Лейла Ербіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:21, 9 квітня 2021, створена Lxlalexlxl (обговорення | внесок) (→‎Примітки)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лейла Ербіль
тур. Leylâ Erbil
Leyla Erbil.JPG
Народилася 12 січня 1931(1931-01-12)[1]
Стамбул, Туреччина
Померла 19 липня 2013(2013-07-19) (82 роки)
Стамбул, Туреччина
Поховання Зінджірлікуйський цвинтар
Країна Flag of Turkey.svg Туреччина
Діяльність письменниця
Alma mater Стамбульський університет
Мова творів турецька
Роки активності з 1961
Жанр роман, оповідання і есей

CMNS: Лейла Ербіль у Вікісховищі

Лейла Ербіль (тур. Leylâ Erbil; 12 січня 1931, Стамбул — 19 липня 2013, там само) — одна з провідних письменниць Туреччини на рубежі XXXXI століть, авторка сімох романів, трьох збірок оповідань і книги нарисів. Перша турецька письменниця, номінована міжнародним ПЕН-клубом на Нобелівську премію з літератури 2002 року. Ербіль — співзасновниця Спілки турецьких художників і Спілки письменників Туреччини[tr][2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Друга з трьох дітей, Лейла Ербіль народилася в Стамбулі, в сім'ї Еміне Хуріє Ханим (Emine Huriye Hanim) і Хасана Таксіна (Hasan Tahsin). Вона відвідувала Школу для дівчаток у районі Стамбула Кадикей, а потім навчалася на факультеті англійської мови й літератури Стамбульського університету. 1951 року, після закінчення першого курсу університету, Ербіль вийшла заміж за свого першого чоловіка, Айтека Шея (Aytek Şay). Цей шлюб, хоча й не тривалий, спричинив перерву в навчанні Ербіль. В університет вона повернулася після розлучення. З майбутнім чоловіком, Мехметом Ербілем (Mehmet Erbil), вона познайомилася 1953 року, коли працювала секретарем-перекладачем у компанії Скандинавські авіалінії. Їй знову довелося перервати навчання, коли вона була на останньому курсі, і вже не довелося закінчити освіту. Подружжя переїхало в Ізмір, де 1960 року Лейла Ербіль народила свою єдину дочку — Фатош Ербіль-Пинар (Fatoş Erbil-Pınar). Пізніше вона повернулася до Стамбула. 2005 року письменниці поставлено діагноз «лангергансоклітинний гістіоцитоз»[ru], і протягом восьми років вона мужньо боролася з хворобою.

19 липня 2013 року, у віці 82 років, Лейла Ербіль померла у стамбульській лікарні, де вона проходила курс лікування печінкової недостатності і респіраторних проблем, побічних ефектів її захворювання.

Громадська і політична діяльність[ред. | ред. код]

У 1960-ті роки Лейла Ербіль брала участь у діяльності і працювала в Управлінні з мистецтва й культури робітничої партії Туреччини[en][3], найвпливовішої соціалістичної партії того часу, поки та не злилася з Комуністичною партією Туреччини[ru] 1988 року й не перестала існувати як незалежна партія. 1970 року Ербіль стала однією з небагатьох членів-засновників Спілки турецьких художників. Чотири роки потому, 1974 року, вона стала членкинею-засновницею Спілки письменників Туреччини. Як засновниця, вона брала участь у розробці статуту Спілки разом з друзями-однодумцями. Одночасно вона була членкинею міжнародного ПЕН-клубу. 1999 року Ербіль була кандидатом у депутати Великих національних зборів Туреччини (парламент Турецької Республіки, меджліс) від Партії свободи і солідарності (ПСС)[ru]. Пізніше Ербіль вийшла з цієї партії через розбіжності з деякими її ідеями.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Лейла Ербіль почала писати оповідання, коли працювала секретаркою і перекладачкою. Її перші поетичні публікації з'явилися 1945 року, але вона стала відомішою завдяки оповіданням, які почали публікуватися в різних журналах у 1950-ті роки. В основі її історій, як правило, емоційні та соціологічні конфлікти особистості та суспільства. В історіях кохання, сімейних історіях розповідях про політичне і соціальне життя суспільства, вона, як правило, описує суперечливі стани й ситуації. Відмовившись від традиційних методів турецької літератури та від звичного синтаксису турецької мови, Ербіль розробила унікальний стиль, а також використовувала оригінальні форми вираження, черпаючи натхнення з учення Зигмунда Фрейда. Вона прагнула знайти новий «оповідний голос» для зображення екзистенційної боротьби сучасної людини, яка стикається з суспільством. Ербіль відома своїм умінням спостерігати за особистістю з різних соціальних позицій, а її оповіданням характерне прагнення відбити багатовимірність реальності.

Її перше оповідання (Hallaç/Чесальник вовни) вийшло 1961 року. Перший роман (Tuhaf Bir Kadın /Дивна жінка), опублікований 1971 року, є визнаним шедевром. Успіх у критиків цього роману, що кидає рішучий жіночий погляд на світ чоловіків і написаний новаторською мовою, сприяв тому, що Ербіль стали порівнювати з Вірджинією Вульф. Роман вважається новаторським, оскільки вперше в турецькій літературі в ньому порушено такі неоднозначні проблеми, як інцест, а також сексуальне і фізичне насильство. Роман «Дивна жінка» опубліковано в той час, коли слово «фемінізм» ще не поповнило словниковий запас турецької мови і турецьку ментальність[4]. Саме тому феміністки вважають його першим у своєму роді. За допомогою унікальних синтаксичних конструкцій і самобутнього стилю, який Лейла Ербіль удосконалила в цьому романі, вона викликала справжній прорив у турецькій літературі і проклала шлях для інших.

Вихід збірки оповідань Gecede (Вночі) зміцнив її репутацію чудового коментатора питань, пов'язаних зі становищем жінок. Наступні романи — Karanlığın Günü (День темряви) і Mektup Aşkları (Любовні листи) опубліковано в похмуру епоху 1980-х, у 1985 і 1988 роках відповідно. 1990-і вона присвятила написанню есе, перш ніж випустити 2001 року новий роман — Cüce (Карлик), ще один з її шедеврів, багатий чорним гумором. У романі Kalan (Решта), опублікованому 2011 року, розповідається про трагічні події в житті мультикультурних спільнот Стамбула, побачених очима космополітичної і бунтівної головної героїні Лахзен.

Визнання[ред. | ред. код]

2002 року міжнародний ПЕН-клуб номінував Ербіль на Нобелівську премію з літератури, таким чином вона стала першою з турецьких письменників, номінованих у цій категорії.

Її твори перекладено англійською, французькою і німецькою мовами. 1979 року її обрано почесною членкинею Університету штату Айова.

Твори[ред. | ред. код]

  • 1961: Hallaç / Чесальник вовни, збірка оповідань
  • 1968: Gecede / Вночі, збірка оповідань
  • 1971: Tuhaf Bir Kadın / Дивна жінка, роман
  • 1977: Eski Sevgili / Колишня кохана, збірка оповідань
  • 1985: Karanlığın Günü / День темряви, роман
  • 1988: Mektup Aşkları / Любовні листи, роман
  • 1998: Zihin Kuşları / Птахи думок, есе
  • 2001: Cüce / Карлик, роман
  • 2005: Üç Başlı Ejderha / Триголовий дракон, роман
  • 2011: Kalan / Залишенці, роман
  • 2013: Tuhaf Bir Erkek / Дивний чоловік, роман

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Schweissgut K. Individuum und Gesellschaft in der Türkei: Leylâ Erbils Roman Tuhaf Bir Kadin. Berlin: Schwarz, 1999
  • Göbenli M. Zeitgenössische türkische Frauenliteratur: eine vergleichende Literaturanalyse ausgewählter Werke von Leylâ Erbil, Füruzan, Pinar Kür und Aysel Özakin. Berlin: Schwarz K., 2003