Любешів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Любешів
Любешів. Вигляд з висоти пташиного польоту. 2008 р.
Любешів. Вигляд з висоти пташиного польоту. 2008 р.
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Любешівський район
Рада Любешівська селищна рада
Код КОАТУУ: 0723155100
Основні дані
Засноване 1484
Агломерація 11000
Площа 3.39 км²
Населення 5645 (01.01.2011)[1]
Густота 1659.9 осіб/км²
Поштовий індекс 44200—205
Телефонний код +380 3362
Географічні координати 51°45′47″ пн. ш. 25°29′57″ сх. д. / 51.76306° пн. ш. 25.49917° сх. д. / 51.76306; 25.49917Координати: 51°45′47″ пн. ш. 25°29′57″ сх. д. / 51.76306° пн. ш. 25.49917° сх. д. / 51.76306; 25.49917
Висота над рівнем моря 151 м
Водойма р. Стохід
Відстань
Найближча залізнична станція: Камінь-Каширський
До станції: 63 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 138 км
Селищна влада
Адреса 44200, Україна, Волинська обл., Любешівський р-н, смт. Любешів, вул. Бондаренка, 90а, 2-18-45
Карта
Любешів is located in Україна
Любешів
Любешів
Любешів is located in Волинська область
Любешів
Любешів

Commons-logo.svg Любешів у Вікісховищі

Любеші́в — невелике містечко на північному сході Волинської області, адміністративний центр Любешівського району, розташоване на лівому березі ріки Стохід (права притока р. Прип'ять, бас. Дніпра). За історико-етнографічними ознаками та за своїм географічним розташуванням Любешів належить до Українського (Волинського) Полісся. Населення — 5832 осіб (2012 р.). Відстань до обласного центру, м. Луцьк, становить 137 км. Найближчі залізничні станції розташовані у м. Маневичі та м. Камінь-Каширський, за 50-60 км від Любешова. Через Любешів проходить Р14, яким можна дістатися до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Дольськ» на кордоні з Білоруссю.

Історія[ред.ред. код]

Костел

Згідно зі старовинними переказами, засновником першого поселення на території теперішнього Любешова був мисливець на ім'я Любаш, який жив у XV ст. Любаш був слугою шляхтича Верлі, який жив у Турівському князівстві і добре знався із литовським князем Сапегою, за сина якого хотів віддати свою доньку Ядвігу. Ядвіга, незважаючи на волю батьків, покохала мисливця Любаша, тому їм довелось втекти далеко від дому та оселитися на березі невеликої річки, оточеної лісами і болотами.

Перша писемна згадка про Любешів від 18 вересня 1484 року (на цей час Любешів перебував під владою Великого Литовського князівства) знаходиться в документі (російською мовою) «Декрет о разделе имений Ольбяза, Любешова, Бискупича и Росного с селами между М. Доркгевичем и Я. Довойновичем». Цей документ знаходиться в Литовській метриці і зберігається в Москві у Центральному державному архіві стародавніх актів (фонд 389, Литовська метрика, опис 1, книга 4, аркуш 1333). Він опублікований в «Актах Литовской метрики» (Варшава, 1896 рік.— том 1.— С. 20) та у «Русской исторической библиотеке» (Санкт-Петербург, 1910 рік.— том 27.— С. 391—392). Вказаний документ стверджує, що Любешів набагато старіший, оскільки в 1484 році він уже був, розвивався і навіть через суд ділили його навколишні маєтки. Однак, на жаль, більш ранньої згадки про нього ще не знайдено. Вважається, що дату першої писемної згадки про Любешів віднайшов український історик і педагог Олексій Бренчук[2]

У цьому ж музеї у фонді 389 зберігаються ще два стародавні документи (також російською мовою[джерело?]), де згадується Любешів і навколишні населені пункти. Перший — під 1516 роком: Постановления по жалобам княгини Петрухны Глинской и ее сестры Варвары Станкович на их зятя Юрия Рачка, судью Бельского, уклонявшегося от раздела Любешова и других имений, оставшихся после их матери. Другий — під 9 січня 1519 року: Решение по жалобам королевского маршалка и секретаря Н. М. Рачковича, в том числе на князя Януша Козечича об имении Ольбяз.[3]

В 1547 році Любешів переходить у володіння графа Лева Оброзцова. У подальшому, після підписання Люблінської унії 1569 року, Любешів разом з навколишніми землями перейшов у володіння Польщі.

У 1653 році Любешів був спалений вщент татарами. Але поселення поступово відроджувалось. Наприкінці XVII століття, у 1684 році литовський маршалок, дідич Любешова Ян Кароль Дольський заснував у Любешеві монастир отців піарів, який згодом, 2 січня 1926 року було передано Ордену капуцинів. У 1693 році Ян Кароль Дольський виклопотав для села статус містечка, яке назвав Новий Дольськ.

При монастирі орденом піарів було засновано колегіум, який у добу Просвітництва набув слави одного з найкращих європейських колегіумів. У Любешеві здобували освіту чимало визначних діячів культури і науки України та Польщі, а протягом 1753—1758 років у школі при монастирі навчався національний герой польського народу Тадеуш Костюшко. Середньовічний римо-католицький орден в історії українського шкільництва має важливе значення. Тим паче, що й зараз педагоги-піяри реалізують своє вчення у десятках країн, серед яких Іспанія, Польща, Італія, Франція, Австрія, Чехія, Японія, США, Канада, а також майже всі країни Південної Америки. На жаль, діяльність піярів в Україні після закриття у 1939 році останньої школи — Любешівського колегіуму, припинилась. Засновником ордену піярів є іспанський священик Хосе де Каласанц. Його педагогічній діяльності присвячена багата література латинською, італійською, іспанською та іншими мовами, на жаль, невідома педагогам в Україні. Учителями піярів були Галілео Галілей і Томмазо Кампанелла, які переслідувались неапольською інквізицією.

Піари не тільки відкрили в усьому світі, на противагу діючому шкільництву, безплатні школи для дітей, але й здемократизували освіту. У тогочасній школі могли навчатись діти багатих батьків, бо за науку треба було платити. Діти убогих батьків таким чином були позбавлені можливості вчитись.

У Любешівському колегіумі садили поруч на лави дітей шляхти і простолюду, католиків біля православних, протестантів біля євреїв. В ньому не було дискримінації ні етнічної, ні станової, ні релігійної. Польські та українські науковці не знайшли в архівах жодного документа, який би засвідчив випадок дискримінації українських чи єврейських дітей у піярських школах тогочасної Речі Посполитої, до якої входила Західна Україна, що особливо виділяє цю унікальну систему шкільництва, яка немало постраждала від переслідувань інквізиції та утисків єзуїтів. Зараз школи піарів продовжують роботу у багатьох країнах світу, у тому числі і у сусідній Польщі.

На превеликий жаль, у радянську добу в Любешеві було зруйновано костел піярів. Мало що нагадує і славу колегіуму європейського значення. Ні унікальної наукової бібліотеки, ні лабораторій колегіуму, ні прекрасного ботанічного саду. В уцілілому приміщенні славетного навчального закладу розмістились друкарня, редакція газети та відділ освіти і науки.

Пам'ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового. Урочисто освячений 30 січня 2001 року.

У 1756 році власником Любешова став Ян Антоній Чарнецький, який зі своєю дружиною Феліціанною склав пожертвування на осередок капуцинів в Любешові. Пропозицію прийняли. 5 травня того ж року до Любешева прибули перші капуцини. Єпископ луцький РКЦ Антоній Еразм Воллович видав Litterae Cridae, а 15 серпня 1756 р. освятив наріжний камінь під будівництво храму і монастиря, яке розпочалось у 1761 році. Та коли будівництво майже закінчували, у 1774 році, помирає його засновник — Ян Антоній Чарнецький. Будівництво припинилося на довгі роки. Закінчили будувати кляштор ксьондзів-капуцинів 1786 року. Того самого року єпископ Ян Хризостом Каховський освятив храм св. Франциска з Ассижу. У 1788 році було затверджено монастир.

За другим поділом Речі Посполитої в 1793 році Любешів увійшов до Мінської губернії в складі Пінського повіту і був центром Любешівської гміни. Наприкінці XVIII століття, внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 рр.) всі землі Західної України та Західної Білорусі увійшли до складу Російської імперії.

У 1817 році любешівський осередок капуцинів згорів. Майже все було знищено вогнем, тому капуцини покинули свій притулок. У 1828 році Франциск Владислав Чернецький, син засновника, просив настоятелів руської провінції направити декількох монахів, які б зайнялися відбудовою храму і монастиря. Спочатку рада провінції відмовила з огляду на те, що майже весь монастир згорів. Однак наступного року пропозицію було прийнято і призначено отця Яна Канта настоятелем і відповідальним за відбудову святині й монастиря. У 1832 році царський уряд зліквідував монастирі капуцинів у Любешеві. Невідомо, чи до цього будівництво було вже закінчено. Але під час І світової Війни німецькі солдати підірвали південне крило монастиря.

2 січня 1926 року ординарій пінської єпархії єпископ Зиґмунд Лозинський віддав капуцинам рештки давнього осередку в Любешові. Через два роки було прийнято рішення відбудувати монастир. У 1931 році генерал Ордену о. Мельхіор звернувся до комісара провінціального варшавського комісаріату отця Даніеля з проханням утворити капуцинський осередок східного обряду. На цю роль ідеально підходив монастир у Любешові, на Поліссі. 25 квітня 1933 року отець Мельхіор повідомив отця Даніеля про прийняття Орденом Східної Місії.

Першим настоятелем місії в Любешові було призначено отця Кирила Фермонта, з Голландії. За короткий період голландські капуцини слов'янського обряду відбудували храм і монастир. 30 квітня 1935 року в Любешові було зареєстровано монастир, а 7 вересня цього ж року єпископ Миколай Чернецький освятив святиню св. Франциска з Асізі. Проте з приходом радянської влади у 1939 році капуцини залишили осередок.

Перша спроба проголошення у Любешові Радянської влади мала місце ще у 1920 році, але ця спроба виявилась невдалою, так як була придушена польськими легіонерами і в 1921 році земля Любешівщини вкотре перейшла під владу Речі Посполитої. Любешів разом із рештою земель Західної України увійшов до складу УРСР 30 вересня 1939 року. А 18 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Любешівський район у складі Волинської області, центром якого став Любешів.

29 червня 1941 року, вже через тиждень після початку Німецько-радянської війни Любешів був захоплений німецькими військами. Окупація тривала до 5 березня 1944 року. Протягом всього часу окупації на території Любешівського району активно діяли партизанські загони та сили ОУН-УПА. Деякий час партизанам Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання вдавалось навіть утримувати на території Любешева радянську владу, попри те, що тривала окупація навколишніх районів німецькими військами.

У Любешові розташована адміністрація створеного 13 серпня 2007 року Національного природного парку «Прип'ять-Стохід» (раніше — регіональний ландшафтний парк «Прип'ять-Стохід»), який об'єднав усі заповідні об'єкти Любешівського району. Загальна площа парку становить 39315,5 га, в тому числі 5961,93 га земель, що надані йому в постійне користування.

Метричні книги Любешівської Преображенської православної церкви за період з 1840 по 1859 роки зберігаються в Національному історичному архіві Білорусі м. Мінськ.

Клімат[ред.ред. код]

Абсолютний максимум температури повітря для Любешова +36,9 градуса (10.08.1992), абсолютний мінімум −37.2 градуса (12.01.1950).[4] Опади: сердньорічна норма 599 мм, найбільше за рік 807,4 мм (1974 р.), найменше за рік 268,5 мм (1961 р.), добовий максимум опадів — 119,3 мм (3.07.1991 р.)[5].


Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

У місті був пам'ятник В. І. Леніну. Демонтований з ініціативи місцевого осередку КПУ 11 грудня 2013 року під час подій Євромайдану.

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

  • Будинок монастирської школи 1753—1758 рр.
  • В'їзна брама садиби 18 ст.
В'їздна арка садиби (мур.) (Любешів).jpg В'їздна арка садиби-2 (Любешів).jpg В'їздна арка садиби (Любешів).jpg
Бучинська Ікона.

Освіта[ред.ред. код]

У Любешові з 1940 року діяла Любешівська педагогічна школа, яка готувала вчителів початкових класів. Директором її був Тканко Олександр Васильович (1916—2006), майбутній Герой Радянського Союзу.

В Любешові працює Навчально-виховний комплекс смт. Любешів.

Працює музична школа, гуртки.

Працює Любешівський технічний коледж Луцького національно технічного університету (ЛТК ЛНТУ).

Культура[ред.ред. код]

У Любешові з 1945 року виходить районна газета «Нове життя».

У 2004 році в Любешівській районній друкарні була надрукована перша в історії Любешева книга. Нею стала книга місцевого літератора і краєзнавця Петра Кравчука «Рекорди Волині 1993».

У Любешеві працював Любешівський міжгалузевий кооперативний центр науково-технічної інформації «Ерудит» (голова Кравчук П. А.), який поряд із розробкою, виготовленням та розповсюдженням технічної документації мав видавничі права. У цьому видавництві були видані книги Петра Кравчука «Рекорды природы» (1993), «Рекорди Волині 1998» (1999) та «Книга рекордів Волині» (2005). На книгах зазначено місце їх видачі: Любешів та емблема кооперативу «Ерудит».

Спорт[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Тадеуш Костюшко

Пов'язані з Любешовом[ред.ред. код]

  • Антон Мошинський (1800—1893), останній ректор Любешівського колегіуму.
  • Тадеуш Костюшко (1746—1817) — білоруський, польський і американський військовий і політичний діяч, учасник Війни за Незалежність США. Генерал армії США. Організатор антиросійського повстання у Польщі 1794 року. Національний герой Польщі і США. Навчався в Любешові.
  • Єжи Цяпінський (1718—1781) — проповідник та поет, відомий знавець латині.
  • Станіслав Юндзіл — професор Віленського університету, засновник Вільнюського ботанічного саду.
  • Казимір Нарбут — педагог і філософ, автор підручника «Логіка».
  • Мацей Догель — автор «Кодексу дипломатичного».
  • Гриневич Едуард Михайлович (31 травня 1985 — 20 лютого 2014) — Герой України, Боєць «Волинської сотні» самооборони, захисник Майдану. Навчався у Любешівському технічному коледжі, Працював у Любешові.
  • Малафіїк Іван Васильович — професор, доктор педагогічних наук, завідувач кафедри загальної і соціальної педагогіки та акмеології РДГУ, відмінник освіти, член-кореспондент Міжнародної академії педагогічних і соціальних наук, академік Української Академії Акмеологічних Наук, голова вченої спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій (РДГУ, м. Рівне).

Почесні громадяни Любешова[ред.ред. код]

Уродженці Любешова[ред.ред. код]

Комунальні підприємства[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Луцьк : Волинська обласна друкарня ; Любешів : Ерудит, 2005. — 302 с. — ISBN 966-361-079-4. Селища міського типу, с. 15-16.
  3. Петро Кравчук «Любешову — 525 років». Газета «Нове життя», 11 липня 2009 р.
  4. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Луцьк : Волинська обласна друкарня ; Любешів : Ерудит, 2005. — 302 с. — ISBN 966-361-079-4. Температура повітря, с. 99.
  5. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Луцьк : Волинська обласна друкарня ; Любешів : Ерудит, 2005. — 302 с. — ISBN 966-361-079-4. Опади, с. 107, 108.
  6. Фото почесних громадян Любешева

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Нижче наводиться перелік книг та публікацій в ЗМІ про Любешів.

  • Бущик П. Любешівщина. Історично-краєзнавчий нарис. — Луцьк : ВОРВП «Надстир'я», 1996. — ISBN 966-517-075-9.
  • Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4.
  • Кравчук П. А. Рекорди Волині 1998. – Любешів: Ерудит, 1999. – 206 с. ISBN 966-95453-0-7.
  • Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Луцьк : Волинська обласна друкарня ; Любешів : Ерудит, 2005. — 302 с. — ISBN 966-361-079-4.
  • Кравчук П. А. Нашому Любешову — 520 років // Нове життя. — 2004. — 1 травня, 10 липня.
  • Мошинський А. Хроніка колегіуму Любешівського. — Краків, 1876. — С. 176.
  • Тинчук В. Жертви розбою.  — Про Любешівське гето. / Газ. Діалог. — 2013. — 10 січня. — С. 10.
  • Тинчук В. Дивитись правді в очі / Газ. Діалог, 10 січня 2013 р.— С. 10.
  • Неймарк К. Молодість древнього парку (До 500-річчя Любешова) // Нове життя, 8 вересня 1984 р.— C. 2—3.
  • Lubeszów, al. Nowy Dolsk // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.) — S. 412. (пол.)
  • Husarski W. Kościół oo. pijarów w Lubieszowie // Południe. — 1922. — № 4. — S. 24—35. (пол.)
  • Wiktor Chomicz, «Pod opieką Świętych Cyryla i Metodego», [w:] «Wołanie z Wołynia» nr 2 (63) z marca-kwietnia 2005 r., s. 31-32 (пол.)
  • Wiktor Chomicz, «„Jest to potrzebne nie martwym, to jest potrzebne żywym“», [w:] «Wołanie z Wołynia» nr 4 (65) z lipca-sierpnia 2005 r., s. 37 (пол.)
  • Bp Antoni Dydycz OFM Cap., «Z dziejów kapucyńskiego klasztoru w Lubieszowie», [w:] «Europa Orientalis. Polska i jej wschodni sąsiedzi od średniowiecza po współczesność», Toruń 1996, s. 301—313. (пол.)
  • Małyszycki Z. Jeszcze o kościele i klasztorze Ojców Kapucynów w Lubieszowie // Wołanie z Wołynia. — 2005. — № 4 (65) (lipiec-sierpień). — S. 38—39. (пол.)
  • Małyszycki A. Tragedia Lubieszowa // ŁAD katolikom na Wschodzie. — 1994. — № 3 (marzec). — S. I.
  • Moszyński A. Kronika kollegium lubieszowskiego. — Kraków, 1876. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]