Відмінності між версіями «Лі Сонгьо»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(вікіфікація)
м (виправлення “приймати участь - брати участь”)
 
Рядок 75: Рядок 75:
   
 
== Військова кар’єра ==
 
== Військова кар’єра ==
Лі Сонгьо приймав активну участь у боротьбі з монголами у 1370-1380х рр. Крім того, виступав проти японських піратів, які спустошували побережжя і загалом гальмували торговельну ситуацію. Також йому приписують керівництво «червоними пов’язками» [[Династія Мін|династії Мін]] , які просунулися на Корейський півострів проти [[Династія Юань|династії Юань]]. Королівський двір [[Корьо]] розділявся на 2 угрупування: перша на чолі Лі Сонгьо, який вважав війну з могутніми Мінами абсолютно безперспективною, а другу очолив генерал Чхве, що підтримував позицію юанів.
+
Лі Сонгьо брав активну участь у боротьбі з монголами у 1370-1380х рр. Крім того, виступав проти японських піратів, які спустошували побережжя і загалом гальмували торговельну ситуацію. Також йому приписують керівництво «червоними пов’язками» [[Династія Мін|династії Мін]] , які просунулися на Корейський півострів проти [[Династія Юань|династії Юань]]. Королівський двір [[Корьо]] розділявся на 2 угрупування: перша на чолі Лі Сонгьо, який вважав війну з могутніми Мінами абсолютно безперспективною, а другу очолив генерал Чхве, що підтримував позицію юанів.
   
 
== Прихід до влади ==
 
== Прихід до влади ==

Поточна версія на 18:04, 10 січня 2020

Лі Сонгьо
Лі Сонгьо
Час на посаді:
1392 — 1398
ПопередникКоньян-ван
НаступникЧонджон

Народився1335(1335)
Хамхин, КНДР
Помер1408(1408)
Hanseongbud, Чосон

Династія Лі

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Лі Сонгьо — засновник і перший ван корейської династії Чосон, який правив у період 1392-1398 рр. Мав провінційне дворянське походження і був головною фігурою у відторгненні від влади династії Корьо. Відрікся від престолу у 1398 році у період розпалу боротьби за владу між його синами. Помер у 1408 році і був посмертно возведений у сан імператора у 1899 році.

Родина[ред. | ред. код]

Батько за етнічним походженням був корейцем, хоч довгий час займав високі владні позиції у монголів. Згодом його батько змінив свою провладну позицію. Лі Чжачхун сам прийшов до палацу Конміна і запропонував свою допомогу у боротьбі з монголами за північно-східні землі Кореї. Завдяки здобуткам батька, Лі Сонгьо зміг у подальшому приєднатися до військової верхівки влади. Його мати за етнічним походженням була китаянкою.

Військова кар’єра[ред. | ред. код]

Лі Сонгьо брав активну участь у боротьбі з монголами у 1370-1380х рр. Крім того, виступав проти японських піратів, які спустошували побережжя і загалом гальмували торговельну ситуацію. Також йому приписують керівництво «червоними пов’язками» династії Мін , які просунулися на Корейський півострів проти династії Юань. Королівський двір Корьо розділявся на 2 угрупування: перша на чолі Лі Сонгьо, який вважав війну з могутніми Мінами абсолютно безперспективною, а другу очолив генерал Чхве, що підтримував позицію юанів.

Прихід до влади[ред. | ред. код]

Таким чином поступово відбувалося наростання конфлікту між двома сторонами. Апогеєм боротьби став 1388 рік. Лі Сонгьо, призначений командувачем корейських військ, змінив тактику і відмовився виступати проти династії Мін. Він, маючи військо чисельністю у 38 тисяч осіб, вирішив захопити столицю, оголосити себе військовим диктатором.[1]

Генерал Лі ввів свої війська в столицю і знищив свого головного суперника Чхве, насильно скинув з престолу У-вана і таким чином прийшов до влади. Однак спочатку керівну посаду державного правителя посів не він, а його син Чхан (1388— 1389). У 1389 він звернув з престолу свого сина і знайшов підходящого представника королівського роду Ванів, який лише номінально посідав цю посаду. Реальна влада знаходилася в руках Лі Сонгьо до 1389 року.

Земельна реформа 1388—1391[ред. | ред. код]

Полягала у перерозподілі земель промонгольської верхівки і повернення палацовому двору помість, які були пожалувані буддійським храмам. Було прийняті 2 основні документи : Позаземельний кадастр (1390) і Закон про рангові наділи — Кванджонбоп (1391).

Влада в країні стала належати придворному угрупованню Лі Сонгьо, яке виражало інтереси нового прошарку чиновників-конфуціанців садебу. Перш за все була реформована система полів. У 1391 році був виданий указ про квачжонбоп, який передбачав розподіл землі згідно з категоріями населення. Відповідно до цієї реформи люди, які знаходилися на державних посадах мали тимчасову можливість збору податків з полів у якості нагороди. Кількість полів визначалася в залежності від чиновницького рангу. Максимальний розмір полів складав 150 кьоль, мінімальний — 10 кьоль. Для провінційних чиновників були запроваджені так звані кунчжон, розмір яких коливався від 10 до 5 кьоль. Ці землі роздавалися не тільки чиновникам, а й військовим.

Також збереглася категорія полів конимчжон, які давалися за заслуги перед державою. Ці землі надавалися пожиттєво і з правом передачі у спадок. Всі державні установи отримали визначену кількість земель, а незаконно присвоєні поверталися до державної скарбниці.

Суть реформи полягала у тому, що відбувся перерозподіл земель і їх нове розподілення в залежності від стану. Також вперше відбулося встановлення чіткого податку із земельної одиниці кьоль. Таким чином, був покладений край необмеженому оподаткуванню бідного населення, яке практикувалося наприкінці періоду Корьо, коли у одного поля по документам було по 7-8 хазяїв, а податки збиралися по декілька разів на рік.

Перебування при владі[ред. | ред. код]

Коронувавшись, Лі Сонгьо звернувся з проханням до Китаю обрати ім’я для нової династії. Були запропоновані 2 варіанти : Хварьон( за місцем походження його сім’ї у північно-східній Кореї) і Чосон ( за державою Давній Чосон, яка була заснована легендарним Тангу). Мінське керівництво обрала другий варіант ( тому що Давній Чосон згадувався в китайських джерелах) і з цього часу Чосон став офіційною назвою нової династії. Також за перебування Лі Сонгьо при владі Сеул став новою столицею держави.

Він був буддистом, жертвував гроші на побудову пагод і прислуховувався до порад свого духовного наставника Мухака (1327-1405). Але особисті симпатії не заважали новому монарху не звільняти монастирі від виплати податків і повинностей. Крім того почалася боротьба проти офіційно не визнаних простонародних буддійських культів. Жорстка політика по відношенню до буддійських храмів була продовжена і спадкоємцями Лі Сонгьо.

Відразу після приходу до влади Лі Сонгьо реорганізував армію. Були прийняті міри по розпуску всіх «домашніх військ», які перебували у дворах вищих прошарків населення. Таким чином він прагнув обмежити сфери впливу верхівки. Однак ця міра не стосувалася його синів, яким було дозволено зберігати і навіть збільшити власні військові загони.[2]

У 1393 році Лі Сонгьо також запровадив нову систему управління чиновництвом, розділивши його на 7 основних категорій. Також він подбав і про ускладення вимог щодо державних іспитів кваго, у разі гарного складання якого можна було отримати чиновницьку посаду. Таким чином він підвищив роль освіченості державних службовців і зменшив вплив спадкової верхівки. Члени попередньої королівської родини Корьо за його наказом були відправлені у висилку на острови Канхвадо і Кочжедо.[3]

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

За Лі Сонгьо нова держава Чосон встановила дипломатичні зв'язки з сусідніми і дальніми державами. У 1392, 1394, 1397 роках в Чосоні побували посланники від вана Рюкю Сатто (1355- 1397). Було послані відповідні посольства у 1392, 1393 роках.

У 1392 Лі Сонгьо відправив посольство в Мінську імперію. Головною метою цієї події було визнання нової держави і нового керівництва. Однак мінський імператор не поспішав визнавати легітимність нової влади. Однією з головних причин цього стала плутанина з його однофамільцем Лі Ініма (?-1388), який фактично у 1374 році захопив владу в країні і виступав проти династії Мін, підтримуючи монгольську династію Юань. Насправді Лі Інім не був родичем Лі Сьонго, адже перший походив із прізвища Сончжу, а другий – Чончжу.

Однак лише у 1584 році вдалося остаточно врегулювати питання про легітимність встановлення влади династії Лі. Проте Китай також розумів важливість встановлення дипломатичних зв’язків з новою династією. Саме тому у 1401 році в Корею була надіслана золота королівська печатка для вана. Це стало приводом до фактичного визнання влади династії Лі. Остання в свою чергу тепер стала державою-васалом і зобов’язувалася надсилати регулярні посольства до Китаю з подарунками для імператора. Крім цього також було заявлено про необхідність поставки євнухів і дівчат до імператорського двору Китаю. Це також повпливало на те, що по всій Кореї почала діяти заборона на шлюби, адже існувала необхідність обирати найкрасивіших дівчат з усієї держави. Впоратися з цією проблемою вдалося лише у 1436 році. Ван Сечжон зміг добитися відміни примусової відправки молодих дівчат до Китаю.[4]

У 1392 році було відправлено посольство і до Японії. Корейська сторона звернулася до сьогуна Асікага Йосіміцу з проханням допомогти у боротьбі з постійними набігами піратів. Для вирішення цієї проблеми нова династія затвердила побудову нових військових кораблів, чисельність яких перевищила 600 одиниць. Також японцям було дозволено вести торгівлю в південних провінціях і навіть тимчасово проживати в корейських портах. Однак Японія була розділена на багато самостійних князівств, кожне з яких самостійно приймало рішення з приводу морських походів. Тому у період з 1393 по 1407 рік Корея стала жертвою 61 морського нападу з боку японців.

У 1398 році Лі Сонгьо наказав побудувати фортеці Кончжу і Капчу для укріплення північних кордонів. У період з 1416 по 1433 рік було побудовано 4 нових округи, але через віддаленість від центру і постійні набіги чжурчженів у 1459 році всі ці округи були ліквідовані.

Останні роки при владі[ред. | ред. код]

Офіційним спадкоємцем Лі Сонгьо був заздалегідь оголошений наймолодший із його синів — малолітній Лі Бансок, який стояв за спиною могутнього сановника Чона Доджона. Останній вважав, що в ідеальній державі влада монарха має жорстко обмежуватися повноваженнями головного міністра. Однак проти даного рішення виступив Лі Банвон, п‘ятий син Лі Сонгьо, який відіграв ключову роль у становленні нового режиму влади. Він виступав за авторитарну монархічну систему, де бюрократичний апарат прямо підкорявся вану, без втручання головного міністра. Активна фаза розвитку цього питання відбулася у 1398 році, коли за наказом Лі Банвона було вбито його братів. Після цього він змусив свого батька Лі Сонгьо відректися від влади і віддав трон другому по старшинству принцу Лі Бангва. Реальна влада опинилася у руках п’ятого сина Лі Сонгьо – Лі Банвона.

Боротьба за владу продовжувалася і надалі, але спроба перевороту влади у 1400 році виявилася невдалою. Лі Банвон усвідомив важливість влади, яка буде засвідчена письмово. В цей час він змусив колишнього вана зійти з престолу, а сам посів почесне місце управителя. Через 10 років після зречення Лі Сонгьо помер у своєму палаці Чхандок 24 травня 1408 року. Він був з почестями похований у місті Курі.

Підсумки правління[ред. | ред. код]

Саме за правління Лі Сонгьо відбулося остаточне укріплення королівської влади. Також він поклав початок системі правління, яка з незначними змінами проіснувала весь період держави Чосон і залишалася такою до 1894 року. Він реорганізував систему відбору чиновників, встановив дипломатичні зв’язки і запровадив нові тенденції у політиці про які не забували й наступні вани.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. — Київ: Либідь, 2002. — 736 с.
  2. Тихонов В.М., Кан Мангиль. История Кореи. — М.: Наталис, 2011. — Т. 1: С древнейших времен до 1904 г.
  3. Курбанов О.С. История Кореи с древности до начала XXI века.. — Спб: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2009.
  4. Курбанов О.С. История Кореи с древности до начала XXI века.. — Спб: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2009.

Література[ред. | ред. код]

1. Васильев Л. С. История Востока: В 2 т. Москва, 1993. Т. 1.

2. История стран Азии и Африки в средние века. Москва, 1968.

3. История стран зарубежного Востока в средние века. Москва, 1957.

4. История стран зарубежного Востока в средние века. Москва, 1957.

5. Концевич Л. Р. Хронология стран Восточной и Центральной Азии. — М.: Восточная литература, 2011.

6. Курбанов О.С. История Кореи с древности до начала XXI века.. — Спб: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2009.

7. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій. Київ. 1997.

8. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. — Київ: Либідь, 2002. — 736 с.

9. Тихонов В.М., Кан Мангиль. История Кореи. — М.: Наталис, 2011. — Т. 1: С древнейших времен до 1904 г.