| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
|
|
| |
=== У складі Австрійської імперії, кін. XVIII ст. — поч. XX ст. === |
|
=== У складі Австрійської імперії, кін. XVIII ст. — поч. XX ст. === |
| − |
У [[1772]] році територія району увійшла до складу Монархії Габсбургів (з 1804 року [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]]). |
+ |
У [[1772]] р. територія району увійшла до складу Монархії Габсбургів (з [[1804]] р. [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]]). |
| |
|
|
|
| − |
Уряд заохочував переселення німецьких колоністів на галицькі землі. Так на землях с. Добряни було засновано німецьку колонію Дорнфельд (тепер село [[Тернопілля]]), а в с. [[Красів (Миколаївський район)|Красів]] — колонію Рейхенбах. |
+ |
Уряд заохочував переселення німецьких колоністів на галицькі землі. Так на землях с. Добряни було засновано німецькі колонії [[Тернопілля|Дорнфельд]] та [[Красів (Миколаївський район)|Райхенбах]]. |
| |
|
|
|
| − |
Зміна польської влади австрійською поліпшила життя народу (припинились шляхетські міжусобиці, почав наводитись порядок). У [[1773]] році [[Дроговизьке староство]], в яке входили Миколаїв і 9 сіл, що були розташовані навколо, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських. У 1820 році це староство купив польський граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих римських. Він став фактичним господарем Миколаєва. Тепер жителі міста мусили платити як державні податки, так і платежі на користь графа за те, що користувалися землею, пасовищами, пасіками. Жителі передмістя мали виконувати панщину. Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії. Він був засновником притулку для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання. |
+ |
Зміна польської влади австрійською покращила життя народу (припинились шляхетські міжусобиці, почав наводитись лад). [[1773]] р. [[Дроговизьке староство]], до складу якого входив Миколаїв та 9 сіл, що були розташовані навколо, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських. У 1820 р. це староство придбав польський граф [[Станіслав Скарбек]] за 178630 золотих римських і став фактичним власником Миколаєва. Тепер жителі міста мусили платити як державні податки, так і платежі на користь графа за те, що користувалися землею, пасовищами, пасіками. Жителі передмістя мали відбувати панщину. Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії та засновником притулку для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання. |
| |
|
|
|
| − |
Майже половина земель, значна частина лісів, пасовищ і сінокосів належала земельним магнатам, які на території Миколаївщини були в основному поляками. Селянство краю не хотіло миритися з тяжким становищем і піднімалося на боротьбу проти соціального і національного гніту. В 1846 році вибухнуло повстання. У той час село [[Велика Горожанка]] стало одним із центрів підготовки польського повстання проти Австрії. Скасування панщини у 1848 році не влаштовувало селянство, яке сподівалося одержати землю, ліси, луки і пасовища. До нашого часу в більшості сіл Миколаївського району збереглися пам'ятні хрести, встановлені громадами на скасування панщини в Галичині. |
+ |
Майже половина земель, значна частина лісів, пасовищ і сінокосів належала земельним магнатам, які на території Миколаївщини були в основному поляками. Селянство краю не хотіло миритися з тяжким становищем і піднімалося на боротьбу проти соціального і національного гніту. В [[1846]] р. вибухнуло повстання. У той час село [[Велика Горожанка]] стало одним із центрів підготовки польського повстання проти Австрії. [[Селянська реформа 1848|Скасування панщини]] у 1848 р. не влаштовувало селянство, яке сподівалося одержати землю, ліси, луки і пасовища. До нашого часу в більшості сіл Миколаївського району збереглися пам'ятні хрести, встановлені громадами на честь скасування панщини в Галичині. |
| |
|
|
|
| − |
До початку війни у 1914 році австрійці проводять будівництво укріплень на лінії Розділ — Верин — Миколаїв — Дроговиж. Будівництво фортеці в околицях Миколаєва, яка мала прикривати дороги на Карпати було припинено після дізнання про це російською розвідкою.
|
+ |
Ще до початку війни у [[1914]] р. австріяки проводять будівництво укріплень на лінії Розділ — Верин — Миколаїв — Дроговиж. Будівництво фортеці в околицях Миколаєва, яка мала прикривати дороги на Карпати було припинено після дізнання про це російською розвідкою. |
| |
|
|
|
| − |
В останніх числах серпня 1914 року на території Миколаївщини розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. У запеклих боях на австрійсько-російському фронті брав участь легіон Українських Січових Стрільців.
|
+ |
Наприкінці серпня 1914 р. на території Миколаївщини розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. У запеклих боях на австрійсько-російському фронті брав участь легіон Українських Січових Стрільців. |
| |
|
|
|
| |
У с. Пісочна розташовувався кіш [[УСС]]. До нашого часу в околицях с. Розвадів збереглися «касарні», тобто казарми, в яких проживали стрільці. Багато стрільців було розміщено в селах Верин, Надітичі, Рудники. В с. Велика Горожанка розміщалась пресова квартира УСС. Під час боїв багато сіл були повністю спалені. Воюючі сторони не жаліли навіть церков. |
|
У с. Пісочна розташовувався кіш [[УСС]]. До нашого часу в околицях с. Розвадів збереглися «касарні», тобто казарми, в яких проживали стрільці. Багато стрільців було розміщено в селах Верин, Надітичі, Рудники. В с. Велика Горожанка розміщалась пресова квартира УСС. Під час боїв багато сіл були повністю спалені. Воюючі сторони не жаліли навіть церков. |
| |
|
|
|
| − |
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду [[УНР|Української Народної Республіки]], на якому були присутні близько 10 000 осіб.<ref>''М.Литвин, К.Науменко.'' Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23</ref> |
+ |
[[3 березня]] 1918 р. в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду [[УНР|Української Народної Республіки]], на якому були присутні близько 10 000 осіб.<ref>''М.Литвин, К.Науменко.'' Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23</ref> |
