Марцинюк Андрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 14:06, 26 вересня 2018, створена G.Tuono (обговорення | внесок) (вилучено Категорія:Персоналії:Збаразький район; додано Категорія:Уродженці Добромірки за допомогою HotCat)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марцинюк Андрій
Псевдо А. М., Ян Марцін, Селянин, Грицько Сумовитий, Я... сельський хлоп, Ядрульський хлоп, Яндрунюк
Народився 20 березня 1862(1862-03-20)
Добромірка
Помер 16 серпня 1938(1938-08-16) (76 років)
Добромірка
Поховання Добромірка
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаПольща Польща
Діяльність письменник

Андрі́й Марциню́к (1862—1938) — український письменник та громадсько-політичний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1862 року в селі Добромірка (сучасний Збаразький район Тернопільської області). Закінчив початкову школу, працював у Добромірці ковалем. На формування його національного світогляду й соціальних переконань вирішальний вплив справив священик Г. Боднар. Познайомився з Іваном Франком та Лесем Мартовичем, це сприяло зацікавленням та публікаціям у прогресивних видавництвах Галичини: «Громадський голос», «Літературно-науковий вістник», «Народ», «Радикал», «Хлібороб».

Писав вірші, новели та фейлетони на актуальні теми сільського життя.

Його авторству належать гумористичні оповідання, в яких зображував життя бідноти та засуджував сваволю сільських урядовців:

  • «Хитрі пута» (1891)
  • «Чому б бідним не дуріти» (1893)
  • «Хлопські приятелі» (1896)
  • «Голодишні пироги» (1913)
  • «Запомога» (1913).

У пуб­ліцистичних статтях

  • «Доля заступника громади»,
  • «Крайні потреби наших людей»,
  • «Причинки до пояснення еміграції»,
  • «Про круте кретенько»,
  • «Спільність межи простим народом і єго вороги», написаних протягом 1890—1906 років, виступав на захист селян, обстоював народну освіту та застерігав від еміграції.

Свого часу значного розголосу набрала його стаття «З щасливого Поділля» (часопис «Народ», 1892) — про причини масової еміграції населення Поділля й Покуття у Бессарабію — до Російської імперії. Цю роботу передрукували всі українські чимало слов'янських та німецькомовних часописів Австро-Угорщини.

Популярними у студентської і гімназійної молоді були його коротенькі оповідання-«образки» з народного життя. Збереглися свідчення Яцка Остапчука про вплив творів Марцинюка на студента Краківського університету (в майбутньому новеліста Василя Стефаника). Разом з Яцком Остапчуком та Сафатом Шмігером займав чільні позиції у культурно-освітній та організаційно-політичній роботі в Збаразькому повіті.

Безпосередньо брав участь в організації перших читалень товариства «Просвіта» та кооперативних крамничок, проводив передвиборчі віча — на підтримку народних кандидатів, зокрема Івана Франка, послів до австро-угорського парламенту і галицького сейму.

Листувався з Михайлом Грушевським, Володимиром Гнатюком, Михайлом Драгомановим, Іваном Франком.

Факти з публікацій Марцинюка Іван Франко використав у статтях «Еміграція галицьких селян» і «Голос селянина про еміграцію».

Джерела[ред. | ред. код]