Литвин Степан Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:43, 11 грудня 2019, створена Леонід Панасюк (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Литвин Степан Михайлович
Литвин Степан Михайлович.jpg
Народився 6 червня 1931(1931-06-06)
Головчинці
Помер 2 липня 2019(2019-07-02) (88 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність журналіст, поет, перекладач
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Нагороди Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Степа́н Миха́йлович Литви́н (* 10 червня 1931(19310610), Головчинці — пом. 2 липня 2019 Київ) — український поет та перекладач.

1959 — член Спілки письменників України, нагороджений Почесною грамотою Президії ВР УРСР — 1981.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 червня 1931 року в родині колгоспника Михайла. Закінчив семирічну трудову школу, навчався в Чернятинському плодово-ягідному технікумі та у Бердянському технікумі виноградарства й виноробства.

Перші вірші опублікував 1950 року.

1954 закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка; викладав українську мову та літературу в середній школі на Донбасі.

В 1956—1962 роках працював у редакціях обласних газет «Радянський Крим» — і «Кримська правда». 1962 короткий час — в журналі «Зміна», з 1962 по 1974 рік у видавництві «Дніпро».

Видав книжки поезій:

  • «Серце не мовчить» — 1958, «Кримвидав»,
  • «Під небом Криму» — 1960,
  • «Бентежність» — 1966 , «Радянський письменник»,
  • «Рушник і шабля» — 1972, «Молодь»,
  • «Спадкоємність» — 1974, «Дніпро»,
  • «Нездоланність любові» — 1976, «Радянський письменник»,
  • «Твій голос» — 1980, «Радянський письменник»,
  • «Бентежність» — 1981, «Дніпро»,
  • «Кольори тривоги і надії» — 1984, «Радянський письменник»,
  • «Непоборність кохання» — 1985, Москва,
  • «На зоряних вітрах» — 1989,
  • «Поезії (вибране)» — 1991, «Дніпро»,
  • «Вічність любові», 1998,
  • «Калина в снігу», «Преса України», 2002

З січня 1984 року — завідувач відділу поезії в редакції газети «Літературна Україна».

Мотиви його творчості — історичне минуле українського народу, краса природи, спадкоємність поколінь.

Перекладав твори білоруських, болгарських, грузинських, російських поетів.

2 липня 2019 року Степан Михайлович Литвин відійшов у вічність. Відспівування відбулося у церкві на Байковому цвинтарі. Похований на Сопському цвинтарі в Києві.[1]

Премії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]