Либідь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятний знак на честь заснування Києва, 1982

Ли́бідь — легендарна сестра засновників Києва Кия, Щека та Хорива.

Легенда[ред.ред. код]

Легенда про заснування Києва називає Либідь не сестрою, а дочкою князя. За сюжетом, дівчина була чудова, як травневе сонце. З усіх країн світу з'їхалися молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Мовляв, не піду, та й годі. Лицарі й королевичі хотіли звабити княжну своїм багатством, хоробрістю, силою. Не один наклав головою, щоб їй сподобатися, та все даремно. Тоді претенденти порадилися між собою, знизали плечима, сіли на своїх коней і роз'їхалися. Більше до неї наречені не приїздили.

А за кілька років князь помер. Розкішний палац перейшов до наступного правителя, і Либідь мала звільнити замок. Вона збудувала собі хатинку за Києвом, на горі, й жила там самотньо. Але сумним видалося молодиці оте чернече життя. Дні й ночі вона плакала. З її сліз утворився струмочок, який згодом став річкою Либідь. А гора, де мешкала княжна, зветься відтоді Дівич-горою.

На відміну від братів, Либідь постає у негативному світлі. Це невипадково. У народній пам'яті вона залишилася як невірна дружина. Так, саме дружина, адже, згідно з іншими джерелами, вона зовсім не була старою дівою. Якщо вірити літописам, Либідь побралася з остготським королем Германаріхом, який володів Нижнім Придніпров'ям (ось чому, до речі, Нестор Літописець не повідомляє про її місце проживання — вона залишила Київ!). Чоловік звинуватив дружину в подружній зраді та безжально стратив. Обурені брати небіжчиці пішли війною на короля і смертельно його поранили.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Хоч як дивно, але з усіх чотирьох персонажів, що їх титулують засновниками Києва, саме Либіді присвячена більшість столичних топонімів. Є річка з такою назвою, а неподалік розташована станція метро «Либідська». Існують вулиці Либідська та Володимиро-Либідська. У старому Києві були також вулиці Набережно-Либідська (тепер частина вулиці Антоновича), Новолибідська (нині Волгоградська на Солом'янці) та провулок Либідський (сучасна вулиця Панаса Любченка).

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]