Люблінська угода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Люблінська угода — угода про українсько-польське територіальне розмежування від 9 вересня 1944 року.

Влітку 1944 року Микита Хрущов, котрий очолював ЦК КП(б)У і Раду Народних Комісарів УРСР, зробив спробу приєднати до УРСР Підляшшя, Холмщину і Надсяння. Була навіть складена карта Холмської області. Але Кремль відхилив ці пропозиції, оскільки вже було сформовано інше бачення післявоєнного устрою Європи.

9 вересня 1944 року була підписана «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР»[1], з якої переселення і почалося. З боку Польщі угоду підписав голова ПКНВ Едвард Осубка-Моравський, з українського — голова Ради Народних Комісарів УРСР Микита Хрущов. Угодою було передбачено переселення на територію УРСР всіх українців, що проживали в Холмському, Грубешівському, Томашевському, Любачівському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостовському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах. Це торкалося також інших районів Польщі, де були українці, які хотіли переселитися з території Польщі до України, а також евакуації до Польщі всіх поляків і євреїв, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, проживали в УРСР і виявили бажання переселитися. В угоді підкреслювалося, що евакуація є добровільною і тому примушення не може бути застосовано ні прямо, ні побічно. Термін проведення евакуації встановлювався з 15 жовтня 1944-го по 1 лютого 1945 року. На вимогу однієї з сторін цей термін міг бути продовжений за взаємною згодою.

Угода містила також таємну частину — детальну інструкцію виконання, яка була переказана польському уряду 22 вересня 1944 р. представником СРСР при ПНВК — генералом Миколою Булганіним.

Люблінською угодою імітувалося встановлення кордону між двома народами — українським і польським. Москва неначе залишалася осторонь. Українці не хотіли їхати в «радянський рай», поляки не хотіли залишати Україну, багато хто вважав що вони і так на відвічно польській території, а Львів – польське місто.

У Варшаві, Києві і Москві зрозуміли, що Люблінська угода не отримала масового схвалення ні з боку українського, ні з боку польського населення. І з кінця літа — початку осені 1945-го вирішили перейти до застосування винятково примусових заходів стосовно переселень. За офіційною статистикою до жовтня 1946 року з України до Польщі було переселено 812 688 осіб, а з Польщі в УРСР за станом на березень 1947-го переселили 472 635 осіб.[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]