Криниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Криниця

Крини́ця[1][2], або коло́дязь[3] (так можуть називати глибоку криницю)[4] — обладнане водне джерело, глибоко викопана й захищена від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі.

У більшості сіл та містечок без водопроводу криниці є основним джерелом питної води. Криниці переважно поширені на рівнинній частині України через відсутність наземних природних водних джерел.

Етимологія[ред. | ред. код]

Журавель-криниця у селі Байдівка (1950)

Українське «криниця», так само як біл. крыніца, пол. krynica, рос. криница, діал. крыница походить від прасл. *krьnica/*krinica, утвореного від дієприкметника *krьnъ («викопаний») і споріднене зі словом «кріт». (прасл. *krъtъ). Згідно з другою версією, первісним значенням *krinica було «миска», «видовбана посудина», потім назва поширилася і на водне джерело (пор. рос. кринка — «дзбан», «глечик»). Третя версія пов'язує слов'янське *krinica з грец. κρήνη («джерело», «струмок», пор. «Гіппокрена»)[5][6].

Слово «колодязь» (разом з рос. колодец, колодезь, болг. кладенец, серб. кла̏денац/kladenac, словен. kladénǝc, стцерк.-слов. кладіѧзь) походить від прасл. *koldędzь. Щодо походження цього слова існують три версії. Згідно з першою, воно походить від слова «колода», що пов'язується з обладнанням криниці колодами-цямринами. Тобто, «колодязь» — «джерело, обладнане колодами». Друга версія пов'язує «колодязь» зі словом «холод» (прасл. *хоldъ), пор. «студня», стцерк.-слов. студьнець. Тобто, «колодязь» — «джерело з холодною водою». Третя версія припускає запозичення з германських мов: з гот. *kalding- < *kaldiōn, яке походить від *kalds («холод»), пор. дав.-ісл. kelda («джерело»)[7][8].

В україномовного населення на Галичині, Поділлі, Заході України вживається слово «криниця» (діал. кирниця), а слово «колодязь», хоча воно й має питомо українську етимологію[7] — у східних областях. На Поділлі також зустрічається синонім — слово «бурта». У Карпатах та Прикарпатті поширена також назва «студня»[9].

Влаштування криниці[ред. | ред. код]

Колодязь-«журавель»
Колодязь з коловоротом

Під час копання криниці для утримування ґрунту раніш ставився зруб, складений з дерев'яних брусів, які звалися цямринами. Часто цямриною (цямринням) зовуть сам криничний зруб (який у діалектах також називається жолобом)[10] або тільки його верхню частину[11][12]. У невеликих криницях також міг використовуватися порожній стовбур дерева — кадіб[13]. Зараз для кріплення криничних шахт, поряд зі зрубом, уживають також бетонні циліндри. Криниці без зрубу називають копа́нками[14]. Біля криниці можуть ставити корито для напування тварин[15].

Для підняття води з криниці на ній зазвичай встановлюють підіймальний пристрій — коловорот (корбу)[16] або звід[17] (журавель). Сучасні криниці часто обладнують електронасосами.

У культурі[ред. | ред. код]

Ознакою наявності неглибокої води є водолюбна верба — вона засвідчує близькість підземних водних джерел. Звідси й приказка «Там криниця, де вербиця». Криниця посідала місце і в шлюбній обрядності: після комори вели молодих до криниці, накривали хусткою, вони під нею милися і нею витиралися. Звідси порада молодій не журитися своєю долею, а «умиватися в криниці й помолитися Богові»[2]. Криницю використовували для ворожіння: заглядали в неї на Святки, щоб побачити там свого судженого.

Сузір'я Дельфіна було відоме в українців як «Криниця»[18].

Символізм[ред. | ред. код]

Криниці мають важливе символічне значення. У фольклорі часто оспівують криниці та колодязі в піснях, описуючи літній жаркий період року в селі. Символізує криниця й джерело всякого добра: «До доброї криниці стежка утоптана», а «До сухої криниці не йдуть водиці»[2]. Звідси також сталі фразеологізми: «невичерпна криниця», «чиста криниця», «з народної криниці», «ой у полі та криниченька» — що означає постійне живлення народними традиціями та символами. Криниця символізує й кохану дівчину: «Ой у полі криниця безодна, Тече з неї водиця холодна, — Як захочу, то нап'юся, Кого люблю, обіймуся»[2]. Винний колодязь є символом шлюбного життя: «З винного та колодязя да Маруся воду брала». Глибокий колодязь, з якого не можна набрати води й напитися, символізує безнадійну любов[4].

За дохристиянськими віруваннями, криниця є місцем обитання злого божества — «криничника» або «криничного діда»[19].

У Біблії[ред. | ред. код]

У Євангелії від Іоанна згадується криниця в місті Сіхар, за легендою, вирита патріархом Яковом. Біля неї Ісус зустрів самарянку і попросив напитися води:

« 6 Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
7 Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: Дай напитись Мені!
»

Далі він сказав їй, що може дати напитися живої води, яка назавжди вгамує спрагу:

« 13 Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову.
14 А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне.
»

Прислів'я[ред. | ред. код]

  • Не погань криниці, бо схочеш водиці
  • Коли колодязь висихає, вода честь має
  • В ліс дров не возять, а в колодязь воду не лляють

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Криниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в г Жайворонок В. В. Криниця // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 315-316.
  3. Колодязь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. а б Жайворонок В. В. Колодязь // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 301.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  6. Криница // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  7. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  8. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. 
  9. Студня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Жолоб // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Цямрина // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Цямриння // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Кадіб // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. Копанка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  15. Корито // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  16. Корба // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  17. Звід // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  18. І. А. Климишин, І. П. Крячко, Астрономія. Підручник для 11 класу. 2002 р.
  19. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 316.

Посилання[ред. | ред. код]