Відмінності між версіями «Літопис»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Відкинуто редагування 92.60.178.207 (обговорення) до зробленого Shynkar)
(Мітки: Редагування з мобільного пристрою, Редагування через мобільну версію, Візуальний редактор)
 
(Не показані 11 проміжних версій 9 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Літо́пис''' — історико-літературний твір у [[Русь|Русі]], пізніше в [[Україна|Україні]], [[Московщина|Московщині]] та [[Білорусь|Білорусі]], в якому оповідь велася за роками ([[хронологія]]). Писалися переважно [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янською мовою]], з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву <tt>«[[хроніки]]»</tt>, які писалися, як правило, [[латина|латиною]].
+
'''Літопис'''&nbsp;— історико-літературний твір у [[Русь|Русі]], пізніше в [[Україна|Україні]], [[Московщина|Московщині]] та [[Білорусь|Білорусі]], в якому оповідь велася за роками ([[хронологія]]). Писалися переважно [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янською мовою]], з численними вкрапленнями місцевої лексики.
   
Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі [[пам'ятки літератури]], цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до [[18 століття|XVIII століття]] включно. У них розповідається про походження [[східні слов’яни|східних слов’ян]], зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії [[українська мова|української літературної мови]]. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина литовських літописів пишеться латиною.Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русі. Створювалися вони в Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах. При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів:
+
Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи&nbsp;— важливі [[пам'ятки літератури]], цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до [[18 століття|XVIII століття]] включно. У них розповідається про походження [[східні слов'яни|східних слов'ян]], зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії [[українська мова|української літературної мови]]. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII&nbsp;ст. частина литовських літописів пишеться латиною. Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русі. Створювалися вони в Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах. При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів:
   
княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств;
+
* княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств;
 
* місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях;
 
 
* козацькі літописи, що виникли як своєрідні хроніки визвольних змагань козацтва.
місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях;
 
 
козацькі літописи, що виникли як своєрідні хроніки визвольних змагань козацтва.
 
   
 
== Початки літописання ==
 
== Початки літописання ==
Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої [[Київська Русь|Київської держави]], відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування [[Київська митрополія|Київської митрополії]], спорудження [[Софійський собор (Київ)|Софійського собору]] та ін. Літописання почалося у [[Київ|Києві]]. Вважають, що найдавніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. [[10 століття|X]] ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення [[Великий князь|Великого князя]] [[Володимир Великий|Володимира Святославича]].<br />В [[XI]] ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072–73 (автор книжник [[Никон Великий|Никон]]), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093–95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції [[Повість врем'яних літ|«Повісті минулих літ»]]. Безпосереднім продовженням її в [[Іпатіївський літопис|Іпатіївському списку]] був [[Київський літопис]], складений у [[Видубицький монастир|Видубицькому монастирі]] на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи [[XII]] ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.
+
Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої [[Київська Русь|Київської держави]], відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування [[Київська митрополія|Київської митрополії]], спорудження [[Софійський собор (Київ)|Софійського собору]] та ін. Літописання почалося у [[Київ|Києві]]. Вважають, що найдавніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. [[10 століття|X]] ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення [[Великий князь|Великого князя]] [[Володимир Великий|Володимира Святославича]].<br/>В [[XI]]&nbsp;ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072–73 (автор книжник [[Никон Великий|Никон]]), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093–95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції [[Повість врем'яних літ|«Повісті минулих літ»]]. Безпосереднім продовженням її в [[Іпатіївський літопис|Іпатіївському списку]] був [[Київський літопис]], складений у [[Видубицький монастир|Видубицькому монастирі]] на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи [[XII]]&nbsp;ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.
   
З 2-ї пол. [[XIII]] ст. у зв’язку із занепадом [[Київ|Києва]] літописання зосереджується в [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинському князівстві]]. Видатною пам'яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є [[Галицько-Волинський літопис]], що охоплює події 1201–92 рр.
+
З 2-ї пол. [[XIII]]&nbsp;ст. у зв'язку із занепадом [[Київ|Києва]] літописання зосереджується в [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинському князівстві]]. Видатною пам'яткою XIII&nbsp;ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є [[Галицько-Волинський літопис]], що охоплює події 1201–92 рр.
   
Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли [[Лаврентїївський літопис]] (1377), [[Іпатіївський літопис|Іпатський (Іпатіївський) літопис]] (поч. XV ст.), [[Радзивіллівський літопис|Радзивіллівський список]] (кін. XV ст.), [[Хлєбниківський список]] (XVI ст.), [[Погодінський список]] (кін. XVI ст.) та ряд інших, що переважно були опубліковані в «Полном собрании русских летописей» (т. 1 — 42, СПб. — М. — Ленинград, 1841 — 2004). Деякі літописи збереглися лише в одному списку, деякі мають десяток копій. Давньокиївська літописна традиція у XIV-XVI ст. продовжувалася у [[Московська держава|Московській державі]] та [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руській державі]]. Цінністю фактичного матеріалу відзначаються [[Літописи новгородські|Новгородські]] та Владимиро-Суздальський літописи.
+
Від XIV&nbsp;ст. літописання увійшло в нову добу&nbsp;— складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли [[Лаврентїївський літопис]] (1377), [[Іпатіївський літопис|Іпатський (Іпатіївський) літопис]] (поч. XV&nbsp;ст.), [[Радзивіллівський літопис|Радзивіллівський список]] (кін. XV&nbsp;ст.), [[Хлєбниківський список]] (XVI&nbsp;ст.), [[Погодінський список]] (кін. XVI&nbsp;ст.) та ряд інших, що переважно були опубліковані в «Полном собрании русских летописей» (т. 1&nbsp;— 42, СПб.&nbsp;— М.&nbsp;— Ленинград, 1841—2004). Деякі літописи збереглися лише в одному списку, деякі мають десяток копій. Давньокиївська літописна традиція у XIV—XVI&nbsp;ст. продовжувалася у [[Московська держава|Московській державі]] та [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руській державі]]. Цінністю фактичного матеріалу відзначаються [[Літописи новгородські|Новгородські]] та Владимиро-Суздальський літописи.
   
== Літописи XV–XVII ст. ==
+
== Літописи XV—XVII ст ==
До часу перебування українських земель у складі [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] належить виникнення (XV-XVI ст.) литовських (їх ще називають західноруськими або [[литовсько-білоруські літописи|білорусько-литовськими]]) літописів . Це літописи [[Баркулабівський літопис|Баркулабівський]], [[Хроніка Биховця|Биховця]], [[літопис Авраамки|Авраамки]], [[літопис Красинського|Красинського]], [[літопис Рачинського|Рачинського]], [[літопис Рум’янцевський|Румянцевський]], Короткий Київський ([[Супрасльський літопис|Супрасльський]]) та ін. Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять [[Густинський літопис]], частково «[[Літописці Волині і України]]». [[Густинський літопис]], складений, на думку дослідників, у [[Густинський монастир|Густинському монастирі]] біля [[Прилуки|Прилук]] на [[Чернігівщина|Чернігівщині]], ймовірно, [[Копистенський Захарія|Захарією Копистенським]] між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад [[історія України|історії України]] від часів [[Київська Русь|Київської Русі]] до [[Берестейська унія|Берестейської унії]] включно.<br />Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: [[Львівський літопис]] (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на [[Київщина|Київщині]], [[Поділля|Поділлі]], в [[Галичина|Галичині]]; [[Острозький літописець]] з описом подій 1500 — 1636; [[Межигірський літопис]] (знайдений у [[Межигірський монастир|Межигірському монастирі]] на [[Київщина|Київщині]]), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; [[Хмільницький літопис]], який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом [[Хмільник]]ом. У 1672-73 рр. [[Софонович Теодосій|Теодосій Софонович]] уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію [[Литва|Литви]] до 1529 і [[Польща|Польщі]] до 1693.
+
До часу перебування українських земель у складі [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] належить виникнення (XV—XVI&nbsp;ст.) литовських (їх ще називають західноруськими або [[литовсько-білоруські літописи|білорусько-литовськими]]) літописів . Це літописи [[Баркулабівський літопис|Баркулабівський]], [[Хроніка Биховця|Биховця]], [[літопис Авраамки|Авраамки]], [[літопис Красинського|Красинського]], [[літопис Рачинського|Рачинського]], [[літопис Рум'янцевський|Румянцевський]], Короткий Київський ([[Супрасльський літопис|Супрасльський]]) та ін. Серед українських літописів XVI&nbsp;— поч. XVII&nbsp;ст. особливу наукову цінність становлять [[Густинський літопис]], частково «[[Літописці Волині і України]]». [[Густинський літопис]], складений, на думку дослідників, у [[Густинський монастир|Густинському монастирі]] біля [[Прилуки|Прилук]] на [[Чернігівщина|Чернігівщині]], ймовірно, [[Копистенський Захарія|Захарією Копистенським]] між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад [[історія України|історії України]] від часів [[Київська Русь|Київської Русі]] до [[Берестейська унія|Берестейської унії]] включно.<br/>Протягом XVII&nbsp;ст. складено ряд інших літописів: [[Львівський літопис]] (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498—1649 переважно на [[Київщина|Київщині]], [[Поділля|Поділлі]], в [[Галичина|Галичині]]; [[Острозький літописець]] з описом подій 1500—1636; [[Межигірський літопис]] (знайдений у [[Межигірський монастир|Межигірському монастирі]] на [[Київщина|Київщині]]), в якому розповідається про події 1393—1620, а також з історії козацтва; [[Хмільницький літопис]], який описує події з історії України 1636&nbsp;— 50, пов'язані переважно з містом [[Хмільник]]ом. У 1672-73 рр. [[Софонович Теодосій|Теодосій Софонович]] уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію [[Литва|Литви]] до 1529 і [[Польща|Польщі]] до 1693.
   
На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це [[Густинський монастирський літопис]] (1600 — 40), [[Межигірський монастирський літопис]] (1608 — 1700), [[Добромильський літопис]] (1648 — 1700), [[Підгорецький літопис]] (1583 — 1715), [[Мгарський літопис]] (1682 — 1775) та ін.
+
На XVII&nbsp;ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це [[Густинський монастирський літопис]] (1600&nbsp;— 40), [[Межигірський монастирський літопис]] (1608—1700), [[Добромильський літопис]] (1648—1700), [[Підгорецький літопис]] (1583—1715), [[Мгарський літопис]] (1682—1775) та ін.
   
 
== Козацькі літописи ==
 
== Козацькі літописи ==
 
{{main|Козацькі літописи}}
 
{{main|Козацькі літописи}}
Особливе значення серед літописів 2-ї половини [[17 століття|XVII]] — початку [[18 століття|XVIII століття]] мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — [[козацькі літописи|«козацькі», «козацько-старшинські» літописи]], хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.
+
Особливе значення серед літописів 2-ї половини [[17 століття|XVII]]&nbsp;— початку [[18 століття|XVIII століття]] мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва&nbsp;— [[козацькі літописи|«козацькі», «козацько-старшинські» літописи]], хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.
   
До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — [[літопис Самовидця|Самовидця]] (про події [[1648]]–[[1702]] років, вірогідний автор — [[Ракушка-Романовський Роман|Роман Ракушка-Романовський]]), [[Літопис Грабянки|Грабянки]] ([[1710]], про події від виникнення [[козак|козацтва]] до [[1709]]) та [[Величко Самійло|Самійла Величка]] ([[1720]], про події в Україні [[1648]]–[[1700]] років).
+
До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи&nbsp;— [[літопис Самовидця|Самовидця]] (про події [[1648]]–[[1702]] років, вірогідний автор&nbsp;— [[Ракушка-Романовський Роман|Роман Ракушка-Романовський]]), [[Літопис Грабянки|Грабянки]] ([[1710]], про події від виникнення [[козак|козацтва]] до [[1709]]) та [[Величко Самійло|Самійла Величка]] ([[1720]], про події в Україні [[1648]]–[[1700]] років).
   
В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу [[1648]]–[[1654]] років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії [[Московське царство|Московського царства]], [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], [[Угорське королівство|Угорського королівства]], [[Швеція|Швеції]], [[Молдовське князівство|Молдовського князівства]], [[Османська імперія|Османської імперії]] та інших держав.
+
В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу [[1648]]–[[1654]] років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії [[Московське царство|Московського царства]], [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], [[Угорське королівство|Угорського королівства]], [[Швеція|Швеції]], [[Молдовське князівство|Молдовського князівства]], [[Османська імперія|Османської імперії]] та інших держав.
   
 
Джерелами козацьких літописів були давні українські [[літописи]], власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, [[універсал]]и), твори чужоземних істориків, народні [[легенда|легенди]], [[переказ]]и тощо.
 
Джерелами козацьких літописів були давні українські [[літописи]], власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, [[універсал]]и), твори чужоземних істориків, народні [[легенда|легенди]], [[переказ]]и тощо.
   
У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «''Короткий опис Малоросії''» (рос. мовою) про події від [[Київська Русь|Київської Русі]] до скасування [[гетьманство|гетьманства]] в [[1734]] році.
+
У 30-х pp. XVIII&nbsp;ст. невідомий автор склав «''Короткий опис Малоросії''» (рос. мовою) про події від [[Київська Русь|Київської Русі]] до скасування [[гетьманство|гетьманства]] в [[1734]] році.
   
У [[1765]] році [[Симоновський Петро|Петро Симоновський]] скомпонував «''Краткое описание о козацьком народЂ''» з описом подій від найдавніших часів до [[1751]] року.
+
У [[1765]] році [[Симоновський Петро|Петро Симоновський]] скомпонував «''Краткое описание о козацьком народЂ''» з описом подій від найдавніших часів до [[1751]] року.
   
Автором «''Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев''» про події в Україні з [[1506]] по [[1737]] рік був, імовірно, [[Лизогуб Яків|Яків Лизогуб]].
+
Автором «''Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев''» про події в Україні з [[1506]] по [[1737]] рік був, імовірно, [[Лизогуб Яків|Яків Лизогуб]].
   
В [[1770]] у [[Прилуки|Прилуках]] полковий [[обозний]] [[Лукомський Степан|Степан Лукомський]] склав «''Зібрання історичне''» з описом подій в Україні у [[14 століття|XIV]] — [[16 століття|XVI столітті]].
+
В [[1770]] у [[Прилуки|Прилуках]] полковий [[обозний]] [[Лукомський Степан|Степан Лукомський]] склав «''Зібрання історичне''» з описом подій в Україні у [[14 століття|XIV]]&nbsp;— [[16 століття|XVI столітті]].
   
Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — [[Боплан Ґійом Левассер де|Гійом Боплан]], К. Гаммердерфер, [[Енґель, Йоган Християн|Йоган Енгель]], С. Зарульський, О. Рігельман та інші.
+
Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори&nbsp;— [[Боплан Ґійом Левассер де|Гійом Боплан]], [[Карл Гаммердерфер|К. Гаммердерфер]], [[Енґель, Йоган Християн|Йоган Енгель]], С. Зарульський, О. Рігельман та інші.
   
 
== Інші літописи ==
 
== Інші літописи ==
 
За характером, до літописів належать також пам'ятки [[мемуарі
 
За характером, до літописів належать також пам'ятки [[мемуарі
|мемуарної]] літератури — щоденники-[[діаріуш]]і [[Филипович Атанасій|Атанасія Филиповича]], [[Ханенко Микола|Миколи Ханенка]], Я. Марковича та інших.
+
|мемуарної]] літератури&nbsp;— щоденники-[[діаріуш]]і [[Филипович Атанасій|Атанасія Филиповича]], [[Ханенко Микола|Миколи Ханенка]], Я. Марковича та інших.
   
Анонімна «[[Історія Русів|История русов]]», написана у кінці [[18 століття|XVIII]] або на початку [[19 століття|XIX століття]] (опублікована в [[1846]] О. Бодянським) з викладом подій від найдавніших часів до [[1769]] року, завершує давню літописно-повістеву традицію і є містком до нової української історичної науки, розпочатої «''Історією Малої Росії''» [[Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович|Д.М. Бантиша-Каменського]] (тт. 1-4).
+
Анонімна «[[Історія Русів|История русов]]», написана у кінці [[18 століття|XVIII]] або на початку [[19 століття|XIX століття]] (опублікована в [[1846]] О. Бодянським) з викладом подій від найдавніших часів до [[1769]] року, завершує давню літописно-повістеву традицію і є містком до нової української історичної науки, розпочатої «''Історією Малої Росії''» [[Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович|Д.&nbsp;М.&nbsp;Бантиша-Каменського]] (тт. 1-4).
   
 
{{hist-stub}}
 
{{hist-stub}}
  +
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
 
* [[Хроніка]]
 
* [[Хроніка]]
Рядок 58: Рядок 57:
 
* ''В.&nbsp;Ю.&nbsp;Франчук''. [http://www.history.org.ua/?termin=L%D1%96topis Літопис, літописання, літописознавство] // {{ЕІУ|6|237}}
 
* ''В.&nbsp;Ю.&nbsp;Франчук''. [http://www.history.org.ua/?termin=L%D1%96topis Літопис, літописання, літописознавство] // {{ЕІУ|6|237}}
 
* {{ЕУ}}
 
* {{ЕУ}}
  +
* Студії над українськими літописами: [зб. наук. пр.] / Михайло Возняк ; упоряд. Назар Федорак ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка.&nbsp;— Л. : ЛНУ ім. І. Франка, 2011.&nbsp;— 595 с.&nbsp;— 500 пр.&nbsp;— ISBN 978-966-613-837-1
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
Рядок 67: Рядок 67:
 
{{Час}}
 
{{Час}}
 
{{DEFAULTSORT:Літопис}}
 
{{DEFAULTSORT:Літопис}}
  +
[[Категорія:Епічні {{DEFAULTSORT:}}жанри]]
+
[[Категорія:Епічні жанри]]
 
[[Категорія:Давня українська література]]
 
[[Категорія:Давня українська література]]
 
[[Категорія:Хронологія]]
 
[[Категорія:Хронологія]]

Поточна версія на 17:16, 18 березня 2018

Літопис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики.

Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов'ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина литовських літописів пишеться латиною. Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русі. Створювалися вони в Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах. При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів:

  • княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств;
  • місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях;
  • козацькі літописи, що виникли як своєрідні хроніки визвольних змагань козацтва.

Початки літописання[ред. | ред. код]

Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Літописання почалося у Києві. Вважають, що найдавніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича.
В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072–73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093–95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.

З 2-ї пол. XIII ст. у зв'язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам'яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201–92 рр.

Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли Лаврентїївський літопис (1377), Іпатський (Іпатіївський) літопис (поч. XV ст.), Радзивіллівський список (кін. XV ст.), Хлєбниківський список (XVI ст.), Погодінський список (кін. XVI ст.) та ряд інших, що переважно були опубліковані в «Полном собрании русских летописей» (т. 1 — 42, СПб. — М. — Ленинград, 1841—2004). Деякі літописи збереглися лише в одному списку, деякі мають десяток копій. Давньокиївська літописна традиція у XIV—XVI ст. продовжувалася у Московській державі та Литовсько-Руській державі. Цінністю фактичного матеріалу відзначаються Новгородські та Владимиро-Суздальський літописи.

Літописи XV—XVII ст[ред. | ред. код]

До часу перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського належить виникнення (XV—XVI ст.) литовських (їх ще називають західноруськими або білорусько-литовськими) літописів . Це літописи Баркулабівський, Биховця, Авраамки, Красинського, Рачинського, Румянцевський, Короткий Київський (Супрасльський) та ін. Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.
Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498—1649 переважно на Київщині, Поділлі, в Галичині; Острозький літописець з описом подій 1500—1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393—1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов'язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 — 40), Межигірський монастирський літопис (1608—1700), Добромильський літопис (1648—1700), Підгорецький літопис (1583—1715), Мгарський літопис (1682—1775) та ін.

Козацькі літописи[ред. | ред. код]

Докладніше: Козацькі літописи

Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 16481702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 16481700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 16481654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Московського царства, Речі Посполитої, Угорського королівства, Швеції, Молдовського князівства, Османської імперії та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.

У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.

Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.

В 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.

Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

Інші літописи[ред. | ред. код]

За характером, до літописів належать також пам'ятки [[мемуарі |мемуарної]] літератури — щоденники-діаріуші Атанасія Филиповича, Миколи Ханенка, Я. Марковича та інших.

Анонімна «История русов», написана у кінці XVIII або на початку XIX століття (опублікована в 1846 О. Бодянським) з викладом подій від найдавніших часів до 1769 року, завершує давню літописно-повістеву традицію і є містком до нової української історичної науки, розпочатої «Історією Малої Росії» Д. М. Бантиша-Каменського (тт. 1-4).


Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]