Відмінності між версіями «Котовський Григорій Іванович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Топоніміка: вже нема)
м (Топоніміка: оновлення даних http://marsovet.org.ua/news/show/id/11495)
Рядок 87: Рядок 87:
 
* [[Вулиця Котовського (Житомир)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Житомир]]а.
 
* [[Вулиця Котовського (Житомир)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Житомир]]а.
 
* [[Вулиця Котовського (Київ, Сирець)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Київ|Києва]], знаходиться у історичній місцевості [[Сирець]] у [[Шевченківський район (Київ)|Шевченківському районі]].
 
* [[Вулиця Котовського (Київ, Сирець)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Київ|Києва]], знаходиться у історичній місцевості [[Сирець]] у [[Шевченківський район (Київ)|Шевченківському районі]].
* [[Вулиця Котовського (Маріуполь)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Маріуполь|Маріуполя]].
 
 
* [[Вулиця Котовського (Скадовськ)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Скадовськ]]а.
 
* [[Вулиця Котовського (Скадовськ)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Скадовськ]]а.
 
* [[Вулиця Котовського (Липецьк)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Липецьк]]а.
 
* [[Вулиця Котовського (Липецьк)|Вулиця Котовського]] — одна з вулиць [[Липецьк]]а.

Версія за 20:44, 1 лютого 2016

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Котовський.

Григорій Іванович Котовський
Kotovsky.jpg
Народження 12 (24) червня 1881(1881-06-24)
Ганчешти, Кишинівський повіт, Бессарабська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 6 серпня 1925(1925-08-06) (44 роки)
р. Чабанка, Антоно-Кодинцівський район, Одеська округа, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Приналежність РРФСР, СРСР
Рід військ кавалерія
Роки служби 19171925
Партія КПРС
Звання Комбриг, Комдив, Комкор
Командування 17-та Кавказька дивізія,
2-й кавкорпус РСЧА
Війни / битви Громадянська війна 1917–1922
Нагороди
Котовський Григорій Іванович у Вікісховищі?

Кото́вський Григо́рій Іва́нович (нар. 12 (24) червня 1881(18810624), Ганчешти — пом. 6 серпня 1925, Чабанка) — український червоний козак і отаман, радянський військовий та суспільний, політичний діяч, командир червоноармійських загонів та з'єднань у період громадянської війни (19181922). Зробив стрімку кар'єру від простого безробітного, судимого за кримінальні злочини до радянського керівника високого рівня, члена Союзного, Українського й Молдавського Центрального Виконавчого Комітету СРСР, типовий життєпис для багатьох радянських керівників того часу. Член Реввійськради СРСР.

Життєпис

Ранні роки

Народився в сім'ї заводського механіка. За соціальним походженням — міщанин міста Балти Подільської губернії. Закінчив сільськогосподарське училище, працював помічником управляючого і управляючим маєтком. В два роки він втратив матір, а в шістнадцять — батька. Від природи був заїкою.

За фінансові махінації та непорядну поведінку його двічі арештовували: першого разу — 1902, вдруге — 1903 року. Від початку 1904 року перебував на нелегальному становищі, очолював невелику групу есерівських бойовиків, що займалася пограбуваннями. 1905 року разом з «бойовою» групою розірвав стосунки з есерами і розширив масштаби грабіжництва[1].

Під час російсько-японської війни у 1904 році не з'явився на призовний пункт. У 1905 році його заарештували за ухиляння від військової служби та направили в 19-й Костромський піхотний полк Російської Імператорської армії, що квартирував на той час в Житомирі. Незабаром Котовський дезертирував звідти і організував загін бойовиків, на чолі якого коїв розбійницькі напади на маєтки, установи, заможних громадян Бесарабської губернії. Селяни надавали загону Котовського допомогу, переховували його від жандармів, постачали продуктами, одягом, зброєю. Завдяки цьому загін тривалий час залишався невловимим, про зухвалість скоєних ним нападів ходили легенди.

В 1907 році Котовський був засуджений до 12 років каторги, направлений до Нерчинська (нині місто Забайкальського краю, РФ), де працював на будівництві Амурської залізничної магістралі. Втік з Нерчинська в лютому 1913 року, вбивши двох конвоїрів. Переховувався, працюючи вантажником, чорноробом.

На початку 1915 року Котовський сформував нову «бойову» групу і разом з нею займався грабіжництвом у Бессарабії. 1916 року його група здійснила напад на арештантський вагон і звільнила засуджених, які там утримувалися, після цього чисельність групи збільшилася до 30 осіб. «Бойовий загін» Котовського під приводом «повернення народові того, що в народу було відібрано» здійснював зухвалі напади і грабував майно та власність заможних мешканців Одеси. Сам Котовський, як писали одеські журналісти, жив у найдорожчих готелях міста. Цього ж року він був арештований і на суді переконував присяжних, що грабував з ідейних мотивів. Однак присяжні визнали його винним і він був засуджений до страти. Через протести невдоволених рішенням суду та втручання дружини командуючого Південно-Західним фронтом ген. О.Брусилова, до якої Котовський відправив листа з оповіддю про свою долю, вирок замінили на довічну каторгу. Сидячи в одеській в'язниці, написав автобіографію (сповнену вірою у свою винятковість)[1].

Громадянська війна

У травні 1917 року Котовського умовно звільняють та направляють до Дієвої Армії Російської імперії — на Румунський фронт Першої світової війни. Там його вибирають членом революційного полкового комітету 136-го Таганрозького піхотного полку. У листопаді 1917 року Котовський примкнув до лівих есерів, та згодом був обраний членом революційного комітету 6-ї російської армії.

У січні-березні 1918 року Котовський очолює Тираспольським загоном збройних сил Одеської Радянської Республіки. В 1918 році за допомогою більшовицького підпілля здійснив кілька пограбувань в Одесі, зокрема фінансових установ Добровольчої армії. Від липня 1919 року — комбриг 45-ї стрілецької дівізії. Під командуванням Й.Якіра брав участь у переході угруповання червоних військ від Дністра до Житомира.

З листопада 1919 року у складі 45-ї дивізії РСЧА брав участь в обороні Петрограду від білогвардійців. З січня 1920 року командував кавалерійською бригадою під час боїв на Кавказі, а потім — в Україні та на радянсько-польському фронті. У квітні 1920 року вступив до РКП(б). З грудня 1920 року Котовський командував 17-ю Кавказькою дивізією[1].

1921 року він командував кавалерійськими частинами, що брали участь в у придушенні селянських повстань в Україні та під Тамбовом (нині місто в РФ). У вересні 1921 року Котовського назначили начальником 9-ї кавалерійської дивізії, у жовтні 1922 року — командиром 2-го кавалерійського корпусу РСЧА.

17 листопада 1921 року, на чолі 9-ї кавалерійської дивізії взяв безпосередню участь у Битві під Базаром, в якому більшовики завдали поразки Волинській групі Армії Української Народної Республіки (командувач — генерал-хорунжий Юрій Тютюнник).

Після війни

Після громадянської війни був членом Всеросійського ЦВК. 1925 — голова ревізійної комісії Центрального управління промрадгоспами. Один з ініціаторів створення Молдавської Автономної СРР у складі УСРР[1].

Тіло Котовського після вбивства

6 серпня 1925 року, під час відпочинку в радгоспі Чебанка, комкор Г. І. Котовський був застрелений своїм знайомим Мейером Зайдером, на призвисько «Майорчик». Мотивація вбивства не з'ясована. Убивця був схоплений, але потім звільнений від покарання і невдовзі несподівано загинув. За однією із версій, Котовського вбили співробітники ДПУ, коли встановили, що він продовжував підтримувати зв'язки з одеськими бандами злочинців[1].

Переконання

Існують свідчення, що нібито полонених, які зверталися до нього українською, він відправляв на розстріл, кажучи, що «там тебя зрозуміють»[2]. Разом з тим не слід з цього робити великі узагальнення, адже є чимало даних, що у створених ним військових формуваннях, які згодом ввійшли до складу РСЧА переважну частину особового складу складали українці. Можливо справа зовсім не в українській мові, як це видається автору спогадів, а в тому, що полонені вели себе занадто нахабно чи ще у якихось обставинах, ним не згаданих.

Нагороди

Котовський нагороджений Георгіївським хрестом,[3] трьома орденами Червоного Прапора і Почесною революційною зброєю — інкрустованою кавалерійською шашкою.

Пам'ять

Після смерті, тіло Котовського було забальзамоване й покладене в мавзолеї, що був названий його ім'ям, у м. Бірзула (нині м. Котовськ Одеської області). За румунської окупації 1941–1944 років мавзолей зруйнували, у повоєнні часи відновили.

Радянська пропаганда зробила з Котовського символ героя громадянської війни 1918–1922 років. Про нього було знято фільм «Котовський» (вийшов на екрани 1942, режисер М. Мордвін). На його честь в СРСР було названо 3 міста.[1] У смт Красному Буського району Львівської області існувала площа імені Котовського, де 1980 року йому було встановлено пам'ятник (скульптор Олександр Пилєв, архітектор Анатолій Консулов).[4]

Топоніміка

Вулиці:

Пам'ятники

Примітки

  1. а б в г д е В.Ю. Васильєв. Котовський Григорій Іванович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2008. — Т. 5: Кон - Кю. — С. 568.
  2. Кривавий Базар
  3. Эдуард Бурда. Котовский — кто он? 25 февраля 2012 «Агентство Политических Новостей» (рос.)
  4. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 323.

Посилання