Методій Почаївський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
Методій Почаївський
Мефодій Почаївський.JPG
Народився 1091
Помер 1228
Почаїв, Україна
Конфесія православ'я
Преподобний Методій Почаївський, засновник Почаївського монастиря (1220 р.). Фреска зі стін монастиря.

Методій Почаївський (1091, Візантія ? — † 1228, Почаїв) — древньоруський православний святий, афонський чернець, преподобний. Перший архімандрит Почаївського монастиря. За переданням, вважається засновником Почаївської Свято- Успенської лаври. Преподобний Методій був спершу монахом монастиря на Афоні у Греції (тоді Візантія). Згодом відправився на Русь і прожив у Почаєві багато років. Під настоятельством Методія на Почаївській Горі було 25 ченців пустельників.

Преподобний Методій помер у 1228 році у віці 137 років. На його могилі був великий камінь, а на ньому напис: Зде лежить возобновитель й страж міста Святаго.

Про преподобного Методія не зберіглося ніяких друкованих достовірних свідоцтв, окрім народного шанування та польського рукописного твору Монастир Скит.

Передання про преподобного Методія

В Архіві Почаївської Лаври переховувався рукописний твір Monastyr Skit, писаний польською мовою, 1732-го року. Саме цей рукопис і записав давні народні передання про початок Почаївського монастиря. На жаль, зміст цього твору зовсім мало відомий, і сам твір не видрукуваний.

«Монастир Скит» розповідає, що в глибокій давнині наприкінці 12 століття, біля Почаївської гори жив побожний муж Туркул, який сильно любив цю гору. Він не раз бачив там видіння, — у сні йому являлася Божа Мати. Через це він покохав цю гору. Можливо, що це був монах келліот. Десь близько 1213 р. прибув до Туркула чернець з грецького Афону на ім'я Методій, глибокий старець. Туркул усе розповів Методієві про свої видіння Божої Матері, показав йому і всю гору та її довкілля. Чернець з Афону зрозумів, що це Сама Божа Мати обрала Собі місце перебування на Волині, та Почаївській горі, і що тут таки треба поставити монастир. Методій вирішив залишити на Почаївській горі побожну пам'ятку — він вибрав на горі високу липу, очистив її стовбура від кори, вигладив, — і намалював на ній Образ Божої Матері так, як Вона явилася в сні побожному Туркулові. Туркул захопившись, постановив віддати Почаївську гору Божій Матері. А Методій вернувся на Афон. За ним подався на Афон і Туркул. Довго пробував на Афоні Туркул, а вкінці він таки намовив ченця Методія вертатися на Почаївську гору і ставити там монастир для духовного просвічення усього Волинського краю. У 1219 р. вони обоє вернулися з Афону і почали будувати монастир на Почаївській горі. До будівництва обителі вони заохотили 12 будівничих (як і Київська Печерська Лавра), і монастир було закінчено у 1220 р. Біля них згуртувалися й інші ченці зі сходу. Біля монастиря були побудовані й окремі оселі-келії для нових монахів пустельників. Того ж 1220 р. священноієрей Методій освятив нову Церкву на честь Святого Переображення. Це був пустельножительний монастир, — ченці не спасалися разом, а кожен провадив своє окреме життя, як умів і як міг. У число пустельників зголосилися і 12 будівничих та ще кілька інших. А Настоятелем монастиря став о. Методій. Методій сильно полюбив Почаївську обитель. Він був добре освічений монах, писав пояснення на Євангелію, цебто складав т. зв. «повчальне Євангеліє». При монастирі він відкрив школу і зібрав багато рукописних книг. Архімандрит Методій користувався повагою та любов'ю від сподвижників і був мудрим учителем для них. Старець Методій помер у глибокій старості досягши 137 років.

Як зазначено, відомостей про те ким був цей священноієрей Методій немає. Мабуть, він був українець, що рано подався на святу гору Афон, і там спасався, і там став монахом, а пізніше ієреєм, ймовірно — при монастирі «Руссикон». Оскілький саме цей монастир мав великі й постійні зв'язки зі своєю батьківщиною Україною.

Пізніше Почаївський монастир став підупадати, бо час був тяжкий та неспокійний. Проте він ще довго існував, як монастир пустинножитний, і таким дожив аж до кінця 16 століття, коли був відновлений уже на інших основах, — як монастир спільножитний.

Джерело