Миколаївський монастир (Богуслав)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свято-Миколаївський чоловічий монастир
Свято-Миколаївська церква.jpg

Свято-Миколаївська церква Богуславського монастиря (при заснуванні - церква Воскресіння Христового)
49°32′48″ пн. ш. 30°52′22″ сх. д. / 49.54667° пн. ш. 30.87278° сх. д. / 49.54667; 30.87278Координати: 49°32′48″ пн. ш. 30°52′22″ сх. д. / 49.54667° пн. ш. 30.87278° сх. д. / 49.54667; 30.87278
Розташування Україна Україна,м. Богуслав
Початок будівництва 1575
Кінець будівництва 1586
Зруйновано кінець XVI ст.
Відбудовано 1596
Належність УПЦ КП
Адреса Київська область, м. Богуслав, вул. Озерна, 35
Веб-сайт Офіційна сторінка
Миколаївський монастир (Богуслав) is located in Україна
Миколаївський монастир (Богуслав)
Миколаївський монастир (Богуслав) (Україна)
CMNS: Миколаївський монастир на Вікісховищі

Свя́то-Микола́ївський чоловічий монасти́р — православний монастир, розташований на високому горбі на Зароссі у м. Богуславі на Київщині.

Історія

Початком заснування богуславського Миколаївського монастиря можна рахувати другу половину XVI століття, а саме період 15751586 років. У ті часи у літописному місті Самборі[1] (нині ця місцина знаходиться поблизу с. Лісовичі) знаходився монастир. Під час набігів та знищення міста Самбора монголо-татарами — дерев'яну церкву монастиря монахи розібрали і, переходячи лісами, перенесли за Богуслав та встановили її місці старого монастиря між селами Івки та Хохітва, в урочищі Чернечий Яр. Монастир був названий на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Наприкінці XVI стjksnnz під час монголо-татарських набігів монастир був зруйнований.

1596 року монастир був відновлений старостою богуславським Янушем Острозьким і переведений в унію та заселений монахами-василіанами.

Під час [Корсунська битва|Корсунської битви]] 1648 року селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького з польським військом під Корсунем, яке закінчилося повною поразкою поляків. Саме під час цієї битви полковник Війська Запорозького Максим Кривоніс звільнив Богуслав від урядових військ Речі Посполитої та польської шляхти. Залишки польської шляхти разом з монахами-василіянами пішли з міста. Після цієї значущої події усі монастирі, у тому числі й Різдво-Богородицький монастир та церкви були повернені до православ’я.

У червні 1654 року богуславське православне духовенство разом з гетьманом Богданом Хмельницьким та козацьким військом зустрічали у Богуславі антіохійського патріарха Макарія, який повертався з Москвії.

16851692 роки, в часи Руїни, коли Польща формально відновила козацтво з традиційними для нього формами самоврядування, монастир був відбудований богуславським козацьким полковником Самійлом Самусем.

17021704 роки, після війни правобережних козаків з поляками, коли Богуславський полк змушений був перейти «під цареву руку» на Лівобережжя, богуславські поляки та їх старости відремонтували монастир. І від тоді він став Василіянським, і був перенесений до Богуслава, на своє теперішнє місце, де колись був монастирський хутір.

1711 року Богуславський монастир був зруйнований загонами гетьмана Пилипа Орлика під час його походу з турками й татарами на Правобережну Україну (1711)|військового походу на Правобережжя]] з метою визволення цієї території від російських військ та відновлення гетьманської влади.

У 1740 році було збудовано головну дерев’яну церкву названу на честь Святого Миколая і відтоді монастир став називатися Свято-Миколаївським, а 1768 року, під час Коліївщини, богуславський монастир знов стає православним.

1780 року на території монастиря збудована дерев'яна церква святої великомучениці Варвари.

1787 року внаслідок пожежі (скоріше підпалу) згоріла головна Свято-Миколаївська церква. Єпископ Чернігівський Відомства православного сповідання Російської імперії Віктор Садковський потурбувався за будівництво нової церкви на місці згарища і 15 грудня 1793 року видав грамоту на будівництво нової кам'яної церкви. Але через брак коштів подальшу будову було призупинено, хоча вже був закладений фундамент під нову святиню. І лише 1799 року митрополит Київський Ієрофей пожертвував дерев'яну церкву, що закривалася у Голосіївській пустині. Її було перевезено до Богуславам та встановлено на кам'яному фундаменті. Церква простояла до 1851 року.

18511853 роки, на її місці будується трьохпрестольна кам'яна церква: в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці, Святителя Миколая Мирлікійського та апостола Іакова Алфеєва (літня церква) за рахунок 10000 крб. срібних, які пожертвував протоієрей Яків Ковалевський.

1851 року Свято-Миколаївський монастир перейменовано в Успенський. Дзвіниця при Успенській церкві містила 8 дзвонів різної величини, найбільший — 61 пуд (близько 1000 кг).

1866 року на кошти астраханського купця Михайла Сабурова зводиться тепла цегляна церква Воскресіння Христового, що збереглася до наших днів.

З 1818 р. по 1884 р. при монастирі знаходилось духовне «повітове» училище, в якому постійно знаходилося до п'яти вчителів і до 80-ти учнів. Училище мало в самому монастирі належні йому два приміщення і намісник монастиря майже завжди вважався і ректором училища. На богослужіння учні ходили в монастирську церкву (Воскресенську). З неї традиційно 9 травня (за старим стилем) відбувався хресний хід на монастирський луг, де відбувалося освячення джерела Кам'янка, що витікало із скелі. Ця вода мала цілющі властивості.

У Богуславському духовному училищі навчались письменники Іван Нечуй-Левицький, Євген Кротевич, адвокат Павло Клебановський (у спогадах описав монастир того часу). Бував тут і Тарас Григорович Шевченко, коли возив попівського сина з Кирилівки на навчання у Богуслав. Бувала тут і Марко Вовчок.

Відомі оперні співаки, які вийшли з Богуславської бурси: Павло Кошиць, Алейніков, Сікачинський, Орест Левицький, Трезвинський. Випускником Богуславського духовного училища був і Олександр Кошиць.

У першій половині XVIII століття за наказом настоятеля монастиря ігумена Феодора Андрієвського біля підніжжя гори було прорито глибокий рів у чотири метри шириною та два глибиною. Коли він заповнився водою з Росі, монастир опинився на острові. В'їхати до нього можна було лише по штучно утвореній греблі, через міст, який на ніч монахи розводили. Цей міст існував до кінця 18 ст. і був знесений водою під час великої повені.

У XVIII столітті за єпархіальним управлінням монастир належав до Переяславської єпархії, а у 1785 році перейшов у відання коадьютора Київської митрополії і називався до часу приєднання цього краю до Росії «закордонним» монастирем. В період єпископства преосвященного Віктора (Садковського) обитель служила його резиденцією.

Із святинь монастир мав дерев'яний хрест, виготовлений із коренів дерев з берегів ріки Йордан, із вкладеними в нього частками святих мощей та інше.

Монастир мав у володінні 83 десятини землі на трьох окремих ділянках.

1840 року сюди з Афону було завезено і висаджено від підошви гори зі сторони річки до самої монастирської стіни 50 саджанців веймутової сосни.

Пізніше на монастир впало велике лихо: йому було заборонено користуватись млином, збудованим на останні монастирські кошти. Крім того, монастирю було залишено тільки 49 десятин землі, оскільки документи на 300 десятин поля й лісу були знищені під час пожежі і справа в суді була програна: хутір і землі у монастиря відібрали. Було присуджено також скинути з берега кінець греблі млина, що була причеплена до маєтності графа Ксаверія Браницького за Россю. Ігумен подав прохання до тодішнього київського митрополита, але в той час з Браницьким підтримувала родинні стосунки царська сім'я (Ксаверій був одружений на дочці Катерини ІІ). Київський митрополит не насмілився виступити на захист монастиря. Рішення суду було виконано: греблю зруйнували і колеса млина зупинились. Один з випускників Богуславського училища Павло Іванович Клебановський, закінчивши курс Київської семінарії і здобувши юридичну освіту у Київському університеті, вирішив відновити справедливість. Він приїхав до Богуслава, зібрав усі необхідні документи і розпочав позов з Браницьким. Клебановський на суді довів, що землю у монастиря відібрано незаконно, і виграв позов. Монастирю повернули і хутір з лісом, і навіть город.

1904 року монастир було переведено в жіночий і проіснував він до 1929 року. В документах монастиря (що знаходяться у Богуславському музеї) згадується настоятелька монастиря ігуменя Євстолія.

У 1930-х роках з дзвіниці було знято дзвони, а в храмі знято ікони та інше церковне начиння; було відкрито дитячий будинок.

У липні 1941 року тут розміщувався штаб 26-ї армії, що тримала оборону на канівському напрямку. Під час війни було зруйновано купол і дах церкви Успіння Пресвятої Богородиці. У 1948-50 рр. цеглу з церкви забрали на будівництво 2-го поверху церкви Воскресіння Христового.

У 1945-1967 роках приміщення монастиря займав дитячий будинок, а у 1967-1993 роках - гуртожиток педагогічного училища.

11 червня 1993 року наказом Управління освіти Київської ОДА всі приміщення Свято-Миколаївського монастиря передано у власність Київської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату. Намісником монастиря призначено ігумена Вікентія (Міськова).

1994 р. — 1994 р. намісником стає ігумен Севастіан (Возняк), намісник Видубицького монастиря. У церкві Воскресіння Христового проводиться реставрація: прибираються стіни між кімнатами і коридором на 1 поверсі, проводяться розписи колон храму іконописцем Валерієм Стрільцем: встановлюється іконостас, який привезено було з Видубицького монастиря. У квітні 2007 монастир відвідує Святійший Патріарх Філарет. Починаються внутрішні та зовнішні реставраційні роботи церкви Воскресіння Христового.

27 травня 2008 року монастир освячує Святійший Патріарх Філарет.

Намісники монастиря

  • 1700 р. — 1700 р.? Ігумен Феодор Андрієвський
  • 1729 р. — 1779 р.? Ігумен Вассіан Копистецький.
  • 1779 р. — 1788 р. Ігумен Анемподист. При ньому відбулася пожежа 1787 р., від якої згоріла головна монастирська церква і майже всі келії.
  • 1788 р. — 1792 р. Ігумен Аркадій. Заклав фундамент нової церкви. Він відкуповував монастирську землю, яку за незгодою настоятелів заволоділи Богуславські міщани.
  • 1792 р. — 1800 р.? Ігумен Варахиїл. Він склав на вимогу начальства опис монастиря, в якому й знаходився. При ньому в 1794 р. освячена церква.
  • 1800 р.? — 1810 р. Ігумен Варфоломій. Переведений до Медведовського монастиря з посадою благочинного монастирів.
  • 1815 р. — 1800 р.? Ієромонах Ігнатій.
  • 1800 р. ?- 1823 р. Ієромонах Іустин.
  • 1823 р.? — 1800 р.? Ієромонах Феогност.
  • 1800 р.? — 1832 р. Ігумен Володимир.
  • 1832 р.? — 1833 р. Ігумен Пантелеймон. Переведений в Курську семінарію.
  • 1833 р. — 1833 р. Ігумен Григорій (Гречка). Згодом був начальником Китаївської пустині.
  • 1833 р. — 1833 р. Ігумен Митрофан. Переведений у Жаботинський монастир. Він збудував дощату огорожу навколо монастиря.
  • 1833 р. — 1845 р. Ігумен Єфрем. Віддалився на спочинок у Видубицький монастир.
  • 1845 р. — 1861 р. Ігумен Феодор. З ревністю, хоч і невдачно, піклувався про повернення монастирю прилеглих йому колись земель.
  • 1861 р. — 1800 р.? Ігумен Макарій (Сорокін). Переведений у Мотронинський монастир.
  • 1800 р. — 1800 р.?Ігумен Іринарх (зустрічались документи із згадуванням іг. Іринарха)
  • 1993 р. — 1994 р. Ігумен Вікентій (Міськов).
  • 1994 р. — 1995 р. Ігумен Севастіан (Возняк).
  • 1995 р. — 1997 р. Ієрей Роман Антонюк. Був настоятелем храму.
  • 1997 р. — 1998 р. Протоієрей Василій Панасюк. Був настоятелем храму.
  • 1998 р. — 1998 р. Ігумен Марк.
  • 1998 р. — 1998 р. Ієромонах Іосиф.
  • 1998 р. — 2005 р. Ігумен Стефан (Негребецький). При ньому була монастирська пасіка, свиноферма, фруктовий сад.
  • 2005 р. — 2006 р. Ієромонах Макарій (Кармазін).
  • 2006 р. — 2007 р. Ігумен Григорій (Кулаковський). Було встановлено купол на церкві Воскресіння Христового, змінено шифер на металочерепицю на даху церкви, встановлено нові вікна.
  • 2007 р. — 2008 р. Ігумен Миколай (Коваль). У квітні монастир відвідує Святійший Патріарх Філарет. З квітня 2007 року починаються внутрішні та зовнішні реставраційні роботи церкви Воскресіння Христового.
  • 2008 р.— 2010 р. Ігумен Амвросій (Савицький).
  • 2010 р. Ігумен Арсеній (Пожарний). У 2011 році збудовано сходи на пагорбі до храму, арка, паперть. 27 травня 2013 року Святійший Патріарх Філарет, Священноархимандрит монастиря, закладає капсулу на відновлення храму на місці старого фундаменту зруйнованого Успенського собору. Вересень-грудень 2013 року розібрано старий фундамент Успенського собору, який виявився непридатним для інженерних споруд, вирито котлован та збудовано новий фундамент згідно зразків, розмірів та архітектури колишнього Успенського собору.

Джерела

  • Архівні матеріали Богуславського краєзнавчого музею. Матеріали збирали: Іван НІКОЛЕНКО, краєзнавець, С. ПОХИЛЕВИЧ, Н. МАТІЙКО
  • Всеобщий иллюстрированный путеводитель по монастырям и святым местам Российской империи и Афону. Составил А. А. Павловский. 1907 р. Нижний Новгород.

Посилання

Примітки