Відмінності між версіями «Користувач:KHMELNYTSKYIA/Чернетка/10»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
 
Рядок 3: Рядок 3:
   
 
== Постать ==
 
== Постать ==
Вперше звістки про життя Елізабет Нідхем з'являються тоді, коли та же була в середніх літах й володіла лондонським борделем на Парк-Плейс, що на вулиці святого Джеймса. Згаданий публічний дім вважався найбільш ексклюзивним у британській столиці, й перевершував як ті, що розташовувалися на [[Ковент-гарден (район)|Ковент-Гардені]], так і будинок розпусти іншої горезвісної звідниці, мамці Візерборн<ref name="L109">Linnane (2003) p.109</ref>. Як свідчить опис зовнішності, що зробив його Гоґарт, Нідхем залишалася привабливою як для свого віку, «стара красуня … зодягнена зі смаком у шовк». Проте маляр згадує і про «плями на обличчі», що на його картині представлені як сліди від [[Сифіліс|сифілісу]]<ref name="L109" />.
+
Перші звістки про життя Елізабет Нідхем спливають тоді, коли та вже була в середніх літах й володіла лондонським борделем на Парк-Плейс, що на вулиці святого Джеймса. Цей публічний дім вважався найбільш ексклюзивним у британській столиці, й перевершував як ті, що розташовувалися на [[Ковент-гарден (район)|Ковент-Гардені]], так і будинок розпусти іншої горезвісної звідниці, Мамці Візерборн<ref name="L109">Linnane (2003) p.109</ref>. Як свідчить опис зовнішності, що його зробив Гоґарт, Нідхем залишалась привабливою як для свого віку: «стара красуня … зодягнена зі смаком у шовк». Проте маляр згадує і про «плями на обличчі», що на картині представлені як сліди від [[Сифіліс|сифілісу]]<ref name="L109" />.
   
Нідхем мала чимало псевдонімів, таки як Bird, Howard, Blewit і Trent<ref name="RN">{{cite web|url=http://grubstreet.rictornorton.co.uk/needham.htm|publisher=Rictor Norton|title=Early Eighteenth-Century Newspaper Reports: A Sourcebook, "Mother Needham"|date=20 April 2002|accessdate=7 June 2007}}</ref>. Варто зауважити, що першим із них також користалася власниця іншого борделю, яка поряд із Елізабет була засуджена до відбування покарання у [[Ньюгейтська в'язниця|Ньюгейтській в'язниці]] в 1724 році. Нідхем була безжальною до дівчат і жінок, що працювали в її дітищі. Вона змушувала куртизанок позичати в себе сукні за грабіжницькими цінами, а коли тим бракувало коштів, щоб розрахуватися по боргам, наказувала обслуговувати більше клієнтів або взагалі запроторювала повій у боргову в'язницю, допоки не одержувала необхідну грошову суму (героїня скандальної повісті Джона Клеланда ''Fanny Hill'', написаної в 1748, стала жертвою такої ж схеми). Коли куртизанки ставали занадто старими чи хворими, щоб зацікавити клієнтів, Нідхем звільняла їх<ref name="L109" />.
+
Нідхем мала чимало псевдонімів, таки як Bird, Howard, Blewit і Trent<ref name="RN">{{cite web|url=http://grubstreet.rictornorton.co.uk/needham.htm|publisher=Rictor Norton|title=Early Eighteenth-Century Newspaper Reports: A Sourcebook, "Mother Needham"|date=20 April 2002|accessdate=7 June 2007}}</ref>. Варто зауважити, що першим із них також користалася власниця іншого борделю, яка поряд із Елізабет була засуджена до відбування покарання у [[Ньюгейтська в'язниця|Ньюгейтській в'язниці]] в 1724 році. Нідхем була безжальною до дівчат і жінок, що працювали в її дітищі. Вона змушувала куртизанок позичати в себе сукні за грабіжницькими цінами, а коли тим бракувало коштів, щоб розрахуватися по боргах, наказувала обслуговувати більше клієнтів або взагалі запроторювала повій у боргову в'язницю, допоки не одержувала необхідну грошову суму (героїня скандальної повісті Джона Клеланда ''Fanny Hill'', написаної в 1748, стала жертвою такої ж схеми). Коли куртизанки ставали занадто старими чи хворими, щоб зацікавити клієнтів, Нідхем звільняла їх<ref name="L109" />.
   
 
Звідниця вишукувала проституток у різноманітних місцинах, зокрема в інших публічних домах, притулках для бездомних жінок при Ковент-Гардені, кав'ярні Тома Кінга та, імовірно, аукціонах<ref name="B70">Burford p.70</ref>. Втім, як вказує картина Гоґарта, головну увагу Нідхем зосереджувала на молоденьких дівчатах та жінках із сільської глибинки. Есеїст Річард Стіл зазначав, що якось став очевидцем розмови сутенерки з новоприбулими до міста дівчатами. За його словами, вона майстерно западала в душу приязною та зацікавленою у долі молодих працівниць наймачкою, проявляючи свій справжній, порочний характер лише по прибутті в бордель. Англійський поет [[Александер Поуп|Олександр Поуп]] в сатирі ''The Dunciad'' остерігався, аби не "насмалювати словами у стилі мамці Нідхем"<ref name="L110">Linnane (2003) p.110</ref>. Наприкінці даного твору автор знову згадує про звідницю, посилаючись на її бридкий рот. А в останніх віршах своєї ''Coronation Epistle'' (цю публікацію заборонялося друкувати упродовж 1769–1954 років) Нідхем спом'янута серед інших жінок з дурною славою:
 
Звідниця вишукувала проституток у різноманітних місцинах, зокрема в інших публічних домах, притулках для бездомних жінок при Ковент-Гардені, кав'ярні Тома Кінга та, імовірно, аукціонах<ref name="B70">Burford p.70</ref>. Втім, як вказує картина Гоґарта, головну увагу Нідхем зосереджувала на молоденьких дівчатах та жінках із сільської глибинки. Есеїст Річард Стіл зазначав, що якось став очевидцем розмови сутенерки з новоприбулими до міста дівчатами. За його словами, вона майстерно западала в душу приязною та зацікавленою у долі молодих працівниць наймачкою, проявляючи свій справжній, порочний характер лише по прибутті в бордель. Англійський поет [[Александер Поуп|Олександр Поуп]] в сатирі ''The Dunciad'' остерігався, аби не "насмалювати словами у стилі мамці Нідхем"<ref name="L110">Linnane (2003) p.110</ref>. Наприкінці даного твору автор знову згадує про звідницю, посилаючись на її бридкий рот. А в останніх віршах своєї ''Coronation Epistle'' (цю публікацію заборонялося друкувати упродовж 1769–1954 років) Нідхем спом'янута серед інших жінок з дурною славою:

Поточна версія на 15:17, 1 серпня 2020

Елізабет Нідхем, зображена справа на картині Вільяма Гоґарта "Кар'єра шльондри".

Елізабет Нідхем (померла 3 травня 1731), також відома як Мамця Нідхем — англійська звідниця 18-го століття й власниця публічного дому в Лондоні. Її образ послугував прототипом сутенерки на гравюрі графіка Вільяма Гоґарта Кар'єра шльондри. Хоча Нідхем була знаною постаттю в британській столиці, про її життя відомо небагато, так само як і не збереглося й жодного портрету. Публічний дім, що належав звідниці, вважався найбільш винятковим у всьому Лондоні, а клієнти походили з найвищих щаблів суспільства. У той же час вона нажила чимало ворогів серед поборників моральних реформ й померла внаслідок жорстокого поводження після того, як опинилася прикутою на ганебному стовпі.

Постать[ред. | ред. код]

Перші звістки про життя Елізабет Нідхем спливають тоді, коли та вже була в середніх літах й володіла лондонським борделем на Парк-Плейс, що на вулиці святого Джеймса. Цей публічний дім вважався найбільш ексклюзивним у британській столиці, й перевершував як ті, що розташовувалися на Ковент-Гардені, так і будинок розпусти іншої горезвісної звідниці, Мамці Візерборн[1]. Як свідчить опис зовнішності, що його зробив Гоґарт, Нідхем залишалась привабливою як для свого віку: «стара красуня … зодягнена зі смаком у шовк». Проте маляр згадує і про «плями на обличчі», що на картині представлені як сліди від сифілісу[1].

Нідхем мала чимало псевдонімів, таки як Bird, Howard, Blewit і Trent[2]. Варто зауважити, що першим із них також користалася власниця іншого борделю, яка поряд із Елізабет була засуджена до відбування покарання у Ньюгейтській в'язниці в 1724 році. Нідхем була безжальною до дівчат і жінок, що працювали в її дітищі. Вона змушувала куртизанок позичати в себе сукні за грабіжницькими цінами, а коли тим бракувало коштів, щоб розрахуватися по боргах, наказувала обслуговувати більше клієнтів або взагалі запроторювала повій у боргову в'язницю, допоки не одержувала необхідну грошову суму (героїня скандальної повісті Джона Клеланда Fanny Hill, написаної в 1748, стала жертвою такої ж схеми). Коли куртизанки ставали занадто старими чи хворими, щоб зацікавити клієнтів, Нідхем звільняла їх[1].

Звідниця вишукувала проституток у різноманітних місцинах, зокрема в інших публічних домах, притулках для бездомних жінок при Ковент-Гардені, кав'ярні Тома Кінга та, імовірно, аукціонах[3]. Втім, як вказує картина Гоґарта, головну увагу Нідхем зосереджувала на молоденьких дівчатах та жінках із сільської глибинки. Есеїст Річард Стіл зазначав, що якось став очевидцем розмови сутенерки з новоприбулими до міста дівчатами. За його словами, вона майстерно западала в душу приязною та зацікавленою у долі молодих працівниць наймачкою, проявляючи свій справжній, порочний характер лише по прибутті в бордель. Англійський поет Олександр Поуп в сатирі The Dunciad остерігався, аби не "насмалювати словами у стилі мамці Нідхем"[4]. Наприкінці даного твору автор знову згадує про звідницю, посилаючись на її бридкий рот. А в останніх віршах своєї Coronation Epistle (цю публікацію заборонялося друкувати упродовж 1769–1954 років) Нідхем спом'янута серед інших жінок з дурною славою:

For Want of you, we spend our random Wit on
The first we find with Needham, Brooks, or Briton.[5]

Генрі Філдінг refers to her in his Pasquin (1736) and used Hogarth's representation of her as the model for Mother Punchbowl in The Covent Garden Tragedy (1732).[6] Mary Davys's bawd in the Accomplish'd Rake of 1727 is called "Mother N-d-m" and targets young girls fresh from the countryside, just as Needham did.[7]

Клієнти[ред. | ред. код]

Chief among her customers were Francis Charteris and his cousin the Duke of Wharton—Charteris is lounging in the doorway behind Needham in Hogarth's picture.[4] Ronald Paulson suggests that the model for Moll Hackabout in Hogarth's first scene is Ann Bond, who was lured by Needham and raped by Charteris.[8] Charteris, already known as the "Rape-Master General", was convicted and sentenced to death as a result of the Bond rape, although he was later pardoned. Needham's name was not mentioned during the legal proceedings.

The connection with Sally Salisbury only served to heighten the reputation of Needham's house.

Needham may have introduced Charteris to Sally Salisbury around 1708.[9] Salisbury was the pre-eminent prostitute of the day and was kept by Charteris for a short time as mistress at the beginning of her career. When her previous bawd, Mother Wisebourne, died in 1719, she became a member of Needham's household and brought with her a clientele from the highest ranks of society.[10] Salisbury brought further fame to Needham's house by involving another of her girls in the theft of the Earl of Cardigan's clothes. The two women accompanied him to Newmarket where he became drunk, and after putting him to bed at an inn they stole his clothes and jewellery and returned to London. The Earl treated the matter as a joke.[11]

Some idea of the reputation of Needham's house can be gathered from one of Joe Miller's Jests, which involves her asking her landlord to wait for his money until Parliament and the Convocation sit, at which point she will be able to pay him ten times over,[12] and by a satirical premature obituary, which appeared in the London Journal. The latter describes a will in which she distributes appropriate gifts to her famous clients: "a picture of Sodom and Gomorrah to indorsing D―n; an ounce of Mercuris Dulcis to Beau C―e, of St. Martin's Lane; her estate to the Duke of Wharton; her library to Ned C―; and a receipt to cure a clap to little Quibus".[2] At the time, the figures mentioned would not have been spared their blushes by the omission of their full names, but identifying them now is guesswork.

Her well-connected clientele may have allowed her to escape arrest. Despite the popular notion that Sally Salisbury's 1723 stabbing of John Finch, the son of the Duchess of Winchelsea, had taken place in her house (it had actually occurred at the Three Tuns Tavern in Covent Garden),[1][13] the first time Needham was raided was in 1724:

Yesterday morning the celebrated Mother Needham and Mother Bird, two eminent conservators of the Game of the Kingdom, were committed to Newgate; their houses being disturb'd the night before by the Constables, who disengaged the Gentlemen and Ladies to a great number, and carried them to the Round-House. This being the first time Mrs Needham ever received publick correction, since her being at the head of venal affairs in this town, 'tis thought will be the ruin of her household. Daily Journal, Tuesday 21 July 1724.[2]

The constables had found "two women in bed with two men of distinction". The men were bound over, but the women were sent to Tothill Fields Bridewell to do hard labour.[14] Needham's punishment on this occasion is not recorded, but it appears that she was still incarcerated in September when her house burned down, killing one of the inhabitants, Captain Barbute, a French officer. In 1728, several of her girls were arrested, but she appears to have escaped punishment.[2]

Arrest, conviction and death[ред. | ред. код]

In late 1730, Sir John Gonson, a Justice of the Peace and fervent supporter of the Society for the Reformation of Manners, spurred on by the furore surrounding the Charteris rape case,[4] began conducting raids on brothels all over London. By early 1731 he had arrived at St James, where some residents of Park Place reported "a Notorious Disorderly House in that Neighbourhood".[7] In truth, Needham's house was hardly unknown, having served the upper echelons of society for years, but she was arrested by Gonson and committed to the Gatehouse by Justice Railton.[7]

On 29 April 1731, Needham was convicted of keeping a disorderly house, fined one shilling, and sentenced to stand twice in the pillory, and "to find sureties for her good behaviour for 3 years".[2] On 30 April she was taken to the pillory near Park Place to stand for the first time. Perhaps because of her connections, she was allowed to lie face down in front of the pillory and a number of guards were paid to protect her. Despite this she received such a pelting that it was thought likely she would die before her punishment was completed.[4] The crowds that had gathered to see her pilloried were so large that one boy fell on an iron fencing rail while trying to get a better look and was killed.[3]

Needham was taken from the pillory alive, but died on 3 May 1731, the day before she was due to stand in the pillory (this time at New Palace Yard) for the second time. With her last words she apparently expressed great fear at having to stand in the pillory again after the severe punishment she had received the first time.[15] The Grub Street Journal, the satirical journal allied with Alexander Pope and others of Hogarth's friends, sardonically reported that the populace "acted very ungratefully, considering how much she had done to oblige them".[2] Her demise was celebrated in a mocking rhyme:

Ye Ladies of Drury, now weep
Your voices in howling now raise
For Old Mother Needham's laid deep
And bitter will be all your Days.
She who drest you in Sattins so fine
Who trained you up for the Game
Who Bail, on occasion would find
And keep you from Dolly[a] and Shame
Now is laid low in her Grave...[3]

Hogarth was still at work on A Harlot's Progress when she died, so she never saw herself immortalised.[16] There were other madams ready to step into her shoes, but it was not until Mother Douglas took over the King's Head in Covent Garden in 1741 that a brothel reappeared with a reputation to match that of Needham.[17]

See also[ред. | ред. код]

Notes[ред. | ред. код]

  1. Dolly was a cant term for hemp: to mill dolly was to beat hemp in Bridewell or another of the prisons, hence to be saved from Dolly meant avoiding prison.[18][19] The Oxford English Dictionary says Dolly was used at the time for "A drab, slattern, useless woman." Both of the senses could be employed here.

Citations[ред. | ред. код]

  1. а б в г Linnane (2003) p.109
  2. а б в г д е Early Eighteenth-Century Newspaper Reports: A Sourcebook, "Mother Needham". Rictor Norton. 20 April 2002. Процитовано 7 June 2007. 
  3. а б в Burford p.70
  4. а б в г Linnane (2003) p.110
  5. Maud, Ralph N.; Pope (1958). Some Lines from Pope. The Review of English Studies. New Series (Oxford University Press) 9 (34): 146–151. JSTOR 511941. 
  6. Paulson (2000) p.89
  7. а б в Paulson (1992) p.252
  8. Paulson (2000) p.313
  9. Burford p.47
  10. Linnane (2003) p.102
  11. Burford p.50
  12. Joe Miller (attrib.) (1790). У John Motley. Joe Miller's Jests. London: William Lane. с. 144. 
  13. The Newgate Calendar: Sarah Priddon. Процитовано 7 June 2007. 
  14. Moore p.112
  15. Paulson (2003) p.98
  16. Neil McWilliam. A Harlot's Progress. Hogarth's Realm. Процитовано 9 January 2007. 
  17. Burford p.128
  18. Grose. M.
  19. Jack Withrington. The Newgate Calendar. Процитовано 22 June 2007. 

References[ред. | ред. код]

  • Burford, E.J. (1986). Wits, Wenchers and Wantons – London's Low Life: Covent Garden in the Eighteenth Century. Hale. с. 260. ISBN 0-7090-2629-3. 
  • Grose, Francis (1788). A Classical Dictionary of the Vulgar Tongue. J. Hooper. с. 248. 
  • Linnane, Fergus (2003). London - The Wicked City: A Thousand Years of Prostitution and Vice. Robson Books Ltd. с. 256. ISBN 978-1-86105-619-1. 
  • Miller, Joe (attrib.) (1790) [1739]. У John Mottley. Joe Miller's Jests. London: William Lane. с. 144. 
  • Moore, Lucy (2000). The Thieves' Opera. Harvest Books. с. 304. ISBN 0-15-600640-5. 
  • Paulson, Ronald (1992). Hogarth: The Modern Moral Subject, 1697-1732 Vol 1. Lutterworth Press. с. 444. ISBN 0-7188-2854-2. 
  • Paulson, Ronald (2000). The Life of Henry Fielding. Blackwell Publishing Limited. с. 416. ISBN 0-631-19146-1. 
  • Paulson, Ronald (2003). Hogarth's Harlot: Sacred Parody in Enlightenment England. Baltimore, Maryland: The Johns Hopkins University Press. с. 448. ISBN 0-8018-7391-6. 

Further reading[ред. | ред. код]