Відмінності між версіями «Кулішівка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Скасовано останнє редагування (Яромир Хмільний) і відновлено версію 22538510 Klangtao)
 
(Не показані 12 проміжних версій 7 користувачів)
Рядок 9: Рядок 9:
   
 
Дізнавшись про непогоджену публікацію, 13 травня [[1867]] року Куліш надіслав [[Партицький Омелян|Омеляну Партицькому]] відкритий лист-спростування викривлення Головацьким змісту його поглядів на кулішівку:
 
Дізнавшись про непогоджену публікацію, 13 травня [[1867]] року Куліш надіслав [[Партицький Омелян|Омеляну Партицькому]] відкритий лист-спростування викривлення Головацьким змісту його поглядів на кулішівку:
<blockquote> ''Щ&#243;-ж робить Пан Головацький? Не одписав проти мого листу нічого; бувши в Варшаві, відбув мене, замість братерської поради, обіцянкою, що зайде до мене,&nbsp;— та мабуть не мав часу; бачив я його тількі серед гучн&#243;ї громади; коли ж дивлюсь&nbsp;— мій приятельский, невияснений лист, не спитавшись у мене i немавши права до того, взяв він та й напечатав у «Слові». Та ще як напечатав? Урізав шмат з початку, урізав шмат з кінця, вирвав дещо з сер&#233;дини, приставив свою чи чужу, тількі не мою приставку i підписав моє імя. Здивовась я, вбачивши такий обертас писарський. Бач, думаю, як вони там правди руської доходять! У нас таким робом нїколи не ходили!… Овва та й годї! Нїчого, бачу, з ними про таке й розмовляти''. (Твори Пантелеймона Куліша, том 6. — Львів, 1910. — С. 697–699.)</blockquote>
+
<blockquote> ''Щ&#243;-ж ро́бить Пан Головацький? Не одписав проти мого листу нічого; бувши в Варшаві, відбув мене, замість братерської поради, обіцянкою, що зайде до мене,&nbsp;— та мабуть не мав часу; бачив я його тількі серед гучн&#243;ї громади; коли ж дивлюсь&nbsp;— мій приятельский, невияснений лист, не спитавшись у мене i немавши права до того, взяв він та й напечатав у «Слові». Та ще як напечатав? Урізав шмат з початку, урізав шмат з кінця, вирвав дещо з сер&#233;дини, приставив свою чи чужу, тількі не мою приставку i підписав моє імя. Здивовась я, вбачивши такий обертас писарський. Бач, думаю, як вони там правди руської доходять! У нас таким робом нїколи не ходили!… Овва та й годї! Нїчого, бачу, з ними про таке й розмовляти''. (Твори Пантелеймона Куліша, том 6. — Львів, 1910. — С. 697–699.)</blockquote>
   
 
== Особливості ==
 
== Особливості ==
  +
[[Файл:Kulish gramatka 1857.pdf|міні|«Граматка»&nbsp; (СПб., 1857)]]
 
Згідно з цією орфографічною системою:
 
Згідно з цією орфографічною системою:
* Послідовно вживалася літера '''і''' на означення звука ['''і'''] з давнього '''[[ѣ]]''' (л'''і'''то, с'''і'''но, ос'''і'''нь), на місці давніх '''о''', '''є''' у новозакритих складах (ст'''і'''ль, ж'''і'''нка, п'''і'''чь) і на місці '''йотованого і''' (Вкра'''і'''на, мо'''і'''х, тихо'''і''').
+
* Послідовно вживалася літера '''і''' на означення звука ['''і'''] з давнього '''[[ѣ]]''' (л'''і'''то, с'''і'''но, ос'''і'''нь), на місці давніх '''о''', '''є''' у новозакритих складах (ст'''і'''лъ, ж'''і'''нка, п'''і'''чь) і на місці '''йотованого і''' (Вкра'''і'''на, мо'''і'''х, тихо'''і''').
 
* Усувалася з абетки літера '''ы''', а замість неї і на позначення звука '''''и''''' писалася літера '''и''' (синь, лисиця)
 
* Усувалася з абетки літера '''ы''', а замість неї і на позначення звука '''''и''''' писалася літера '''и''' (синь, лисиця)
* У ролі апострофа в середині слів, та в кінці слів після приголосних виступала '''ъ''' (п'''ъ'''ять, розв'''ъ'''язав, вітер'''ъ''', сміх'''ъ''').
+
* У ролі апострофа в середині слів, та в кінці слів після приголосних виступала '''[[ъ]]''' (п'''ъ'''ять, розв'''ъ'''язав, вітер'''ъ''', сміх'''ъ''').
 
* Звук ['''е'''] послідовно передавався літерою '''e''' (друж'''е''', с'''е'''стра). Літера '''є''' вживалася лише після м'яких приголосних в іменниках с. р. (весілл'''є''', трет'''є''', щаст'''є'''), а після голосних&nbsp;— літера '''e''' без відзначення на письмі йотації звука ['''є'''] (гуля'''е''', дума'''е'''шь), хоч літера '''є''' в попередніх правописах уже була.
 
* Звук ['''е'''] послідовно передавався літерою '''e''' (друж'''е''', с'''е'''стра). Літера '''є''' вживалася лише після м'яких приголосних в іменниках с. р. (весілл'''є''', трет'''є''', щаст'''є'''), а після голосних&nbsp;— літера '''e''' без відзначення на письмі йотації звука ['''є'''] (гуля'''е''', дума'''е'''шь), хоч літера '''є''' в попередніх правописах уже була.
 
* Відновлено літеру '''ё''' для сполучень '''йо''', '''ьо''' ('''ё'''му, сл'''ё'''зою, т'''ё'''хнув, народн'''ё'''го), які відомі в давнішій орфографічній практиці.
 
* Відновлено літеру '''ё''' для сполучень '''йо''', '''ьо''' ('''ё'''му, сл'''ё'''зою, т'''ё'''хнув, народн'''ё'''го), які відомі в давнішій орфографічній практиці.
  +
* Зберігається літера [[фіта|ѳ]]&nbsp;— для запису деяких слів грецького походження.
 
У правописі приголосних П. Куліш намагався послідовно запровадити фонетичний принцип, наслідуючи в цьому частково [[Павловський Олексій Павлович|О. Павловського]], [[Гулак-Артемовський Петро Петрович|П. Гулака-Артемовського]] та ін.
 
 
* Вибуховий '''ґ''' передавала латинська літера '''g''' (''дзи'''g'''a'', '''''g'''уля'')
 
* Вибуховий '''ґ''' передавала латинська літера '''g''' (''дзи'''g'''a'', '''''g'''уля'')
   
Кулішівка відзначалася більшою прагненням до фонетизації правопису дієслів. Дієслівне сполучення ''-ться'' писалися через ''-тьця'' і ''-тця'' (вертаю<u>тьця</u>, всміхне<u>тця</u>), а ''-шся''&nbsp;— через ''-шся'' і ''-сся'' (одібье<u>шся</u>, вітає<u>сся</u>). Паралельно вживалися префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися).
+
У правописі приголосних на стиках морфем П. Куліш намагався послідовно запровадити фонетичний принцип, наслідуючи в цьому частково [[Павловський Олексій Павлович|О. Павловського]], [[Гулак-Артемовський Петро Петрович|П. Гулака-Артемовського]] та ін. Дієслівне сполучення ''-ться'' писалися через ''-тьця'' і ''-тця'' (вертаю<u>тьця</u>, всміхне<u>тця</u>), а ''-шся''&nbsp;— через ''-шся'' і ''-сся'' (одібье<u>шся</u>, вітає<u>сся</u>). Паралельно вживалися префікси ''рос-'' і ''роз-'' (''роскажуть, розчервонітися'').
  +
  +
На думку українсько-американського дослідника Кулішової мови Андрія Даниленка, вплив «кулішівки» на сучасний український правопис був мінімальний<ref>Даниленко Андрій. "Пиши як мовиш...", або чому Пантелеймон Куліш не став творцем сучасного українського правопису // Мовознавство. – 2012. – № 4. – С. 37–54.</ref>.
   
 
== Зміни ==
 
== Зміни ==
Рядок 32: Рядок 34:
 
В Російській імперії ''кулішівку'' вживали до [[Емський акт|Емського акту]] [[1876]] року. Натомість запроваджено правопис, що «не одступав би од російської вимови букв» [8, 293]. Цей правопис дістав назву «єрижка» (від запровадженої в ньому букви ы&nbsp;— єри), згодом його назвали «[[ярижка|ярижкою]]». Цю зміну в назві пояснював [[Кримський Агатангел Юхимович|Кримський]]: «…слово „ярижка“ мало б визначати щось чиновницьке, казенне, силоміццю накинене».
 
В Російській імперії ''кулішівку'' вживали до [[Емський акт|Емського акту]] [[1876]] року. Натомість запроваджено правопис, що «не одступав би од російської вимови букв» [8, 293]. Цей правопис дістав назву «єрижка» (від запровадженої в ньому букви ы&nbsp;— єри), згодом його назвали «[[ярижка|ярижкою]]». Цю зміну в назві пояснював [[Кримський Агатангел Юхимович|Кримський]]: «…слово „ярижка“ мало б визначати щось чиновницьке, казенне, силоміццю накинене».
   
У 1890-их [[Желехівка|желехівку]], котру розроблено за схожим принципом (але вона спиралася на місцеві особливості мовлення), заведено в школах Галичини. Натомість у Великій Україні після втрати чинності [[Емський указ|Емського указу]] в [[1905]]–[[1914]] роках стали послуговуватися [[грінчевичівка|грінчевичівкою]], що була трохи зміненою ''кулішівкою'', зокрема в «[[Словарь української мови|Словарі української мови]]» за редакцією [[Грінченко Борис Дмитрович|Б. Грінченка]].
+
У 1890-их [[Желехівка|желехівку]], котру розроблено за схожим принципом (але вона спиралася на місцеві особливості мовлення), заведено в школах Галичини. Натомість у Великій Україні після втрати чинності [[Емський указ|Емського указу]] в [[1905]]–[[1914]] роках стали послуговуватися [[грінчевичівка|грінчевичівкою]], що була трохи зміненою желехівкою, зокрема в «[[Словарь української мови|Словарі української мови]]» за редакцією [[Грінченко Борис Дмитрович|Б. Грінченка]].
  +
 
==Див. також==
 
==Див. також==
 
* [[Драгоманівка]]
 
* [[Драгоманівка]]
Рядок 39: Рядок 42:
 
* [http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%96%D1%88%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0 Кулішівка. Українська мова. Енциклопедія]
 
* [http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%96%D1%88%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0 Кулішівка. Українська мова. Енциклопедія]
 
* [http://litopys.org.ua/ukrmova/um35.htm Кулішівка / Ізборник]
 
* [http://litopys.org.ua/ukrmova/um35.htm Кулішівка / Ізборник]
  +
<references />
   
 
{{Український правопис}}
 
{{Український правопис}}

Поточна версія на 11:33, 6 серпня 2018

Кулішівка

Куліші́вка, або Система Куліша — український фонетичний правопис, застосований Пантелеймоном Кулішем наприкінці 1850-х років.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Куліш застосував цей правопис у «Записках о Южной Руси» (т. 1, 1856) та в «Граматці» (1857), а потім використаний у журналі «Основа», який видавали у 18611862 роках у Петербурзі Василь Білозерський, Микола Костомаров і П. Куліш.

У листі Якову Головацькому з Варшави 16 жовтня 1866 року Куліш писав:

Вам відомо, що правопис, прозваний у нас в Галичині «кулішівкою», винайдений мною в той час, коли всі в Росії були зайняті поширенням грамотності в простому народі. З метою полегшити науку грамоти для людей, яким ніколи довго вчитися, я придумав спрощений правопис. Але з нього тепер роблять політичне знамено. Полякам приємно, що не всі росіяни пишуть однаково по-російськи; вони останнім часом особливо прийнялися хвалити мою вигадку: вони засновують на ній свої нісенітні плани і тому готові лестити навіть такому своєму супротивнику, як я … Тепер бере мене охота написати нову заяву в тому роді з приводу звеличування ними «кулішівки». Бачачи це знамено у ворожих руках, я перший на нього вдарю і зречуся свого правопису в ім'я російської єдності.

Дізнавшись про непогоджену публікацію, 13 травня 1867 року Куліш надіслав Омеляну Партицькому відкритий лист-спростування викривлення Головацьким змісту його поглядів на кулішівку:

Щó-ж ро́бить Пан Головацький? Не одписав проти мого листу нічого; бувши в Варшаві, відбув мене, замість братерської поради, обіцянкою, що зайде до мене, — та мабуть не мав часу; бачив я його тількі серед гучнóї громади; коли ж дивлюсь — мій приятельский, невияснений лист, не спитавшись у мене i немавши права до того, взяв він та й напечатав у «Слові». Та ще як напечатав? Урізав шмат з початку, урізав шмат з кінця, вирвав дещо з серéдини, приставив свою чи чужу, тількі не мою приставку i підписав моє імя. Здивовась я, вбачивши такий обертас писарський. Бач, думаю, як вони там правди руської доходять! У нас таким робом нїколи не ходили!… Овва та й годї! Нїчого, бачу, з ними про таке й розмовляти. (Твори Пантелеймона Куліша, том 6. — Львів, 1910. — С. 697–699.)

Особливості[ред. | ред. код]

«Граматка»  (СПб., 1857)

Згідно з цією орфографічною системою:

  • Послідовно вживалася літера і на означення звука [і] з давнього ѣіто, сіно, осінь), на місці давніх о, є у новозакритих складах (стілъ, жінка, пічь) і на місці йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі).
  • Усувалася з абетки літера ы, а замість неї і на позначення звука и писалася літера и (синь, лисиця)
  • У ролі апострофа в середині слів, та в кінці слів після приголосних виступала ъ (пъять, розвъязав, вітеръ, сміхъ).
  • Звук [е] послідовно передавався літерою e (друже, сестра). Літера є вживалася лише після м'яких приголосних в іменниках с. р. (весіллє, третє, щастє), а після голосних — літера e без відзначення на письмі йотації звука [є] (гуляе, думаешь), хоч літера є в попередніх правописах уже була.
  • Відновлено літеру ё для сполучень йо, ьо (ёму, слёзою, тёхнув, народнёго), які відомі в давнішій орфографічній практиці.
  • Зберігається літера ѳ — для запису деяких слів грецького походження.
  • Вибуховий ґ передавала латинська літера g (дзиga, gуля)

У правописі приголосних на стиках морфем П. Куліш намагався послідовно запровадити фонетичний принцип, наслідуючи в цьому частково О. Павловського, П. Гулака-Артемовського та ін. Дієслівне сполучення -ться писалися через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся — через -шся і -сся (одібьешся, вітаєсся). Паралельно вживалися префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися).

На думку українсько-американського дослідника Кулішової мови Андрія Даниленка, вплив «кулішівки» на сучасний український правопис був мінімальний[1].

Зміни[ред. | ред. код]

Деякі особливості кулішівки значною мірою усунено в правописі «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873), співавторами якого були Павло Житецький та Костянтин Михальчук. З їхньої ініціативи до кулішівки внесено такі зміни:

  • йотований звук [і] вперше став позначатися літерою ї, а йотований [е] — літерою є
  • в кінці слова перестав вживатися ъ
  • вибуховий ґ передавала не латинська літера g, а буквосполучення кг.

В Російській імперії кулішівку вживали до Емського акту 1876 року. Натомість запроваджено правопис, що «не одступав би од російської вимови букв» [8, 293]. Цей правопис дістав назву «єрижка» (від запровадженої в ньому букви ы — єри), згодом його назвали «ярижкою». Цю зміну в назві пояснював Кримський: «…слово „ярижка“ мало б визначати щось чиновницьке, казенне, силоміццю накинене».

У 1890-их желехівку, котру розроблено за схожим принципом (але вона спиралася на місцеві особливості мовлення), заведено в школах Галичини. Натомість у Великій Україні після втрати чинності Емського указу в 19051914 роках стали послуговуватися грінчевичівкою, що була трохи зміненою желехівкою, зокрема в «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Даниленко Андрій. "Пиши як мовиш...", або чому Пантелеймон Куліш не став творцем сучасного українського правопису // Мовознавство. – 2012. – № 4. – С. 37–54.