Відмінності між версіями «Котовський Григорій Іванович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (робот додав: he:גריגורי קוטובסקי)
м (Перенесено 12 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q734839))
Рядок 123: Рядок 123:
 
[[Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії]]
 
[[Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії]]
 
[[Категорія:Кавалери ордена Червоного Прапора]]
 
[[Категорія:Кавалери ордена Червоного Прапора]]
 
[[be:Рыгор Катоўскі]]
 
[[cs:Grigorij Ivanovič Kotovskij]]
 
[[cv:Котовский Григорий Иванович]]
 
[[de:Grigori Iwanowitsch Kotowski]]
 
[[en:Grigory Kotovsky]]
 
[[fr:Grigori Kotovski]]
 
[[he:גריגורי קוטובסקי]]
 
[[la:Gregorius Kotowski]]
 
[[pl:Grigorij Kotowski]]
 
[[ro:Grigore Cotovschi]]
 
[[ru:Котовский, Григорий Иванович]]
 
[[tt:Григорий Котовский]]
 

Версія за 16:23, 21 березня 2013

Григорій Іванович Котовський
Kotovsky.jpg
Народження 12 (24) червня 1881(1881-06-24)
с. Ганчешти (нині м. Хинчешти, Молдова)
Смерть 6 серпня 1925(1925-08-06) (44 роки)
р. Чабанка (нині смт. Чорноморське, Україна)
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Приналежність РРФСР, СРСР
Рід військ кавалерія
Роки служби 19171925
Партія КПРС
Звання Комбриг, Комдив, Комкор
Командування 17-та Кавказька дивізія,
2-й кавкорпус РСЧА
Війни / битви Громадянська війна 1917–1922
Нагороди
Котовський Григорій Іванович у Вікісховищі?

Григо́рій Іва́нович Кото́вський (12 (24) червня 1881(18810624), Ганчешти — пом. 6 серпня 1925, Чабанка) — радянський військовий та політичний діяч, командир червоноармійських загонів та з'єднань у період громадянської війни (19181922). Зробив кар'єру від кримінального злочинця до члена Союзного, Українського й Молдавського Центрального Виконавчого Комітету СРСР. Член Реввійськради СРСР. Загинув при нез'ясованих обставинах від пострілу свого знайомого по злочинному світу Мейера Зайдера.

Біографія

Ранні роки

Народився в сім'ї заводського механіка. За соціальним походженням — міщанин міста Балти Подільської губернії. Закінчив сільськогосподарське училище, працював помічником управляючого і управляючим маєтком. В два роки він втратив матір, а в шістнадцять — батька. Від природи був заїкою.

За фінансові махінації та непорядну поведінку його двічі арештовували: першого разу — 1902, вдруге — 1903. Від початку 1904 перебував на нелегальному становищі, очолював невелику групу есерівських бойовиків, що займалася пограбуваннями. 1905 разом з «бойовою» групою розірвав стосунки з есерами і розширив масштаби грабіжництва[1].

Під час російсько-японської війни у 1904 не з'явився на призовний пункт. У 1905 його заарештували за ухиляння від військової служби та направили в 19-й Костромський піхотний полк Російської Імператорської армії, що квартирував на той час в Житомирі. Незабаром Котовський дезертирував звідти і організував загін бойовиків, на чолі якого коїв розбійницькі напади на маєтки, установи, заможних громадян Бесарабської губернії. Селяни надавали загону Котовського допомогу, переховували його від жандармів, постачали продуктами, одягом, зброєю. Завдяки цьому загін тривалий час залишався невловимим, про зухвалість скоєних ним нападів ходили легенди.

В 1907 році Котовський був засуджений до 12 років каторги, направлений до Нерчинська (нині місто Забайкальського краю, РФ), де працював на будівництві Амурської залізничної магістралі. Втік з Нерчинська в лютому 1913, вбивши двох конвоїрів. Переховувався, працюючи вантажником, чорноробом.

На початку 1915 року Котовський сформував нову «бойову» групу і разом з нею займався грабіжництвом у Бессарабії. 1916 його група здійснила напад на арештантський вагон і звільнила засуджених, які там утримувалися, після цього чисельність групи збільшилася до 30 осіб. «Бойовий загін» Котовського під приводом «повернення народові того, що в народу було відібрано» здійснював зухвалі напади і грабував майно та власність заможних мешканців Одеси. Сам Котовський, як писали одеські журналісти, жив у найдорожчих готелях міста. Цього ж року він був арештований і на суді переконував присяжних, що грабував з ідейних мотивів. Однак присяжні визнали його винним і він був засуджений до страти. Через протести невдоволених рішенням суду та втручання дружини командуючого Південно-Західним фронтом ген. О.Брусилова, до якої Котовський відправив листа з оповіддю про свою долю, вирок замінили на довічну каторгу. Сидячи в одеській в'язниці, написав автобіографію (сповнену вірою у свою винятковість)[1].

Громадянська війна

У травні 1917 Котовського умовно звільняють та направляють до Дієвої Армії Російської імперії — на Румунський фронт Першої світової війни. Там його вибирають членом революційного полкового комітету 136-го Таганрозького піхотного полку. У листопаді 1917 Котовський примкнув до лівих есерів, та згодом був обраний членом революційного комітету 6-ї російської армії.

У січні-березні 1918 року Котовський очолює Тираспольським загоном збройних сил Одеської Радянської Республіки. В 1918 році за допомогою більшовицького підпілля здійснив кілька пограбувань в Одесі, зокрема фінансових установ Добровольчої армії. Від липня 1919 — комбриг 45-ї стрілецької дівізії. Під командуванням Й.Якіра брав участь у переході угруповання червоних військ від Дністра до Житомира.

З листопада 1919 року у складі 45-ї дивізії РСЧА брав участь в обороні Петрограду від білогвардійців. З січня 1920 командував кавалерійською бригадою під час боїв на Кавказі, а потім — в Україні та на радянсько-польському фронті. У квітні 1920 року вступив до РКП(б). З грудня 1920 Котовський командував 17-ю Кавказькою дивізією[1].

1921-го року він командує кавалерійськими частинами, що беруть участь в у придушенні селянських повстань в Україні та під Тамбовом (нині місто в РФ). У вересні 1921 року Котовського назначають начальником 9-ї кавалерійської дивізії, у жовтні 1922 — командиром 2-го кавалерійського корпусу РСЧА.

17 листопада 1921 року, на чолі 9-ї кавалерійської дивізії взяв безпосередню участь у Битві під Базаром, в якому більшовики завдали поразки Волинській групі Армії Української Народної Республіки (командувач — генерал-хорунжий Юрій Тютюнник).

Після війни

Після громадянської війни був членом Всеросійського ЦВК. 1925 — голова ревізійної комісії Центрального управління промрадгоспами. Один з ініціаторів створення Молдавської Автономної СРР у складі УСРР[1].

Тіло Котовського після вбивства

6 серпня 1925 року, під час відпочинку в радгоспі Чебанка, комкор Котовський Г. І. був застрелений своїм знайомим Мейером Зайдером, на призвисько «Майорчик». Мотивація вбивства не з'ясована. Убивця був схоплений, але потім звільнений від покарання і невдовзі несподівано загинув. За однією із версій, Котовського вбили співробітники ДПУ, коли встановили, що він продовжував підтримувати зв'язки з одесськими бандами злочинців[1].

Переконання

Полонених, які зверталися до нього українською, він відправляв на розстріл, кажучи, що «там тебя зрозуміють».[2]

Нагороди

Котовський нагороджений Георгіївським хрестом,[3] трьома орденами Червоного Прапора і Почесною революційною зброєю — інкрустованою кавалерійською шашкою.

Пам'ять

Після смерті, тіло Котовського було забальзамоване й покладене в мавзолеї, що був названий його ім'ям, у м. Бірзула (нині м. Котовськ Одеської області). За румунської окупації 1941—44 мавзолей зруйнували, у повоєнні часи відновили.

Радянська пропаганда зробила з Котовського символ героя громадянської війни 1918—22. Про нього було знято фільм «Котовський» (вийшов на екрани 1942, режисер М.Мордвін). На його честь в СРСР було названо 3 міста.[1]

Обеліск на місці загибелі Котовського Г. І.

Топоніміка

Вулиці:

Пам'ятники

Примітки

  1. а б в г д е В.Ю. Васильєв. Котовський Григорій Іванович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2008. — Т. 5: Кон - Кю. — С. 568.
  2. Кривавий Базар
  3. Эдуард Бурда. Котовский — кто он? 25 февраля 2012 «Агентство Политических Новостей» (рос.)

Посилання