Відмінності між версіями «Механіка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(Скасування редагування № 24686399 користувача 192.230.35.67 (обговорення))
Мітка: Скасування
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Механіка''' (від {{lang-el|Μηχανική}}, mechane&nbsp;— [[знаряддя]], [[споруда]], мистецтво побудови машин)&nbsp;— в загальному розумінні [[наука]] про [[Рух (механіка)|механічний рух]] та рівновагу тіл і взаємодію, що виникає при цьому між тілами. Належить до природничих наук. Також це розділ фізики який вивчає закон механічного руху і механічної взаємодії. Термін «механіка» ввів у науку [[Арістотель]].<ref> Механіка. // {{БСЭ}} </ref> [[Вольтер]] уважав, що «історія механічних мистецтв є, імовірно, найкориснішою з усіх».
 
'''Механіка''' (від {{lang-el|Μηχανική}}, mechane&nbsp;— [[знаряддя]], [[споруда]], мистецтво побудови машин)&nbsp;— в загальному розумінні [[наука]] про [[Рух (механіка)|механічний рух]] та рівновагу тіл і взаємодію, що виникає при цьому між тілами. Належить до природничих наук. Також це розділ фізики який вивчає закон механічного руху і механічної взаємодії. Термін «механіка» ввів у науку [[Арістотель]].<ref> Механіка. // {{БСЭ}} </ref> [[Вольтер]] уважав, що «історія механічних мистецтв є, імовірно, найкориснішою з усіх».
   
Механіку поділяють на загальну механіку, механіку суцільних середовищ і прикладну механіку. В кожному з цих розділів розрізняють статику, кінематику й динаміку. До загальної механіки відносять аналітичну механіку, небесну механіку, балістику, теорію гіроскопів, теорію стійкості руху, а також теорію коливань, біомеханіку, теоретичну механіку тощо. Основу механіки суцільних середовищ становить гідроаеромеханіка, газова динаміка, механіка деформовуваного твердого тіла. До прикладної механіки відносять механіку ґрунтів і сипких тіл, будівельну механіку, [[опір матеріалів]] та ін.
+
Механіку поділяють на загальну механіку, механіку суцільних середовищ і прикладну механіку. В кожному з цих розділів розрізняють статику, кінематику й динаміку. До загальної механіки відносять аналітичну механіку, небесну механіку, балістику, теорію гіроскопів, теорію стійкості руху, а також теорію коливань, біомеханіку, теоретичну механіку тощо. Основу механіки суцільних середовищ становить гідроаеромеханіка, газова динаміка, механіка деформованого твердого тіла. До прикладної механіки відносять механіку ґрунтів і сипких тіл, будівельну механіку, [[опір матеріалів]] та ін.
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==

Поточна версія на 16:02, 17 березня 2019

Механіка (від грец. Μηχανική, mechane — знаряддя, споруда, мистецтво побудови машин) — в загальному розумінні наука про механічний рух та рівновагу тіл і взаємодію, що виникає при цьому між тілами. Належить до природничих наук. Також це розділ фізики який вивчає закон механічного руху і механічної взаємодії. Термін «механіка» ввів у науку Арістотель.[1] Вольтер уважав, що «історія механічних мистецтв є, імовірно, найкориснішою з усіх».

Механіку поділяють на загальну механіку, механіку суцільних середовищ і прикладну механіку. В кожному з цих розділів розрізняють статику, кінематику й динаміку. До загальної механіки відносять аналітичну механіку, небесну механіку, балістику, теорію гіроскопів, теорію стійкості руху, а також теорію коливань, біомеханіку, теоретичну механіку тощо. Основу механіки суцільних середовищ становить гідроаеромеханіка, газова динаміка, механіка деформованого твердого тіла. До прикладної механіки відносять механіку ґрунтів і сипких тіл, будівельну механіку, опір матеріалів та ін.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія механіки

Засновником механіки вважається Галілео Галілей. Основні закони динаміки встановив Ісаак Ньютон. Значний внесок у розвиток механіки зробили українські вчені О. М. Динник, Д. О. Граве, Г. М. Савін, А. Д. Коваленко, Микола Кільчевський та ін. Питання механіки розробляють в інститутах НАН України, на кафедрах ряду вузів країни.

Механічні дисципліни[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Федорченко А.М. (1975). Теоретична механіка. Київ: Вища школа. , 516 с.
  • Термомеханіка неферомагнітних електропровідних тіл за дії імпульсних електромагнітних полів з модуляцією амплітуди : [монографія] / О. Р. Гачкевич, Р. С. Мусій, Д. В. Тарлаковський ; Ін-т приклад. проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача, Нац. ун-т "Львів. політехніка", Держ. ун-т аерокосм. технологій (Моск. авіац. ін-т). – Львів : Сполом, 2011. – 216 с. : іл. – Бібліогр.: с. 183-209 (366 назв). – ISBN 978-966-665-644-8
  • Діяльність видатних механіків на Україні / Т. В. Путята, Б. Н. Фрадлін; Під ред. А. Д. Коваленка. — К.: Держтехвидав УРСР, 1952. — 268 с.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Механіка. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)