Крюкова Ніла Валеріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Крюкова Ніла Валеріївна
Ніла Крюкова.jpg

Неоніла Крюкова
Народилася 14 листопада 1943(1943-11-14) (74 роки)
с. Попівка, Онуфріївського району, Кропивницька область, Райхскомісаріат Україна,
Громадянство Україна Україна
Діяльність актор
Чоловік Анатолій Барчук
Діти донька Мирослава
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Народний артист України

Ні́ла Вале́ріївна Крю́кова (нар. 14 листопада 1943(19431114), Попівка) — українська акторка. Народна артистка України (1985). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1989). Герой України (2008).

Працює у Національній філармонії України. Майстриня розмовного жанру.

Біографія[ред.ред. код]

Неоніла Крюкова народилася 14 листопада 1943 року в селі Попівка Онуфріївського району на Кіровоградщині. Закінчила Олександрійське училище культури.

Після закінчення 1967 року Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого працювала у Полтавському музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя, у літературному театрі «Слово», при Спілці письменників України, — в один час з Олесем Гончарем, Ліною Костенко, Григором Тютюнником, Миколою Вінграновським, Василем Земляком, Євгеном Гуцалом.

З 1975 року — артистка Національної філармонії України. Всупереч заборонам підготувала 17 сольних концертних програм за творами українських письменників. Актриса з принциповою громадянською позицією.

1981 року разом із Галиною Менкуш Неоніла Валеріївна наважилася поставити моновиставу «Маруся Чурай» за забороненою поемою Ліни Костенко.[1]

1984 року створила моновиставу за романом Олеся Гончара «Собор», що був заборонений свого часу радянською цензурою. Запис телеверсії моновистави здійснло творче об'єднання «Культура» 1993 року[2]

1986 року однією з перших виступила в Чорнобилі перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС.

У жовтні 1990-го — приєдналася до «Революції на граніті» (студентського голодування на Майдані).

2004 р. — учасниця помаранчевої революції. Неоніла Валеріївна намагалася донести українське слово й дітям; її виступи пам'ятають у сотнях шкіл, куди філармонія направляла актрису з плановими виступами.

З 2006-го, після травми хребта, — прикута до лікарняного ліжка і візка.[1]

22 серпня 2008 року на своєму творчому вечорі вона майже впродовж двох годин (уже в інвалідному візку!) читала твори українських літераторів.[3]

Нагороджена орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (18 серпня 2006)[4].

20 серпня 2008 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної культури, натхненну творчу і життєствердну мистецьку діяльність.[5]

Знялась у фільмах: «На Київському напрямку» (1967, Ганна), «Пропала грамота» (1972), «Кайдашева сім'я» (1993, баба Параска).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С. 340;
  • Жінки України. К., 2001. — С. 232;
  • Шевченківські лауреати: 1962—2001. К., 2001. — С. 282—283.