Відмінності між версіями «Котовський Григорій Іванович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Біографія)
(Пам'ять)
Рядок 51: Рядок 51:
   
 
== Пам'ять ==
 
== Пам'ять ==
  +
  +
Після смерті, тіло Котовського було забальзамоване й покладене в мавзолеї, що був названий його ім’ям, у м. Бірзула (нині м. Котовськ Одеської області). За румунської окупації 1941—44 мавзолей зруйнували, у повоєнні часи відновили.
  +
  +
Радянська пропаганда зробила з Котовського символ героя громадянської війни 1918—22. Про нього було знято фільм «Котовський» (вийшов на екрани 1942, режисер М.Мордвін). На його честь в СРСР було названо 3 міста.<ref name="Енциклопедія"></ref>
  +
 
{{Scroll Gallery
 
{{Scroll Gallery
 
|назва=
 
|назва=

Версія за 09:13, 3 грудня 2012

Григорій Іванович Котовський
Kotovsky.jpg
Народження 24 червня 1881(18810624)
с. Ганчешти (нині м. Хинчешти, Молдова)
Смерть Шаблон:Дата смерті з віком
р. Чабанка (нині смт. Чорноморське, Україна)
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Приналежність РРФСР, СРСР
Рід військ кавалерія
Роки служби 19171925
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Звання Комбриг, Комдив, Комкор
Командування 17-та кавалерійська дивізія Червоного козацтва,
2-й кавкорпус РСЧА
Війни / битви Громадянська війна 1917–1922
Нагороди
Котовський Григорій Іванович у Вікісховищі?

Григо́рій Іва́нович Кото́вський (нар. 24 червня 1881, Ганчешти — пом. 6 серпня 1925, Чабанка) — радянський військовий та політичний діяч, командир червоноармійських загонів та з'єднань у період громадянської війни (19181922). Зробив кар'єру від кримінального злочинця до члена Союзного, Українського й Молдавського Центрального Виконавчого Комітету СРСР. Член Реввійськради СРСР. Загинув при нез'ясованих обставинах від пострілу свого знайомого по злочинному світу Мейера Зайдера.

Біографія

Народився в сім'ї заводського механіка. За соціальним походженням — міщанин міста Балти Подільської губернії. Закінчив сільськогосподарське училище, працював помічником управляючого і управляючим маєтком. В два роки він втратив матір, а в шістнадцять — батька. Від природи був заїкою. За захист наймитів[джерело?] був арештований 1902 і 1903 роках.

Під час російсько-японської війни у 1904 не з'явився на призовний пункт. У 1905 його заарештували за ухиляння від військової служби та направили в 19-й Костромський піхотний полк Російської Імператорської армії, що квартирував на той час в Житомирі. Незабаром Котовський дезертирував звідти і організував загін бойовиків, на чолі якого коїв розбійницькі напади на маєтки, установи, заможних громадян Бесарабської губернії. Селяни надавали загону Котовського допомогу, переховували його від жандармів, постачали продуктами, одягом, зброєю. Завдяки цьому загін тривалий час залишався невловимим, про зухвалість скоєних ним нападів ходили легенди. Григорія неодноразово заарештовували, а 1907 року він був засуджений до 12 років каторги. Втік з Нерчинська в 1913, вбивши двох конвоїрів. Переховувався, працюючи вантажником, чорноробом. На початку 1915 року знову очолив у Бесарабії озброєний загін. У 1916 року його знову ловлять, засуджують до страти, яку заміняють довічною каторгою.

У травні 1917 Котовського умовно звільняють та направляють до Дієвої Армії Російської імперії — на Румунський фронт Першої світової війни. Там його вибирають членом революційного полкового комітету 136-го Таганрозького піхотного полку. У листопаді 1917 Котовський примкнув до лівих есерів, та згодом був обраний членом революційного комітету 6-ї російської армії. У січні-березні 1918 року він командував Тираспольським загоном збройних сил Одеської Радянської Республіки, обороняючи Бесарабію та південь України від румунських та австро-угорських окупантів, з липня 1919 — однією з бригад 45-ї стрілецької дивізії РСЧА. У листопаді 1919 у складі 45-ї дивізії РСЧА брав участь в обороні Петрограду від білогвардійців. З січня 1920 командував кавалерійською бригадою, воюючи в Україні та на радянсько-польському фронті. У 1920 році вступив до РКП(б). З грудня 1920 Котовський — начальник 17-ї кавалерійської дивізії Червоного Козацтва. 1921-го року він командує кавалерійськими частинами, що беруть участь в боях з махновцями, антоновцями, з іррегулярними частинами армії Української Народної Республіки. У вересні 1921 року Котовського назначають начальником 9-ї кавалерійської дивізії, у жовтні 1922 — командиром 2-го кавалерійського корпусу РСЧА.

17 листопада 1921 року, на чолі 9-ї кавалерійської дивізії взяв безпосередню участь у Битві під Базаром, в якому більшовики завдали поразки Волинській групі Армії Української Народної Республіки (командувач - генерал-хорунжий Юрій Тютюнник).

6 серпня 1925 року, під час відпочинку в радгоспі Чебанка, комкор Котовський Г. І. був застрелений своїм знайомим Мейером Зайдером, на призвисько «Майорчик». Мотивація вбивства не з'ясована. Убивця був схоплений, але потім звільнений від покарання і невдовзі несподівано загинув. За однією із версій, Котовського вбили співробітники ДПУ, коли встановили, що він продовжував підтримувати зв’язки з одесськими бандами злочинців[1].

Переконання

Полонених, які зверталися до нього українською, він відправляв на розстріл, кажучи, що «там тебя зрозуміють».[2]

Нагороди

Котовський нагороджений Георгіївським хрестом,[3] трьома орденами Червоного Прапора і Почесною революційною зброєю — інкрустованою кавалерійською шашкою.

Пам'ять

Після смерті, тіло Котовського було забальзамоване й покладене в мавзолеї, що був названий його ім’ям, у м. Бірзула (нині м. Котовськ Одеської області). За румунської окупації 1941—44 мавзолей зруйнували, у повоєнні часи відновили.

Радянська пропаганда зробила з Котовського символ героя громадянської війни 1918—22. Про нього було знято фільм «Котовський» (вийшов на екрани 1942, режисер М.Мордвін). На його честь в СРСР було названо 3 міста.[1]

Обеліск на місці загибелі Котовського Г. І.

Топоніміка

Вулиці:

Пам'ятники

Посилання

Примітки

  1. а б В.Ю. Васильєв. Котовський Григорій Іванович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2008. — Т. 5: Кон - Кю. — С. 568.
  2. Кривавий Базар
  3. Эдуард Бурда. Котовский — кто он? 25 февраля 2012 «Агентство Политических Новостей» (рос.)