Відмінності між версіями «Луцька унійна єпархія»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Рядок 24: Рядок 24:
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
 
[[Файл:Administrative divisions of the Greek Catholic Church in Polish-Lithuanian Commonwealth in 1772.PNG|міні|праворуч|300пкс|Луцька унійна єпархія на мапі [[Руська унійна церква|Руської унійної церкви]] у Речі Посполитій, 1772 рік]]
  +
Виникла внаслідок приєднання єпископа [[Кирило (Терлецький)|Кирила Терлецького]] до [[Берестейська унія|Берестейської унії]], під час Берестейського синоду (1596) потверджена в тогочасних кордонах. Її ординарій займав третє місце по старшинству після Київського митрополита і Володимирського єпископа. Після легалізації православної ієрархії королем [[Владислав IV Ваза|Владиславом IV Вазою]] в 1633 році Луцьку єпархію отримав православний єпископ, а [[Луцькі єпископи УГКЦ|Луцький унійний єпископ]] [[Єронім (Почаповський)|Єронім Почаповський]] натомість зберігаючи титул єпископа Луцького, мав переселитись у [[Жидичинський Свято-Миколаївський монастир|Жидичинський монастир]]. Єпископ [[Никифор (Лосовський)|Никифор Лосовський]] був [[коад'ютор]]ом Київського митрополита, а потім єпархією керували митрополити [[Гавриїл (Коленда)|Гавриїл Коленда]], [[Кипріян (Жоховський)|Кипріян Жоховський]], [[Лев (Слюбич-Заленський)|Лев Заленський]], у 1651—1664 роках — [[Перемиські єпископи УГКЦ|Перемишльський єпископ]] [[Прокіп (Хмельовський)|Прокопій Хмельовський]], а в 1711—1713 роках [[Холмські унійні єпископи|єпископ Холмський]] [[Йосиф (Левицький)|Йосиф Левицький]]. Згідно зі звітом єпископа [[Яків (Суша)|Якова Суші]] з 1664 року, при Унії залишилось 100 парафій і 7 монастирів.
   
  +
Відродження прийшло після приєднання до Унії 1702 року православного Луцького єпископа [[Діонісій (Жабокрицький)|Діонісія Жабокрицького]]. Значна реорганізація сітки парафій відбулась коли в 1703 році до Володимирської унійної єпархії перейшли парафії і монастирі Володимирського повіту і протопопії ([[Деканат (католицька церква)|деканати]]) [[Локачі|Локачинська]] і [[Турійськ]]а, а повернулися парафії [[Кременець]]кого і Луцького повітів та протопопії Кременецька і [[Збараж|Збаразька]]. З огляду на політичну ситуацію, Жабокрицький часто перебував поза своєю єпархією, а в 1711 році був вивезений вглиб [[Московське царство|Московщини]]. Наступники Жабокрицького [[Йосиф (Виговський)|Йосиф Виговський]] (1713—1730), [[Теодосій (Рудницький)|Теодосій]] (1730—1751) і [[Сильвестр (Рудницький)|Сильвестр Рудницькі]] (1752—1777) сприяли значному релігійному піднесенню в єпархії, особливо останній&nbsp;— коронуючи в 1773 році [[Почаївська ікона Божої Матері|Почаївську чудотворну ікону Божої Матері]]. Унійною катедрою надалі залишався храм св. Йоана Богослова, єпископські резиденції були в Луцьку і [[Рожище|Рожищі]]. У 1772 році Луцька унійна єпархія займала територію 35 тис. км², складалась із 45 деканатів, 1236 парафій (з них понад 100 вакантних) і від бл. 1770 року мала капітулу з 4 пралатурами і 4 каноніями. Єпархіальий клир навчався в єпархіальній семінарії (1763—1779) і [[Колегія театинів|Папській вірмено-руській колегії]] у Львові (стипендії єпископа Йосифа Виговського) або брав участь у курсах перед свяченнями, організованих перед 1773 роком єпископом Сильвестром Рудницьким у резиденції в Рожищі<ref>''[[Гуго Коллонтай|Hugo Kołłątaj]]''. [http://kpbc.umk.pl/dlibra/doccontent?id=2752 Stan oświecenia w Polsce w ostatnich latach panowania Augusta III (1750—1764)].&nbsp;— Warszawa 1905.&nbsp;— S. 161—163. {{ref-pl}}</ref>. На території Луцької унійної єпархії були [[Василіяни|василіянські]] монастирі Литовської (серед них [[Дерманський монастир|Дерманський]], [[Дубенський хрестовоздвиженський монастир|Дубенський]] і [[Дорогобуж (село)|Дорогобузький]] монастирі) та Руської провінцій (між іншим станом на 1744 рік в [[Почаївська лавра|Почаївському монастирі]] мешкало 67 ченців) і три монастирі монахинь-[[Василіянки|василіянок]].
   
 
=== Після поділів Речі Посполитої ===
 
=== Після поділів Речі Посполитої ===
  +
[[Файл:Administrative divisions of the Greek Catholic Church in Polish-Lithuanian Commonwealth in 1772.PNG|міні|праворуч|300пкс|Луцька унійна єпархія на мапі [[Руська унійна церква|Руської унійної церкви]] у Речі Посполитій, 1772 рік]]
 
   
 
=== Новітній період ===
 
=== Новітній період ===
Рядок 33: Рядок 36:
   
 
{{main|Луцький екзархат УГКЦ}}
 
{{main|Луцький екзархат УГКЦ}}
  +
  +
== Примітки ==
  +
{{reflist}}
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==

Версія за 13:44, 4 січня 2017

Луцька унійна єпархія
лат. Eparchia Luceoriensis et Ostrogiensis Ruthenorum
Сьогодні неіснуючий храм св. Івана Богослова в Луцьку — катедральний собор Луцьких унійних владик. Проект реконструкції Ростислава Метельницького
Обряд візантійський
Країна Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Flag of Russia.svg Російська імперія
Головне місто Луцьк // Острог
Дата заснування 1596
Дата скасування 1828
Катедральний собор Храм святого Івана Богослова
Митрополія Київська митрополія у складі Католицької церкви
Парафій 189 (1825—1827)

Луцька унійна єпархія (також Луцько-Острозька; лат. Eparchia Luceoriensis et Ostrogiensis Ruthenorum) — церковно-адміністративна одиниця у складі Руської Унійної Церкви, яка існувала на території Речі Посполитої (15961633 і 17021795), а після її поділів, буллою лат. «Maximus undique pressi calamitatibus» (від 15 листопада 1798) Папи Пія VI відновлена на території Російської імперії і скасована указом Миколи І у 1828 році. Луцька унійна єпархія підлягала Київській унійній митрополії.

Історія

Луцька унійна єпархія на мапі Руської унійної церкви у Речі Посполитій, 1772 рік

Виникла внаслідок приєднання єпископа Кирила Терлецького до Берестейської унії, під час Берестейського синоду (1596) потверджена в тогочасних кордонах. Її ординарій займав третє місце по старшинству після Київського митрополита і Володимирського єпископа. Після легалізації православної ієрархії королем Владиславом IV Вазою в 1633 році Луцьку єпархію отримав православний єпископ, а Луцький унійний єпископ Єронім Почаповський натомість зберігаючи титул єпископа Луцького, мав переселитись у Жидичинський монастир. Єпископ Никифор Лосовський був коад'ютором Київського митрополита, а потім єпархією керували митрополити Гавриїл Коленда, Кипріян Жоховський, Лев Заленський, у 1651—1664 роках — Перемишльський єпископ Прокопій Хмельовський, а в 1711—1713 роках єпископ Холмський Йосиф Левицький. Згідно зі звітом єпископа Якова Суші з 1664 року, при Унії залишилось 100 парафій і 7 монастирів.

Відродження прийшло після приєднання до Унії 1702 року православного Луцького єпископа Діонісія Жабокрицького. Значна реорганізація сітки парафій відбулась коли в 1703 році до Володимирської унійної єпархії перейшли парафії і монастирі Володимирського повіту і протопопії (деканати) Локачинська і Турійська, а повернулися парафії Кременецького і Луцького повітів та протопопії Кременецька і Збаразька. З огляду на політичну ситуацію, Жабокрицький часто перебував поза своєю єпархією, а в 1711 році був вивезений вглиб Московщини. Наступники Жабокрицького Йосиф Виговський (1713—1730), Теодосій (1730—1751) і Сильвестр Рудницькі (1752—1777) сприяли значному релігійному піднесенню в єпархії, особливо останній — коронуючи в 1773 році Почаївську чудотворну ікону Божої Матері. Унійною катедрою надалі залишався храм св. Йоана Богослова, єпископські резиденції були в Луцьку і Рожищі. У 1772 році Луцька унійна єпархія займала територію 35 тис. км², складалась із 45 деканатів, 1236 парафій (з них понад 100 вакантних) і від бл. 1770 року мала капітулу з 4 пралатурами і 4 каноніями. Єпархіальий клир навчався в єпархіальній семінарії (1763—1779) і Папській вірмено-руській колегії у Львові (стипендії єпископа Йосифа Виговського) або брав участь у курсах перед свяченнями, організованих перед 1773 роком єпископом Сильвестром Рудницьким у резиденції в Рожищі[1]. На території Луцької унійної єпархії були василіянські монастирі Литовської (серед них Дерманський, Дубенський і Дорогобузький монастирі) та Руської провінцій (між іншим станом на 1744 рік в Почаївському монастирі мешкало 67 ченців) і три монастирі монахинь-василіянок.

Після поділів Речі Посполитої

Новітній період

Примітки

Джерела

Посилання