Відмінності між версіями «Кременчуцькі німці»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Додавання дати до шаблону)
 
(Не показані 6 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Вікіфікувати|дата=вересень 2017}}
 
 
'''Кременчуцькі німці''' — німці, що розселились і проживали у [[Кременчук|Кременчуці]] згідно з проектом колонізації південноукраїнських земель [[Російська імперія|російського]] уряду у [[XIX]] столітті.
 
'''Кременчуцькі німці''' — німці, що розселились і проживали у [[Кременчук|Кременчуці]] згідно з проектом колонізації південноукраїнських земель [[Російська імперія|російського]] уряду у [[XIX]] столітті.
   
 
На початку XIX ст. російський уряд, продовжуючи політику колонізації південноукраїнських земель, запрошує на поселення вихідців з [[Західна Європа|Західної Європи]]. В той час [[Кременчуччина]] була краєм розвитого [[вівчарство|вівчарства]], у місті розмістилася одна з найбільших в [[Україна|Україні]] спеціалізованих ярмарок з продажу шерсті, але виробництво сукна знаходилося в зачатковому стані. З метою оживлення суконного виробництва до міста [[Кременчук]]а запрошуються суконними-німці: підприємці та робітники.
 
На початку XIX ст. російський уряд, продовжуючи політику колонізації південноукраїнських земель, запрошує на поселення вихідців з [[Західна Європа|Західної Європи]]. В той час [[Кременчуччина]] була краєм розвитого [[вівчарство|вівчарства]], у місті розмістилася одна з найбільших в [[Україна|Україні]] спеціалізованих ярмарок з продажу шерсті, але виробництво сукна знаходилося в зачатковому стані. З метою оживлення суконного виробництва до міста [[Кременчук]]а запрошуються суконними-німці: підприємці та робітники.
   
В [[1809]]&nbsp;р. перші 8 родин німецьких ткачів прибули й до [[Кременчук]]а. Для них було збудовано житло. Вироблене сукно колоністи повинні були здавати до [[Кременчуцький військовий комісаріат|Кременчуцького військового комісаріату]]. Загалом ж справами колоністів і доглядом за ними відав [[Полтавський приказ]], створений спеціально з цією метою.<ref name="Крем п/п XIX">{{Cite web |url=http://members.fortunecity.com/stdan/town/history/1.htm |title=Кременчуччина в першій половині XIX ст. |accessdate=5 березень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120305170249/http://members.fortunecity.com/stdan/town/history/1.htm |archivedate=5 березень 2012 |deadurl=yes }}</ref>
+
У [[1809]]&nbsp;р. перші 8 родин німецьких ткачів прибули й до [[Кременчук]]а. Для них було збудовано житло. Вироблене сукно колоністи повинні були здавати до [[Кременчуцький військовий комісаріат|Кременчуцького військового комісаріату]]. Загалом ж справами колоністів і доглядом за ними відав [[Полтавський приказ]], створений спеціально з цією метою.<ref name="Крем п/п XIX">{{Cite web |url=http://members.fortunecity.com/stdan/town/history/1.htm |title=Кременчуччина в першій половині XIX ст. |accessdate=5 березень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120305170249/http://members.fortunecity.com/stdan/town/history/1.htm |archivedate=5 березень 2012 |deadurl=yes }}</ref>
   
 
У місті засновує суконну фабрику [[Геліцел]], що отримав державний кредит у 10 тис. крб. із зобов'язанням погасити його протягом 10 років. На фабриці виробляли сіре військове сукно, фланель, теплі ковдри. Шерсть видавала казна, вона ж і брала готову продукцію. За 1 аршин сукна платили виробнику 52 коп., що було надзвичайно невигідно, і що насамкінець призвело до того, що уряд мусив у [[1867]]&nbsp;р. закрити всі підприємства суконників-колоністів [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]]. Вони не витримали конкуренції з приватними підприємцями, що мали сучасніше технічне оснащення.
 
У місті засновує суконну фабрику [[Геліцел]], що отримав державний кредит у 10 тис. крб. із зобов'язанням погасити його протягом 10 років. На фабриці виробляли сіре військове сукно, фланель, теплі ковдри. Шерсть видавала казна, вона ж і брала готову продукцію. За 1 аршин сукна платили виробнику 52 коп., що було надзвичайно невигідно, і що насамкінець призвело до того, що уряд мусив у [[1867]]&nbsp;р. закрити всі підприємства суконників-колоністів [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]]. Вони не витримали конкуренції з приватними підприємцями, що мали сучасніше технічне оснащення.
Рядок 12: Рядок 11:
 
Для задоволення духовних потреб німців-колоністів на Веселій вулиці (нині [[Вулиця 1905 року (Кременчук)|вул. 1905 року]]) в [[1828]]&nbsp;р. споруджується дерев'яна лютеранська [[кірха]], а в [[1831]]&nbsp;р. відкривається однокласне німецьке парафіяльне училище. В [[1844]]&nbsp;р. в училищі навчалося 10 дітей&nbsp;— 5 хлопчиків і 5 дівчаток.
 
Для задоволення духовних потреб німців-колоністів на Веселій вулиці (нині [[Вулиця 1905 року (Кременчук)|вул. 1905 року]]) в [[1828]]&nbsp;р. споруджується дерев'яна лютеранська [[кірха]], а в [[1831]]&nbsp;р. відкривається однокласне німецьке парафіяльне училище. В [[1844]]&nbsp;р. в училищі навчалося 10 дітей&nbsp;— 5 хлопчиків і 5 дівчаток.
   
Згідно з матеріалами [[Перший Всеросійський перепис населення 1897|Першого Всеросійського перепису населення]] [[1897]]&nbsp;р. в Кременчуці мешкало 438 німців (211 чоловіків и 227 жінок), що становило 0,69% всього населення міста. Це були вихідці з [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], [[Пруссія (держава)|Прусії]], [[Баварія|Баварії]] і [[Саксонія|Саксонії]]&nbsp;— робітники різних спеціальностей, інженери, технологи, крупні підприємці.
+
Згідно з матеріалами [[Перший Всеросійський перепис населення 1897|Першого Всеросійського перепису населення]] [[1897]]&nbsp;р. в Кременчуці мешкало 438 німців (211 чоловіків и 227 жінок), що становило 0,69&nbsp;% всього населення міста. Це були вихідці з [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], [[Пруссія (держава)|Прусії]], [[Баварія|Баварії]] і [[Саксонія|Саксонії]]&nbsp;— робітники різних спеціальностей, інженери, технологи, крупні підприємці.
   
Серед останніх найвідоміші: К. Бер&nbsp;— володар садового закладу (контора, оранжереї та будинок знаходилися поряд з Веселою вулицею на куту Херсонської (нині [[Вулиця Лейтенанта Покладова|вул. Лейтенанта Покладова]]), Б. Оренштейн&nbsp;— володар шкірзаводу, який був найзначнішим по об'ємах виробництва серед шкіряних заводів Середнього Придніпров'я. він виробляв паси, пасові черпаки, шкіри для пасів, насосів, пресів, підошовні шкіри всіх сортів, шкіри юхтові, сиром'ятні і для чушок. Завод займався також полагодженням пасів, поставкою в армію взуттєвого товару, виготовляв сідла, упряж тощо. Щорічно вироблялося продукції на суму 55 тис. крб. Основним місцем збуту були південні губернії [[Україна|України]] і місцевий ринок.
+
Серед останніх найвідоміші: К. Бер&nbsp;— володар садового закладу (контора, оранжереї та будинок знаходилися поряд з Веселою вулицею на куту Херсонської (нині [[Вулиця Лейтенанта Покладова|вул. Лейтенанта Покладова]]), Б. Оренштейн&nbsp;— володар шкірзаводу, який був найзначнішим по об'ємах виробництва серед шкіряних заводів Середнього Придніпров'я. він виробляв паси, пасові черпаки, шкіри для пасів, насосів, пресів, підошовні шкіри всіх сортів, шкіри юхтові, сиром'ятні і для чушок. Завод займався також полагодженням пасів, постачанням в армію взуттєвого товару, виготовляв сідла, упряж тощо. Щорічно вироблялося продукції на суму 55 тис. крб. Основним місцем збуту були південні губернії [[Україна|України]] і місцевий ринок.
   
 
[[Оренштейн]] брав участь у сільськогосподарських і промислових виставках, вироби його заводу неодноразово нагороджувалися медалями. Так, за участь у Харківській виставці загального сільського господарства і сільськогосподарської діяльності [[1887]]&nbsp;р. завод удостоєний срібної медалі, за Катеринославську губернську земську виставку [[1890]]&nbsp;р. отримав бронзову медаль, за Херсонську губернську сільськогосподарську виставку [[1890]]&nbsp;р.&nbsp;— срібну… З гордістю за якість своїх виробів писав про сирцеві паси: «Мають перевагу над усіма пасами, так як мало труться, не ковзаються і годні для швидкохідних машин, не потребують підсипки каніфолі або інших якихось речовин».
 
[[Оренштейн]] брав участь у сільськогосподарських і промислових виставках, вироби його заводу неодноразово нагороджувалися медалями. Так, за участь у Харківській виставці загального сільського господарства і сільськогосподарської діяльності [[1887]]&nbsp;р. завод удостоєний срібної медалі, за Катеринославську губернську земську виставку [[1890]]&nbsp;р. отримав бронзову медаль, за Херсонську губернську сільськогосподарську виставку [[1890]]&nbsp;р.&nbsp;— срібну… З гордістю за якість своїх виробів писав про сирцеві паси: «Мають перевагу над усіма пасами, так як мало труться, не ковзаються і годні для швидкохідних машин, не потребують підсипки каніфолі або інших якихось речовин».
Рядок 37: Рядок 36:
   
 
[[Категорія:Історія Кременчука]]
 
[[Категорія:Історія Кременчука]]
[[Категорія:Населення Кременчука]]
+
[[Категорія:Німецька діаспора України]]
[[Категорія:Німці в Україні]]
 

Поточна версія на 09:28, 20 січня 2020

Кременчуцькі німці — німці, що розселились і проживали у Кременчуці згідно з проектом колонізації південноукраїнських земель російського уряду у XIX столітті.

На початку XIX ст. російський уряд, продовжуючи політику колонізації південноукраїнських земель, запрошує на поселення вихідців з Західної Європи. В той час Кременчуччина була краєм розвитого вівчарства, у місті розмістилася одна з найбільших в Україні спеціалізованих ярмарок з продажу шерсті, але виробництво сукна знаходилося в зачатковому стані. З метою оживлення суконного виробництва до міста Кременчука запрошуються суконними-німці: підприємці та робітники.

У 1809 р. перші 8 родин німецьких ткачів прибули й до Кременчука. Для них було збудовано житло. Вироблене сукно колоністи повинні були здавати до Кременчуцького військового комісаріату. Загалом ж справами колоністів і доглядом за ними відав Полтавський приказ, створений спеціально з цією метою.[1]

У місті засновує суконну фабрику Геліцел, що отримав державний кредит у 10 тис. крб. із зобов'язанням погасити його протягом 10 років. На фабриці виробляли сіре військове сукно, фланель, теплі ковдри. Шерсть видавала казна, вона ж і брала готову продукцію. За 1 аршин сукна платили виробнику 52 коп., що було надзвичайно невигідно, і що насамкінець призвело до того, що уряд мусив у 1867 р. закрити всі підприємства суконників-колоністів Полтавської губернії. Вони не витримали конкуренції з приватними підприємцями, що мали сучасніше технічне оснащення.

Одночасно з Геліцером і на тих же умовах державний кредит в сумі 10 тис. крб. отримує німець Рупрехт для заснування шкірзаводу. Тоді ж німець Рейхенбах відкриває панчішну фабрику, а Нуфер — виробництво «каразеї» (тканини, що йде на підкладку).

Для задоволення духовних потреб німців-колоністів на Веселій вулиці (нині вул. 1905 року) в 1828 р. споруджується дерев'яна лютеранська кірха, а в 1831 р. відкривається однокласне німецьке парафіяльне училище. В 1844 р. в училищі навчалося 10 дітей — 5 хлопчиків і 5 дівчаток.

Згідно з матеріалами Першого Всеросійського перепису населення 1897 р. в Кременчуці мешкало 438 німців (211 чоловіків и 227 жінок), що становило 0,69 % всього населення міста. Це були вихідці з Австро-Угорщини, Прусії, Баварії і Саксонії — робітники різних спеціальностей, інженери, технологи, крупні підприємці.

Серед останніх найвідоміші: К. Бер — володар садового закладу (контора, оранжереї та будинок знаходилися поряд з Веселою вулицею на куту Херсонської (нині вул. Лейтенанта Покладова), Б. Оренштейн — володар шкірзаводу, який був найзначнішим по об'ємах виробництва серед шкіряних заводів Середнього Придніпров'я. він виробляв паси, пасові черпаки, шкіри для пасів, насосів, пресів, підошовні шкіри всіх сортів, шкіри юхтові, сиром'ятні і для чушок. Завод займався також полагодженням пасів, постачанням в армію взуттєвого товару, виготовляв сідла, упряж тощо. Щорічно вироблялося продукції на суму 55 тис. крб. Основним місцем збуту були південні губернії України і місцевий ринок.

Оренштейн брав участь у сільськогосподарських і промислових виставках, вироби його заводу неодноразово нагороджувалися медалями. Так, за участь у Харківській виставці загального сільського господарства і сільськогосподарської діяльності 1887 р. завод удостоєний срібної медалі, за Катеринославську губернську земську виставку 1890 р. отримав бронзову медаль, за Херсонську губернську сільськогосподарську виставку 1890 р. — срібну… З гордістю за якість своїх виробів писав про сирцеві паси: «Мають перевагу над усіма пасами, так як мало труться, не ковзаються і годні для швидкохідних машин, не потребують підсипки каніфолі або інших якихось речовин».

Спеціалісти заводу за проханням замовників по помірним цінам виконували ремонт старих пасів й упряжі на дому. В різний час в Оренштейна працювало від 30 до 50 чоловік.

Р. Гебгольд — володар чавуноливарного заводу на Чередничках.

Добру славу у кременчужан мали німці-лікарі. Ординатор Віденської університетської клініки доктор Гугель, що спеціалізувався на лікуванні шкіряно-венерологічних захворювань, мешкав на Веселій вулиці в будинку німецької кірхи. У глибині затишного зеленого двору німецької кірхи знаходився будинок, де після революції мешкала вдова відомого у місті лікаря М. Анкудінова (18701918), що закінчив з відзнакою Військово-медичну академію в Петербурзі і більш ніж 14 років проробив у Кременчуцькій губернській земській лікарні. Його жінка Євгенія Федорівна доводилася сестрою кременчуцькому лікарю-німцю В. Діцу. Він був випускником Санкт-Петербурзької Військово-медичної академії, хірургом, акушером-гінекологом.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лукашова А. М. та Євселевський Л. І. «Вулицями старого Кременчука»

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кременчуччина в першій половині XIX ст. Архів оригіналу за 5 березень 2012. Процитовано 5 березень 2012.