Відмінності між версіями «Лідерство»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Скасовано останні 2 редагування (93.76.229.159 і Sanya pl) і відновлено версію 19083155 Pavelgorn)
(оформлення)
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 16: Рядок 16:
 
'''Демократичний''' — характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.
 
'''Демократичний''' — характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.
   
'''Ліберальний'''&nbsp;— підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.<ref>[http://www.grinchuk.lviv.ua/book/88/2409.html Основи лідерства]</ref>
+
'''Ліберальний'''&nbsp;— підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.<ref>[http://www.grinchuk.lviv.ua/book/88/2409.html Основи лідерства]{{недоступне посилання|date=2018-04-09}}</ref>
   
 
== Політичне лідерство ==
 
== Політичне лідерство ==
Рядок 23: Рядок 23:
   
 
Феномен політичного лідерства завжди привертав увагу представників світової політичної думки. Н. Макіавеллі розглядав політичного лідера як володаря, здатного використати всі доступні засоби для збереження влади, наведення порядку. Т. Карлейль і Р. Бмерсон вважали лідера творцем історії, наділеним особливим талантом. Ідею політичного лідера як надлюдини сформулював Ф. Ніцше. На його думку, політичний лідер&nbsp;— це завжди сильна особистість, наділена всіма можливими достоїнствами, яка здатна нав'язати свою волю широким верствам. Г. Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Г. Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство у контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену.
 
Феномен політичного лідерства завжди привертав увагу представників світової політичної думки. Н. Макіавеллі розглядав політичного лідера як володаря, здатного використати всі доступні засоби для збереження влади, наведення порядку. Т. Карлейль і Р. Бмерсон вважали лідера творцем історії, наділеним особливим талантом. Ідею політичного лідера як надлюдини сформулював Ф. Ніцше. На його думку, політичний лідер&nbsp;— це завжди сильна особистість, наділена всіма можливими достоїнствами, яка здатна нав'язати свою волю широким верствам. Г. Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Г. Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство у контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену.
  +
  +
== Функціональна теорія ==
  +
{{main|Функціональна модель лідерства}}
  +
[[Файл:Defense.gov News Photo 100805-F-7552L-211 - Commander of the International Security Assistance Force Gen. David H. Petraeus center U.S. Army talks with U.S. soldiers of the 2nd Battalion.jpg|праворуч|thumb|250px|Генерал [[Девід Петреус]] розмовляє з американськими солдатами, які служать в Афганістані]]
  +
{{нп|Функціональна модель лідерства|Функціональна теорія лідерства|en|Functional leadership model}}<ref>{{ref-en}}Hackman & Walton, 1986; McGrath, 1962; Adair, 1988; Kouzes & Posner, 1995.</ref> є особливо корисною теорією для вирішення конкретної лідерської поведінки, що має сприяти організаційній або одиничній ефективності. Ця теорія стверджує, що основна робота лідера полягає в тому, щоби піклуватися про те, що потрібно для групових потреб. Таким чином, лідер може сказати, хто добре виконував свою роботу, коли це сприяло ефективності та згуртованості груп<ref>{{ref-en}}Fleishman et al., 1991; Hackman & Wageman, 2005; Hackman & Walton, 1986.</ref>. Хоча теорія функціональних лідерів найчастіше застосовується до керівництва командою<ref>{{ref-en}}Zaccaro, Rittman, & Marks, 2001.</ref>, вона також була ефективно застосована і для більш широкого організаційного лідерства<ref>{{ref-en}}Zaccaro, 2001.</ref>. У фаховій літературі з функціонального лідерства<ref>{{ref-en}}Kozlowski et al. (1996), Zaccaro et al. (2001), Hackman and Walton (1986), Hackman & Wageman (2005), Morgeson (2005), Klein, Zeigert, Knight, Xiao (2006).</ref> присутньо п'ять широких функцій лідера, які сприяють підвищенню ефективності організації. Ці функції включають моніторинг навколишньої ситуації, організацію дій підлеглих, навчання та підготовку підлеглих, мотивування інших та активне втручання у діяльність групи.
  +
  +
Різні функції поведінки керівництва сприятимуть цим функціям. У роботі, що визначає лідерську поведінку, Флейшман<ref>{{ref-en}}Fleishman, 1953.</ref> зауважив, що підлеглі сприймали поведінку своїх керівників у термінах двох широких категорій, які називаються «розглядом» та «ініціюванням структури». Розгляд включає в себе поведінку, що зачіпає ефективні стосунки. Приклади такої поведінки містять вираження стурбованості підлеглим дієздатності інших. Ініціативна структура передбачає дії лідера, орієнтовані саме на досягнення поставлених завдань. Це може включати роз'яснення ролі зі встановленням стандартів на ефективність та підпорядкування підлеглого відповідального за дотримання цих стандартів.
  +
  +
У зв'язку з чим [[термін]] «лідерство» широко застосовується у [[Військова справа|військовій справі]], у [[Військова освіта|військовій освіті]] ([[військова педагогіка]], [[військова психологія]])<ref>{{ref-en}}[https://www.ausa.org/publications/sergeants-major-army-leadership-and-profession-arms THE SERGEANTS MAJOR OF THE ARMY: ON LEADERSHIP AND THE PROFESSION OF ARMS]. June 8, 2009. Association of the United States Army. By Marianna Merrick Yamamoto, Danielle Giovannelli.</ref><ref>''Ірина Сампан'', [https://www.ukrmilitary.com/2018/01/sergeants-role-in-afu-why-it-is.html Роль сержанта в ЗСУ. Чому це важливо і як готують лідерів за стандартами НАТО?] 24.01.2018, [[Ukrainian Military Pages]]</ref>. І {{нп|Трансформаційне лідерство|трансформаційне лідерство|en|Transformational leadership}} розглядається як основа формування лідерської компетентності майбутніх [[офіцер]]ів<ref>''Бойко О. В.'', «[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=vios_2015_2_6 Трансформаційне лідерство як концептуальна основа формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних Сил України]» // Військова освіта.&nbsp;— 2015.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 32-40.</ref>.
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
{{reflist}}
+
{{reflist|2}}
   
== Література ==
+
== Джерела ==
  +
{{refbegin|2}}
{{Вікіцитати1}}
 
 
* Гелей С. Д., Рутар С.&nbsp;М.&nbsp;Політологія: Навч. посіб.&nbsp;— 6-те вид., перероб. і доп.&nbsp;— {{К.}}: Знання, 2007.&nbsp;— 309 с. ISBN 966-346-206-X
* {{ref-ru}} Ольшанский Д.&nbsp;В.&nbsp;Основы политической психологии.&nbsp;— Екатеринбург: «Деловая книга», 2001.&nbsp;— 477 с., с.234-328
+
* {{ref-ru}} Ольшанский Д.&nbsp;В.&nbsp;Основы политической психологии.&nbsp;— Екатеринбург: «Деловая книга», 2001.&nbsp;— 477 с., с.234-328.
* Гелей С. Д., Рутар С.&nbsp;М.&nbsp;Політологія: Навч. посіб.&nbsp;— 6-те вид., перероб. і доп.&nbsp;— К.: Знання, 2007.&nbsp;— 309 с. ISBN 966-346-206-X
 
  +
* {{ref-en}}''[[Томас Карлайл|Carlyle, Thomas]]'' (1841). «On Heroes, Hero-Worship, and the Heroic History». Boston: Houghton Mifflin.&nbsp;— ISBN 1-4069-4419-X.
  +
* {{ref-en}}{{cite journal | last1 = Kenny | first1 = D. A. | last2 = Zaccaro | first2 = S. J. | year = 1983 | title = An estimate of variance due to traits in leadership | url = | journal = Journal of Applied Psychology | volume = 68 | issue = 4| pages = 678–685 | doi=10.1037/0021-9010.68.4.678}}
  +
* {{ref-en}}{{cite journal | last1 = Mumford | first1 = M. D. | last2 = Zaccaro | first2 = S. J. | last3 = Harding | first3 = F. D. | last4 = Jacobs | first4 = T. O. | last5 = Fleishman | first5 = E. A. | year = 2000 | title = Leadership skills for a changing world solving complex social problems | url = | journal = The Leadership Quarterly | volume = 11 | issue = | pages = 11–35 | doi=10.1016/s1048-9843(99)00041-7}}
  +
* {{ref-en}}Zaccaro, S. J.; & Banks, D. J. (2001). «Leadership, vision, and organizational effectiveness». In S. J. Zaccaro and R. J. Klimoski (Editors), ''The Nature of Organizational Leadership: Understanding the Performance Imperatives Confronting Today's Leaders''. San Francisco: Jossey-Bass.
  +
* {{ref-en}}{{cite journal | last1 = Zaccaro | first1 = S. J. | year = 2007 | title = Trait-based perspectives of leadership | url = | journal = American Psychologist | volume = 62 | issue = 1| pages = 6–16 | doi=10.1037/0003-066x.62.1.6| pmid = 17209675 }}
  +
* {{ref-en}}Zaccaro, S. J., Gulick, L. M. V. & Khare, V. P. (2008). «Personality and leadership». In C. J. Hoyt, G. R. Goethals & D. R. Forsyth (Eds.), ''Leadership at the crossroads'' (Vol 1) (pp. 13–29). Westport, Connecticut: Praeger.
  +
* {{ref-en}}{{cite journal | last1 = Foti | first1 = R. J. | last2 = Hauenstein | first2 = N. M. A. | year = 2007 | title = Pattern and variable approaches in leadership emergence and effectiveness | url = | journal = Journal of Applied Psychology | volume = 92 | issue = 2| pages = 347–355 | doi=10.1037/0021-9010.92.2.347| pmid = 17371083 }}
  +
  +
{{refend}}
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
 
{{Вікіцитати1}}
  +
* {{Commonscat-inline|Leadership|Лідерство}}
 
* {{ref-en}} {{ref-uk}} [[Саймон Сінек]]. [http://www.ted.com/talks/lang/uk/simon_sinek_how_great_leaders_inspire_action Як великі лідери надихають нас на дії.]&nbsp;— відеодоповідь на конференції [[TED]].
 
* {{ref-en}} {{ref-uk}} [[Саймон Сінек]]. [http://www.ted.com/talks/lang/uk/simon_sinek_how_great_leaders_inspire_action Як великі лідери надихають нас на дії.]&nbsp;— відеодоповідь на конференції [[TED]].
   
{{business-stub}}
+
{{psycho-stub}}{{Military-stub}}{{business-stub}}
{{psycho-stub}}
 
   
  +
{{Бібліоінформація|колір={{колір|Україна}}}}
[[Категорія:Політологія]]
 
[[Категорія:Соціологія]]
+
{{ВП-портали|Психологія|Соціологія}}
  +
{{DEFAULTSORT:Лідерство}}
[[Категорія:Соціальна психологія]]
 
 
[[Категорія:Лідерство|*]]
 
[[Категорія:Лідерство|*]]
[[Категорія:Чесноти]]
+
[[Категорія:Військова термінологія]]
  +
[[Категорія:Психологія управління]]
  +
[[Категорія:Військова психологія]]
 
[[Категорія:Позитивна психологія]]
 
[[Категорія:Позитивна психологія]]
 
[[Категорія:Соціальна психологія]]
  +
[[Категорія:Стратегічний менеджмент]]
  +
[[Категорія:Політичні терміни]]
  +
[[Категорія:Політична філософія]]
  +
[[Категорія:Соціальні концепції]]
 
[[Категорія:Чесноти]]

Поточна версія на 19:44, 9 квітня 2018

Лі́дерство (англ. Leadership) — реалізація організаційного керівництва, яка реалізується топ-менеджментом. Лідерство охоплює (але не обмежується тільки цим) розробку бачення, планування, прийняття рішень, мотивування, організацію, розвиток, наділення повноваженнями і спрямування діяльності людей на досягнення конкретних цілей.

У сучасній науці, за наявністі спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його трактування:

1. Лідерство — це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан Блондель, — це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоб спонукати членів націй до дій».

2. Лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Така інтерпретація лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство — це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, що це становище займає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».

3. Лідерство — це вплив на інших людей.

Стилі лідерства[ред. | ред. код]

Авторитарний — лідер володіє достатньою владою, щоб нав‘язувати свою волю підлеглим і без коливань втілювати в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Такий лідер одноосібно вирішує всі питання, не враховуючи думки підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язує їх ініціативу і не дозволяє їм приймати самостійних рішень, робити і вирішувати щось без його відома.

Демократичний — характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.

Ліберальний — підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.[1]

Політичне лідерство[ред. | ред. код]

Політичне лідерство в системі владних відносин займає особливе місце. У лідерстві найбільше яскраво проявляється «видимість», влади, її наочність. Політичні лідери персоніфікують собою владу. Вони мають такий величезний вплив, що він не зрівнюється із впливом, інших суб'єктів політики.

Феномен політичного лідерства завжди привертав увагу представників світової політичної думки. Н. Макіавеллі розглядав політичного лідера як володаря, здатного використати всі доступні засоби для збереження влади, наведення порядку. Т. Карлейль і Р. Бмерсон вважали лідера творцем історії, наділеним особливим талантом. Ідею політичного лідера як надлюдини сформулював Ф. Ніцше. На його думку, політичний лідер — це завжди сильна особистість, наділена всіма можливими достоїнствами, яка здатна нав'язати свою волю широким верствам. Г. Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Г. Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство у контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену.

Функціональна теорія[ред. | ред. код]

Генерал Девід Петреус розмовляє з американськими солдатами, які служать в Афганістані

Функціональна теорія лідерства[en][2] є особливо корисною теорією для вирішення конкретної лідерської поведінки, що має сприяти організаційній або одиничній ефективності. Ця теорія стверджує, що основна робота лідера полягає в тому, щоби піклуватися про те, що потрібно для групових потреб. Таким чином, лідер може сказати, хто добре виконував свою роботу, коли це сприяло ефективності та згуртованості груп[3]. Хоча теорія функціональних лідерів найчастіше застосовується до керівництва командою[4], вона також була ефективно застосована і для більш широкого організаційного лідерства[5]. У фаховій літературі з функціонального лідерства[6] присутньо п'ять широких функцій лідера, які сприяють підвищенню ефективності організації. Ці функції включають моніторинг навколишньої ситуації, організацію дій підлеглих, навчання та підготовку підлеглих, мотивування інших та активне втручання у діяльність групи.

Різні функції поведінки керівництва сприятимуть цим функціям. У роботі, що визначає лідерську поведінку, Флейшман[7] зауважив, що підлеглі сприймали поведінку своїх керівників у термінах двох широких категорій, які називаються «розглядом» та «ініціюванням структури». Розгляд включає в себе поведінку, що зачіпає ефективні стосунки. Приклади такої поведінки містять вираження стурбованості підлеглим дієздатності інших. Ініціативна структура передбачає дії лідера, орієнтовані саме на досягнення поставлених завдань. Це може включати роз'яснення ролі зі встановленням стандартів на ефективність та підпорядкування підлеглого відповідального за дотримання цих стандартів.

У зв'язку з чим термін «лідерство» широко застосовується у військовій справі, у військовій освіті (військова педагогіка, військова психологія)[8][9]. І трансформаційне лідерство[en] розглядається як основа формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Основи лідерства[недоступне посилання з 09.04.2018]
  2. (англ.)Hackman & Walton, 1986; McGrath, 1962; Adair, 1988; Kouzes & Posner, 1995.
  3. (англ.)Fleishman et al., 1991; Hackman & Wageman, 2005; Hackman & Walton, 1986.
  4. (англ.)Zaccaro, Rittman, & Marks, 2001.
  5. (англ.)Zaccaro, 2001.
  6. (англ.)Kozlowski et al. (1996), Zaccaro et al. (2001), Hackman and Walton (1986), Hackman & Wageman (2005), Morgeson (2005), Klein, Zeigert, Knight, Xiao (2006).
  7. (англ.)Fleishman, 1953.
  8. (англ.)THE SERGEANTS MAJOR OF THE ARMY: ON LEADERSHIP AND THE PROFESSION OF ARMS. June 8, 2009. Association of the United States Army. By Marianna Merrick Yamamoto, Danielle Giovannelli.
  9. Ірина Сампан, Роль сержанта в ЗСУ. Чому це важливо і як готують лідерів за стандартами НАТО? 24.01.2018, Ukrainian Military Pages
  10. Бойко О. В., «Трансформаційне лідерство як концептуальна основа формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних Сил України» // Військова освіта. — 2015. — № 2. — С. 32-40.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. — 6-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2007. — 309 с. ISBN 966-346-206-X
  • (рос.) Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. — Екатеринбург: «Деловая книга», 2001. — 477 с., с.234-328.
  • (англ.)Carlyle, Thomas (1841). «On Heroes, Hero-Worship, and the Heroic History». Boston: Houghton Mifflin. — ISBN 1-4069-4419-X.
  • (англ.)Kenny, D. A.; Zaccaro, S. J. (1983). An estimate of variance due to traits in leadership. Journal of Applied Psychology 68 (4): 678–685. doi:10.1037/0021-9010.68.4.678. 
  • (англ.)Mumford, M. D.; Zaccaro, S. J.; Harding, F. D.; Jacobs, T. O.; Fleishman, E. A. (2000). Leadership skills for a changing world solving complex social problems. The Leadership Quarterly 11: 11–35. doi:10.1016/s1048-9843(99)00041-7. 
  • (англ.)Zaccaro, S. J.; & Banks, D. J. (2001). «Leadership, vision, and organizational effectiveness». In S. J. Zaccaro and R. J. Klimoski (Editors), The Nature of Organizational Leadership: Understanding the Performance Imperatives Confronting Today's Leaders. San Francisco: Jossey-Bass.
  • (англ.)Zaccaro, S. J. (2007). Trait-based perspectives of leadership. American Psychologist 62 (1): 6–16. PMID 17209675. doi:10.1037/0003-066x.62.1.6. 
  • (англ.)Zaccaro, S. J., Gulick, L. M. V. & Khare, V. P. (2008). «Personality and leadership». In C. J. Hoyt, G. R. Goethals & D. R. Forsyth (Eds.), Leadership at the crossroads (Vol 1) (pp. 13–29). Westport, Connecticut: Praeger.
  • (англ.)Foti, R. J.; Hauenstein, N. M. A. (2007). Pattern and variable approaches in leadership emergence and effectiveness. Journal of Applied Psychology 92 (2): 347–355. PMID 17371083. doi:10.1037/0021-9010.92.2.347. 

Посилання[ред. | ред. код]