Літак вертикального зльоту та посадки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 14:52, 5 вересня 2017, створена Vita-minka (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літак Harrier Jump Jet[en], один з найвідоміших і найвдаліших літаків вертикального зльоту та посадки, що мають фіксоване крило і один двигун
Радянський ЛВЗП Як-38

Літак вертикального зльоту та посадки (скорочено ЛВЗП або англ. VTOL — Vertical Take-Off and Landing) це літак, який здатен, здійматися і сідати вертикально. Цей тип літаків включає в себе, як літаки з нерухомим крилом, так і вертольоти і інші літальні апарати з підйомними роторами, як-от циклокоптери і конвертоплани.[1] Деякі ЛВЗП літаки можуть здійснювати політ і в інших режимах таких як: звичайний режим зльоту та посадки, скорочений зліт та посадка[en], або скорочений зліт і вертикальна посадка. Інші, як-от гелікоптери, можуть літати лише в режимі ЛВЗП, через відсутність в літального апарату шасі, яке необхідне для забезпечення горизонтального руху.

Крім усім відомих вертольотів, на сьогодні існує два типи повітряних суден вертикального зльоту та посадки у військовій службі: конвертоплани, як-от Bell Boeing V-22 Osprey, і літальні апарати, які використовують спрямовану реактивну тягу (РСК), як-от Harrier[en].[2]

Історія створення і розвитку ЛВЗП[ред. | ред. код]

Розробка літаків ЛВЗП почалася вперше в 1950-х роках, коли був досягнутий відповідний технічний рівень турбореактивного і турбогвинтового двигунобудування, що викликало повсюдну зацікавленість в літаках цього типу як серед потенційних військових користувачів, так і в конструкторських бюро. Значним імпульсом на користь розвитку СВВП послужило і широке поширення в ЛВЗП різних країн швидкісних реактивних винищувачів з високими злітною і посадочними швидкостями. Такі бойові літаки вимагали довгих злітно-посадкових смуг з твердим покриттям: було очевидно, що в разі масштабних військових дій значна частина цих аеродромів, особливо прифронтових, буде швидко виведена з ладу противником. Таким чином, військові замовники були зацікавлені в літаках, котрі злітають і сідають вертикально на будь-яку поверхню, тобто фактично незалежних від аеродромів. Значною мірою завдяки такій зацікавленості представників армії і флоту провідних світових держав були створені десятки досвідчених літаків ЛВЗП різних систем. Більшість конструкції було виготовлено в 1-2 екземплярах, які, як правило, терпіли аварії вже під час перших випробувань, і подальші дослідження над ними вже не проводилися. Технічна комісія НАТО, що оголосила в червні 1961 року вимоги до винищувача-бомбардувальника вертикального зльоту й посадки, дала тим самим імпульс розвитку надзвукових літаків ЛВЗП у західних країнах. Передбачалося, що в 1960-х — 70-х роках країнам НАТО буде потрібно близько 5 тис. таких літаків, з яких перші ввійдуть в експлуатацію вже в 1967 році.

Програма ЛВЗП в СРСР[ред. | ред. код]

Першим радянським літаком вертикального зльоту й посадки став Як-36. Розробка його велася в КБ Яковлєва з 1960 року під керівництвом С. Г. Мордовина. В ході випробувань спочатку був побудований і випробуваний літаючий стенд «Турболіт», на якому відпрацьовувалися вертикальні режими польоту. Ведучими льотчиками-випробувачами по програмі Як-36 були Ю. А. Гарнаев і В. Г. Мухін. 24 березня 1966 льотчик Мухін вперше виконав політ з вертикальним злетом, переходом в горизонтальний політ і вертикальною посадкою. У 1967 році під час демонстраційних польотів над підмосковним аеродромом «Домодєдово» були показані три надзвукових літаки вертикального зльоту та посадки (ЛВЗП) конструкції А. І. Мікояна, П. О. Сухого і один ЛВЗП конструкції О. С. Яковлева- Як-36.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Laskowitz, I.B. "Vertical Take-Off and Landing (VTOL) Aircraft." Annals of the New York Academy of Sciences, Vol. 107, Art.1, 25 March 1963.
  2. Dr K C Khurana. Aviation Management Global Perspectives. с. 133. 

Джерела[ред. | ред. код]