Відмінності між версіями «Луї Альтюссер»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 60: Рядок 60:
 
* [https://vpered.wordpress.com/2009/05/18/yarosh-althusser/ Олег Ярош. Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера (2003)].
 
* [https://vpered.wordpress.com/2009/05/18/yarosh-althusser/ Олег Ярош. Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера (2003)].
   
  +
{{DEFAULTSORT:Альтюссер Луї}}
 
[[Категорія:Марксисти]]
 
[[Категорія:Марксисти]]
 
[[Категорія:Філософи]]
 
[[Категорія:Філософи]]

Версія за 08:02, 29 жовтня 2011

Луї Альтюссер
фр. Louis Althusser
Західна філософія
Althusser1.jpg
Народження 16 жовтня 1918
Бірмандрес, Алжир
Смерть 22 жовтня 1990
Париж, Франція
гострий інфаркт міокарда
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Знання мов
  • французька
  • Діяльність
  • політик, викладач університету
  • Основні інтереси політика ·  економіка ·  ідеологія
    Значні ідеї епістеміологічний розрив
    наддетермінація
    ідеологічний державний апарат
    інтерпеляція
    антигуманізм
    Вплинув Мішель Фуко  ·  Ален Бадью
    Етьєн Балібар  ·  Юдіт Батлер
    Ентоні Ґідденс  ·  Перрі Андерсон
    Нікос Пуланцас  ·  Жан-Люк Маріон
    Славой Жижек  ·  Ернесто Лаклау  ·  Стюарт Голл
    Alma mater Вища нормальна школа[1]
    Літературний напрям Марксизм[2]
    Зазнав впливу
  • Карл Маркс ·  Ленін ·  Мао Цзедун
    Антоніо Ґрамші ·  Макіавеллі ·  Бенедикт Спіноза
    Канґієм ·  Башлар ·  Зиґмунд Фрейд
    Жак Лакан
  • Вчителі Jean Guitton[d]
    Відомі студенти Мішель Фуко і Бернар-Анрі Леві
    Історичний період Філософія XX століття
    Партія Французька комуністична партія
    Брати, сестри Georgette Althusser[d]
    У шлюбі з Hélène Rytmann[d]

    Луї Альтюссер у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Луї Альтюссер (фр. Louis Althusser16 жовтня 1918, Бірмандрейс, Алжир,— 25 жовтня 1990, Париж) — французький філософ марксистського напряму.

    Відомий широкому загалу більше через трагедії, що сталися наприкінці його життя (вбивство дружини, утримання у психіатричній лікарні, дивіться його автобіографію «Майбутнє триває довго» (1992)), ніж його теоретичні праці. Проте саме вони займають центральне місце у філософських дебатах 60–70-х років услід одночасній появі у 1965 році книг «За Маркса» та «Читати „Капітал”» (колективна збірка) (обидві книги з’явилися у видавництві «Франсуа Масперо»). Разом із Леві-Стросом, Лаканом, Фуко та Бартом він стає чільною фігурою структуралізму. Визнаючи кризу марксизму, проте відмовляючись визнати її простим результатом догматизації, він долучається до перечитування Маркса. Запозичивши з області історичної епістемології (Башляр) поняття «епістемологічного розриву», він інтерпретує Марксову критику політичної економії

    1. як розрив з теоретичним гуманізмом та історицизмом ідеалістичних філософських шкіл (включно з Геґелем) та
    2. як основу науки історії, центральними категоріями якої є «наддетерміноване протиріччя» способу виробництва і «домінантна структура» соціальних формацій.

    Подібна наука протистоїть буржуазній ідеології, але й свідчить про історичну матеріальність та дієвість ідеологій, визначених як «уявне відношення індивідів та класів щодо своїх умов існування. Як немає кінця історії, то й немає кінця ідеологій».

    Водночас Альтюссер пропонує відродження ленінських тез про філософію, які він визначає як «боротьбу класів у теорії» (книжка «Ленін і філософія», видавництво «Масперо», 1969), також він користується ними для аналізу протиріч між «матеріалістичними» та «ідеалістичними» тенденціями у царині наукової практики (книжка «Філософія та спонтанна філософія науковців», видавництво «Масперо», 1974). У подальшому — під впливом «культурної революції» та травня 1968 року — Альтюссер критикує так звану «теорецистську девіацію» своїх ранніх робіт через відчутний вплив спінозизму на шкоду діалектиці (книжка «Елементи самокритики», 1974). Знову наполягаючи на відмінності марксизму та гуманізму, він здійснює начерк загальної теорії ідеології, яка визначається ним як «інтерпеляція індивідів у суб’єкти» і як система зовнішніх та особистісних інституцій, які забезпечують відтворення соціальних відношень (див. книжку «Позиції», 1976).

    Основні праці

    • Монтеск’є. Політика та історія (1959)
    • За Маркса (1965)
    • Читати Капітал, 2 тт. (1965; співавтори: Е. Балібар, Р. Естабле, П. Машере, Ж. Рансьєр)
    • Філософія і спонтанна філософія вчених (1967)
    • Ленін і філософія (1969)
    • Відповідь Джону Льюїсу (1973)
    • Елементи самокритики (1974)
    • Позиції (1976)
    • 22-й конгрес ФПК (1977)
    • Те, що не може більше тривати в комуністичній партії (1978)
    • Філософія і марксизм (1988, інтерв’ю та листування з Фернандою Наваро)
    • Майбутнє триває довго (1992)
    • Щоденник ув’язнення, 1940–1945 (1992)
    • Тексти про психоаналіз: Фройд і Лакан (1993)
    • Філософські та політичні тексти, 2 тт. (1994, 1995)

    Джерело

    • Етьєн Балібар. «Філософія Маркса», Париж, Ля Декуверт, 1993. — С.4.

    Ресурси Інтернет

  • а б Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 71. — ISBN 978-2-221-06888-5
  • Biographical Dictionary of Twentieth-Century Philosophers (1996 ed.) — 1996. — ISBN 978-0-415-06043-1
  • ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.