Меровінзьке мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баптистерій собору Святого Леонса в Фрежусі
Баптистерій собору Святого Спасителя в Екс-ан-Прованс

Меровінзьке мистецтво - це мистецтво франкської династії Меровінгів, яка правила з 5 по 8 сторіччя на території сучасної Франції, Бенелюксу та частини Німеччини. Встановлення династії Меровінгів у Галлії у 5-му сторіччі призвело до важливих змін у мистецтві. Скульптура відкотилася назад майже до просто техніки прикрашення саркофагів, вівтарів та церковних меблів. Натомість, в роботі по золоту та новому виді мистецтва - ілюмінуванні манускриптів, відбулась інтеграція "варварського" тваринного стилю оздоблення з мотивами пізньої античності та іншими запозиченнями аж до Сирії чи Ірландії, що врешті решт і утворили мистецтво Меровінгів.

Архітектура

Об'єднання Франкського королівства під владою Хлодвіга І (465 – 511) та його нащадками співпало з необхідністю будівництва церков, особливо монастирських, оскільки їх вбачали оплотом меровінзької церкви. Плани церковних будівель часто продовжували традицію римських базилік, однак отримували вплив з різних усюд, навіть Сирії та Вірменії. На сході королівства більшість будівель була дерев'яна, а от використання каменю для важливих будівель було більш поширене на заході та півдні, які були завойовані королівством пізніше. Звичайно, більшість основних соборів і церков протягом століть була перебудована і не раз, однак археологія дозволила реконструювати багато меровінзьких планів будівель. Опис у творі єпископа Григорія Турського "Історія франків" базиліки Святого Мартіна, що була побудована в Турі Святим Перпетусом (єпископ 460-490) на початку меровінзького періоду на той час на околиці франкської території, примушує жалкувати, що споруда не збереглася. За його описом це була одна з найкрасивіших меровінзьких будівель, що мала 120 мармурових колон, башти на східній стороні та декілька мозаїк.

"Базиліка Святого Мартіна давала вертикальний наголос і комбінацію блоків, що формували складний внутрішній простір, і відповідно багатий зовнішній силует, - все, що потім стало особливостями романського стилю".[1]

Одна з рис базиліки Святого Мартіна, яка стала особливістю франкської церковної архітектури, - це розміщення саркофагу або релікварію святого на постаменті, щоб він був видимий поза вівтарем, деколи в апсиді. Римська традиція не знала таких франкських інновацій.[2] Церква Святого Петра у французькому В'єнні) - єдиний приклад будівлі, що зберiг ці риси до нашого часу. Ряд інших будівель, що за описами мали ці риси, однак зараз втрачені, включають меролінзькі фундаменти абатства Сен-Дені, церкви Святого Гереона в Кельні та абатства Сен-Жермен-де-Пре в Парижі.

До наших часів збереглися декілька невеликих будівель, особливо баптистеріїв, які вийшли з моди та не перебудовувались. В прованських Екс-ан-Прованс, Р'є та Фрежусі збереглися три октогональні баптистерія, кожен накритий куполом, поставленим на колони, що свідчить про східний вплив на них (зокрема, баптистерій в Р'є, департамент Альпи Верхнього Провансу, нагадує баптистерій Святого Георгія в Езрі, Сирія). Від прованських баптистеріїв (за виключеннм баптистерія в Венаску, що має план чотирилистника), дуже відрізняється Баптистерій Святого Іоанна Хрестителя в Пуатьє (6th century) has the form of a rectangle flanked by three apses. The original building has probably undergone a number of alterations but preserves in its decoration (marble capitals) a Merovingian character.

З численної кількості crypts (які були численні з урахуванням тогочасного культу святих) збереглися лише крипти в церкві only those of St. Seurin, Bordeaux, St. Laurent, Grenoble, and the abbey of Jouarre (7th century) survive.

Інше мистецтво

Sacramentarium Gelasianum. Frontispice and Incipit from the Vatican manuscript

By the 7th century, the abilities of Merovingian craftsmen must have been well regarded, as they were brought to England to re-introduce glass making skills, and Merovingian stonemasons were used to build English churches.[3] Merovingian masons also employed the opus gallicum extensively and are responsible for bringing it to England and bequeathing it to the Normans, who brought it to Italy.

Very few Merovingian illuminated manuscripts survive, of which the most richly decorated is the 8th century Gelasian Sacramentary in the Vatican Library, which has geometric and animal decoration, less complex than that of the Insular art of the British Isles, but like it derived from metalwork motifs, with some influence from Late Antiquity and the Near-East. The principle centres were the Abbey of Luxeuil, an Irish foundation, and later its daughter house at Corbie Abbey.

A large Merovingian art collection in Berlin was taken by Soviet Occupiers to Russia, where it remains to this day.

Галерея

Див. також

Примітки

  1. V.I. Atroshenko and Judith Collins, The Origins of the Romanesque (Lund Humphries, London) 1985, p. 48. ISBN 0-85331-487-X
  2. Werner Jacobsen, "Saints' Tombs in Frankish Church Architecture" Speculum 72.4 (October 1997:1107-1143).
  3. Беда Преподобний. Lives of the Holy Abbots of Wearmouth and Jarrow..

Посилання