Відмінності між версіями «Луї Альтюссер»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(Література та джерела)
 
(Не показані 47 проміжних версій 25 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
  +
{{вікіфікувати}}
{{Картка:Філософ
 
  +
{{Філософ
 
|область = [[Західна філософія]]
 
|область = [[Західна філософія]]
|ера = [[Філософія XX століття]]
+
|ера = [[Філософія 20 століття]]
 
|color = lightsteelblue
 
|color = lightsteelblue
 
|зображення = Althusser1.jpg
 
|зображення = Althusser1.jpg
Рядок 7: Рядок 8:
 
|підпис_зображення =
 
|підпис_зображення =
 
|ім'я_при_народженні =
 
|ім'я_при_народженні =
|дата_народження = [[16 жовтня]] [[1918]]
+
|дата_народження = 16.10.1918
|місце_народження = [[Бірмандрес]], [[Алжир]]
+
|місце_народження = [[Бір Манд Рейс|Бірмандрес]], [[Алжир]]
|дата_смерті = [[22 жовтня]] [[1990]]
+
|дата_смерті = 22.10.1990
|місце_смерті = [[Париж]], [[Франція]]
+
|місце_смерті = [[Ла-Верр'єр]], [[Івлін]], [[Іль-де-Франс]], [[Франція]]
 
|причина_смерті =
 
|причина_смерті =
 
|школа_традиція =
 
|школа_традиція =
 
|інтереси = [[політика]]{{·}} [[економіка]]{{·}} [[ідеологія]]
 
|інтереси = [[політика]]{{·}} [[економіка]]{{·}} [[ідеологія]]
|ідеї = [[епістеміологічний розрив]]<br />[[наддетермінація]]<br />[[ідеологічний державний апарат]]<br />[[інтерпеляція]]<br /> [[антигуманізм]]
+
|ідеї = [[епістеміологічний розрив]], [[наддетермінація]], [[ідеологічний державний апарат]], [[інтерпеляція]], [[антигуманізм]]
|під_впливом = [[Карл Маркс]]{{·}} [[Ленін]]{{·}} [[Мао Цзедун]]<br />[[Антоніо Ґрамші]]{{·}} [[Макіавеллі]]{{·}} [[Бенедикт Спіноза]]<br />[[Канґієм]]{{·}} [[Башлар]]{{·}} [[Зиґмунд Фрейд]]<br />[[Жак Лакан]]
+
|під_впливом = [[Карл Маркс]], [[Ленін Володимир Ілліч|Володимир Ленін]], [[Мао Цзедун]], [[Антоніо Ґрамші]], [[Нікколо Макіявеллі]], [[Бенедикт Спіноза]], [[Канґієм]], [[Башлар]], [[Зигмунд Фрейд]], [[Жак Лакан]]
|вплинув_на = [[Мішель Фуко]] {{·}} [[Ален Бадью]]<br />[[Етьєн Балібар]] {{·}} [[Юдіт Батлер]]<br /> [[Ентоні Ґідденс]] {{·}} [[Перрі Андерсон]] <br />[[Нікос Пуланцас]] {{·}} [[Жан-Люк Маріон]]<br /> [[Славой Жижек]] {{·}} [[Ернесто Лаклау]] {{·}} [[Стюарт Голл]]
+
|вплинув_на = [[Мішель Фуко]], [[Ален Бадью]], [[Етьєн Балібар]], [[Джудіт Батлер]], [[Ентоні Ґіденс]], [[Перрі Андерсон]], [[Нікос Пуланзас]]{{·}}[[Жан-Люк Маріон]], [[Славой Жижек]], [[Ернесто Лаклау]], [[Стюарт Голл]]
|підпис =
+
|підпис =
|box_width =
+
|box_width =
 
}}
 
}}
   
'''Луї Альтюссер''' ({{lang-fr|Louis Althusser}};&nbsp;[[16 жовтня]] [[1918]], Бірмандрейс, [[Алжир]],[[25 жовтня]] [[1990]], [[Париж]])&nbsp;— [[Франція|французький]] філософ [[марксизм|марксистського]] напряму.
+
'''Луї Альтюссер''' ({{lang-fr|Louis Althusser}}; {{ДН|16|10|1918}}, [[Бір Манд Рейс|Бірмандрейс]], [[Алжир]]&nbsp;{{ДС|22|10|1990}}, [[Ла-Верр'єр]], [[Франція]])&nbsp;— [[Франція|французький]] філософ [[марксизм|марксистського]] напряму.
   
  +
== Філософська спадщина ==
Відомий широкому загалу більше через трагедії, що сталися наприкінці його життя (вбивство дружини, утримання у психіатричній лікарні, дивіться його автобіографію «Майбутнє триває довго» (1992)), ніж його теоретичні праці. Проте саме вони займають центральне місце у філософських дебатах 60–70-х років услід одночасній появі у [[1965]] році книг «За Маркса» та «Читати „Капітал”» (колективна збірка) (обидві книги з’явилися у видавництві «Франсуа Масперо»). Разом із [[Клод Леві-Строс|Леві-Стросом]], [[Жак Лакан|Лаканом]], [[Мішель Фуко|Фуко]] та [[Ролан Барт|Бартом]] він стає чільною фігурою [[структуралізм]]у. Визнаючи кризу марксизму, проте відмовляючись визнати її простим результатом догматизації, він долучається до перечитування Маркса. Запозичивши з області історичної [[епістемологія|епістемології]] ([[Гастон Башляр|Башляр]]) поняття «епістемологічного розриву», він інтерпретує Марксову критику [[політична економія|політичної економії]]
 
  +
{{розділ без джерел}}
# як розрив з теоретичним [[гуманізм]]ом та [[історицизм]]ом ідеалістичних філософських шкіл (включно з [[Геґель Ґеорґ Вільгельм Фрідріх|Геґелем]]) та
 
  +
Відомий широкому загалу більше через трагедію, що сталися наприкінці його життя (вбивство дружини, утримання у психіатричній лікарні, дивіться його автобіографію «Майбутнє триває довго» (1992)), ніж його теоретичні праці{{fact}}. Проте саме вони займають центральне місце у філософських дебатах 60–70-х років услід одночасній появі у [[1965]] році книг «За Маркса» та «Читати „Капітал“» (колективна збірка) (обидві книги з'явилися у видавництві «Франсуа Масперо»). Разом із [[Клод Леві-Строс|Леві-Стросом]], [[Жак Лакан|Лаканом]], [[Мішель Фуко|Фуко]] та [[Ролан Барт|Бартом]] він стає чільною фігурою [[структуралізм]]у. Визнаючи кризу марксизму, проте відмовляючись визнати її простим результатом догматизації, він долучається до перечитування Маркса. Запозичивши з області історичної [[епістемологія|епістемології]] ([[Гастон Башляр|Башляр]]) поняття «епістемологічного розриву», він інтерпретує Марксову критику [[політична економія|політичної економії]]
  +
# як розрив з теоретичним [[гуманізм]]ом та [[історизм]]ом ідеалістичних філософських шкіл (включно з [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Гегелем]]) та
 
# як основу науки історії, центральними категоріями якої є «наддетерміноване протиріччя» [[спосіб виробництва|способу виробництва]] і «домінантна структура» [[суспільно-економічна формація|соціальних формацій]].
 
# як основу науки історії, центральними категоріями якої є «наддетерміноване протиріччя» [[спосіб виробництва|способу виробництва]] і «домінантна структура» [[суспільно-економічна формація|соціальних формацій]].
   
 
Подібна наука протистоїть буржуазній ідеології, але й свідчить про історичну матеріальність та дієвість ідеологій, визначених як «уявне відношення індивідів та класів щодо своїх умов існування. Як немає кінця історії, то й немає кінця ідеологій».
 
Подібна наука протистоїть буржуазній ідеології, але й свідчить про історичну матеріальність та дієвість ідеологій, визначених як «уявне відношення індивідів та класів щодо своїх умов існування. Як немає кінця історії, то й немає кінця ідеологій».
   
Водночас Альтюссер пропонує відродження ленінських тез про філософію, які він визначає як «боротьбу класів у теорії» (книжка «Ленін і філософія», видавництво «Масперо», 1969), також він користується ними для аналізу протиріч між «матеріалістичними» та «ідеалістичними» тенденціями у царині наукової практики (книжка «Філософія та спонтанна філософія науковців», видавництво «Масперо», 1974). У подальшому&nbsp;— під впливом «[[культурна революція|культурної революції]]» та травня 1968 року&nbsp;— Альтюссер критикує так звану «теорецистську девіацію» своїх ранніх робіт через відчутний вплив спінозизму на шкоду [[діалектика|діалектиці]] (книжка «Елементи самокритики», 1974). Знову наполягаючи на відмінності марксизму та [[гуманізм]]у, він здійснює начерк загальної теорії ідеології, яка визначається ним як «інтерпеляція індивідів у суб’єкти» і як система зовнішніх та особистісних інституцій, які забезпечують відтворення соціальних відношень (див. книжку «Позиції», 1976).
+
Водночас Альтюссер пропонує відродження ленінських тез про філософію, які він визначає як «боротьбу класів у теорії» (книжка «Ленін і філософія», видавництво «Масперо», 1969), також він користується ними для аналізу протиріч між «матеріалістичними» та «ідеалістичними» тенденціями у царині наукової практики (книжка «Філософія та спонтанна філософія науковців», видавництво «Масперо», 1974). У подальшому&nbsp;— під впливом «[[Культурна революція в Китаї|культурної революції]]» та травня 1968 року&nbsp;— Альтюссер критикує так звану «теорецистську девіацію» своїх ранніх робіт через відчутний вплив спінозизму на шкоду [[діалектика|діалектиці]] (книжка «Елементи самокритики», 1974). Знову наполягаючи на відмінності марксизму та [[гуманізм]]у, він здійснює начерк загальної теорії ідеології, яка визначається ним як «інтерпеляція індивідів у суб'єкти» і як система зовнішніх та особистісних інституцій, які забезпечують відтворення соціальних відношень (див. книжку «Позиції», 1976).
   
  +
=== Структуралістський марксизм ===
== Основні праці ==
 
  +
Структуралістський марксизм є революційною зміною у політичній, філософській та історичній думці. Структуралістський марксизм став найпрестижнішою, серед філософів та ідеологів, зокрема серед прихильників марксизму, течією історико-філософської думки 60х&nbsp;— 70х років XX століття. Центральною фігурою цієї революційної течії став член комуністичної партії Франції, а також її ідеолог&nbsp;— Луі Альтюссер. Початком діяльності Луі Альтюссера в лоні структуралістського марксизму є його перша робота «За Маркса», де він доволі чітко описує науковий шлях Карла Маркса, його прихильність до Фейєрбаха та Гегеля у молоді роки, та вельми авторитетні роботи в пізніші роки його життя. Загалом так як Альтюссер був прихильником комуністичного руху (як вже зазначалося вище, членом комуністичної партії Франції), окрім найвпливовішого його твору «За Маркса» в нього ще є присвячені марксовій творчості роботи, такі як «Читати Капітал» (у співавторстві з [[Етьєн Балібар|Етьєном Балібаром]], Роже Етабле, [[П'єр Машере|П'єром Машере]], Жаком Рансьєром), «Ленін і філософія».
* Монтеск’є. Політика та історія (1959)
 
  +
  +
Також важливою роль у народженні структуралістського марксизму відіграв Нико Пулянтцаса. В його роботах також було висвітлено ідеологію новітньої течії марксизму.
  +
  +
Загалом, Альтюссер не позиціонував себе як структураліст. І взагалі, як аналізували творчість Альтюссера вчені історики та соціологи, англійці ([[Едвард Томпсон]]) та американці, схилялися до того, що цей структуралістський метод носить ідеологічний характер. Проте ця концепція мала багато розбіжностей з вже існуючими у сфері марксизму. Також вона йшла на противагу таким течіям як «економізм» та «волюнтаризм».
  +
Можна зазначити, що ця концепція є доволі суперечливою. Оскільки насправді обидві концепції «структуралізм» і «марксизм» носять протилежний одне одному характер і завжди вчені з обох боків критикували одне одного у думках щодо їхніх концепцій.
  +
  +
Одним із внутрішніх методологічних суперечностей Луї Альтюссера стало змішання марксистських і структуралістських «метафізичних припущень». З одного боку, він часто говорить у своїх роботах про те, що кожна теорія створює власний світ «теоретичних об'єктів», відмінний від світу, що спостерігається у повсякденному житті. Він стверджував, що спостережуваний світ деякою мірою «створюється» структурою (проблематикою) використовуваної нами теорії, фактично перефразовуючи структуралістську тезу про те, що наші уявлення про світ і є сам світ. З іншого боку, як всякий марксист, він доводить «науковість» своїх побудов в тому сенсі, що вони є дійсним відображенням реальності і здатні цю реальність пояснювати, прогнозувати і змінювати. Протиріччя між неможливістю співвіднесення сприйняття реальності, і необхідністю доказу їхньої адекватності призводить до виділення критеріїв «науковості» теорії. Вона повинна бути «відкритою за своєю проблематикою» (повинна «ставити» питання, відповіді на які самим питанням і передбачаються) і повинна мати певний «порядок експозиції» (бути логічно стрункою і раціональною). Однак навіть введення цих критеріїв не сприяє подоланню полярності методологічних підходів.
  +
Альтюссер і Пулянтцаса намагалися відтворити ідеї Маркса і Енгельса у новому світі, але це викликало багато критики серед досвітчених соціологів, як серед наукових кіл у Європі так і у Америці. Хоча пізніше їхні роботи викликали шквал нових робіт з різноманітних соціальних дисциплін (наприклад у Великій Британії&nbsp;— робіт з філософії науки Р. Баскара, в США&nbsp;— емпіричних робіт з класової структури Е. Райта).
  +
В обличчі структуралістського марксизму ми знову маємо справу зі спробою максимально широкого осмислення реальності, з прагненням охопити більшість сторін соціальної дійсності. У цьому побудови Луї Альтюссера схожі з концепціями [[Талкотт Парсонс|Талкотта Парсонса]], але, якщо останній проходить шлях від дії (поведінки особистості, індивідуального вибору) до суспільства (інститутів, мережі рольових статусів, соціальної системи), то перший рухається у зворотному напрямку від суспільства (прихованих соціальних структур)&nbsp;— до дії (поведінки особистості).
  +
  +
== Твори ==
  +
* Монтеск'є. Політика та історія (1959)
 
* За Маркса (1965)
 
* За Маркса (1965)
 
* Читати Капітал, 2 тт. (1965; співавтори: Е. Балібар, Р. Естабле, П. Машере, Ж. Рансьєр)
 
* Читати Капітал, 2 тт. (1965; співавтори: Е. Балібар, Р. Естабле, П. Машере, Ж. Рансьєр)
Рядок 42: Рядок 57:
 
* 22-й конгрес ФПК (1977)
 
* 22-й конгрес ФПК (1977)
 
* Те, що не може більше тривати в комуністичній партії (1978)
 
* Те, що не може більше тривати в комуністичній партії (1978)
* Філософія і марксизм (1988, інтерв’ю та листування з Фернандою Наваро)
+
* Філософія і марксизм (1988, інтерв'ю та листування з Фернандою Наваро)
 
* Майбутнє триває довго (1992)
 
* Майбутнє триває довго (1992)
* Щоденник ув’язнення, 1940–1945 (1992)
+
* Щоденник ув'язнення, 1940—1945 (1992)
 
* Тексти про психоаналіз: Фройд і Лакан (1993)
 
* Тексти про психоаналіз: Фройд і Лакан (1993)
 
* Філософські та політичні тексти, 2 тт. (1994, 1995)
 
* Філософські та політичні тексти, 2 тт. (1994, 1995)
   
  +
== Література та джерела ==
== Джерело ==
 
  +
* Альтюссер, Луї П'єр // {{ФЕС}}
* Етьєн Балібар. «Філософія Маркса», Париж, Ля Декуверт, 1993. — С.4.
 
  +
* ''[[Етьєн Балібар]]''. «Філософія Маркса», Париж, Ля Декуверт, 1993.&nbsp;— С.4.
  +
* ''Олег Ярош.'' [http://vpered.wordpress.com/2009/05/18/yarosh-althusser/ Концепція «суб'єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера (2003)].
  +
* ''[[Алекс Калінікос]].'' [http://commons.com.ua/zhive-j-vidzhite-u-filosofiyi-altyussera/ Живе й віджите у філософії Альтюссера] // [[Спільне (журнал)|Спільне]].&nbsp;— 6.03.2017
   
  +
== Див. також ==
== Ресурси Інтернет ==
 
  +
* [[Західний марксизм]]
* [https://vpered.wordpress.com/2009/10/14/althusser-manuscrits-de-1844/ Луї Альтюссер. «Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія (1962)].
 
* [https://vpered.wordpress.com/2009/11/17/althusser-marxisme-et-humanisme/ Луї Альтюссер. Марксизм і гуманізм (1963)].
 
* [http://www.contr.info/content/view/1392/43/ Філософія як революційна зброя (інтерв’ю з Альтюссером].
 
* [http://socialistica.lenin.ru/txt/a/althusser_1.htm Луи Альтюссер. Ленин и философия] {{ref-ru}}.
 
* [http://www.maoism.ru/library/contradiction_and_over-determination.htm Луи Альтюссер. Противоречие и сверхдетерминация (из книги «За Маркса»)] {{ref-ru}}.
 
* [http://www.contr.info/content/view/1537/43/ Луи Альтюссер. Ответ Джону Льюису (Самокритика)] {{ref-ru}}.
 
* [https://vpered.wordpress.com/2009/05/18/yarosh-althusser/ Олег Ярош. Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера (2003)].
 
   
  +
== Посилання ==
[[Категорія:Марксисти]]
 
  +
* [http://vpered.wordpress.com/2009/10/14/althusser-manuscrits-de-1844/ Луї Альтюссер. «Економічно-філософські рукописи 1844&nbsp;р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія (1962)].
[[Категорія:Філософи]]
 
  +
* [http://vpered.wordpress.com/2009/11/17/althusser-marxisme-et-humanisme/ Луї Альтюссер. Марксизм і гуманізм (1963)].
[[Категорія:Французькі філософи]]
 
  +
* [http://commons.com.ua/uk/ideologiya-ta-derzhavni-ideologichni-aparati Луї Альтюссер. Ідеологія та державні ідеологічні апарати (1969)].
[[Категорія:Персоналії Ал]]
 
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
 
   
  +
== Примітки ==
[[ar:لوي ألتوسير]]
 
  +
{{reflist}}
[[bg:Луи Алтюсер]]
 
  +
[[ca:Louis Althusser]]
 
  +
{{Філософ-доробити}}
[[cs:Louis Althusser]]
 
  +
{{бібліоінформація}}
[[da:Louis Althusser]]
 
  +
[[de:Louis Althusser]]
 
  +
{{DEFAULTSORT:Альтюссер Луї}}
[[el:Λουί Αλτουσέρ]]
 
  +
[[en:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Уродженці Бір Манд Рейса]]
[[eo:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Випускники Вищої нормальної школи (Париж)]]
[[es:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Французькі філософи XX століття]]
[[et:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Маоїсти]]
[[fa:لوئی آلتوسر]]
 
  +
[[Категорія:Марксисти]]
[[fi:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Політичні філософи]]
[[fr:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Члени Французької комуністичної партії]]
[[gl:Louis Althusser]]
 
  +
[[Категорія:Померли від інфаркту міокарда]]
[[he:לואי אלתוסר]]
 
  +
[[Категорія:Померли в Іль-де-Франсі]]
[[id:Louis Althusser]]
 
[[it:Louis Althusser]]
 
[[ja:ルイ・アルチュセール]]
 
[[jv:Louis Althusser]]
 
[[kk:Луи Пьер Альтюссер]]
 
[[ko:루이 알튀세르]]
 
[[nl:Louis Althusser]]
 
[[no:Louis Althusser]]
 
[[pl:Louis Althusser]]
 
[[pt:Louis Althusser]]
 
[[ru:Альтюссер, Луи]]
 
[[simple:Louis Althusser]]
 
[[sk:Louis Althusser]]
 
[[sl:Louis Althusser]]
 
[[sv:Louis Althusser]]
 
[[tr:Louis Althusser]]
 
[[zh:路易·皮埃尔·阿尔都塞]]
 

Поточна версія на 09:21, 15 травня 2018

Луї Альтюссер
фр. Louis Althusser
Західна філософія
Althusser1.jpg
Народження 16 жовтня 1918(1918-10-16)
Бірмандрес, Алжир
Смерть 22 жовтня 1990(1990-10-22) (72 роки)
Ла-Верр'єр, Івлін, Іль-де-Франс, Франція
гострий інфаркт міокарда
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Знання мов
  • французька
  • Діяльність
  • політик, викладач університету
  • Основні інтереси політика ·  економіка ·  ідеологія
    Значні ідеї епістеміологічний розрив, наддетермінація, ідеологічний державний апарат, інтерпеляція, антигуманізм
    Вплинув Мішель Фуко, Ален Бадью, Етьєн Балібар, Джудіт Батлер, Ентоні Ґіденс, Перрі Андерсон, Нікос Пуланзас · Жан-Люк Маріон, Славой Жижек, Ернесто Лаклау, Стюарт Голл
    Alma mater Вища нормальна школа[1] і агреже з філософії[d][1]
    Літературний напрям Марксизм[2]
    Зазнав впливу
  • Карл Маркс, Володимир Ленін, Мао Цзедун, Антоніо Ґрамші, Нікколо Макіявеллі, Бенедикт Спіноза, Канґієм, Башлар, Зигмунд Фрейд, Жак Лакан
  • Вчителі Jean Guitton[d]
    Історичний період Філософія 20 століття
    Партія Французька комуністична партія

    Луї Альтюссер у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Луї Альтюссер (фр. Louis Althusser; 16 жовтня 1918(19181016), Бірмандрейс, Алжир — 22 жовтня 1990, Ла-Верр'єр, Франція) — французький філософ марксистського напряму.

    Філософська спадщина[ред. | ред. код]

    Відомий широкому загалу більше через трагедію, що сталися наприкінці його життя (вбивство дружини, утримання у психіатричній лікарні, дивіться його автобіографію «Майбутнє триває довго» (1992)), ніж його теоретичні праці[джерело?]. Проте саме вони займають центральне місце у філософських дебатах 60–70-х років услід одночасній появі у 1965 році книг «За Маркса» та «Читати „Капітал“» (колективна збірка) (обидві книги з'явилися у видавництві «Франсуа Масперо»). Разом із Леві-Стросом, Лаканом, Фуко та Бартом він стає чільною фігурою структуралізму. Визнаючи кризу марксизму, проте відмовляючись визнати її простим результатом догматизації, він долучається до перечитування Маркса. Запозичивши з області історичної епістемології (Башляр) поняття «епістемологічного розриву», він інтерпретує Марксову критику політичної економії

    1. як розрив з теоретичним гуманізмом та історизмом ідеалістичних філософських шкіл (включно з Гегелем) та
    2. як основу науки історії, центральними категоріями якої є «наддетерміноване протиріччя» способу виробництва і «домінантна структура» соціальних формацій.

    Подібна наука протистоїть буржуазній ідеології, але й свідчить про історичну матеріальність та дієвість ідеологій, визначених як «уявне відношення індивідів та класів щодо своїх умов існування. Як немає кінця історії, то й немає кінця ідеологій».

    Водночас Альтюссер пропонує відродження ленінських тез про філософію, які він визначає як «боротьбу класів у теорії» (книжка «Ленін і філософія», видавництво «Масперо», 1969), також він користується ними для аналізу протиріч між «матеріалістичними» та «ідеалістичними» тенденціями у царині наукової практики (книжка «Філософія та спонтанна філософія науковців», видавництво «Масперо», 1974). У подальшому — під впливом «культурної революції» та травня 1968 року — Альтюссер критикує так звану «теорецистську девіацію» своїх ранніх робіт через відчутний вплив спінозизму на шкоду діалектиці (книжка «Елементи самокритики», 1974). Знову наполягаючи на відмінності марксизму та гуманізму, він здійснює начерк загальної теорії ідеології, яка визначається ним як «інтерпеляція індивідів у суб'єкти» і як система зовнішніх та особистісних інституцій, які забезпечують відтворення соціальних відношень (див. книжку «Позиції», 1976).

    Структуралістський марксизм[ред. | ред. код]

    Структуралістський марксизм є революційною зміною у політичній, філософській та історичній думці. Структуралістський марксизм став найпрестижнішою, серед філософів та ідеологів, зокрема серед прихильників марксизму, течією історико-філософської думки 60х — 70х років XX століття. Центральною фігурою цієї революційної течії став член комуністичної партії Франції, а також її ідеолог — Луі Альтюссер. Початком діяльності Луі Альтюссера в лоні структуралістського марксизму є його перша робота «За Маркса», де він доволі чітко описує науковий шлях Карла Маркса, його прихильність до Фейєрбаха та Гегеля у молоді роки, та вельми авторитетні роботи в пізніші роки його життя. Загалом так як Альтюссер був прихильником комуністичного руху (як вже зазначалося вище, членом комуністичної партії Франції), окрім найвпливовішого його твору «За Маркса» в нього ще є присвячені марксовій творчості роботи, такі як «Читати Капітал» (у співавторстві з Етьєном Балібаром, Роже Етабле, П'єром Машере, Жаком Рансьєром), «Ленін і філософія».

    Також важливою роль у народженні структуралістського марксизму відіграв Нико Пулянтцаса. В його роботах також було висвітлено ідеологію новітньої течії марксизму.

    Загалом, Альтюссер не позиціонував себе як структураліст. І взагалі, як аналізували творчість Альтюссера вчені історики та соціологи, англійці (Едвард Томпсон) та американці, схилялися до того, що цей структуралістський метод носить ідеологічний характер. Проте ця концепція мала багато розбіжностей з вже існуючими у сфері марксизму. Також вона йшла на противагу таким течіям як «економізм» та «волюнтаризм». Можна зазначити, що ця концепція є доволі суперечливою. Оскільки насправді обидві концепції «структуралізм» і «марксизм» носять протилежний одне одному характер і завжди вчені з обох боків критикували одне одного у думках щодо їхніх концепцій.

    Одним із внутрішніх методологічних суперечностей Луї Альтюссера стало змішання марксистських і структуралістських «метафізичних припущень». З одного боку, він часто говорить у своїх роботах про те, що кожна теорія створює власний світ «теоретичних об'єктів», відмінний від світу, що спостерігається у повсякденному житті. Він стверджував, що спостережуваний світ деякою мірою «створюється» структурою (проблематикою) використовуваної нами теорії, фактично перефразовуючи структуралістську тезу про те, що наші уявлення про світ і є сам світ. З іншого боку, як всякий марксист, він доводить «науковість» своїх побудов в тому сенсі, що вони є дійсним відображенням реальності і здатні цю реальність пояснювати, прогнозувати і змінювати. Протиріччя між неможливістю співвіднесення сприйняття реальності, і необхідністю доказу їхньої адекватності призводить до виділення критеріїв «науковості» теорії. Вона повинна бути «відкритою за своєю проблематикою» (повинна «ставити» питання, відповіді на які самим питанням і передбачаються) і повинна мати певний «порядок експозиції» (бути логічно стрункою і раціональною). Однак навіть введення цих критеріїв не сприяє подоланню полярності методологічних підходів. Альтюссер і Пулянтцаса намагалися відтворити ідеї Маркса і Енгельса у новому світі, але це викликало багато критики серед досвітчених соціологів, як серед наукових кіл у Європі так і у Америці. Хоча пізніше їхні роботи викликали шквал нових робіт з різноманітних соціальних дисциплін (наприклад у Великій Британії — робіт з філософії науки Р. Баскара, в США — емпіричних робіт з класової структури Е. Райта). В обличчі структуралістського марксизму ми знову маємо справу зі спробою максимально широкого осмислення реальності, з прагненням охопити більшість сторін соціальної дійсності. У цьому побудови Луї Альтюссера схожі з концепціями Талкотта Парсонса, але, якщо останній проходить шлях від дії (поведінки особистості, індивідуального вибору) до суспільства (інститутів, мережі рольових статусів, соціальної системи), то перший рухається у зворотному напрямку від суспільства (прихованих соціальних структур) — до дії (поведінки особистості).

    Твори[ред. | ред. код]

    • Монтеск'є. Політика та історія (1959)
    • За Маркса (1965)
    • Читати Капітал, 2 тт. (1965; співавтори: Е. Балібар, Р. Естабле, П. Машере, Ж. Рансьєр)
    • Філософія і спонтанна філософія вчених (1967)
    • Ленін і філософія (1969)
    • Відповідь Джону Льюїсу (1973)
    • Елементи самокритики (1974)
    • Позиції (1976)
    • 22-й конгрес ФПК (1977)
    • Те, що не може більше тривати в комуністичній партії (1978)
    • Філософія і марксизм (1988, інтерв'ю та листування з Фернандою Наваро)
    • Майбутнє триває довго (1992)
    • Щоденник ув'язнення, 1940—1945 (1992)
    • Тексти про психоаналіз: Фройд і Лакан (1993)
    • Філософські та політичні тексти, 2 тт. (1994, 1995)

    Література та джерела[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б в Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 71. — ISBN 978-2-221-06888-5
    2. Biographical Dictionary of Twentieth-Century Philosophers (1996 ed.) — 1996. — ISBN 978-0-415-06043-1
    3. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.