Ложе океану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Структурні елементи будови дна Світового океану

Ложе океану (рос. ложе океана, англ. ocean bed, floor of an ocean, ocean floor, sea floor, deep-sea floor,нім. Ozeanboden m, Meeresboden m, Tiefseeboden m) — найбільша планетарна мегаструктура, що представляє все океанічне дно, обмежене активними і пасивними континентальними околицями.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Відповідає області поширення земної кори океанічного типу. Включає найбільші форми рельєфу: серединно-океанічні хребти, глибоководні улоговини, жолоби океанічні, підводні гори і хребти. У типовому випадку складається з фундаменту, складеного у верх. частині базальтами, і чохла глибоководних осадів, представлених червоними глибоководними глинами, вапняковими і крем'янистими біогенними мулами. Загальна площа 255 млн км².

Від осі серединно-океанічних хребтів в сторони улоговин дно поступово знижується від 2500-3000 до 5500-6000 м. Різко розчленований рельєф хребтів змінюється плоскою поверхнею абісальних улоговин. Потужність осадового чохла зростає від нульової в осі хребтів до 600–1000 м в центрі улоговин, а вік підошви осадів стає все більш древнім, аж до верхньої юри. Базальтовий фундамент нарощується за рахунок виливання лав у вузьких осьових зонах серединно-океанічних хребтів, потім розходиться в сторони і охолоджується, внаслідок чого опускається. Осади поступово засипають нерівності і згладжують рельєф. У глибоководних жолобах Ложе океану різко згинається і опускається до глибин 8000-10000 м, а місцями і більше. З боку океану глибоководні жолоби супроводжуються крайовими валами висотою до 500 м ускладнені лінійними вулканічними хребтами і численними підводними горами. Більшість з них має вулканічне походження і виникло внаслідок підводних вивержень. Вершини деяких гір і хребтів виступають вище за рівень моря, утворюючи океанічні о-ви (наприклад, Гаваї, Пасхи, Св. Олени, Азорські), інші увінчані кораловими спорудами (коралові атоли). На великих просторах абісальних улоговин поширені залізомарганцеві конкреції. Вздовж околиць деяких континентів (Африки, Південна Америка) в зонах апвелінгу формуються фосфорити. Вздовж осі серединно-океанічних хребтів, паралельно з проявами базальтів, спостерігається інтенсивна гідротермальна діяльність, з якою пов'язані відклади сульфідних руд (Fe, Zn, рідше Pb і Cu) у базальтовому шарі Л.о. і винесення корисних компонентів у мор. воду з подальшим відкладенням їх у вигляді металоносних осадів у западинах поблизу серединно-океанічних хребтів (наприклад, западина Бауерса в Тихому океані). Ложе океану — перспективний об'єкт також для промислового освоєння вапнякових і кременистих мулів.

Література[ред. | ред. код]