Відмінності між версіями «Лопухів»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (Почала редагування)
м
Рядок 37: Рядок 37:
 
| відстань ст =51
 
| відстань ст =51
 
}}
 
}}
'''Лопу́хів''' ''(до 1946 року Брустури)'''&nbsp;'''''— [[село]] в [[Тячівський район|Тячівському районі]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]] ([[Україна]]). Розташоване до обидва боки річки Брустурянки, за 67 км від районного центру [[Тячів]]<ref name=":0">{{Cite book|title=Історія міст і сіл Української РСР|last=Бєлоусов|first=В.І.|year=1969|publisher=Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР|location=Київ|pages=646|language=українська|isbn=}}</ref>.
+
'''Лопу́хів''' ''(''до 1946 року - ''Брустури)'''&nbsp;'''''— [[село]] в [[Тячівський район|Тячівському районі]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]].
   
  +
== Географія ==
'''''Кількість населення'''''&nbsp;— 3750 осіб.
 
  +
Село розташоване по обидва боки річки [[Брустурянка|Брустурянки]], за 67 км від районного центру [[Тячів|Тячева]]<ref name=":0">{{Cite book|title=Історія міст і сіл Української РСР|last=Бєлоусов|first=В.І.|year=1969|publisher=Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР|location=Київ|pages=646|language=українська|isbn=}}</ref>. Сусідній населений пунк - [[Усть-Чорна]]. Кількість населення&nbsp;Лопухів складає 3750 осіб.
   
==Назва села==
+
==Походження назви села==
 
За першими статистичними відомостями про село Брустури згадується у 1839 році. Детальніші відомості про село можна знайти у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату (1901 року видання). Там зазначається, що станом на той час в селі проживали 1378 жителів, а у 1913 році налічувалось 1655 мешканців.
'''Брустури'''&nbsp;— так до [[1946]] року називалося село Лопухів. Це також назва місцевого державного лісового господарства («'''Брустурянський держлісгосп'''»)&nbsp;— одного з найбільших в Україні (26,5 тис. га. лісів).
 
   
Походження назви «Брустури»&nbsp;— від [[румунська мова|румунського]] ''brusture'' ([[лопух справжній|лопух]]). Отже, українська назва є перекладом з румунської.
+
Стара назва Лопухово - Брустури - походить від [[румунська мова|румунського]] ''brusture'' ([[лопух справжній|лопух]]). Отже, українська назва є перекладом з румунської.
   
Проте [[Андрухович Юрій Ігорович|Юрій Андрухович]] (український письменник) має цілковито іншу думку щодо правильності перекладу назви села на українську мову.
+
Проте [[Андрухович Юрій Ігорович|Юрій Андрухович]] (український письменник) має цілковито іншу думку щодо правильності перекладу назви села на українську мову. Румунською мовою brustur - це sympytum cordatum, що означає живокіст серцевидний, багаторічна трав'яниста рослина родини шорстколистих. Це не те саме, що brusture - arctium lappa L, себто лопух великий, дворічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Оскільки, тодішні перекладачі не вдавалися до тонкощів своєї справи, і без уточнень що маться на увазі: ''brustur чи brusture'' - переклали назву як Лопухів<ref>{{Cite book|title=Диявол ховається в сирі|last=Андрухович|first=Юрій|year=2007|publisher=Часопис "Критика"|location=Київ|pages=305|language=українська|isbn=}}</ref>.
 
Румунською мовою brustur - це sympytum cordatum, тобто живокіст серцевидний, багаторічна трав'яниста рослина родини шорстколистих. Це аж ніяк не те саме, що brusture - arctium lappa L, себто лопух великий, дворічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Оскільки, тодішні перекладачі не вдавалися до тонкощів своєї справи, і без уточнень що маться на увазі: ''brustur чи brusture'' - переклали назву як Лопухів<ref>{{Cite book|title=Диявол ховається в сирі|last=Андрухович|first=Юрій|year=2007|publisher=Часопис "Критика"|location=Київ|pages=305|language=українська|isbn=}}</ref>.
 
   
 
Питання повернення історичної назви вже двічі виносилося на розгляд сільради, але не вирішується за браком коштів<ref>{{Cite web|url=http://ukurier.gov.ua/uk/articles/lopuhiv-rumunskoyu-brusture/|title=Український урядовий кур'єр|last=|first=|date=|website=http://ukurier.gov.ua|publisher=|language=українська|accessdate=}}</ref>.
 
Питання повернення історичної назви вже двічі виносилося на розгляд сільради, але не вирішується за браком коштів<ref>{{Cite web|url=http://ukurier.gov.ua/uk/articles/lopuhiv-rumunskoyu-brusture/|title=Український урядовий кур'єр|last=|first=|date=|website=http://ukurier.gov.ua|publisher=|language=українська|accessdate=}}</ref>.
   
 
==Історія==
 
==Історія==
Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року)<ref name=":0" />. Село Брустури, а з 1946 року Лопухово, вперше згадується у письмових джерелах у 1638 році. Але його історія починається ще у давні часи, коли до приходу угорців (896 рік), руські і волоські пастухи в наших полонинах випасали худобу та овець, упродовж століть освоювали полонинні, низинні території на берегах рік Брустурянка та Яблуниця і поселялися там.
+
Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року)<ref name=":0" />. Але його правдешня історія починається ще у давнину (до приходу [[Угорці|угорців]] в 896 році), коли [[Русини|русинські]] і [[Волохи|волоські]] [[Пастух|пастухи]] на [[Полонина|полонинах]] випасали овець та худобу, освоювали полонинні, низинні землі на берегах рік Брустурянка та [[Яблуниця (притока Брустурянки)|Яблуниця]] і поселялися там.
   
Якщо в період кочового скотарства переходу на осіле життя переважали волохи, які на початку та в середині XIV  століття масово почали переселятися на землі Буковини та на території створеної у 1349 році Молдови, то на їхні території колишніх поселень почали осідати гуцули – наші давні предки. З кінця XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, які все ж якимось чином залишились серед гуцулів, асимілювалися серед переважної більшості русинів.
+
Наприкінці XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, що залишились серед [[Гуцули|гуцулів]], асимілювалися серед переважаючої більшості русинів.
   
Через місцеві полонини проходили гірські стежки опришків. Хуторські поселення виникали високо під полонинами і поступово розселювалися вниз до річкових долин. Спочатку були заселені присілки Бистрик (його назва походить від села Бистриця нині Надвірнянського району Івано-Франківської області) і Яблуниця, чия назва, ймовірно походить від села Яблуниця біля Яблунецького перевалу. Саме з цим присілком пов*язана перша згадка про село, коли жителі Яблуниці (Портошу) просили угорського короля про надання дозволу на будівництво церкви. До німецької колонізації (1775 – 1776 роки) зв*язки з іншими поселеннями підтримувались через перевал Легіонів, у бік Чорної Тиси та Кобилецької Поляни.
+
Гірськими стежками через полонини ходили [[опришки]], тому [[Хутір|хуторські]] поселення виникали під полонинами і поступово люди почали розселювалися вниз до річкових територій. Спершу люди заселили присілки Бистрик (його назва походить від села [[Бистриця (Надвірнянський район)|Бистриця]] нині [[Надвірнянський район|Надвірнянського району]] [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]]) і присілок Яблуницю, чия назва, ймовірно походить від села [[Яблуниця (Верховинський район)|Яблуниця]] біля [[Яблуницький перевал|Яблуницького перевалу]].
   
Після заснування Німецької Мокрої німецькі колоністи розселяються також між русинами. Завданням поселенців була організація сплаву лісу з верхів*я приток річки Яблуниця, Турбат, Плайська, Биртянка. За часів Марії-Терезії почали готувати гати з шлюзами, які називались «кляузурами», для сплаву лісу по річці Брустурянка в напрямку до Тересви. Ліс використовувався до укріплення соляних шахт у Солотвині. Такий «кляузур» побудований у 1779 році у Турбаті, а в 1784 році у Плайську, пізніше у Яблуниці і Биртянці.
+
Німецькі [[Колоніст|колоністи]], які заснували [[Німецька Мокра|Німецьку Мокру]] розселилися також і поміж русинами. Їхнє завдання - організувати сплав лісу з приток річок Яблуниця, [[Турбат (річка)|Турбат]], Плайська, [[Бертянка]]. За часів [[Марія-Терезія|Марії-Терезії]] ліс сплавляли по річці Брустурянка в напрямку до [[Тересва (річка)|Тересви]]. Ці матеріали використовувався для укріплення соляних шахт у [[Солотвино|Солотвині]].
   
 
До кінця 40-х років ХХ століття головною вірою Брустур була греко-католицька. Хоча першу церкву побудовали у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році в центрі села зведено дерев'яну церкву Михайла Архангела, яка знесли після побудови у 1941 році цегляної церкви. Вона діє і по сьогоднішній час як [[Православна церква|православна]].
Появилося багато знарядь праці, яких населення до цього не використовувало: різні види сокир (планкачі, барти, колуни, тислиці), пили (поперечна, повздовжня, дратовка), цапіни, грифи, коси та інше. Німці керували всіма ділянками робіт, а виконавцями були русини. Після введення грошової оплати русини отримували нижчу платню , аніж німці.
 
 
Перші статистичні відомості, де говориться про село Брустури, відноситься до 1839 року. Більш детальні відомості про Брустури знаходимо у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату, що був виданий у 1901 році у Мармарош-Сигеті. В цей час в селі проживало 1378 мешканців, а у 1913 році налічувалось 1655 жителів.
 
 
Головна релігія Брустур до кінця 40-х років ХХ століття була греко-католицькою, але перша церква була побудована у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році побудована дерев*яна церква Михайла Архангела в центрі села, яка була знесена після побудови у 1941 році цегляної церкви, яка діє по сьогоднішній час як православна.
 
   
 
26 лютого 1792 року виданий указ короля Угорщини, згідно з яким для збереження духу вірних горян потрібно відкрити 23 школи з руською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. До цього часу школа була королівською і фінансувалась з казни короля.
 
26 лютого 1792 року виданий указ короля Угорщини, згідно з яким для збереження духу вірних горян потрібно відкрити 23 школи з руською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. До цього часу школа була королівською і фінансувалась з казни короля.
Рядок 92: Рядок 87:
   
 
У 2008 році започатковано святкування Дня села, а у 2011 році фестивалю «Брусторянська кедровиця».
 
У 2008 році започатковано святкування Дня села, а у 2011 році фестивалю «Брусторянська кедровиця».
  +
 
Це також назва місцевого державного лісового господарства («'''Брустурянський держлісгосп'''»)&nbsp;— одного з найбільших в Україні (26,5 тис. га. лісів).
   
 
==Пам'ятки природи==
 
==Пам'ятки природи==

Версія за 20:13, 25 серпня 2016

село Лопухів
Вигляд на Лопухів
Вигляд на Лопухів
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада/громада Лопухівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124484401
Основні дані
Засноване 1638
Населення 3317 (2001 р.)
Площа 25 км²
Густота населення 132,68 осіб/км²
Поштовий індекс 90522
Телефонний код +380 03134
Географічні дані
Географічні координати 48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д. / 48.36361° пн. ш. 23.96639° сх. д. / 48.36361; 23.96639Координати: 48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д. / 48.36361° пн. ш. 23.96639° сх. д. / 48.36361; 23.96639
Середня висота
над рівнем моря
655 м[1]
Водойми р. Брустурянка
Відстань до
районного центру
70 км км
Найближча залізнична станція Тересва
Відстань до
залізничної станції
51 км
Місцева влада
Адреса ради с. Лопухів, вул. Калініна, 100
Карта
Лопухів. Карта розташування: Україна
Лопухів
Лопухів
Лопухів. Карта розташування: Закарпатська область
Лопухів
Лопухів
Мапа

CMNS: Лопухів на Вікісховищі

Лопу́хів (до 1946 року - Брустури) село в Тячівському районі Закарпатської області.

Географія

Село розташоване по обидва боки річки Брустурянки, за 67 км від районного центру Тячева[2]. Сусідній населений пунк - Усть-Чорна. Кількість населення Лопухів складає 3750 осіб.

Походження назви села

За першими статистичними відомостями про село Брустури згадується у 1839 році. Детальніші відомості про село можна знайти у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату (1901 року видання). Там зазначається, що станом на той час в селі проживали 1378 жителів, а у 1913 році налічувалось 1655 мешканців.

Стара назва Лопухово - Брустури - походить від румунського brusture (лопух). Отже, українська назва є перекладом з румунської.

Проте Юрій Андрухович (український письменник) має цілковито іншу думку щодо правильності перекладу назви села на українську мову. Румунською мовою brustur - це sympytum cordatum, що означає живокіст серцевидний, багаторічна трав'яниста рослина родини шорстколистих. Це не те саме, що brusture - arctium lappa L, себто лопух великий, дворічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Оскільки, тодішні перекладачі не вдавалися до тонкощів своєї справи, і без уточнень що маться на увазі: brustur чи brusture - переклали назву як Лопухів[3].

Питання повернення історичної назви вже двічі виносилося на розгляд сільради, але не вирішується за браком коштів[4].

Історія

Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року)[2]. Але його правдешня історія починається ще у давнину (до приходу угорців в 896 році), коли русинські і волоські пастухи на полонинах випасали овець та худобу, освоювали полонинні, низинні землі на берегах рік Брустурянка та Яблуниця і поселялися там.

Наприкінці XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, що залишились серед гуцулів, асимілювалися серед переважаючої більшості русинів.

Гірськими стежками через полонини ходили опришки, тому хуторські поселення виникали під полонинами і поступово люди почали розселювалися вниз до річкових територій. Спершу люди заселили присілки Бистрик (його назва походить від села Бистриця нині Надвірнянського району Івано-Франківської області) і присілок Яблуницю, чия назва, ймовірно походить від села Яблуниця біля Яблуницького перевалу.

Німецькі колоністи, які заснували Німецьку Мокру розселилися також і поміж русинами. Їхнє завдання - організувати сплав лісу з приток річок Яблуниця, Турбат, Плайська, Бертянка. За часів Марії-Терезії ліс сплавляли по річці Брустурянка в напрямку до Тересви. Ці матеріали використовувався для укріплення соляних шахт у Солотвині.

До кінця 40-х років ХХ століття головною вірою Брустур була греко-католицька. Хоча першу церкву побудовали у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році в центрі села зведено дерев'яну церкву Михайла Архангела, яка знесли після побудови у 1941 році цегляної церкви. Вона діє і по сьогоднішній час як православна.

26 лютого 1792 року виданий указ короля Угорщини, згідно з яким для збереження духу вірних горян потрібно відкрити 23 школи з руською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. До цього часу школа була королівською і фінансувалась з казни короля.

Буремними були роки для жителів села у Першій світовій війні, адже вона залишила сліди кладовищ в урочищі  «Перехресний» та на перевалі Легіонерів. У 1920 році Брустури разом із жителями всієї Підкарпатської Русі увійшли до складу Чехословаччини. У 1925 році жителі взяли участь у виборах до Національних зборів Чехословаччини. Уже в той час кількість виборців становила 889 жителів.

Велике значення для нашого краю мала побудова вузькоколійної залізниці, яка за роки Чехословаччини була побудована під самі вершини Карпат, у Биртянці до Сухого, в Плайську до Великого Горгана та Подишурного, в Турбаті до самого заднього Турбату, Довгий звур, Гладин та Турбацил, в Яблуниці до Шасиного. Ця вузькоколійка існувала до руйнівного паводку 1998 року.

Важким тягарем лягла на долю нашого краю угорсько-фашистська окупація, яка існувала з березня 1939 року по жовтень 1944 року. Це і побудова лінії Арпада, залишки якої залишились на сьогоднішній час, де важка праця горян, які під наглядом окупантів вирубували ліс для потреб війни. Саме в ці роки проходили стежки втікачів через Брустури до Радянського Союзу, який окупував Західну Україну, шукали кращого життя, а знайшли його в таборах ГУЛАГу, серед них і жителі Брустур.

Серед жителів села у довоєнний час майже чверть складали євреї. Та 1942 рік став для них одним із чорних, адже угорсько-фашистські війська відправили їх до Німеччини, а після вивезення до села не повернувся жодний єврей.

Найбільшою трагедією для жителів було спалення Брустур у жовтні 1944 року військами фашистської Угорщини. Більше ста жителів пішли воювати добровольцями до корпусу Людвіка Свободи та до лав Червоної Армії, багато з них не повернулось на батьківщину. Їхні імена залишились викарбуваними на обеліску у центрі села.

Нова історія села пишеться після відбудови села та возз*єднання краю з Радянською Україною. У 1946 році село отримало нову назву – Лопухово, на честь загиблого лейтенанта-мінера. Лише у 80-х було доведено, що прізвище загиблого лейтенанта – Калінін.

Для відбудови народного господарства у післявоєнні роки потрібно було багато лісу, і сотні наших горян із сокирами та пилами пішли на лісосіки. Праця лісоруба є важкою, але в той час вона була ще важчою. Багато жителів села загинули в мирні роки, працюючи на залізниці та в лісі.

У 1952 році розпочав свою трудову діяльність майбутній Герой Соціалістичної праці, переможець міжнародних змагань лісорубів на виставці «Експо-67» у Монреалі Іван Васильович Чуса, який залишив вагомий слід в історії України та нашого села. Багато видатних людей входить у когорту почесних орденоносців Радянського Союзу:  І.І. Фабрицій, Д.Д. Дзюзяк, І.В. Бурса, І.С. Бодня, Д.М. Бурса, Д.Д. Петруняк, Ю.В. Золотар та багато інших, які своєю героїчною працею звеличили професію лісоруба.

На сьогоднішній день село налічує 3900 жителів села. На території діє ДП «Брустурянський ЛМГ», з його підрозділами: Плайське лісництво, Турбатське лісництво, Кедрянське лісництво, Лопухівське лісництво.

Велика кількість населення села займається збором дикоростучих: грибів, ягід, лікарських рослин. Працює Лопухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Яблунецький навчально-виконавчий комбінат, Прочківська ЗОШ І ступенів, ясла-садок «Ромашка», Лопухівська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Будинок культури, при якому діє народно-інструментальний ансамбль «Брустури», сільська бібліотека та поштове відділення.

У 2010 році за ініціативи сільського голови М.М. Фіцая та за підтримки Брустурянського ЛМГ відкрито пам*ятник Т.Г. Шевченку.

У 2008 році започатковано святкування Дня села, а у 2011 році фестивалю «Брусторянська кедровиця».

Це також назва місцевого державного лісового господарства («Брустурянський держлісгосп») — одного з найбільших в Україні (26,5 тис. га. лісів).

Пам'ятки природи

На північно-західній околиці села розташований Кедринський ботанічний заказник, на схід від села — Гладинський заказник, на північ — заказники Бертяник та Аршична, на північний схід — заказник «Горгани і Тавпіширка».

Примітки

  1. Погода в селі Лопухів
  2. а б Бєлоусов, В.І. (1969). Історія міст і сіл Української РСР (українська). Київ: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР. с. 646. 
  3. Андрухович, Юрій (2007). Диявол ховається в сирі (українська). Київ: Часопис "Критика". с. 305. 
  4. Український урядовий кур'єр. http://ukurier.gov.ua (українська).