Відмінності між версіями «Мережко Олександр Олександрович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
 
Рядок 33: Рядок 33:
 
'''Олександр Олександрович Мережко''' ({{н}} [[14 лютого]] [[1971]], м. [[Бобринець]], [[Кіровоградська область]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]) — український [[Юрист|правознавець]], [[Доктор наук|доктор юридичних наук]], [[професор]]. Завідувач кафедри права [[Київський національний лінгвістичний університет|Київського лінгвістичного університету]]. Один із членів команди [[Зеленський Володимир Олександрович|Зеленського]] на [[Вибори Президента України 2019|виборах Президента України 2019]].
 
'''Олександр Олександрович Мережко''' ({{н}} [[14 лютого]] [[1971]], м. [[Бобринець]], [[Кіровоградська область]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]) — український [[Юрист|правознавець]], [[Доктор наук|доктор юридичних наук]], [[професор]]. Завідувач кафедри права [[Київський національний лінгвістичний університет|Київського лінгвістичного університету]]. Один із членів команди [[Зеленський Володимир Олександрович|Зеленського]] на [[Вибори Президента України 2019|виборах Президента України 2019]].
   
Кандидат у [[Народний депутат України|народні депутати]] від партії «[[Слуга народу (політична партія)|Слуга народу]]» на [[Парламентські вибори в Україні 2019|парламентських виборах 2019 року]], №&nbsp;89 у списку.<ref>[https://www.pravda.com.ua/news/2019/06/9/7217582/ У першій десятці партії Зеленського люди зі штабу, борець і гендиректор 1+1] ''[[Українська правда]]''</ref>
+
Кандидат у [[Народний депутат України|народні депутати]] від партії «[[Слуга народу (політична партія)|Слуга народу]]» на [[Парламентські вибори в Україні 2019|парламентських виборах 2019 року]], №&nbsp;85 у списку.<ref>[https://www.pravda.com.ua/news/2019/06/9/7217582/ У першій десятці партії Зеленського люди зі штабу, борець і гендиректор 1+1] ''[[Українська правда]]'' (9 червня 2019)</ref><ref>[https://www.rbc.ua/ukr/news/partiya-sluga-naroda-opublikovala-obnovlennyy-1560422864.html Партія "Слуга народу" обновила список кандидатів] ''[[РБК-Україна]]'' (13.06.2019)</ref>
   
 
== Життєпис ==
 
== Життєпис ==

Поточна версія на 02:56, 15 червня 2019

Олександр Мережко
Народився 14 лютого 1971(1971-02-14) (48 років)
м. Бобринець, Кіровоградська область
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Діяльність філософ
Alma mater Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Заклад Люблінський католицький університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор юридичних наук
Відомий завдяки: правник, філософ

Олександр Олександрович Мережко (нар. 14 лютого 1971, м. Бобринець, Кіровоградська область, УРСР) — український правознавець, доктор юридичних наук, професор. Завідувач кафедри права Київського лінгвістичного університету. Один із членів команди Зеленського на виборах Президента України 2019.

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 85 у списку.[1][2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Мережко народився 14 лютого 1971 року в Бобринці на Кіровоградщині.

1994 року закінчив Інститут міжнародних відносин при Київському університеті ім. Шевченка з відзнакою (спеціальність — міжнародне право). У 1992—1993 роках навчався в Денверському університеті (США).

1996 року закінчив аспірантуру Iнституту міжнародних відносин при КНУ, захистив кандидатську дисертацію з міжнародного права на тему «Концепція гуманітарної інтервенції та механізм захисту прав людини в рамках ООН» (рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту держави й права ім. Корецького НАН України від 15 листопада 1996 р., протокол № 13). У грудні 2002 року захистив докторську дисертацію з міжнародного права на тему «Теорія та принципи транснаціонального торгового права (Lex Mercatoria)» в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка (рішення Президії Вищої атестаційної комісії України від 21 травня 2003 року, протокол № 36-11/5); Проходив численні наукові стажування за кордоном. В 2001 році –  Інституті ім. Гаррімана Колумбійського університету (США); в 2004—2005 роках — Інституті імені Кеннана Центру імені Вудро Вільсона (США), в 2010—2011 роках — в одному з дослідних інститутів у м. Вашингтон (США).

Педагогічна робота[ред. | ред. код]

2002 року отримав звання «доцента кафедри міжнародного, приватного та митного права».[3] 2009 року отримав звання професора. Автор близько 15 монографій та навчальних посібників з питань міжнародного права, близько 150 наукових статей (у тому числі, монографії та навчальні посібники: «Силовий захист прав людини» (1998), «Право міжнародних договорів» (2002), «История международно-правовых учений», «Наука международного частного права: история и современность» (2004, 2006); «Наука политики международного права: истоки и перспективы» (2009), «Проблемы теории международного публичного и частного права» (2010). Відзначений численними відзнаками та науковими нагородами.

2000 року — отримав вузівську премію ім. Шевченка[4] за монографію «Силовий захист прав людини: питання легітимності в сучасному міжнародному праві» (1998 р., перевидання — 1999 р.). В 2003 році отримав спеціальну відзнаку Спілки юристів України у номінації юридичні індивідуальні монографічні видання за монографію «Вступ до філософії міжнародного права. Гносеологія міжнародного права».

Володіє англійською, польською та російською мовами. Був заступником голови Товариства програми ім. Фулбрайта. Був автором статей на порталі ТСН. Брав участь у доборі кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини від України.

Брав участь у доборі кандидатів на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Член Українського товариства міжнародного права та Американської Асоціації міжнародного права.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Спеціалізується на питаннях філософії та теорії міжнародного права, цивільного права, а також міжнародного приватного права. Філософсько-правова концепція професора Мережка полягає в тому, що право являє собою складний динамічний процес взаємодії п'яти складових («п'яти світів права»):

  1. права як юридичного тексту (семіотичний аспект права);
  2. права як юридичної емоції (психологічний аспект права);
  3. права як соціального відношення (соціологічний аспект права);
  4. права як зовнівираженої поведінки (біхевіоральний аспект права);
  5. права як прагнення до досягнення певних трансцендентних ідеалів і цінностей (метафізика права).

Взаємодія цих п'яти вимірів, в яких існує і розвивається право, і утворюють феномен права в цілому.

Розвиває концепцію «міжцивілізаційного права», під якою він пропонує розуміти сукупність принципів і норм (юридичних, політичних і моральних), спрямованих на регулювання взаємовідносин між різними цивілізаціями. Він також сформулював поняття «мем права», під яким розуміється одиниця передачі юридично значимої інформації.

Дослідження російської політики[ред. | ред. код]

Досліджує політико-правову систему й історію РФ з точки зору соціології права. Спираючись на публікації Миколи Тимашева, пише, що під фасадом «керованої демократії» ховається режим деспотичної влади у пом'якшеній формі, характерний для історії російської держави[5].

Історія міжнародного права[ред. | ред. код]

У книзі «Російська наука міжнародного права у період Першої світової війни» (Київ, 2014) проаналізував міжнародне право в період війни й піддав критиці сучасну російську доктрину міжнародного права, яка після початку тимчасової анексії Криму РФ перетворилась на пропаганду путінського режиму.

Погляди щодо агресії Росії проти України[ред. | ред. код]

Є автором численних статей на тему агресії Росії проти України, досліджує її з точки зору міжнародного права. Обґрунтовує право кримськотатарського народу на самовизначення як корінного в рамках України[6]. Проводить критичний аналіз аргументації російських юристів-міжнародників і показує злочинний характер анексії Криму Росією[7].

Дослідження статусу Росії в ООН[ред. | ред. код]

Обгрунтував тезу про те, що Росія, зайнявши місце СРСР в Раді Безпеки ООН, тим самим явно порушила статут ООН, оскільки вона не може вважатися тією самою державою і тим самим суб'єктом міжнародного права, що і СРСР; а відтак Росію з точки зору міжнародного права не можна вважати членом ООН[8].

Участь у міжнародних наукових конференціях з питань анексії Криму[ред. | ред. код]

  • У червні 2014 року виступив з доповіддю «Ідеологія лібералізму та міжнародне право» на науковій коференції у Тартуському університеті (Естонія), в якій піддав критиці анексію Росією Криму з точки зору міжнародного права.
  • У вересні 2014 року виступив з доповіддю «Розпад СРСР і територіальні наслідки» в Інституті ім. Планка у Гейдельберзі (Німеччина), в якій показав неправомірність анексії Росією Криму[9][10][11].
  • У грудні 2014 року виступив в Університеті Гельсінкі (Фінляндія) на семінарі «Українська криза» з доповіддю, в якій представив міжнародно-правові аргументи проти вторгнення Росії на Донбасі.
  • У березні 2015 року у Варшаві на конференції «Випадок Криму у світлі міжнародного права» поставив питання про форми та механізми міжнародно-правової відповідальності Росії за агресію проти України[12][13].

Скандальні заяви[ред. | ред. код]

  • У статті «Хто відповідальний за Голодомор в Україні» («Кто несет ответственность за Голодомор?», 18 січня 2007 року) стверджує, що матеріальне та моральне відшкодування жертвам Голодомору та їхнім нащадкам має покрити Україна. Як приклад з незрозумілих причин наводить США з їхнім намаганням спокутувати вину за геноцид індіанців.[14]
  • У статті «Сон розуму: український націоналізм як ідеологія» («Сон разума: украинский национализм как идеология», 17 квітня 2007) називає українську мову «інструментом репресії щодо тих, хто думає іншими мовами»[15].
  • У статті «Марксофобія» («Марксофобия», видання «Левая Политика. Левые в России», 2007) стверджує, що несприйняття марксизму (тобто «марксофобія»), є ознакою авторитарної особистості та інтелектуальною самокастрацією.[16]

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Є прихильником антропоцентризму і ідеалів гуманізму.

Наприкінці 90-х знаходився під впливом критичної теорії Франкфуртської школи, зокрема таких соціальних філософів, як Еріх Фромм; однак пізніше, під впливом філософії Петражицького перейшов на позиції ліберальної демократії. Є послідовним прихильником повної свободи слова та думки.

Україна опинилася в новій версії Російської імперії — СРСР, де стала жертвою того, що деякі вважають геноцидом — Голодомору. Рафаль Лемкін, автор терміну «геноцид», називав Голодомор прикладом радянського геноциду: «Це не просто масове вбивство. Це геноцид, знищення культури й народу. Радянська національна єдність створюється не шляхом єдності ідей і культур, а шляхом повного знищення всіх культур і всіх ідей за винятком однієї — радянської». Російська військова агресія проти України є нічим іншим, як продовженням традиційної російської імперіалістичної політики націленої на знищення незалежної української держави і поневолення українського народу".

Інтерв'ю «Радіо Свобода» назвав США партнером і другом України.[17]

Роботи[ред. | ред. код]

  1. Транснаціональне торгове право, 2002 рік
  2. Введення у філософію міжнародного права, 2002 рік
  3. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії практики, 2002 рік
  4. Колізійне право США, 2002 рік
  5. Договір у приватному праві, 2003 рік
  6. Історія міжнародно-правових вчень, 2006 рік
  7. Наука міжнародного приватного права: історія і сучасність, 2006 рік
  8. Наука політики міжнародного права: витоки і перспективи, 2009 рік
  9. Проблеми теорії міжнародного публічного та приватного права, 2010 рік
  10. Ідея міжнародного права (історико-соціологічний нарис), 2011 рік
  11. Психологічна теорія міжнародного права (публічного і приватного), 2012 рік
  12. Соціологія права М. С. Тимашева, 2012 рік

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У першій десятці партії Зеленського люди зі штабу, борець і гендиректор 1+1 Українська правда (9 червня 2019)
  2. Партія "Слуга народу" обновила список кандидатів РБК-Україна (13.06.2019)
  3. Рішення Атестаційної колегії Міносвіти і науки України від 23 грудня 2002 року, протокол № 5/19-д
  4. Рішення Вченої Ради КНУ від 14 лютого 2000 р., наказ ректора № 93-32 від 01.03.2000 р.
  5. Мережко, О. (2012). (Краків, Польща) Соціологія радянської держави, права та правосвідомості у вченні М. С. Тимашева. Філософія права і загальна теорія права (2). с. 304–316–304–316. ISSN 2227-7153. Процитовано 2019-05-27. 
  6. Кто имеет право на самоопределение в Крыму?. ForumDaily. 2014-03-23. Процитовано 2019-05-25. 
  7. Crimea’s Annexation in the Light of International Law. A Critique of Russia’s Legal Argumentation. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 2019-05-25. 
  8. Виключення Росії з Радбезу ООН - реальність чи фантастика. Думки експертів. ТСН.ua (uk). 2015-02-24. Процитовано 2019-05-29. 
  9. Merezhko, Alexander. Конференция в Гейдельберге на тему аннексия Крыма и международное право (en). Процитовано 2019-05-27. 
  10. Symposium: “The Incorporation of Crimea by the Russian Federation in the Light of International Law”. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 2019-05-27. 
  11. Crimea’s Annexation by Russia – Contradictions of the New Russian Doctrine of International Law. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 2019-05-27. 
  12. azz (2015-03-28). Александр МЕРЕЖКО: Варшавская конференция и Крым Политком. Политком (ru-RU). Процитовано 2019-05-27. 
  13. Wszechnica FWW (2015-07-07). (10) The case of Crimea in the light of international law: its nature and implication. Процитовано 2019-05-27. 
  14. Кто несет ответственность за Голодомор?. Права Человека в Украине (архів). Процитовано 2019-04-10. 
  15. Сон разума: украинский национализм как идеология » ПОЛИТЕ - все о политике в Украине.. polite.com.ua. Процитовано 2019-04-10. 
  16. Александр Мережко - Левая Политика. Левые в России. Читать онлайн (ru). Процитовано 2019-05-20. 
  17. Встретится ли новый президент Украины один на один с Путиным?. Радио Свобода (ru). Процитовано 2019-05-03.