Відмінності між версіями «Ланкастрія (лайнер)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Додавання/виправлення дати для: Шаблон:Мовні помилки; косметичні зміни)
м (→‎Потоплення: replaced: складає приблизно → становить приблизно)
Рядок 49: Рядок 49:
 
Після малого ремонту, він залишив [[Ліверпуль]] [[14 червня]] під командуванням капітана Рудольфа Шарпа (Sharp) (народився [[27 жовтня]] [[1885]]) і прибув до гирло річки [[Луара|Луари]] [[16 червня]]. Став на якір в 11 милях (9 км) на північний захід від [[Сен-Назер]]. До середини дня [[17 червня]] він прийняв невідому кількість (від 4000 до 9000 чол.<ref name=beeb/>), цивільних біженців (співробітників посольства і [[Fairey авіації]] (Бельгія)) і військових. Офіційно на кораблі було 2200 місць (в тому числі і для 375 чоловік екіпажу)<ref name="Sebag">{{cite book| last=Sebag-Montiefiore |year=2006 |pages=487–495 |title=Dunkirk - Fight to the last man |chapter=The Sinking of the Lancastria}}</ref> Вважається що капітану Шарпу було доручено Королівським військово-морським флотом завантажити стільки людей скільки можливо, без врахування обмежень, встановлених відповідно до міжнародних норм.
 
Після малого ремонту, він залишив [[Ліверпуль]] [[14 червня]] під командуванням капітана Рудольфа Шарпа (Sharp) (народився [[27 жовтня]] [[1885]]) і прибув до гирло річки [[Луара|Луари]] [[16 червня]]. Став на якір в 11 милях (9 км) на північний захід від [[Сен-Назер]]. До середини дня [[17 червня]] він прийняв невідому кількість (від 4000 до 9000 чол.<ref name=beeb/>), цивільних біженців (співробітників посольства і [[Fairey авіації]] (Бельгія)) і військових. Офіційно на кораблі було 2200 місць (в тому числі і для 375 чоловік екіпажу)<ref name="Sebag">{{cite book| last=Sebag-Montiefiore |year=2006 |pages=487–495 |title=Dunkirk - Fight to the last man |chapter=The Sinking of the Lancastria}}</ref> Вважається що капітану Шарпу було доручено Королівським військово-морським флотом завантажити стільки людей скільки можливо, без врахування обмежень, встановлених відповідно до міжнародних норм.
   
Станом на [[17 червня]] [[1940]] року, в 13:50 , під час повітряного нальоту, поблизу [[SS Oronsay (1925)|Oronsay]] і 20.000&nbsp;— тонного лайнера [[Orient Line|Orient]], впала німецька бомба<ref name="Sebag"/>, новий наліт почався до 16 години. Вважається що «Ланкастрію» бомбили в 15:48 з німецького літака [[Junkers 88]] і що він отримав три прямих влучень, що спричинило до крену лайнера на правий борт і наступного перекидання. Затонув через двадцять хвилин. Більше 1400 тонн мазуту витекло з нього в море і відбулося часкове її займання (можливо спричинене обстрілом). Багато людей потонули, зокрема через розлив мазуту і обстріл. Врятовані були прийняті на борт траулера [[HMT Кембріджшир (FY142)|Кембріджшир]] (900 чоловік), корабель [[Oronsay (1925)|Oronsay]], лайнер [[Orient Line]] (отримавший також ушкодження) і на інші судна місцевих рибалок<ref name="Sebag"/> Загалом вижили 2477 чоловік, з яких близько 100 були ще живі в 2011 році.<ref name=beeb/>. Більшість сімей загиблих знали тільки, що вони померли в [[британських експедиційних сил (Друга світова війна)|британських експедиційних силах]] (БЕС). Число загиблих складає приблизно третину усіх втрат БЕС у Франції<ref name=beeb/> Лайнер затонув в точці близько 5&nbsp;км на південь від [[Chémoulin]] і близько 9&nbsp;км від [[Сен-Назер]]. Офіційно жертвами потоплення лайнера «Ланкастрія» є 1738 смертей<ref>{{cite web|url=http://www.lancastria.org.uk/Victim_List/victim_list.html|title=Victim list|publisher=Lancastria.org.uk|date=1940-06-17|accessdate=2010-08-03|deadurl=404}}</ref> Британський уряд засекретив інформацію про потоплення «Ланкастрії», вважається що через величезні втрати людей аби не пригнічувати громадян звісткою про цю трагедію. Але таємниця частково була розкрита, в Сполучених Штатах газетою [[New York Times]], а і у Великобританії [[The Scotsman]] [[26 липня]] [[1940]] року, більш ніж через п'ять тижнів після інциденту Інші британські газети потім повідомляли про цю історію, в тому числі [[Daily Herald (Великобританія газета)|. Daily Herald]] (від [[26 липня]]), в якій подавалася ця подія на першій сторінці. В [[Sunday Express]] від [[4 серпня]] було подано фотографію перекинутого лайнера, його перевернутого корпусу, під заголовком «Останні миті найбільшої морської трагедії усіх часів». Але повна історія потоплення «Ланкастрії» так і не була опублікована,<ref name=beeb/> бо британський уряд видав розпорядження зобов'язати усіх, що залишилися в живих й екіпажі кораблів, які пішли на допомогу не обговорювати катастрофу під страхом на передачі до [[трибунал]]у.
+
Станом на [[17 червня]] [[1940]] року, в 13:50 , під час повітряного нальоту, поблизу [[SS Oronsay (1925)|Oronsay]] і 20.000&nbsp;— тонного лайнера [[Orient Line|Orient]], впала німецька бомба<ref name="Sebag"/>, новий наліт почався до 16 години. Вважається що «Ланкастрію» бомбили в 15:48 з німецького літака [[Junkers 88]] і що він отримав три прямих влучень, що спричинило до крену лайнера на правий борт і наступного перекидання. Затонув через двадцять хвилин. Більше 1400 тонн мазуту витекло з нього в море і відбулося часкове її займання (можливо спричинене обстрілом). Багато людей потонули, зокрема через розлив мазуту і обстріл. Врятовані були прийняті на борт траулера [[HMT Кембріджшир (FY142)|Кембріджшир]] (900 чоловік), корабель [[Oronsay (1925)|Oronsay]], лайнер [[Orient Line]] (отримавший також ушкодження) і на інші судна місцевих рибалок<ref name="Sebag"/> Загалом вижили 2477 чоловік, з яких близько 100 були ще живі в 2011 році.<ref name=beeb/>. Більшість сімей загиблих знали тільки, що вони померли в [[британських експедиційних сил (Друга світова війна)|британських експедиційних силах]] (БЕС). Число загиблих становить приблизно третину усіх втрат БЕС у Франції<ref name=beeb/> Лайнер затонув в точці близько 5&nbsp;км на південь від [[Chémoulin]] і близько 9&nbsp;км від [[Сен-Назер]]. Офіційно жертвами потоплення лайнера «Ланкастрія» є 1738 смертей<ref>{{cite web|url=http://www.lancastria.org.uk/Victim_List/victim_list.html|title=Victim list|publisher=Lancastria.org.uk|date=1940-06-17|accessdate=2010-08-03|deadurl=404}}</ref> Британський уряд засекретив інформацію про потоплення «Ланкастрії», вважається що через величезні втрати людей аби не пригнічувати громадян звісткою про цю трагедію. Але таємниця частково була розкрита, в Сполучених Штатах газетою [[New York Times]], а і у Великобританії [[The Scotsman]] [[26 липня]] [[1940]] року, більш ніж через п'ять тижнів після інциденту Інші британські газети потім повідомляли про цю історію, в тому числі [[Daily Herald (Великобританія газета)|. Daily Herald]] (від [[26 липня]]), в якій подавалася ця подія на першій сторінці. В [[Sunday Express]] від [[4 серпня]] було подано фотографію перекинутого лайнера, його перевернутого корпусу, під заголовком «Останні миті найбільшої морської трагедії усіх часів». Але повна історія потоплення «Ланкастрії» так і не була опублікована,<ref name=beeb/> бо британський уряд видав розпорядження зобов'язати усіх, що залишилися в живих й екіпажі кораблів, які пішли на допомогу не обговорювати катастрофу під страхом на передачі до [[трибунал]]у.
   
 
Також британський уряд відмовилося проголосити місце потоплення військовою могилою й відповідно охоронною зоною хоча законодавство дозволяло це зробити. На початку ХХІ століття французький уряд створив зону відчуження навколо місця аварії.
 
Також британський уряд відмовилося проголосити місце потоплення військовою могилою й відповідно охоронною зоною хоча законодавство дозволяло це зробити. На початку ХХІ століття французький уряд створив зону відчуження навколо місця аварії.

Версія за 12:21, 14 січня 2014

Шаблон:Цивільне судно

ЇВК (Її Величності корабель) Ланкастрія (RMS Lancastria, пізніше HMT Lancastria)[1]) — британський Cunard[2] океанський лайнер котрий виконував пасажирські рейси між Ліверпулем і Нью-Йорком, а також круїзні подорожі. З початком Другої світової війни був реквізований урядом для як військовий транспорт, затонув 17 червня 1940 року. Загинуло 1738-6500 людей (за різними даними) .[3]

Історія

Спущений на воду у Клайді (Шотландія), в 1920 році (William Beardmore і компанія з Глазго) з назвою «Тірренія» для дочірньої компанії Cunard. Мав 16243 тонну і 176 м довжини. Міг перевозити 1300–2200 пасажирів (за різними даними) в трьох класах. Він зробив свій перший рейс, Глазго Québec — Монреаль, 19 червня 1922 року[4] Він був переобладнаний тільки на два класи і перейменований на «Ланкастрія» в 1924 році, бо пасажири скаржилися, що вони не можуть правильно вимовляти назву «Тірренія». Він плавав за маршрутом з Ліверпуль в Нью-Йорк до 1932 року, а потім був використаний в якості круїзного корабля в Середземному морі і Північній Європі.[5] 10 жовтня 1932 року лайнер «Ланкастрія» врятував екіпаж бельгійського вантажного судна Scheldestad, котрий тонув в Біскайській затоці [6] У 1934 році перевозив католицьких скаутискаутів-паломників з Ірландії]] в Рим[5] З початком Другої світової війни лайнер Ланкастрія був реквізованим в квітні 1940 року, ставши Її Величності транспорт «Ланкастрія» (HMT Lancastria). У цій якості він був вперше використаний при евакуації військ з Норвегі] при операції Alphabet.

Потоплення

«Ланкастрія» був потоплений біля французького порту Сен-Назер, приймаючи участь в операції Аріель при евакуації британських громадян і військ з Франції, через два тижні після Дюнкерської битви. Після малого ремонту, він залишив Ліверпуль 14 червня під командуванням капітана Рудольфа Шарпа (Sharp) (народився 27 жовтня 1885) і прибув до гирло річки Луари 16 червня. Став на якір в 11 милях (9 км) на північний захід від Сен-Назер. До середини дня 17 червня він прийняв невідому кількість (від 4000 до 9000 чол.[3]), цивільних біженців (співробітників посольства і Fairey авіації (Бельгія)) і військових. Офіційно на кораблі було 2200 місць (в тому числі і для 375 чоловік екіпажу)[7] Вважається що капітану Шарпу було доручено Королівським військово-морським флотом завантажити стільки людей скільки можливо, без врахування обмежень, встановлених відповідно до міжнародних норм.

Станом на 17 червня 1940 року, в 13:50 , під час повітряного нальоту, поблизу Oronsay і 20.000 — тонного лайнера Orient, впала німецька бомба[7], новий наліт почався до 16 години. Вважається що «Ланкастрію» бомбили в 15:48 з німецького літака Junkers 88 і що він отримав три прямих влучень, що спричинило до крену лайнера на правий борт і наступного перекидання. Затонув через двадцять хвилин. Більше 1400 тонн мазуту витекло з нього в море і відбулося часкове її займання (можливо спричинене обстрілом). Багато людей потонули, зокрема через розлив мазуту і обстріл. Врятовані були прийняті на борт траулера Кембріджшир (900 чоловік), корабель Oronsay, лайнер Orient Line (отримавший також ушкодження) і на інші судна місцевих рибалок[7] Загалом вижили 2477 чоловік, з яких близько 100 були ще живі в 2011 році.[3]. Більшість сімей загиблих знали тільки, що вони померли в британських експедиційних силах (БЕС). Число загиблих становить приблизно третину усіх втрат БЕС у Франції[3] Лайнер затонув в точці близько 5 км на південь від Chémoulin і близько 9 км від Сен-Назер. Офіційно жертвами потоплення лайнера «Ланкастрія» є 1738 смертей[8] Британський уряд засекретив інформацію про потоплення «Ланкастрії», вважається що через величезні втрати людей аби не пригнічувати громадян звісткою про цю трагедію. Але таємниця частково була розкрита, в Сполучених Штатах газетою New York Times, а і у Великобританії The Scotsman 26 липня 1940 року, більш ніж через п'ять тижнів після інциденту Інші британські газети потім повідомляли про цю історію, в тому числі . Daily Herald (від 26 липня), в якій подавалася ця подія на першій сторінці. В Sunday Express від 4 серпня було подано фотографію перекинутого лайнера, його перевернутого корпусу, під заголовком «Останні миті найбільшої морської трагедії усіх часів». Але повна історія потоплення «Ланкастрії» так і не була опублікована,[3] бо британський уряд видав розпорядження зобов'язати усіх, що залишилися в живих й екіпажі кораблів, які пішли на допомогу не обговорювати катастрофу під страхом на передачі до трибуналу.

Також британський уряд відмовилося проголосити місце потоплення військовою могилою й відповідно охоронною зоною хоча законодавство дозволяло це зробити. На початку ХХІ століття французький уряд створив зону відчуження навколо місця аварії. У липні 2007 року запит шотландської Ланкастер- асоціації для доступу до документів, пов'язаних з потопленням лайнера, що належать Міністерству оборони, був відхилений британським урядом. У 2009 році вони були поінформовані про те, що доступ до тих документів є закритим на 100 років, і що Закон про свободу інформації не розповсюджується на цей випадок бо:[9]

  • Розділ 36; може бути перешкодою для ефективного ведення державних справ
  • Розділ 40 (2);. містить особисту інформацію
  • Розділ 40 (3);. Оприлюднення буде суперечити статті 10 Data Protection Act 1998 : обіг даних може викликати ушкодження або лихо
  • Розділ 41; поставляється в довіру
  • Розділ 44; звільняються від розкриття інформації відповідно до Закон про права людини від 1998 року.

Капітан лайнера Рудольф Шарп пережив загибель і продовжував командувати кораблем Лаконія. Загинув 12 вересня 1942 року, коли його корабель був [ торпедований і затонув біля Західної Африки

Пам'ять

Сен-Назер. HMT Lancastria Меморіал зліва

На даний час зареєстровано 1816 поховань (з них більше 400 у Франції) загиблих при потоплені лайнера «Ланкастрія»[10] Після війни був створений майором Петро Петі фонд допомоги потерпілим і сім'ям загиблих на «Ланкастрії», але діяльність фонду припинилося після його смерті в 1969 році. Будучи реформованою подібна організація відродилася в 1981 році з назвою «Асоціація корабля Ланкастрія», котра продовжувала традиції спільних поминань в церкві Св. Катерини в Лондоні, де є пам'ятник у вигляді віконних вітражів.[11] У 2010 році «Асоціація корабля Ланкастрії» була ліквідована.

В Шотландії була також окрема організація, котра поминала жертв потоплення «Ланкастрії», утворена в 2005 році.[12] і проводила своє щорічне поминання жертв потоплення в церкві Св. Андрія і Георгія в Единбургу[13] Нею був споруджений пам'ятник на набережній в Сен-Назер (Франція), відкритий 17 червня 1988 року, На ньому є напис «Гордій пам'яті про більш ніж 4000 загиблих і в подяку мешканцям Сен-Назер і прилеглих до нього районів, які врятували тоді багато людей, як правило поранених і за вчинення християнського поховання загиблих» .[14] Пам'ть про трагедію «Ланкастрії» представлена ​​в Національному меморіалі Дендрарію в Стаффордширу.[15] Шотландська асоціація «Ланкастрії» почала в 2005 році кампанію забезпечення більш широкого поминання загиблих людей на борту «Ланкастрії» і стійкості тих хто вижив в той день. Вона клопотала на Даунінг-стріт про визнання військовим похованням місце потоплення лайнера, але британський уряд відмовився це зробити, мотивуючи це тим що це місце є в межах французьких територіальних вод і, отже, не підпадає під юрисдикцію Великої Британії[16] Кампанія отримала підтримку від депутатів Палати лордів, членів Європарламенту й громадських об'єднання з усіх боків, але Міноборони стверджував, що таке визнання було би чисто символічним і малозначимим актом. Хоча у 2006 році місце потоплення 14 суден у Ютландській битві було визнане військовими похованням; .. Асоціація «Ланкастрії» звернулася в 2007році з клопотанням, на цей раз до шотландського парламенту, закликаючи встановити спеціальну пам'ятну медаль для нагородження усіх тих, хто був на борту лайнера в той день. Активісти вважають, що це буде означати, нарешті, офіційне визнання того, що як і раніше залишається «забутою трагедією». У лютому 2008 року шотландський уряд дав згоду на це звернення. Ця Асоціація також проводила збір коштів на створення великого меморіалу жертвам «Ланкастрії», який має бути зведений на місці, де судно було побудовано. У жовтні 2010 року місцева Рада затвердила заяву на планування встановлення меморіалу. У червні 2010 року поминалося 70-річчя потоплення в Единбургу і Сен-Назер. Канадська рок-група виконала поминальну пісню про цю трагедію, котра увійшла в їх альбом випущений в 1994 році.[17]

Офіційне визнання шотландським урядом

12 червня 2008 року на церемонії в шотландському парламенті, Перший міністр Шотландії Алекс Салмонд представив першу партію медалей для тих, хто вижив і родичів жертв потоплення «Ланкастрії». Пам'ятна медаль, представляє офіційне визнання шотландського уряду цієї катастрофи. 150 тих, хто вижив і родичів загиблих, що зібралися з усієї Великобританії та Ірландії на цю історичну подію . Медаль була розроблена Марком Херстом, онуком Уолтера Херста, який вижив. Напис на задній стороні медалі говорить: «На знак визнання 4000 жертв в найбільшій морській катастрофі Британії і стійкості тих, хто вижив — ми будемо пам'ятати про них». Спереду медалі зображена «Ланкастрія» з текстом: «Ланкастрія — 17 червня 1940 року» Медальна стрічка має сірий фон з червоною і чорною смугою по центру, котрі представляють корабель кольорами військового морського флоту. Сотні медалей були видані потерпілим і родичам по усьому світу. Родичі загиблих також мають право претендувати на медаль, так довго, доки вони можуть надати докази, що їх родич був на борту корабля. Близько 400 шотландців були серед убитих, коли «Ланкастрія» був потоплений.

Міністерство оборони, як і раніше відмовляється офіційно вшанувати пам'ять жертв «Ланкастрії» й тих, хто вижив. Тому шотландський уряд вирішив діяти самостійно наголошуючи у світі на унікальності цієї трагедії.

Шотландська Асоціація підтримує найбільший онлайн Архів матеріалів про «Ланкастрію» в Інтернеті[18]. Сайт отримав понад 250.000 переглядів в 2007 році[19] В грудні 2007 року, після обговорення в шотландського парламенті шотландський уряд заявив, що провів переговори з британським урядом, з метою спробувати переконати їх ввести пам'ятну медаль як символ офіційного визнання і підтвердження для всіх тих, хто був на борту «Ланкастрії». Але міністерство оборони відкинуло цю пропозицію в січні 2008 року. [20][21]

Див. також

Примітки

  1. «RMS» stands for Royal Mail Ship; HMT stands for His Majesty's Transport
  2. Lancastria. Архів оригіналу за 2013-08-24. Процитовано 2010-07-15. 
  3. а б в г д The 'Lancastria' — a Secret Sacrifice in World War Two
  4. Lancastria;. Greatships.net. Архів оригіналу за 2013-08-24. Процитовано 2010-08-03. 
  5. а б About Us : History Of Scouting In Ireland. Scouting Ireland. 2009. Процитовано 2009-06-03.  [недоступне посилання з 01.10.2010]
  6. Belgian Merchant P-Z. Belgische Koopvaardij. Процитовано 2010-12-01. 
  7. а б в Sebag-Montiefiore (2006). The Sinking of the Lancastria. Dunkirk - Fight to the last man. с. 487–495. 
  8. Victim list. Lancastria.org.uk. 1940-06-17. Процитовано 2010-08-03. 
  9. Maritime Mysteries: Martyred Ships Documentary Grand Angle Productions 2012
  10. The Sinking of the Lacastria, Jonathan Fenby, Simon & Schuster UK Ltd 2005 ISBN 0-7434-8943-8 p.234
  11. http://www.lancastria-association.org.uk/aboutus/index.php
  12. http://www.lancastria.org.uk/News/Press_Pack/press_pack.html
  13. http://www.lancastria.org.uk/Links/FAQs/faqs.html
  14. http://www.lancastria.org.uk/home.html
  15. http://www.thenma.org.uk/the-nma/memorials/key-memorials/key-memorials-2nd-pg.aspx
  16. War grave campaign in legal move. BBC News website (BBC). 20 November 2006. Процитовано 4 January 2010. 
  17. Remembering the Lancastria. Lancastria Association website. LAS. 2010-04-12. Процитовано 2010-04-12. 
  18. Lancastria Association of Scotland. Lancastria.org.uk. Архів оригіналу за 2013-08-24. Процитовано 2010-08-03. 
  19. Recognition of Lancastria dead. BBC News. 6 December 2007. Процитовано 4 January 2010. 
  20. Wartime Memorial to Britain's worst maritime disaster. STV News. 3 October 2011. Процитовано 4 October 2011. 
  21. Recognition remains sunk without a trace, by Mark Hirst. The Scotsman. 19 April 2012. Процитовано 19 April 2012. 

Ресурси інтернету

Координати: 47°10′26″ пн. ш. 2°19′15″ зх. д. / 47.17389° пн. ш. 2.32083° зх. д. / 47.17389; -2.32083