Луцій Манлій Вульсон Лонг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луцій Манлій Вульсон Лонг
лат. Lucius Manlius Vulso Longus


консул
256 до н. е.
консул
250 до н. е.
 
Народження: 3 століття до н. е.
Стародавній Рим
Смерть: 3 століття до н. е.
невідомо
Країна: Стародавній Рим
Рід: Манлії
Батько: Авл Манлій Вульсон
Мати: невідомо
Шлюб: невідомо і невідомо
Діти: Луцій
Публій
Гней (ймовірно)

Луцій Манлій Вульсон Лонг (лат. Lucius Manlius Vulso Longus) — римський полководець і політичний діяч з патриціанського роду Манліїв, консул 256 і 250 років до н. е. Учасник Першої Пунічної війни.

Походження[ред. | ред. код]

Луцій Манлій належав до одного з найзнатніших патриціанських родів Риму, представники якого регулярно отримували консульство, починаючи з 480 року до н. е. Історики припускають, що і номен Manlius з нехарактерним для латинської мови буквосполученням nl, і перші його носії могли бути етруського походження. Когномен Вульсон (Vulso) або Вольсон (Volso), найбільш ранній з тих, що використовували Манлії, може бути пов'язаний з назвою етруського міста Вольсінії (Volsinii)[1].

Згідно з консульським фастам, у батька Луція Манлія був преноменАвл; діда звали Публій[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

У 256 році до н. е. Лонг став консулом разом з плебеєм Квінтом Цедіцієм. Останній незабаром помер, і його замінив консул-суффект Марк Атілій Регул[3]. До цього часу вже вісім років йшла перша війна Риму з Карфагеном. Домігшись серйозних успіхів в Сицилії та на морі, римське командування вирішило завдати противнику остаточний удар в центрі його могутності — в Африці[4][5].

Консули очолили величезний флот, який налічував 330 кораблів, на борту яких перебувала 40-тисячна армія вторгнення. Карфагеняни перегородили їм шлях біля мису Екном на південному сході Сицилії. Тут відбулася битва, яка стала однією з найбільших морських битв в історії[6][7]. Щоб нейтралізувати перевагу ворога в маневровості, Регул і Вульсон збудували свій флот у формі трикутника[8]; проте карфагеняни змогли розірвати римську бойову побудову удаваним відступом і завдати масованого удару по двох римським ескадрам з чотирьох. Деякий час перевага була на їхньому боці, але внаслідок більшої стійкості римлян і їх перевазі в абордажних сутичках, карфагеняни були розбиті. Їх правий фланг потрапив в оточення і був знищений майже повністю, так що вони втратили 64 кораблі проти всього 22 у римлян[9]. Ця перемога відкрила перед Вульсоном і Регулом шлях до Африки; при цьому в історіографії відзначають, що ворог був розбитий завдяки рядовому складу римських армії та флоту, тоді як карфагенське командування було явно більш кваліфікованим[10].

Дії римлян в Африці у 256-255 роках до н. е.

Римляни досягли африканського узбережжя поблизу Гермесового мису, на схід від тих місць, де їх чекали, і вздовж берега пройшли до міста Клупея, який взяли й зробили базою для подальшого наступу[11]. Користуючись бездіяльністю карфагенського командування, консули спустошили прилеглі території, захопили величезну здобич і 27 тисяч полонених[12]. Відповіддю на запит до сенату про подальші інструкції став наказ для Вульсона повернутися в Італію з половиною армії та всієї здобиччю[6]. Причиною цього було, мабуть, невдоволення тривалими військовими діями з боку основної маси легіонерів, які хотіли якомога швидше повернутися до своїх селянським господарствам[13][14].

Луцій Манлій вдруге став консулом у 250 році до н. е. разом з Гаєм Атілієм Регулом Серраном[15]. Колеги висадилися з армією в Сицилії та взяли в облогу Лілібей — один з останніх опорних пунктів карфагенян на цьому острові. Місто дуже енергійно оборонялося; попри блокаду, в гавань змогла прорватися картахенська ескадра з 10-тисячним корпусом на борту. У подальшій за цим великій битві під міськими стінами жодна зі сторін не змогла добитися переваги, але карфагеняни відступили. Пізніше, скориставшись негодою, пунійці спалили облогові машини римлян, так що Вульсону і Регулу довелося відмовитися від спроб взяти місто штурмом. Облога Лілібея тривала і після закінчення терміну їх повноважень[16][17].

Нащадки[ред. | ред. код]

Синами Луція Манлія були Луцій Манлій Вульсон, претор 218 р. до н. е., і Публій Манлій Вульсон[de], претор 210 р. до н. е. Існує гіпотеза, що сином Луція-старшого був і Гней Манлій Вульсон, батько консулів 189 і 178 років до н. е.[18]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Manlius, 1928, Kol. 1149.
  2. Капітолійські фасти, 178 рік до н. е.
  3. Broughton, 1951, р. 208—209.
  4. Кораблёв, 1981, с. 29.
  5. Родионов, 2005, с. 99.
  6. а б Manlius 101, 1928, Kol. 1225.
  7. Родионов, 2005, с. 102.
  8. Полібій, I, 26, 16.
  9. Євтропій, II, 21, 1.
  10. Родионов, 2005, с. 102—103.
  11. Флор, I, 18, 19.
  12. Євтропій, II, 21, 2.
  13. Ревяко, 1988, с. 88.
  14. Родионов, 2005, с. 104.
  15. Broughton, 1951, р. 213.
  16. Manlius 101, 1928, Kol. 1225-1226.
  17. Родионов, 2005, с. 115—117.
  18. RE. B. XIV, 1. Stuttgart, 1928. Kol. 1177—1178.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]