія між Канадою та США на той час ще не була геодезично зафіксована, тому для захисту зони своїх інтересів уряд США вислав до Даї 25 солдат з 14-ї піхотної дивізії. Напочатку березня 1898 вони розбили табір разом з госпіталем у північній частині містечка (трохи південніше факторії Healy&Wilson). Відразу виявилося, що вибрана ділянка малопридатна для табору — без доступу до берега затоки і без прісної води поблизу. Згодом табір перенесли південніше, на західний берег річки Тайї[2]. Втім, Канада ніколи не претендувала на ці території.

У Даї солдатам майже нічого було робити, зате їх кілька разів викликали до Скагвай залагоджувати різні конфлікти і втихомирювати бандитські розбірки.

Індіанці в Даї

У цій шаленій гонитві до Клондайку лише індіанці зберігали спокій. З людського потоку, що несамовито гнався за золотом, вони мали найбільший зиск. Індіанці швидко навчилися робити бізнес з білими людьми. Сильні і витривалі, вони могли нести поклажу вагою до сотні кілограм, але й ціну встановлювали високу, постійно торгувалися і, не вагаючись, скидали вантаж з плечей у сніг, якщо хтось пропонував ще вищу ціну. Або ж могли зупинитися посеред стежки і вимагати додаткової оплати.[33].

Після кількох випадків обману, коли білі люди розплачувался недійсними банкнотами часів Конфедерації, індіанці приймали лише золоті та срібні монети. Загалом вони досить зневажливо ставилися до білих людей. Вони мали на то причину — старателі в погоні за золотом часто проявляли не найкращі людські якості.

Навернені у пресвітеріанство, індіанці ревносно дотримувалися релігійних правил і не працювали в неділю. А під час одної церковної служби, коли кілька чечако (новоспечених недосвідчених старателів) зайшли до будівлі і не зняли головних уборів, індіанський священник осипав їх прокльонами[34].


Skagway-oct-1897.jpg Main St, Dyea, Alaska, ca 1898 (HEGG 297).jpeg People lined up outside the post office in Dyea, waiting to pick up mail, ca 1898 (WARNER 417).jpeg
Вулиця в Даї (1897).
Main Steet в Даї (1898).
Черга по поштового офісу (1898).

Занепад Даї

Проте все різко змінилося у квітні 1898 року. Тому послужили дві події — природ

Потужний сель у вересні 1897 був першим попередження природніх сил. Зносячи на своєму шляху намети старателів, він забрав життя трьох людей. А у квітні 1898 року, після кількох тижнів снігопаду, пронеслася снігова лавина, яку згодом назвали «Вербна неділя» (англ. «Palm Sunday Avalanche»). Хоч носильники-тлінкіти попереджували старателів про небезпеку, але більшість з них знехтували цим і понад сімдесят людей були поховані під снігом.

Чілкутський перевал зажив негативної слави, до чого вельми приклалися бізнесмети та газети Скагваю. Стараючись принизити Даї в очах статрателів, і переманити їх до себе, вони часто перегинали палку, описуючи трагедію на Чілкуті. Газета «Dyea Trail» з обуренням писала[35]:

« Скагвайці зовсім не мають стиду. Їх амбіції полягають у приниженні інших. Вони заживають слави, публікуючи фальшивки; вони настільки нікчемні, що хотіли, щоби було п'ять тисяч загиблих на Чілкутській стежці... Вони не мають поваги до мертвих; але з диявольським задоволенням перебільшують видумки і в смертельні години намагаються отримати вигоду з нещастя, рекламуючи їх лихоманливу диру в пеклі.
«



і кількість старателів, що вибирали його, відразу сильно зменшилася. Це був початок занепаду Даї.


Вона забрала з собою більше 60 життів[36]. Індіанці-носії попереджували


Наприкінці цього ж року почала діяти залізниця через перевал Вайт. Чилкутський перевал відразу спорожнів, канатні дороги почали розбирати на металобрухт, а Даї перетворилося на місто-привид. Перший удар по Даї нанесла стихія, коли 3-го квітня 1898 після кількатижневого снігопаду зійшла снігова лавина. Хоч носильники-тлінкіти попереджували старателів про небезпеку, але більшість з них знехтували цим і понад сімдесят людей були поховані під снігом. Чілкутський перевал зажив негативної слави і кількість старателів, що вибирали його, відразу сильно зменшилася. Це був початок занепаду Даї.

Містечко швидко опустіло, коли була збудована залізниця через перевал Вайт, що обслуговувала старателів, які добиралися до Клондайку через Скагвай. До кінця липня 1898 році (всього за три місяці після найбільшого розквіту) місто покинули майже всі жителі. Канатна дорога зупинилася. Через рік зруйнувалася одна пристань, лісова пожежа знищила військовий табір, що розміщувався неподалік, і військові перебралися до Скагваю. Напочатку 1900 транспортний коридор через Чилкутський перевал перестав працювати, а без нього Даї втратило сенс для існування[37].

Близько 250 жителів ще залишалися в 1900-му році, коли порт Даї був офіційно закритий. Наступного року залишився 71 житель, поштове відділення було зачинене ще через рік, а в 1903 містечко вже вважалося «місто-привидом». Лише кілька людей проживали в закинутому містечку[37]. Вони займалися городництвом, тваринництвом. Згодом більша частина будівель у Даї були розібрані для перебудови або для парканів, згоріли, або були знесені меандруючою річкою та повенями. Річка також змила головний цвинтар Даї. Залізниця через перевал Уайт, яка була закинута в 1899 році, знову відкрилася в 1988 і зараз обслуговує лише туристів, які пробують свої сили на Чилкутському перевалі[38].

Сучасний стан

1978 року Служба національних парків США викупила більшість території Даї і перетворила її в національну історичниу пам'ятку США. Саме Даї є частиною Національного історичного парку Клондайкської золотої лихоманки[en]. Усе, що залишилося з тих часів, — кілька фундаментів серед залишків дерев'яних стін, металобрухт, залишки дерев'яних паль від причалу. Вулиць більше не існує — всі вони були розмиті повенями. З будівель залишилися лише кілька зволищ колод, один майже розвалений сарай, частина декоративної фасадної стіни. На місці найбільшого готелю  -— порожня галявина з пам'ятною табличкою із заголовком «Не залилишося навіть і сліду» (англ. «Not Even a Trace Remains»).

Найкраще збережені і доглянуті цвинтарі, що були розміщені вище від естуарія. На екскурсійній табличці біля цвинтару є напис: «Цвинтар Даї є місцем спочинку звичайних людей, які були поховані іншими звичайними людьми, але подолані вищою силою» (англ. «The Dyea Town Cementery is the resting place of ordinary people, buried by other ordinary people, but caught up in forces far beyond their control»). На цвинтарі «Slide» (укр. «Зсув») майже на всіх надмогильних дошках стоїть одна дата смерті — «3 квітня 1898» — для тих, хто загинув у сніговій лавині 1898-го року[37]. Загалом збереглося 52 помічені могили. Найостанніші датовані 1921 роком[39].

Для туристів проводяться екскурсії (піші та кінні), облаштовані гравійні доріжки та ознайомчі стенди. Там можна можуть зустріти в Даї вемедя барибала, бурого вемедя, північного оленя та орлів. У липні-серпні ведмеді зазвичай полюють на лосось у витоці річки Тайя.

Dyea Alaska.jpg Dyea Alaska Oct 2005.JPG Dyea Lynn Canal 843.jpg Dyea.jpg Dyea Cemetery 840.jpg
Місце, де в 1898 році був центр Даї (2005).
Вигляд на південь зі сторони астуарія.
Це ж місце, дивлячись на північний захід (2005).
Від колишніх вулиць не залишилось і сліду.
Залишки дерев'яних паль від пірсу.
Фальшива стіна і частина огорожі —
це все, що сьогодні залишилося від будинку
А. М. Ґрегга — агента з нерухомості.
Цвинтар «Slide».

Примітки

  1. а б в г д е Daniel Fox (August 29, 2017). Dyea – Historic Boomtown Now a Place of Beauty. https://skagwaynews.com. Процитовано 29 липня 2020.  (англ.)
  2. а б в г д е ж и Dyea. https://www.nps.gov/index.htm. National Park Service. October 2, 2019. Процитовано 29 липня 2020 (англ.). 
  3. Norris, 1996, с. 7
  4. а б в Kathy Weiser-Alexander (November 2018). Dyea, Alaska – Ghost Town of the Klondike Gold Rush. https://www.legendsofamerica.com/. Процитовано 28 липня 2020.  (англ.)
  5. а б Native American Houses. www.native-languages.org. Процитовано 1 серпня 2020.  (англ.) Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «yukon-news-1» визначена кілька разів з різним вмістом
  6. Norris, 1996, с. 3-5
  7. Berton, 2001, с. 56
  8. Berton, 2001, с. 58
  9. Berton, 2001, с. 57
  10. Norris, 1996, с. 10
  11. а б Ogilvie, 1913, с. 39
  12. Adney, 1994, с. 238
  13. Berton, 2001, с. 15
  14. Peter Lourie (April 10, 2017). Jack London and the Yukon Gold Rush. https://www.thehistoryreader.com/. History Reader. Процитовано 28 липня 2020.  (англ.)
  15. London, 2017
  16. а б Norris, 1996, с. 23
  17. а б Norris, 1996, с. 20
  18. Berton, 2001, с. 137
  19. Tide Times for Skagway. https://www.tide-forecast.com/. Tide Forecast. Процитовано 28 липня 2020.  (англ.)
  20. Berton, 2001, с. 432-434
  21. Berton, 2001, с. 137б 238
  22. а б Berton, 2001, с. 244
  23. Berton, 2001, с. 247
  24. Winslow, 1952, с. 115
  25. Norris, 1996, с. 24
  26. Norris, 1996, с. 20-21
  27. Berton, 2001, с. 422
  28. Norris, 1996, с. 19-20
  29. Berton, 2001, с. 431
  30. Norris, 1996, с. 29
  31. Berton, 2001, с. 237
  32. Smith, Jeff (2009) Alias Soapy Smith: The Life and Death of a Scoundrel, Klondike Research. pp. 450-51. ISBN 0-9819743-0-9
  33. Berton, 2001, с. 431-432
  34. Berton, 2001, с. 432
  35. Berton, 2001, с. 000
  36. Winslow, 1952, с. 120–121
  37. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою nps не вказано текст
  38. Evans, 2010, с. 71, 233
  39. Dyea Cemetery Burials. Процитовано 2020-07-27.  (англ.)

Коментарі

  1. Поселення Даї й річка Тайя мовою тлінкітів перекладаються одним словом — Dayéi[1]
  2. На жаль, чергова спроба обійти інші індіанські кордони вглибині континенту скінчилася для Голта трагічно[8].

Література

  • Berton, Pierre (2001). Klondike: The Last Great Gold Rush. Anchor Canada. ISBN 0-385-65844-3. 
  • Adney, Edwin Tappan (1994). The Klondike Stampede. University of British Columbia Press. с. 496. ISBN 0774804904. 
  • Ogilvie, William (1913). Early Days on the Yukon. Ottawa, Canada: Thorbun & Abbott. с. 306. 
  • Norris, Frank B. (1996). Legacy of the Gold Rush. Anchorage, Alaska: National Park Service. с. 509. 
  • Winslow, Kathryn (1952). Big Pan-Out: The Klondike Story. London, UK: Phoenix House Ltd. OCLC 465425340. 
  • London, Jack (2017). Smoke Bellew. Miravista Interactive, United States. с. 228. ISBN 9781948132398. 

Посилання