Відмінності між версіями «Мангеттенський проект»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][неперевірена версія]
(→‎Хід проекту: прибрано надлишкову вікіфікацію)
(правопис української мови 2019 слово "проект" пишеться "проєкт".)
Рядок 27: Рядок 27:
 
'''«Манге́ттенський прое́кт»''' ({{lang-en|Manhattan Project}}) — кодова назва програми розробки [[Ядерна зброя|ядерної зброї]] у [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах Америки]], здійснення якої почалося у вересні [[1942]] року.
 
'''«Манге́ттенський прое́кт»''' ({{lang-en|Manhattan Project}}) — кодова назва програми розробки [[Ядерна зброя|ядерної зброї]] у [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах Америки]], здійснення якої почалося у вересні [[1942]] року.
   
У проекті брали участь вчені зі [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатів Америки]], [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Німеччина|Німеччини]] і [[Канада|Канади]]. В рамках проекту було створено три атомні бомби: [[плутоній|плутонієву]], що їй присвоєне власне ім'я «[[Триніті (випробовування)|Триніті»]] (підірвана при першому ядерному випробуванні поблизу [[Аламоґордо (Нью-Мексико)|Аламоґордо]]), [[Уран (хімічний елемент)|уранову]] бомбу «[[Малюк (бомба)|Малюк»]] (скинута на [[Хіросіма|Хіросіму]] [[6 серпня]] [[1945]] року) і плутонієву бомбу «[[Товстун (бомба)|Товстун»]] (скинута на [[Нагасакі]] [[9 серпня]] 1945 року). Проектом керували американський [[фізик]] [[Роберт Оппенгеймер]] і [[генерал]] [[Леслі Гровз]] інженерного корпусу [[Армія США|Армії США]].
+
У проєкті брали участь вчені зі [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатів Америки]], [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Німеччина|Німеччини]] і [[Канада|Канади]]. В рамках проєкту було створено три атомні бомби: [[плутоній|плутонієву]], що їй присвоєне власне ім'я «[[Триніті (випробовування)|Триніті»]] (підірвана при першому ядерному випробуванні поблизу [[Аламоґордо (Нью-Мексико)|Аламоґордо]]), [[Уран (хімічний елемент)|уранову]] бомбу «[[Малюк (бомба)|Малюк»]] (скинута на [[Хіросіма|Хіросіму]] [[6 серпня]] [[1945]] року) і плутонієву бомбу «[[Товстун (бомба)|Товстун»]] (скинута на [[Нагасакі]] [[9 серпня]] 1945 року). проєктом керували американський [[фізик]] [[Роберт Оппенгеймер]] і [[генерал]] [[Леслі Гровз]] інженерного корпусу [[Армія США|Армії США]].
   
 
== Учасники ==
 
== Учасники ==
Учасники проекту — [[фізик]]и й інші учені зі світовим ім'ям: [[Рудольф Паєрлс]], [[Отто Роберт Фріш]], [[Едвард Теллер]], [[Енріко Фермі]], [[Лео Сілард]], [[Джон фон Нейман]], [[Джозеф Ротблат]], [[Ісидор Рабі]], [[Станіслав Улям]], [[Роберт Ратбун Вілсон|Роберт Вілсон]], [[Віктор Вайскопф]], {{нп|Герберт Йорк|||Herbert York}}, {{нп|Кеннет Бейнбрідж|||Kenneth Bainbridge}}, {{нп|Семюел Аллісон|||Samuel King Allison}}, [[Едвін Макміллан]], {{нп|Френк Оппенгеймер|||Frank Oppenheimer}}, [[Джон Лоуренс]], [[Георгій Кистяковський]], [[Ганс Бізе]], [[Ернест Орландо Лоуренс]], [[Р. Робертс]], [[Фред Молер]], {{нп|Олександр Сакс|||Alexander Sachs}}, [[Ганс Бете]], [[Швебер]], [[Веннівер Буш]], {{нп|Уоллес Екерс|||Wallace Akers}}, {{нп|Ханс Халбан|||Hans von Halban}}, [[Е. Вагнер]], [[Джон Дуглас Кокрофт|Джон Кокрофт]], [[Ернест Томас Синтон Волтон|Ернест Волтон]], [[Ричард Фейнман|Річард Фейнман]], [[Еміль Юліус Клаус Фукс|Клаус Фукс]] та інші.
+
Учасники проєкту — [[фізик]]и й інші учені зі світовим ім'ям: [[Рудольф Паєрлс]], [[Отто Роберт Фріш]], [[Едвард Теллер]], [[Енріко Фермі]], [[Лео Сілард]], [[Джон фон Нейман]], [[Джозеф Ротблат]], [[Ісидор Рабі]], [[Станіслав Улям]], [[Роберт Ратбун Вілсон|Роберт Вілсон]], [[Віктор Вайскопф]], {{нп|Герберт Йорк|||Herbert York}}, {{нп|Кеннет Бейнбрідж|||Kenneth Bainbridge}}, {{нп|Семюел Аллісон|||Samuel King Allison}}, [[Едвін Макміллан]], {{нп|Френк Оппенгеймер|||Frank Oppenheimer}}, [[Джон Лоуренс]], [[Георгій Кистяковський]], [[Ганс Бізе]], [[Ернест Орландо Лоуренс]], [[Р. Робертс]], [[Фред Молер]], {{нп|Олександр Сакс|||Alexander Sachs}}, [[Ганс Бете]], [[Швебер]], [[Веннівер Буш]], {{нп|Уоллес Екерс|||Wallace Akers}}, {{нп|Ханс Халбан|||Hans von Halban}}, [[Е. Вагнер]], [[Джон Дуглас Кокрофт|Джон Кокрофт]], [[Ернест Томас Синтон Волтон|Ернест Волтон]], [[Ричард Фейнман|Річард Фейнман]], [[Еміль Юліус Клаус Фукс|Клаус Фукс]] та інші.
   
== Хід проекту ==
+
== Хід проєкту ==
Проект координувався зі штабу Північного Атлантичного Дивізіону інженерного корпусу Армії США. Штаб розташовувався на 18-му поверсі будинку № 270 на [[Бродвей|Бродвеї]] біля нью-йоркської мерії в [[Мангеттен]]і, [[Нью-Йорк]].
+
проєкт координувався зі штабу Північного Атлантичного Дивізіону інженерного корпусу Армії США. Штаб розташовувався на 18-му поверсі будинку № 270 на [[Бродвей|Бродвеї]] біля нью-йоркської мерії в [[Мангеттен]]і, [[Нью-Йорк]].
   
Спочатку проект пропонувалося назвати «Лабораторією з розробки замінних матеріалів», але генерал Гровз затвердив назву «Мангеттенський інженерний район» ({{lang-en|Manhattan Engineer District}}). Потім назву змінили на «Мангеттенський проект». На ранніх стадіях проекту чимало було зроблено у Пупін Холі (факультети фізики та астрономії) [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]] Нью-Йорку.
+
Спочатку проєкт пропонувалося назвати «Лабораторією з розробки замінних матеріалів», але генерал Гровз затвердив назву «Мангеттенський інженерний район» ({{lang-en|Manhattan Engineer District}}). Потім назву змінили на «Мангеттенський проєкт». На ранніх стадіях проєкту чимало було зроблено у Пупін Холі (факультети фізики та астрономії) [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]] Нью-Йорку.
   
У 1943 р. центр координації проекту перемістився в [[Оук-Ридж]] (штат [[Теннессі]]), але зберіг стару назву.
+
У 1943 р. центр координації проєкту перемістився в [[Оук-Ридж]] (штат [[Теннессі]]), але зберіг стару назву.
   
 
На початку 1942 р. [[Артур Комптон]] організував у [[Чиказький університет|Чиказькому університеті]] металургійну лабораторію для вивчення плутонію і уранових збірок (примітивні [[ядерний реактор|ядерні реактори]]), і попросив теоретика [[Роберт Оппенгеймер|Роберта Оппенгеймера]] з [[Університет Каліфорнії (Берклі)|Університету Берклі]] взяти в свої руки теоретичні розрахунки кінетики [[швидкі нейтрони|швидких нейтронів]] — ключа до обчислення [[критична маса|критичної маси]] і [[детонація|детонації]]. Фізик-металург {{нп|Джон Менлі|||John Henry Manley}} був призначений допомагати Оппенгеймеру в пошуку відповідей, координуючи співпрацю з різними експериментальними групами фізиків у США.
 
На початку 1942 р. [[Артур Комптон]] організував у [[Чиказький університет|Чиказькому університеті]] металургійну лабораторію для вивчення плутонію і уранових збірок (примітивні [[ядерний реактор|ядерні реактори]]), і попросив теоретика [[Роберт Оппенгеймер|Роберта Оппенгеймера]] з [[Університет Каліфорнії (Берклі)|Університету Берклі]] взяти в свої руки теоретичні розрахунки кінетики [[швидкі нейтрони|швидких нейтронів]] — ключа до обчислення [[критична маса|критичної маси]] і [[детонація|детонації]]. Фізик-металург {{нп|Джон Менлі|||John Henry Manley}} був призначений допомагати Оппенгеймеру в пошуку відповідей, координуючи співпрацю з різними експериментальними групами фізиків у США.
Рядок 43: Рядок 43:
 
Протягом весни 1942 р. Оппенгеймер і {{нп|Роберт Сербер|||Robert Serber}} із [[Іллінойський університет|університету Іллінойсу]] працювали над проблемами нейтронної дифузії (руху [[нейтрон]]ів під час [[ланцюгова реакція|ланцюгової реакції]]) й [[гідродинаміка|гідродинаміки]] (поведінка вибуху в результаті [[ланцюгова реакція|ланцюгової реакції]]). Щоб перевірити цю роботу й загалом теорію реакції [[Поділ ядра|поділу ядра]], в червні 1942 Оппенгеймер скликав літню школу в Університеті Каліфорнії, Берклі. Теоретики [[Ганс Бете]], [[Джон ван Флек]], [[Едвард Теллер]], [[Фелікс Блох]], {{нп|Еміль Конопінскі|||Emil Konopinski}}, {{нп|Роберт Сербер|||Robert Serber}}, {{нп|Стенлі С. Франкел|||Stan Frankel}}, і [[Елдред С. Нелсон]] (останні три — колишні студенти Оппенгеймера) швидко підтвердили, що [[атомна бомба]] можлива. Хоча теоретична можливість ядерного вибуху була встановлена, в розробці бомби ще залишалося чимало невідомих чинників. Властивості чистого [[Уран-235|урану-235]] були все ще відносно невідомі, як і властивості [[Плутоній|плутонію]], нового елемента, щойно відкритого в лютому [[1941]] р. [[Гленн Теодор Сіборг|Гленном Сіборгом]]і його співробітниками. Плутоній утворюється з [[Уран-238|урану-238]] при поглинанні нейтрона, випущеного атомом урану-235 в процесі розпаду, і тому виникає в [[ядерний реактор|ядерному реакторі]]. На той час жодного реактора ще не було побудовано, тому, хоча плутоній розглядався як додаткова речовина, що розщеплюється, на плутоній не покладалися надії: цього матеріалу існували тоді лічені мікрограми, утворені в результаті нейтронної реакції у [[циклотрон]]і.
 
Протягом весни 1942 р. Оппенгеймер і {{нп|Роберт Сербер|||Robert Serber}} із [[Іллінойський університет|університету Іллінойсу]] працювали над проблемами нейтронної дифузії (руху [[нейтрон]]ів під час [[ланцюгова реакція|ланцюгової реакції]]) й [[гідродинаміка|гідродинаміки]] (поведінка вибуху в результаті [[ланцюгова реакція|ланцюгової реакції]]). Щоб перевірити цю роботу й загалом теорію реакції [[Поділ ядра|поділу ядра]], в червні 1942 Оппенгеймер скликав літню школу в Університеті Каліфорнії, Берклі. Теоретики [[Ганс Бете]], [[Джон ван Флек]], [[Едвард Теллер]], [[Фелікс Блох]], {{нп|Еміль Конопінскі|||Emil Konopinski}}, {{нп|Роберт Сербер|||Robert Serber}}, {{нп|Стенлі С. Франкел|||Stan Frankel}}, і [[Елдред С. Нелсон]] (останні три — колишні студенти Оппенгеймера) швидко підтвердили, що [[атомна бомба]] можлива. Хоча теоретична можливість ядерного вибуху була встановлена, в розробці бомби ще залишалося чимало невідомих чинників. Властивості чистого [[Уран-235|урану-235]] були все ще відносно невідомі, як і властивості [[Плутоній|плутонію]], нового елемента, щойно відкритого в лютому [[1941]] р. [[Гленн Теодор Сіборг|Гленном Сіборгом]]і його співробітниками. Плутоній утворюється з [[Уран-238|урану-238]] при поглинанні нейтрона, випущеного атомом урану-235 в процесі розпаду, і тому виникає в [[ядерний реактор|ядерному реакторі]]. На той час жодного реактора ще не було побудовано, тому, хоча плутоній розглядався як додаткова речовина, що розщеплюється, на плутоній не покладалися надії: цього матеріалу існували тоді лічені мікрограми, утворені в результаті нейтронної реакції у [[циклотрон]]і.
   
Хоча Мангеттенський проект залучив до співпраці понад тридцять різних дослідницьких і виробничих центрів, здебільшого він здійснювався в трьох секретних наукових містах: [[Лос-Аламос]]і (штат [[Нью-Мексико]]), Оук-Риджі (штат Теннессі) і [[Генфорд (Вашингтон)|Генфорді]] (штат [[Вашингтон (штат)|Вашингтон]]).
+
Хоча Мангеттенський проєкт залучив до співпраці понад тридцять різних дослідницьких і виробничих центрів, здебільшого він здійснювався в трьох секретних наукових містах: [[Лос-Аламос]]і (штат [[Нью-Мексико]]), Оук-Риджі (штат Теннессі) і [[Генфорд (Вашингтон)|Генфорді]] (штат [[Вашингтон (штат)|Вашингтон]]).
   
 
Місце у Теннессі було вибрано з огляду на велику кількість дешевої гідроелектричної енергії, необхідної для [[збагачення урану]] в гігантських [[магніт]]ах [[іон]]ної [[ Сепарація|сепарації]]. Генфорд був вибраний завдяки розташуванню поблизу річки із запасами води для охолоджування реакторів, що виробляли плутоній. Обрані місця були далеко від узбережжя за межами досяжності можливого ворожого нападу з боку Німеччини чи Японії.
 
Місце у Теннессі було вибрано з огляду на велику кількість дешевої гідроелектричної енергії, необхідної для [[збагачення урану]] в гігантських [[магніт]]ах [[іон]]ної [[ Сепарація|сепарації]]. Генфорд був вибраний завдяки розташуванню поблизу річки із запасами води для охолоджування реакторів, що виробляли плутоній. Обрані місця були далеко від узбережжя за межами досяжності можливого ворожого нападу з боку Німеччини чи Японії.
Рядок 55: Рядок 55:
 
Існування цих виробничих потужностей і секретних міст Лос-Аламоса, Оук-Риджа і Генфорда не були оприлюднені до об'яви ядерного вибуху в Хіросімі, і вони залишалися таємницею до кінця другої світової війни.
 
Існування цих виробничих потужностей і секретних міст Лос-Аламоса, Оук-Риджа і Генфорда не були оприлюднені до об'яви ядерного вибуху в Хіросімі, і вони залишалися таємницею до кінця другої світової війни.
   
Мангеттенський проект об'єднав вчених США з ученими Великої Британії та Канади, що розвивали паралельний проект розробки ядерної бомби («{{нп|Тьюб Еллойс|Тьюб Еллойс||Tube Alloys}}»), в єдиний міжнародний колектив, який зумів розв'язати поставлену проблему.
+
Мангеттенський проєкт об'єднав вчених США з ученими Великої Британії та Канади, що розвивали паралельний проєкт розробки ядерної бомби («{{нп|Тьюб Еллойс|Тьюб Еллойс||Tube Alloys}}<nowiki/>»), в єдиний міжнародний колектив, який зумів розв'язати поставлену проблему.
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
* [http://lib.ru/MEMUARY/MANHATTEN/grove.txt Леслі Гровз. Тепер про це можна розповісти. Історія Мангхеттенського проекту] {{ref-ru}}
+
* [http://lib.ru/MEMUARY/MANHATTEN/grove.txt Леслі Гровз. Тепер про це можна розповісти. Історія Мангхеттенського проєкту] {{ref-ru}}
 
* [http://www.dw.com/uk/бомба-що-прилетіла-з-раю/a-18629688 Бомба, що прилетіла з раю]
 
* [http://www.dw.com/uk/бомба-що-прилетіла-з-раю/a-18629688 Бомба, що прилетіла з раю]
   

Версія за 23:06, 7 липня 2019

Мангеттенський проект
Manhattan District
Trinity shot color.jpg
Випробування Мангеттенського проекту «Триніті» було першою детонацією ядерної зброї.
На службі 1942—46
Країна Flag of the United States.svg США
Велика Британія Велика Британія
Канада Канада
Належність Інженерні війська США[en]
Штаб Оук-Ридж, Теннессі, США
Річниці 13 серпня 1942
Битви

Висадка союзників в Італії
Операція «Оверлорд»
Центрально-Європейська операція
Ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі

Окупація Японії
Розформовано 15 серпня 1947
Командування
Визначні
командувачі
Джеймс К. Маршалл[en]
Кеннет Ніколс[en]
Знаки розрізнення
Нарукавна нашивка, яка була прийнята в 1945 для Мангеттенського району Manhattan District.svg
Герб проекту Мангеттен (неофіційний) Manhattan Project emblem.png

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

«Манге́ттенський прое́кт» (англ. Manhattan Project) — кодова назва програми розробки ядерної зброї у Сполучених Штатах Америки, здійснення якої почалося у вересні 1942 року.

У проєкті брали участь вчені зі Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Німеччини і Канади. В рамках проєкту було створено три атомні бомби: плутонієву, що їй присвоєне власне ім'я «Триніті» (підірвана при першому ядерному випробуванні поблизу Аламоґордо), уранову бомбу «Малюк» (скинута на Хіросіму 6 серпня 1945 року) і плутонієву бомбу «Товстун» (скинута на Нагасакі 9 серпня 1945 року). проєктом керували американський фізик Роберт Оппенгеймер і генерал Леслі Гровз інженерного корпусу Армії США.

Учасники

Учасники проєкту — фізики й інші учені зі світовим ім'ям: Рудольф Паєрлс, Отто Роберт Фріш, Едвард Теллер, Енріко Фермі, Лео Сілард, Джон фон Нейман, Джозеф Ротблат, Ісидор Рабі, Станіслав Улям, Роберт Вілсон, Віктор Вайскопф, Герберт Йорк[en], Кеннет Бейнбрідж[en], Семюел Аллісон[en], Едвін Макміллан, Френк Оппенгеймер[en], Джон Лоуренс, Георгій Кистяковський, Ганс Бізе, Ернест Орландо Лоуренс, Р. Робертс, Фред Молер, Олександр Сакс[en], Ганс Бете, Швебер, Веннівер Буш, Уоллес Екерс[en], Ханс Халбан[en], Е. Вагнер, Джон Кокрофт, Ернест Волтон, Річард Фейнман, Клаус Фукс та інші.

Хід проєкту

проєкт координувався зі штабу Північного Атлантичного Дивізіону інженерного корпусу Армії США. Штаб розташовувався на 18-му поверсі будинку № 270 на Бродвеї біля нью-йоркської мерії в Мангеттені, Нью-Йорк.

Спочатку проєкт пропонувалося назвати «Лабораторією з розробки замінних матеріалів», але генерал Гровз затвердив назву «Мангеттенський інженерний район» (англ. Manhattan Engineer District). Потім назву змінили на «Мангеттенський проєкт». На ранніх стадіях проєкту чимало було зроблено у Пупін Холі (факультети фізики та астрономії) Колумбійського університету Нью-Йорку.

У 1943 р. центр координації проєкту перемістився в Оук-Ридж (штат Теннессі), але зберіг стару назву.

На початку 1942 р. Артур Комптон організував у Чиказькому університеті металургійну лабораторію для вивчення плутонію і уранових збірок (примітивні ядерні реактори), і попросив теоретика Роберта Оппенгеймера з Університету Берклі взяти в свої руки теоретичні розрахунки кінетики швидких нейтронів — ключа до обчислення критичної маси і детонації. Фізик-металург Джон Менлі[en] був призначений допомагати Оппенгеймеру в пошуку відповідей, координуючи співпрацю з різними експериментальними групами фізиків у США.

Протягом весни 1942 р. Оппенгеймер і Роберт Сербер[en] із університету Іллінойсу працювали над проблемами нейтронної дифузії (руху нейтронів під час ланцюгової реакції) й гідродинаміки (поведінка вибуху в результаті ланцюгової реакції). Щоб перевірити цю роботу й загалом теорію реакції поділу ядра, в червні 1942 Оппенгеймер скликав літню школу в Університеті Каліфорнії, Берклі. Теоретики Ганс Бете, Джон ван Флек, Едвард Теллер, Фелікс Блох, Еміль Конопінскі[en], Роберт Сербер[en], Стенлі С. Франкел[en], і Елдред С. Нелсон (останні три — колишні студенти Оппенгеймера) швидко підтвердили, що атомна бомба можлива. Хоча теоретична можливість ядерного вибуху була встановлена, в розробці бомби ще залишалося чимало невідомих чинників. Властивості чистого урану-235 були все ще відносно невідомі, як і властивості плутонію, нового елемента, щойно відкритого в лютому 1941 р. Гленном Сіборгомі його співробітниками. Плутоній утворюється з урану-238 при поглинанні нейтрона, випущеного атомом урану-235 в процесі розпаду, і тому виникає в ядерному реакторі. На той час жодного реактора ще не було побудовано, тому, хоча плутоній розглядався як додаткова речовина, що розщеплюється, на плутоній не покладалися надії: цього матеріалу існували тоді лічені мікрограми, утворені в результаті нейтронної реакції у циклотроні.

Хоча Мангеттенський проєкт залучив до співпраці понад тридцять різних дослідницьких і виробничих центрів, здебільшого він здійснювався в трьох секретних наукових містах: Лос-Аламосі (штат Нью-Мексико), Оук-Риджі (штат Теннессі) і Генфорді (штат Вашингтон).

Місце у Теннессі було вибрано з огляду на велику кількість дешевої гідроелектричної енергії, необхідної для збагачення урану в гігантських магнітах іонної сепарації. Генфорд був вибраний завдяки розташуванню поблизу річки із запасами води для охолоджування реакторів, що виробляли плутоній. Обрані місця були далеко від узбережжя за межами досяжності можливого ворожого нападу з боку Німеччини чи Японії.

Лос-Аламоська національна лабораторія була збудована на плоскій вершині гори, на місці розташування колишньої приватної школи для хлопців-підлітків. На додаток до існування як головного мозкового «центру» Лос-Аламос відповідав за завершальну фазу збирання бомб, використовуючи переважно матеріали й компоненти, виготовлені в інших місцях. Власна продукція Лос-Аламоса включала кожухи, вибухові лінзи та виробництво серцевин бомб із придатних до розщеплення матеріалів.

Споруди Оук-Риджа покривали понад 60.000 акрів (243 км²) землі в районі Долини Теннессі. Завдяки секретності навіть губернатор штату не підозрював про розбудову Оук-Риджа (який мав стати п'ятим за величиною містом у штаті). Певний час споруди Оук-Риджа споживали 1/6 електричної енергії, що вироблялася в США — більше, ніж Нью-Йорк. Оук-Ридж в основному виробляв уран-235.

Генфорд, який виріс майже до 1000 квадратних миль (2600 км²), зайняв землі ферм, фруктових садів, залізниці та двох сільськогосподарських населених пунктів, що лежали на берегах річки Колумбія. Генфордські ядерні реактори використовували воду річки для охолодження. Генфорд став основним центром з виробництва плутонію.

Існування цих виробничих потужностей і секретних міст Лос-Аламоса, Оук-Риджа і Генфорда не були оприлюднені до об'яви ядерного вибуху в Хіросімі, і вони залишалися таємницею до кінця другої світової війни.

Мангеттенський проєкт об'єднав вчених США з ученими Великої Британії та Канади, що розвивали паралельний проєкт розробки ядерної бомби («Тьюб Еллойс[en]»), в єдиний міжнародний колектив, який зумів розв'язати поставлену проблему.

Посилання

Див. також