Марта Рішар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:37, 23 листопада 2018, створена Olegvdv68 (обговорення | внесок) (категоризація)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марта Рішар
фр. Marthe Richard
Marthe Richard en 1915 (1).jpg
Народилася 15 квітня 1889(1889-04-15)[1]
Бламон
Померла 9 лютого 1982(1982-02-09) (92 роки)
Париж, Франція[2]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність льотчиця, політик, повія, шпигунка, письменниця
Володіє мовами французька[5]
Посада municipal councillor of Paris[d]
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону

Марта Рішар (фр. Marthe Richard) (15 серпня 1889 — 9 лютого 1982) — французька шпигунка часів Першої світової війни. Мала прізвисько «Жайворонок».

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Народилася у родині Бетенфельд в м. Нансі (Лотарингія). Німкеня за походженням. У молоді роки працювала повією, внаслідок захворювання на сифіліс її було відправлено до Парижа. Тут у 1905 році вона знайомиться з Анрі Рішаром. Незабаром Марта починає цікавитися повітроплаванням й стає першою жінкою-пілотом Франції у 1912 році. Про це багато пишеться у французькій пресі того часу. Марта Рішар стає досить відомою. Вона здійснила низку польотів на далекі відстані у Бургундії та Швейцарії. У 1914 році вона бере шлюб з Анрі ріше і стає Мартою Ріше.

Шпигунська діяльність[ред. | ред. код]

Анрі Ріше у 1914 році йде на фронт та невдовзі гине. Марта вирішує помститися німцям. Спочатку вона мала намір потрапити до військової авіації, але жінок туди не брали. Тоді Марта Рішар запропонувала свої послуги П'ятому відділу (контррозвідка Франції) на чолі з капітаном Ляду. Її відправляють до Іспанії, на курорт Сан-Сабаст'ян. Тут Марта знайомиться з військовим аташе Німеччини у Мадриді бароном фон Кроном. Вона швидко дала згоду працювати на німецьку розвідку й отримала псевдо С-32. З грошіима та інструкціями Марта Рішар повертається до Франції. Про свої дії вона доповіла начальнику французької контррозвідки. Той привітав її з успіхом й Марта Ріше знову повернулася до Іспанії.

В Іспанії вона стає коханкою фон Крона. Завдяки цьому Рішар зуміла дізнатися про багато важливих речей. Марта Ріше здобула відомості про намір Німеччини організувати у французькому Марокко заколот та повстання. Завдяки її інформації щодо шляху німецького конвою зі зброєю для марокканських повстанців, заколот провалився. Ріше дізналася про таємний прохід в Піренеях, яким користувалася німецька розвідка. За наказом фон Крона Марта Рішар відкрила салон краси «Дзеркало жайворонків», який німецька розвідка збиралася використати для маскування шпигунів для відправлення їх до Франції. Дії Марти Ріше допомогли французькій контррозвідці виловити усіх німецьких шпигунів.

Проте не завжди французька розвідка користувалася відомостіями Марти Ріше. Так, незважаючИ на її попередження, німці зуміли підірвати пороховий завод Буно поблизу Байонни. Вона готувалася передати папери з сейфу фон Крона, але її підвів зв'язковий. Врешті-решт їй перестали довіряти як французи, так й німці. Наостанок Марта Ріше у 1916 році відправила до князя Ратиборда, німецького посланця в Іспанії, усі листи фон Крона до неї, а також поєднання цифр сейфу, відомості стосовно того, що фон Крон утримував її на кошти передбачені для вербування агентів. Внаслідок цього уся мережа фон Крона була нейтралізована.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Після війни Марта Рішар довгий час була забутою. У 1926 році вона вийшла заміж за Томаса Кромптона, деякий час мешкала у Великій Британії. У 1933 році за свої заслуги вона отримала Орден почесного легіону. Під час Другої світової війни Марта Рішар брала участь у русі Опору, була схоплена та інтернована до Німеччини.

Після закінчення війни Марта Рішар була обрана муніципальним радником Паризької мерії. Випустила декілька книг із спогадами.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Elizabeth Coquart, Marthe Richard, de la petite à la grande vertu, Payot, 2006.