Користувач:Mykola Swarnyk

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Falco columbarius Tachycineta bicolor Sam Smith Park.jpg

Звільніть Караванського[1] і Чорновола, звільніть Шухевича, звільніть Кандибу!

Боротьба за мову[ред. | ред. код]

Вилучення літери «Ґ»[ред. | ред. код]

у 1933 році українців вбивали не лише Голодом, але й нищенням мови, зокрема вилученням літери «Ґ»:

« "Вона як недолугий новотвір останніх років, що штучно застосовується лише у десятці слів, може затримати розвиток сучасної мови нової Радянської України" «

, - щиро вважає Наум Каганович.

Він не хоче врахувати, що українська мова бере свій початок у мові праслов'янській, у якій всі слова вимовлялися з Ґ, не є для Наума Кагановича авторитетними ані пам'ятки староукраїнської мови, зокрема Пересопницьке євангеліє XVI ст., в яких уживається літера Ґ, ані Мелетій Смотрицький зі своєю "Граматикою" (1619), ані Олексій Павловський та його перша граматика живої української мови (1818), ані Борис Грінченко, який у Словарі української мови (1907–1909) наводить близько 300 слів з літерою Ґ. Що вже казати про Маркіяна Шашкевича - галицького письменника та поета, який у брошурі "Азбука і абецадло" 1836 р. наводить літеру Ґ як приклад багатства української кирилиці!

« "Викресливши непотрібну букву, до речі, недоладно подібну до шибениці, нам довелося піти навіть на те, що у братських російському та українському алфавітах не буде рівної кількості літер (33 та 32 відповідно), проте Україна як менша сестра Росії та її прямий мовний нащадок має розуміти подібний крок" «

, - пише Наум Каганович. І викинули!

Аж у травні 1945-го тодішній нарком освіти Павло Тичина на чолі групи інтелігенції обстоює повернення безпідставно вилученої літери до абетки та відмовляється підписувати нову редакцію правопису.

« "І тільки після того, як президент АН УРСР Богомолець сказав йому: "Щодо букви Ґ є пряма вказівка Сталіна", Тичина перестав чинити опір і підписав "Український правопис", який став чинним із 1946 року" «

, - свідчить Василь Німчук[2].

ПРАВОПИСНА КОМІСІЯ 1938 року[ред. | ред. код]

У травні 1938 року Рада Народних Комісарів УРСР затвердила Державну Правописну комісію. Перед комісією ставили завдання “ліквідувати націоналістичні перекручення” у чинному правописі. За три роки роботи комісії було опрацьовано чотири проекти українського правопису, кожен наступний дедалі більше зближувався з російським. Паралельно укладали Російсько-український словник. У роботі Правописної та Редакційної словникової комісії постійно виникали гострі суперечки. Про те, в яких умовах антиукраїнського і антинаукового мракобісся працювалося над правописом і згаданим словником, свідчить лист Агатангела Кримського до заступника голови Ради Народних Комісарів УРСР Ф. А. Редька від 4 травня 1941 року:

« “…складено його (Російсько-український словник. — Г. Д.) із свідомим напрямом систематично покалічити нашу мову, спотворити й перекрутити її структуру.(…) Я весь хвилювався і тремтів, слухаючи войовничі наступи діячів українського мовного калічення, а як вернув додому тяжко заслаб”. Академік зі світовим ім’ям обурювався, що українську лексику намагалися “збагатити” такими покручами, як “гравіровка”, “ізящний”, “нравственний” та ін. «

[3]

Про Правопис-90[ред. | ред. код]

Святослав Караванський опублікував уже в часи свободи численні розвідки про знущання над українською мовою, в тому числі над Правописом, які надзвичайно актуально звучать і сьогодні, адже й сьогодні зі змінним успіхом точиться боротьба на мовному фронті. Ось що Караванський пише про Правопис-90:

« Зміни, допущені Правописом-90, радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови.

Розреклямована реабілітація літери Ґ насправді мильна бульбашка. Літеру Ґ допущено до вживання у яких двох-трьох десятках переважно маловживаних слів. Правопис декларує "У власних назвах іншомовного походження етимологічний звук Ґ у вимові й на письмі передаватиметься традиційним (?) Г, проте збереження Ґ у вимові не вважатиметься порушенням ортоепічної норми". Іншими словами, літеру Ґ запроваджено косметично, для показухи. Щождо географічних назов і прізвищ, то там має й далі писатися Г: Біг Бен, а не Біґ Бен, Грімм, а не Ґрімм, Гданськ, а не Ґданськ. Постає питання навіщо літера Ґ в українській абетці? Щоб її й далі не використовувати? На мою думку, укладачі Правопису-90, а вірніше їхні високі зверхники з ЦК КПУ, погодилися на запровадження літери Ґ для заспокоєння громадськости в Україні та діяспорі, і заразом зробили все, щоб написання імен та географічних назов ув українському правописі нічим не відрізнялося від російського написання. Запровадження літери Ґ в українському правописі мало б повернути належне місце й літері Г, яку досі у багатьох словах замінювано на літеру X: Хельсінкі замість Гельсінкі, Хаммер замість Гаммер, Ханна замість Ганна. Аж ні. Правопис-90 зберіг проімперську практику перекладу іншомовного "Н" як X. Слова Гельсінкі, Гантер, Гофман і далі писатимуться Хельсінкі, Хантер, Хофман. Комісія подбала, щоб у написанні власних імен не було жодних розбіжностей з російським правописом. 2. Ряд інших змін — цс усунення правописних розбіжностей, а не правописного погрому 30-х років. 3. Усунувши деякі малоістотні розбіжності, Правопис-90 не зачепив кричущих перекручень погромних часів

«

[4].

Вони чи ми?[ред. | ред. код]

« Вони мають гроші, грубі гроші, Вони мають владу. В Їхній владі сотні, коли не тисячі, колишніх стукачів КҐБ, колишніх каґебістів, колишніх високих цабе, колишніх катів. В Їхній владі десятки загреб-хабарників, умочених у мокрі діла – убивства, отруєння. Їхню владу підтримує криваве царство, засилає на поміч Їм політкомісара-попа, який їздить по Наших городах і селах і закликає Нас стати вічними рабами імперії Неволі та Брехні. Їхній владі служать за гроші десятки і сотні продажних писак, готових паплюжити Правду і ширити Неправду. Їхній владі служать за гроші наймерзенніші майстри ”мокрих діл”. До Їхньої влади переходять, знову таки за гроші, безхребетні хамелеони, які вдавали Наших друзів, а в душі були продажними курвами. Під Їхньою рукою тисячі озброєних “блюстителів порядку”, різні “Беркути”, “Альфи” тощо, готові сповняти найгидкіші доручення своїх зверхників.

Ми ж нічого того не маємо. Єдине, що Ми маємо - це Слово Правди, і з ним виходимо на бій.

«

[1]

Історія повторюється (2009)[ред. | ред. код]

« Сьогодні ситуація повторюється. Але місце Гітлера і гітлерівців посіли царики Російської Федерації. Іде відверта підготівля до війни, a холодна війна, спрямована на жертв агресії, вже почалася. Очевидно, не забариться й гаряча. «

[1]

Проблеми перекладу[ред. | ред. код]

Богдан Сорока згадує[1] свою розмову з Данилом Струком, співавтором 5-томної Encyclopedia of Ukraine:

« Говорили про мову, про проблему перекладу на англійську. Данило обурювався, що офіційний переклад у нас є запрограмований в російській транскрипції. У моєму закордонному паспорті написано «Bogdan Soroka», хоча має бути «Bohdan Soroka», бо так звучить українською мовою. Ну так, я є Bohdan, а не Bogdan. Росіяни не мають букви «г», але що то нас має обходити? Так само перекладають Galina, а має бути Halyna. У нас пишуть «хот-дог», а повинні писати «гот-дог» і т. д. Я мусив визнати рацію Данила, і коли виробляв новий закордонний паспорт, то подав заяву, що моє ім’я треба писати Bohdan. «

Чи всі українці завжди мали по-батькові[ред. | ред. код]

Д-р Іван Німчук, потрапивши у 1939 р. зі Львова у тюрму в Москві, пише у своїх спогадах[1]:

« ...сторож-чекіст спитав притишеним голосом: «Хто тут на букву Н?» Я виступив і назвав своє прізвище. Тоді він далі: «Ваші ініціяли?» Я відповів І.К., себто Іван Кузьмич. (В СССР, подібно як то було і в царській Росії, кожна людина має не тільки прізвище й ім'я, але обовязково ще й додаток по батькові: Іванович, Павлович, Степанович — з наголосом на третім складі ззаду). Енкаведист, поглянувши на карточку, сказав: «Собірайтєсь на допрос!» І вийшов. «
  1. Д-р. І. Німчук. 595 днів совєтським вязнем. — Торонто, Онт., 1950. — С. 106.

Перейменувати[ред. | ред. код]

там мало б бути більше включень, враховуючи шаблони і перехресні посилання.