Лодзь: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 374: Рядок 374:
bar:2018 at: 690422 text: 687.702 shift:(-18.5)
bar:2018 at: 690422 text: 687.702 shift:(-18.5)
</timeline>
</timeline>

За даними статистики Польщі, у Лодзі проживало 672 185 осіб, а густота населення становила 2292 особи на квадратний кілометр станом на грудень 2020 року{{sfn |Статистичний офіс у м. Лодзь – Лодзький центр регіональних досліджень|2021|pp=3, 7}}. Приблизно 55,7 відсотка жителів є працездатним (18–64 роки), що є значним зниженням з 64,1 відсотка у 2010 році{{ sfn|Управління статистики в Лодзі – Центр регіональних досліджень Лодзі|2021|p=7}}. За оцінками, 29,1 відсотка мають післяробочий вік у порівнянні з 21,8 відсотками десятьма роками раніше{{sfn|Статистичний офіс у м. Лодзь – Лодзький центр регіональних досліджень|2021|pp=7, 8}}. У 2020 році 54,39 відсотка (365 500) усіх мешканців становили жінки{{sfn|Статистичний офіс у Лодзі – Лодзький центр регіональних досліджень|2021|pp=7, 8}}. Лодзь має один із найвищих показників [[Фемінізація (соціологія)|фемінізації]] серед великих міст Польщі, що є спадщиною промислового минулого міста, коли текстильні фабрики залучали велику кількість співробітників{{sfn|Cudny|2012|pp=11–12}}.

На своєму піку в 1988 році населення міста становило близько 854 000{{sfn|Obraniak|2007|p=5}}, однак звідтоді воно скоротилося через низький рівень народжуваності, [[Еміграція|зовнішньої міграції]] і нижчої тривалості життя, ніж в інших частинах Польщі{{sfn|Szukalski|Martinez-Fernandez|Weyman|2013|p=7}}. Лодзь була другим за величиною містом країни до 2007 року після [[Краків|Кракова]], втративши свої позиції{{sfn|Cudny|2012|pp=11–12}}. Основною причиною цього був різкий перехід від [[Планова економіка|планової]] до [[Ринкова економіка|ринкової]] економіки після 1989 р. та внаслідок економічної кризи{{sfn|Cox|2014|p=14}}, але подальше економічне зростання не змінило тенденції{{sfn|Holm|Marcińczak|Ogrodowczyk|2015|pp=169–170}}. [[Депопуляція]] та старіння є головною перешкодою для майбутнього розвитку міста, створюючи навантаження на соціальну інфраструктуру та медичні послуги{{sfn|Cudny|2012|pp=11–12}}.

Історично Лодзь була багатонаціональною, а її різноманітне населення складалося з мігрантів з інших регіонів Європи. У 1839 приблизно 78 відсотків усього населення становили [[німці]] або німецькомовне населення<ref>Вєслав Пуш, Стефан Пітлас. «Промисловість і торгівля в Лодзі та на східних ринках у розділеній Польщі». В: Уве Мюллер, Хельга Шульц. «Національні кордони та економічна дезінтеграція в сучасній Центрально-Східній Європі». Берлін Верлаг А. Шпіц. 2002. с. 69.</ref>. Згідно з польським переписом 1931 року, загальне населення 604 тис. включало 375 тис. (59%) поляків, 192 тис. (32%) євреїв та 54 000 (9%) німців. До 1939 року єврейська меншина зросла до понад 200 000 осіб<ref>Gordon J Horwitz. «Геттоштадт: Лодзь і створення нацистського міста». Harvard University Press. 2009. с. 3.</ref>.


== Українці в Лодзі ==
== Українці в Лодзі ==

Версія за 13:52, 16 травня 2022

Лодзь
Łódź

Герб Прапор
Герб Прапор
Лодзь Фабрична
Лодзь Фабрична
POL Łódź map.svg
Основні дані
51°46′37″ пн. ш. 19°27′17″ сх. д. / 51.77694444447177347° пн. ш. 19.45472222224977799° сх. д. / 51.77694444447177347; 19.45472222224977799Координати: 51°46′37″ пн. ш. 19°27′17″ сх. д. / 51.77694444447177347° пн. ш. 19.45472222224977799° сх. д. / 51.77694444447177347; 19.45472222224977799
Країна Польща Польща
Регіон Лодзьке воєводство
Столиця для Лодзинське воєводство, Генеральна губернія, Лодзький-Східний повіт і Q24932470?
Девіз Ex navicula navis
Засновано 1332
Магдебурзьке право 1423
Площа 293,25 км²
Населення 685 285 (2018)
· густота 2336 осіб/км²
Агломерація 1 050 000 (2016)
Висота НРМ 161,8-278,5  м
Назва мешканців пол. łodzianin[1], пол. łodzianka[2] і есп. lodzano
Міста-побратими Львів, Одеса, Баррейру, Хемніц, Іваново, Калінінград, Ліон, Мінськ, Мурсія, Еребру, Пуебла, Руставі, Штутгарт, Сегед, Тампере, Тель-Авів, Тяньцзінь, Вільнюс
Телефонний код (48) 42
Часовий пояс CEST, UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів EL
GeoNames 3093133
OSM r2907537  ·R
Поштові індекси 90-001 до 94-413
Міська влада
Мер міста Ханна Здановська
Вебсайт uml.lodz.pl
Мапа
Лодзь. Карта розташування: Польща
Лодзь
Лодзь
Лодзь (Польща)


CMNS: Лодзь у Вікісховищі

Лодзь (пол. Łódź, нім. Lodz, Lodsch, івр. לודז'‎) — місто в центральній Польщі, центр Лодзького воєводства. Є центром польської електронної промисловості. Засноване в XIII столітті, статус міста з 1423 року.

У 1945—1948 роках Лодзь фактично виконувала функції столиці Польщі в умовах практично повного руйнування Варшави. Ще в 1990-х роках Лодзь була другим за чисельністю населення містом Польщі після Варшави, проте в 2000-і роки поступилася Кракову. На гербі міста зображено човен (польською мовою łódź), що натякає на назву міста.

Колись Лодзь була невеликим поселенням, яке вперше з’явилося в записах 14 століття. У 1423 році польський король Владислав II Ягайло надав їй міські права, і вона залишлася приватним містом куявських єпископів і духовенства до кінця 18 століття. Друга промислова революція принесла швидке зростання текстильного виробництва та населення завдяки притоку мігрантів, зокрема німців та євреїв. З моменту індустріалізації цього району місто боролося з багатонаціоналізмом та соціальною нерівністю, як задокументовано в романі лауреата Нобелівської премії Владислава Реймонта «Земля обітована». На архітектурі міста значною мірою відбилися контрасти, де розкішні особняки співіснували з заводами з червоної цегли та напівзруйнованими багатоквартирними будинками[3].

Розвиток промисловості та демографічний сплеск зробили Лодзь одним із найбільших міст Польщі. В добу німецької окупації під час Другої світової війни Лодзь була ненадовго перейменована в Ліцманнштадт на честь Карла Ліцманна. Більша частина єврейського населення міста була вигнана в зону, відому як Лодзинське гето, звідки її відправили до німецьких концентраційних таборів і таборів смерті. У 1945 місто стало тимчасовим центром влади Польщі.

Після 1989 Лодзь пережила різкий демографічний та економічний спад. Лише у 2010-х почав відроджуватися занедбаний центр міста[4][5][6].

Лодзь входить до рейтингу Globalization and World Cities Research Network за рівнем глобального впливу «Достаток»[7] і відома на весь світ своєю Національною кіношколою, колискою найвідоміших польських акторів і режисерів, включаючи Анджея Вайду та Романа Полянського. У 2017 році місто було включено до Мережі творчих міст ЮНЕСКО і назване ЮНЕСКО містом кіно.

Назва і топоніміка

Польська назва міста, Łódź, перекладається як «човен»[8]. Немає одностайного консенсусу щодо його точного походження, але популярні теорії пов’язують його із середньовічним селом Лодзья та нині каналізованою річкою Łódka, на якій було засновано сучасне місто[9]. Можливо, воно також походить від терміна łoza, що позначає вербу, та власного старопольського імені Włodzisław[10].

Клімат

Місто розташоване у зоні, котра характеризується морським кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 17.2 °C (63 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -2.2 °С (28 °F)[11].

Клімат Лодзі
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 11 16 23 27 30 31 36 36 30 24 16 18 36
Середній максимум, °C 0 1 6 11 17 20 21 21 17 12 5 1 11
Середня температура, °C −2 −1 3 7 13 16 17 17 13 8 3 0 8
Середній мінімум, °C −4 −3 0 3 8 11 12 12 9 5 0 −1 4
Абсолютний мінімум, °C −30 −27 −15 −7 −2 1 5 5 0 −6 −16 −18 −30
Норма опадів, мм 40 30 30 40 50 80 70 80 50 40 50 50 610
Днів з опадами 21 17 16 14 14 13 15 12 13 14 18 21 188
Днів з дощем 9 8 11 12 14 13 15 12 13 14 14 14 149
Днів зі снігом 15 11 8 3 0 0 0 0 0 1 6 11 55
Вологість повітря, % 90 85 80 70 70 70 70 75 80 85 95 95 80.4
Джерело: Weatherbase

Історія

Лодзь, 1936

Ранній початок (1332–1815)

Лодзь вперше з’являється у письмовому записі 1332 року, виданому Владиславом Горбатим, герцогом Ленчицьким, який передавав село Лодзь до Влоцлавського єпископства[12]. У документі перераховувалися привілеї його мешканців, зокрема право засновувати пасовища та займатися лісозаготівлею[13]. У 1423 році Владислав II Ягайло, король Польщі і великий князь литовський, офіційно надав селу міські права за Магдебурзьким правом[14]. Протягом століть Лодзь залишалася невеликим віддаленим поселенням, розташованим серед лісів і боліт, яке було у приватній власності куявських єпископів[15]. До 19 століття економіка була переважно сільськогосподарською [16]. Перші дві версії герба з'явилися на емблемах печаток у 1535 та 1577 роках, причому останній ілюстрував судно, схоже на човен, і точене весло[17].

Після другого поділу Польщі в 1793 Лодзь була приєднана до Прусського королівства[18]. У 1798 р. під час секуляризації церковного майна було офіційно скасовано право власності куявських єпископів на цей край[19]. У містечку, яким керував бурмістр (burmistrz), на той час проживало лише 190 мешканців, було 44 будинки, церква та в’язниця[13]. У 1806 Лодзь була включена до складу Варшавського герцогства Наполеона[18]. Після Віденського конгресу 1815 року герцогство було розпущене і місто увійшло до складу Королівства Польського, держави-васала Російської імперії[20].

Розділи та розвиток (1815–1918)

Один із перших планів міста, що ілюструє житлові наділи та новобудову навколо вулиці Пьотрковської, 1823

У 1820 році уряд Королівства Польського призначив Лодзь та її сільські околиці для промислового розвитку з централізованим плануванням[21]. Раймунд Ремблієнський, голова Адміністративної ради і префект Мазовецький, став головою комісії, яка розділила роботи на дві основні фази: перша (1821–1823) передбачала створення нового центру міста з восьмикутною площею (сучасний «plac Wolności»; площа Свободи) та облаштування житлових наділів на «зеленій землі», розташованій на південь від старого ринку; другий етап (1824–1828 рр.) передбачав заснування колоній бавовняної фабрики та лінійної системи вулиць разом із артеріальною магістраллю з півночі на південь на вулиці Пьотрковській[21].

Багато ранніх будинків були рівними дерев'яними хатами, побудованими як житла для ткачів (domy tkaczy)[22]. Ремісники, які оселилися в наступні десятиліття, були переважно іммігрантами з німецькомовних регіонів Європи, зокрема таких як Саксонія, Сілезія та Богемія[22]. Їхнє поселення в Польщі заохочував відомий філософ і державний діяч Станіслав Сташиць, який виконував обов’язки директора Департаменту торгівлі, ремесел і промисловості[23]. Низка законів, ухвалених між 1810 і 1816 роками, які звільняли прибульців від податків, сприяли міграції[24]. Перший у Польщі ткацький верстат з паровим двигуном почав працювати на «Білій фабриці» Людвіка Гейєра в 1839[25].

Промисловий комплекс Ізраїля Познанського (Manufaktura), у 1895 році.

У 1851 році імперська влада скасувала митний бар'єр, який був накладений на Королівство Польське після невдалого Листопадового повстання (1830–1831)[26]. Придушення тарифів дозволило місту вільно експортувати свої товари до Російської імперії, де попит на текстиль був високим[26]. Під час Січневого повстання (1863–1864) відділ із 300 польських повстанців без опору увійшов до міста і захопив зброю[27]. У 1864 р. жителям сусідніх сіл було дозволено оселитися в Лодзі без обмежень[28]. Розвиток залізниць у регіоні також сприяв розширенню текстильної промисловості; у 1865 році була відкрита залізниця Лодзь–Колушки, гілка Варшава–Віденська залізниця, що забезпечило залізничне сполучення з більшими ринками[29]. У 1867 році місто було включено до Петроковська губернія, місцева провінція[30].

Інфраструктура та споруди Лодзі були побудовані на кошти промисловців та бізнес-магнатів, головним чином Карла Вільгельма Шайблера та Ізраїля Познанського, які фінансували школи, лікарні, дитячі будинки та культові місця[31]. З 1872 по 1892 рік Познанський заснував велику текстильну мануфактуру, що складалася з дванадцяти фабрик, електростанцій, робітників, приватної пожежної частини та великого еклектичний палацу Ізраїля Познаньського[32]. До кінця століття «Księży Młyn» Шайблера став одним із найбільших промислових комплексів Європи, де працювало 5000 робітників на одному підприємстві[33]. У 1870–1890 рр. спостерігалася найінтенсивніша індустріалізація[34], яка була позначена соціальною нерівністю та жахливими умовами праці[35]. Лодзь невдовзі став помітним центром соціалістичного руху і так званого Лодзинського повстання, що у травні 1892 року було придушене військовим втручанням[35].

У кінці XIX століття місто було вже великим промисловим центром з населенням 300 тисяч мешканців.

Архікатедра св. Станіслава Костки, завершена у 1912 році, що є одним із найвищих храмів Польщі.

Початок 20-го століття збігся з культурним і технічним прогресом; у 1899 році в Лодзі було відкрито перший стаціонарний кіно у Польщі («Gabinet Iluzji»)[36]. Того ж року Юзеф Пілсудський, майбутній маршал Польщі, оселився в місті і почав друкувати «Robotnik» (Робітник; стор. 1894–1939), підпільну газету, що видавалася Польською соціалістичною партією[37]. Під час Червневих днів (1905 р.) приблизно 100 000 безробітних оголосили масовий страйк, забарикадували вулиці та зіткнулися з військами[38]. Офіційно 151 демонстрант був убитий і тисячі були поранені[39]. У 1912 р. було добудовано Архікатедральний собор св. Станіслава Костки і його вежу[a] 104 metres (341 ft) є одним із найвищих храмів у Польщі.[40][41]

Незважаючи на наближення кризи, що передувала Першій світовій війні, Лодзь зростала у геометричній прогресії та була одним із найбільш густонаселених промислових міст світу з щільністю населення 13200 чол/км2 до 1914 р.[42]. Після битви під Лодзьом (1914) місто опинилося під окупацією Німецької імперії 6 грудня.[43]. Після відновлення Незалежності Польщі у листопаді 1918 р. місцеве населення роззброїло німецьку армію[44]. Згодом текстильна промисловість Лодзі зупинилася, а її населення ненадовго скоротилося, оскільки етнічні німці покинули місто[45].

Відновлена ​​Польща (1918–1939)

Plac Wolności (Площа Свободи) з пам'ятником Тадеушу Костюшку і церквою Святого Духа 1930 р.

Незважаючи на численне населення та економічну продуктивність, Лодзь не була центром свого воєводства до 20 століття[46]. Після створення Другої Польської Республіки, вона стала столицею Лодзинського воєводства у 1919 році[47]. Початок міжвоєнного періоду характеризувався значними економічними труднощами та промисловою стагнацією[48]. Велика депресія та німецько-польська митна війна закрили західні ринки для польського текстилю, тоді як Більшовицька революція і Громадянська війна в Росії поклала край найвигіднішій торгівлі зі Сходом[48][47].

Через швидкий і, відповідно, хаотичний розвиток у попередньому столітті, Лодзь не мала належної інфраструктури та рівня життя для своїх мешканців[49]. Забруднення було гострим, санітарні умови були поганими та влада не інвестувала в систему очищення стічних вод до 1920-х років[50][51]. З 1918 по 1939 було створено багато культурних, освітніх та наукових установ, зокрема початкові школи, музеї, художні галереї та публічні бібліотеки, яких до Першої світової війни не існувало[52]. Лодзь також розпочала розвиток розважальної сцени, до 1939 року було відкрито 34 кінотеатри[52]. 13 вересня 1925 року розпочав роботу перший у місті аеропорт (Łódź Władysław Reymont)[53]. У 1930 відбулася перша радіопередача новоствореної станції радіомовлення[54].

Ідеологічна орієнтація Лодзі була сильно лівою, і місто було помітним центром соціалістичної та комуністичної діяльності в польській політиці протягом міжвоєнних років[55].

Друга світова війна (1939–1945)

Łódź Ghetto (Ghetto Litzmannstadt), було другим за величиною нацистським гетто у всій окупованій Німеччиною Європі

Під час вторгнення в Польщу у вересні 1939 року польські війська генерала Юліуса Роммеля захищали місто від нападу Німеччини, формуючи лінію опору між Серадзом та Пйотркувом-Трибунальським[56]. Атака була здійснена 8-ою армією Йоганеса Бласковіца, який оточив X армійський корпус міста[57]. Після запеклого опору польські війська капітулювали перед нацистською Німеччиною 8 вересня, а перші війська Вермахту увійшли вранці 9 вересня[58]. Артур Грайзер включив Лодзь до складу нового адміністративного підрозділу нацистської Німеччини під назвою «Reichsgau Wartheland» 9 листопада 1939 року[59], а 11 квітня 1940 року місто було перейменоване в «Ліцманнштадт» на честь німецького генерала та члена NSDAP Карла Ліцманна[60].

Місто піддалося негайній германізації, польські та єврейські заклади були закриті, а польська преса була заборонена[61]. Примусова праця за низьку заробітну плату була накладена на жителів міста у віці від 16 до 60 років; згодом багато поляків було депортовано до Німеччини[62]. У рамках операції «Інтелігенція» («Intelligenzaktion») польських інтелектуалів ув'язнили до тюрми Радогощ та відправили до нацистських концтаборів, або вбили в лісах Łagiewniki біля села Lućmierz-Las[63]. Польські діти були примусово відібрані у їхніх батьків[64] і з 1942 по 1945 рік німецька Поліція безпеки («Sicherheitspolizei») керувала табором для викрадених дітей у Лодзі[65].

Нацистська влада створила в місті «Lodź Ghetto» («Ghetto Litzmannstadt») і заселила в нього понад 200 000 євреїв з регіону, яких систематично відправляли до німецьких таборів смерті[66]. Це було друге за величиною гетто в окупованій Німеччиною Європі[67] і останнє велике гетто, яке було ліквідоване в серпні 1944 року[68]. Польський рух опору («Żegota») діяв у місті і допомагав єврейському народу протягом усього його існування[69]. Однак до 1945 року в живих залишилося лише 877 євреїв[70]. Із 223 000 євреїв у Лодзі перед вторгненням 10 000 пережили Голокост в інших місцях[71]. Німці також створили табори для не-євреїв, включаючи циганів, які зрештою були убиті у таборі смерті Хелмно[72], а також відправлені в табір виправних робіт[73], чотири транзитні табори для поляків, вигнаних з Лодзі та кинутих до табору расових досліджень[74]. Лодзинське гетто було одним з найбільших, вкрай важливим для німецької промисловості. Під час війни загинули 420 000 жителів міста, з них 300 000 євреїв і 120 000 поляків.

Сучасні часи (1945 – дотепер)

Реткінія — один із багатьох післявоєнних утилітарних житлових районів на околиці Лодзі.

Після закінчення Другої світової війни Лодзь неофіційно і тимчасово перейняла функції столиці Польщі. Більшість уряду та державної адміністрації проживала в місті до відбудови Варшави[75]. Лодзь також зазнала напливу біженців зі східних територій, анексованих Радянським Союзом; багато з них мігрували в її передмістя і займали порожню – раніше єврейську – нерухомість[75]. За час існування Польської Народної Республіки промисловість і приватні підприємства міста були націоналізовані [75].

18 січня 1945 році місто захопила Червона Армія. У 1945 році до Лодзі переїхав уряд Польщі, і місто де-факто виконувало функції столиці до 1948 року.

24 травня 1945 року було відкрито Лодзький університет[76]. 8 березня 1948 року відкрилася лодзька Національна кіношкола, яка пізніше стала академієї драми та кіно[77].

Післявоєнне просторове та містобудування проводилося відповідно до Афінської хартії, де населення зі старого ядра переселялося в нову житлову зону[78]. Проте в результаті центральна частина міста та історичні райони впали у значущості та виродилися в нетрі[78]. З 1960 по 1990 роки тривало обширне будівництво житлових масивів з панельних будинків (включано з районами Retkinia, Teofilów, Widzew, Radogoszcz і Chojny) площею майже 30 км2, що вміщує в себе велику частину населення[79].

У середині 1981 Лодзь прославився своїми масовими голодними демонстраціями місцевих матерів та їхніх дітей.[80][81] Після періоду перехідної економіки у 1990-х більшість підприємств знову було приватизовано.

У незалежній Польщі Лодзь — центр воєводства.

Архитектура г. Лодзь (автор Стоялов Максим.jpg

Пам'ятки історії та культури

Незважаючи на те, що історія Лодзі бере свій початок ще в середньовіччі, найвищий розквіт міста відноситься до періоду Царства Польського. Саме тоді, в 20-і роки XIX століття, у Лодзі створювалися суконні і ткацькі посади: спочатку вздовж Пьотрківського Тракту (нині вулиці Петрковської), а також водно-фабричні посади на річці Ясен. Сприятливі економічні та житлові умови залучали іноземних промисловців. Перші мануфактури і механізовані фабрики будувалися в стилі класицизму, мали гладкі, поштукатурені стіни. У другій половині XIX століття в Лодзі з'явилися сотні цегляних фабрик побудованих з використанням залізобетонних конструкцій, а місто отримало прізвисько «польського Манчестера».

  • Площа Свободи
  • Вулиця Пйотрковська:
    • палац Максиміліяна Ґольдфедера (1892 р.);
    • двір Людвіка Ґеєра (1833 р.).
  • палаци Познанських:
    • палац Ізраеля Познанського (1898 р.);
    • палац Моріса Познанського (1896 р.);
    • палац Короля Познанського 1904 р.).
  • Біла фабрика — музей текстильної промисловості;
  • палац Кароля Шайблера (1865 р.);
  • єврейське кладовище — найбільше в Європі (42 га, понад 200 тис. поховань), з найбільшою у світі єврейською цвинтарною будівлею (могила Ізраеля Познанського);
  • завод Ізраеля Познанського 18721897 р.
  • Пам'ятник жертвам комунізму.

Культура

Місто є головним центром кінопродукції у Польщі. Тут відбувається м. ін. Фестиваль діалогу чотирьох культур (польської, російської, німецької та єврейської).

Музеї

Наука

У місті 23 виші, серед них Лодзький університет, Політехніка Лодзька, Державна вища школа фільму, телебачення та театру.

Парки і сади

У місті знаходиться ботанічний сад площею 75 гектарів.

Кінематограф

Протягом багатьох років Лодзь вважалася столицею польського кінематографа. На території міста діяли кіностудії художніх, науково-популярних і мультиплікаційних фільмів, студій звукозапису та виробництва кінокопій. Саме тут було засновано першу в Польщі студію анімаційних фільмів «Се-ма-фор». Лодзь славиться всесвітньо відомою Вищою Школою Кінематографу, Телебачення і Театру.

28 травня 1998 року було встановлено першу зірку на Лодзькій Алеї зірок[82].

Крім того, Лодзь відома як місто з чудовою театральною традицією.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[83][84]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 331584 52791 236078 42715
Жінки 397308 49947 229558 117803
Разом 728892 102738 465636 160518

Історія

За даними статистики Польщі, у Лодзі проживало 672 185 осіб, а густота населення становила 2292 особи на квадратний кілометр станом на грудень 2020 року[85]. Приблизно 55,7 відсотка жителів є працездатним (18–64 роки), що є значним зниженням з 64,1 відсотка у 2010 році[86]. За оцінками, 29,1 відсотка мають післяробочий вік у порівнянні з 21,8 відсотками десятьма роками раніше[87]. У 2020 році 54,39 відсотка (365 500) усіх мешканців становили жінки[88]. Лодзь має один із найвищих показників фемінізації серед великих міст Польщі, що є спадщиною промислового минулого міста, коли текстильні фабрики залучали велику кількість співробітників[89].

На своєму піку в 1988 році населення міста становило близько 854 000[90], однак звідтоді воно скоротилося через низький рівень народжуваності, зовнішньої міграції і нижчої тривалості життя, ніж в інших частинах Польщі[91]. Лодзь була другим за величиною містом країни до 2007 року після Кракова, втративши свої позиції[89]. Основною причиною цього був різкий перехід від планової до ринкової економіки після 1989 р. та внаслідок економічної кризи[92], але подальше економічне зростання не змінило тенденції[93]. Депопуляція та старіння є головною перешкодою для майбутнього розвитку міста, створюючи навантаження на соціальну інфраструктуру та медичні послуги[89].

Історично Лодзь була багатонаціональною, а її різноманітне населення складалося з мігрантів з інших регіонів Європи. У 1839 приблизно 78 відсотків усього населення становили німці або німецькомовне населення[94]. Згідно з польським переписом 1931 року, загальне населення 604 тис. включало 375 тис. (59%) поляків, 192 тис. (32%) євреїв та 54 000 (9%) німців. До 1939 року єврейська меншина зросла до понад 200 000 осіб[95].

Українці в Лодзі

На православному цвинтарі в Лодзі знаходяться українські поховання: могила Іллі Ясінчука (1900—1980), сотника Армії УНР, згодом інженера, хіміка, викладача; поховання Зиновія Подушка (1887—1963), воїна Армії УНР, художника; могила Анни Кондратченко (псевдо «Ластівка»; пом. 1941), учасниці війни 1920 р., учительки; могила полковника Володимира Третякова (1882—1945), поховання полковника Володимира Немоловського (1892–1943), могила хорунжого Ткаченка, шофера отамана Симона Петлюри; поховання Марти Корнилецької (1898–1942) та її чоловіка Анатолія Корнилецького — театральних артистів, також військового театру УНР[96].

Видатні лодзяни

Поряд з корінними жителями, величезну роль в промисловому розвитку Лодзі зіграло приїждже населення. У другій половині XIX століття в Лодзі проживали поляки, німці, євреї, чехи, сілезці. Єврейське населення, понад 240 тисяч осіб, подарувало Лодзі найбільших фабрикантів, купців, банкірів, знаменитих архітекторів і письменників. З 2002 року в місті проводиться Фестиваль Чотирьох Культур.

Уродженці

Аеропорт

Міжнародний аеропорт Владислава Реймонта пов'язує Лодзь і Лодзьке воєводство з кількома європейськими містами (Мюнхен, Амстердам, Прага, Лондон, Дублін, Единбург). У 2013 р. посів 8-е місце серед аеропортів Польщі за пасажиропотоком.

Міста побратими

Примітки

  1. https://sjp.pwn.pl/so/lodzianin;4460567.html
  2. https://sjp.pwn.pl/so/lodzianka;4460568.html
  3. "Lodz – Tourism | Tourist Information – Lodz, Poland" staypoland.com. eTravel S.A.
  4. Cysek-Pawlak, Monika; Krzysztofik, Sylwia (2017). Integrated Approach as a Means of Leading the Degraded Post-Industrial Areas Out of Crisis - A Case Study of Lodz. IOP Conference Series: Materials Science and Engineering 245 (8): 082036. Bibcode:2017MS&E..245h2036C. ISSN 1757-8981. doi:10.1088/1757-899X/245/8/082036.  Проігноровано невідомий параметр |eissn= (довідка)
  5. Łódź is ranked by the Globalization and World Cities Research Network on the “Sufficiency” level of global influence
  6. The World According to GaWC 2020. GaWC - Research Network. Globalization and World Cities. Процитовано 3 September 2020. 
  7. The World According to GaWC 2020. GaWC - Research Network. Globalization and World Cities. Процитовано 3 September 2020. 
  8. Albert, 2020, с. 387.
  9. Rymut, 1987, с. 145.
  10. Grzegorczyk, 2008, с. 12–13.
  11. Клімат Лодзі
  12. Strumiłło, 2015, с. 1.
  13. а б Brunell, 2005, с. 161.
  14. Lerski, 1996, с. 324.
  15. Podgarbi, 1990, с. 33.
  16. Brunet-Jailly, 2017, с. 178.
  17. Puś, 1987, с. 10.
  18. а б Muzeum Archeologiczne i Etnograficzne w Łodzi, 1976, с. 48.
  19. Rosset, 1962, с. 5.
  20. Malone, 2007, с. 210.
  21. а б Larkham та Conzen, 2014, с. 153.
  22. а б Larkham та Conzen, 2014, с. 153–154.
  23. Reddaway, Penson та Halecki, 2016, с. 279.
  24. Susquehanna University, 1975, с. 51.
  25. Leslie, 1983, с. 44.
  26. а б Brand та Thomas, 2013, с. 149.
  27. Zieliński, 1913, с. 22.
  28. Liszewski та Young, 1997, с. 16.
  29. Liszewski та Young, 1997, с. 16–17.
  30. University of Łódź, 1979, с. 22–23.
  31. van Pelt, 2015, с. 12.
  32. Charles, 2015, с. 28.
  33. Wakeman, 2020.
  34. Wandycz, 2001, с. 161.
  35. а б Blanc, 2021, с. 33.
  36. Cudny, 2016, с. 127.
  37. Zimmerman, 2022, с. 138.
  38. Toporowski, 2013, с. 9–10.
  39. Toporowski, 2013, с. 10.
  40. а б Stefański, 2003, с. 102.
  41. Bujak, 2007, с. 292.
  42. Liszewski та Young, 1997, с. 117.
  43. DiNardo, 2010, с. 14.
  44. Biskupski, 2012, с. 28.
  45. Berend, 2013, с. 195.
  46. Лодзький університет, 1979, с. 23.
  47. а б Czerny, 2006, с. 57.
  48. а б Roszkowski, 2015, с. 207.
  49. Feitelson, 2017, с. 118.
  50. Feitelson, 2017, с. 118–119.
  51. Карамуз, 2021, с. 386.
  52. а б Cudny, 2016, с. 126–127.
  53. Badziak та Łapa, 2009, с. 160.
  54. Wojalski, 1992.
  55. Brunell, 2005, с. 179–180.
  56. Forczyk, 2019, с. 212.
  57. Forczyk, 2019, с. 260.
  58. Forczyk, 2019, с. 260–261.
  59. Crowe, 2021, с. 168.
  60. von Pl ato, Leh та Thonfeld, 2010, с. 87.
  61. von Plato, Leh та Thonfeld, 2010, с. 87–88.
  62. von Plato, Leh та Thonfeld, 2010, с. 88.
  63. Wardzyńska1, 2009, с. 203–205.
  64. Ledniowski та Gola, 2020, с. 149.
  65. Ledniowski та Gola, 2020, с. 147.
  66. Trunk та Shapiro, 2006, с. XI, 9–13.
  67. Trunk та Shapiro, 2006, с. XXXIII.
  68. Wieviorka, 2006, с. 7–8.
  69. Datner, 1968, с. 69.
  70. Trunk та Shapiro, 2006, с. XI.
  71. Peck, 1997.
  72. Тунк та Шапіро, 2006, с. L.
  73. Wardzyńska1, 2009, с. 30.
  74. Ledniowski та Gola, 2020, с. 148–149.
  75. а б в Cudny та Kunc, 2021.
  76. Werra та Woźny, 2018, с. 481.
  77. Dixon, 2015, с. 207.
  78. а б Müller, 2005, с. 172.
  79. Kłysik, 1998, с. 175.
  80. Ash, Timothy Garton (1 січня 1999). books?id=AgKmojv_uoEC&q=hunger%20demonstrations%20Lodz%201981&pg=PA194 Польська революція: Солідарність. Yale University Press. ISBN 0300095686.  Текст «vi» проігноровано (довідка)
  81. «Польський міністр і Союз досягли компромісу щодо м’яса», Джеймс М. Р. Маркхем, спеціально для «Нью-Йорк Таймс»: «Ще три дні обмежених протестів заплановано в Лодзі, яка, схоже, особливо постраждала від нестачі м'яса».
  82. Grażyna Kobojek Łódź — Kalendarium XX wieku. — Łódź: Wydawnictwo Piątek Trzynastego, Muzeum Miasta Łodzi, 2005. — S. 237. — ISBN 8374150602.
  83. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  84. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018. 
  85. Статистичний офіс у м. Лодзь – Лодзький центр регіональних досліджень, 2021, с. 3, 7.
  86. Управління статистики в Лодзі – Центр регіональних досліджень Лодзі, 2021, с. 7.
  87. Статистичний офіс у м. Лодзь – Лодзький центр регіональних досліджень, 2021, с. 7, 8.
  88. Статистичний офіс у Лодзі – Лодзький центр регіональних досліджень, 2021, с. 7, 8.
  89. а б в Cudny, 2012, с. 11–12.
  90. Obraniak, 2007, с. 5.
  91. Szukalski, Martinez-Fernandez та Weyman, 2013, с. 7.
  92. Cox, 2014, с. 14.
  93. Holm, Marcińczak та Ogrodowczyk, 2015, с. 169–170.
  94. Вєслав Пуш, Стефан Пітлас. «Промисловість і торгівля в Лодзі та на східних ринках у розділеній Польщі». В: Уве Мюллер, Хельга Шульц. «Національні кордони та економічна дезінтеграція в сучасній Центрально-Східній Європі». Берлін Верлаг А. Шпіц. 2002. с. 69.
  95. Gordon J Horwitz. «Геттоштадт: Лодзь і створення нацистського міста». Harvard University Press. 2009. с. 3.
  96. Парнікоза, Іван. Лодзь, православне кладовище, українські поховання. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). М. Жарких. Процитовано 03.08.2020. 

Див. також

Посилання


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>