Миколаїв (Львівська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Миколаїв
Миколаїв —Львів герб.png Mykolayiv lviv prapor.png
Герб Миколаєва (Львівська область) Прапор Миколаєва (Львівська область)
Вигляд на Миколаїв з півночі
Вигляд на Миколаїв з півночі
Миколаїв
Миколаїв на мапі України
Миколаїв на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Миколаївський район
Код КОАТУУ 4623010100
Засноване 1570
Статус міста з 1940 року
Населення 14824 (01.01.2011)[1]
Площа 5 км²
Густота населення 2964,8 осіб/км²
Поштові індекси 81600
Телефонний код +380-3241
Координати 49°31′29″ пн. ш. 23°58′44″ сх. д. / 49.52472° пн. ш. 23.97889° сх. д. / 49.52472; 23.97889Координати: 49°31′29″ пн. ш. 23°58′44″ сх. д. / 49.52472° пн. ш. 23.97889° сх. д. / 49.52472; 23.97889
Відстань
Найближча залізнична станція Миколаїв-Дністровський
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 45 км
 - автошляхами 40 км
До Києва
 - автошляхами 582 км
Міська влада
Адреса 81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, вул. Шептицького, 82
Веб-сторінка Миколаївська міськрада

Commons-logo.svg Миколаїв у Вікісховищі

Микола́їв — місто районного значення Миколаївського району Львівської області, районний центр. Населення 14 801 мешканців (перепис 2001). Розташоване неподалік від річки Дністер, за 3 км від залізничної станції Миколаїв-Дністровський на лінії Львів — Стрий. Західною околицею міста проходить автошлях E471.

Промислові підприємства: цементний завод, завод залізобетонних виробів, завод будівельних сумішей «Хенкель Баутехнік (Україна)».

Миколаїв заснований у 1570 році. Статус міста з 1940 року.

А також, у Миколаєві є місцеве молодіжне радіомовлення: Radio Boss Mykolaiv. Засноване у 2015 році

Історія[ред.ред. код]

Історичний герб міста

У краєзнавчих працях ХІХ ст. зазначалося, що найдавнішим гербом Миколаєва був герб Леліва (золотий місяць з шестикутною зіркою) на блакитному полі. Сучасні історики піддають ці дані сумніву (наголошуючи, що цей герб скоріше належав однойменному містечку в Подільському воєводстві - нині селу Хмельницького району Хмельницької області, яке у другій половині XVI століття було власністю магнатської родини Сенявських герба Леліва).

Найдавніша відома нині печатка міста, датована 1574 р., описана польським дослідником М.Ґумовським як "підкова, на якій сидить голуб". З XVII століття зображення герба дещо змінюється: у полі печатки - дерево (дуб), на якому сидить голуб.

На основі печаток XVII - XVIII століть грамотою цісаря Франца ІІ від 14 грудня 1794 р. для міста затверджено герб з такою символікою: на блакитному тлі зелений викорчуваний дуб, на якому сидить срібний голуб з червоними ногами та дзьобом; збоку від дуба - срібна сокира з дерев'яним топорищем натуральної барви.

Перші поселення[ред.ред. код]

Найдавніші поселення людини на цих теренах нараховують 20—30 тис. років. Вони представлені мисливським літнім табором біля нинішнього села Дроговиж та зимовим поселенням у скельному гроті Прийма-1. Завдяки сприятливим природним умовам на території Миколаївщини, людина проживала тут і в наступний за палеолітом час, у добу мезоліту, що датується IX—IV тис. до нашої ери. Вже відомо 9 поселень цього типу в районі сучасних сіл Верин, Крупсько, Прийма та Раделичі.

На території району відомо 15 поселень епохи енеоліту (III тис. до н. е.) в районі сіл Більче, Верин, Гірське, Криниця, Крупсько, Прийма, Раделичі, Рудники та Тростянець. До І тисячоліття нашої ери на території району відноситься 9 поселень поблизу сіл Верин, Заклад, Крупсько, Рудники та Тужанівці і два скарби римських монет у с. Стільсько та м. Миколаєві.

У VI ст. територія району увійшла до складу держави Білих Хорватів. У VIII—IX ст. столиця Білої Хорватії, імовірно, містилась у Стільську, а головне святилище (требище) — в Ілові. У 981—992 роках князівства хорватів були приєднані до Київської Русі великим князем Володимиром Святославовичем. В ході цих війн Стільсько було зруйновано і більше не піднялось до рівня міста.

Археолог А. Шнайдер згадує, що під час закладення костелу в 1607 було знайдено фундаменти мурів міста, тут також знайдено руські монети та величезний бердиш. У XIX ст. було видно ще вали, які оточували місто. Шнайдер дотримувався думки, що це був давній город Тетерів.

XIII—XV ст.[ред.ред. код]

У 1241 році монгольські війська пройшли територією району, знищивши майже всі населенні пункти. В ході цього погрому загинуло поселення міського типу, яке було на схилах Окружної гори (пізніше — Дроговиж). Миколаївська земля відродилась у складі Перемишльського князівства.

У лютому 1387 року поляки окупували територію району. Почалась роздача земель польським феодалам і їхнім прибічникам (Волковичам, Ходоровським). В 1403—1408 роках привілеї на міське право дістав Вербіж, куди закликали селитись польських і німецьких колоністів.

В історичних документах XV століття є відомості про містечко Горожанна Велика, Вербіж, Берездівці, Більче, Колодруби, Дроговиж, Розвадів, Ілів, Устя, Демня, Криниця, Красів, Ляшки Горішні, Ляшки Долішні, Верин, Поляна, Добряни, Ричагів.

XVI—XVII ст.[ред.ред. код]

У XVI—XVII ст. з'являються згадки в документах про села Горуцька, Держів, Пісочна, Новосілки-Опарські.

Як видно із наведених фактів, територія Миколаївщини в XVI—XVII ст. була густо заселеною. Тут виникають нові містечка. У 1570 році польський король Сигізмунд II Август дав грамоту шляхтичеві Миколі Тарлу на заснування міста поблизу Дроговижа. На честь фундатора місто одержало назву Миколаїв.

У 1569 році шляхтич Мицей Чернеєвський заснував без дозволу короля містечко Розділ.

У той час головним заняттям населення були землеробство, тваринництво, ремесло і торгівля. Згідно з королівським привілеєм у Миколаєві 2 рази на рік проводились ярмарки, а раз на тиждень — щовівторка — базари. Миколаївські ремісники об'єднувались у цехи. В кінці XVI ст. були цехи гончарів, шевців, пекарів, різників.

Населення краю, незважаючи на соціальний і національний гніт, постійно піднімалось на боротьбу проти поневолювачів. У 1599 році почалось повстання жителів Миколаєва. За переказами, міщани, щоб не викликати підозри у влади, зібралися на раду за містом, на узліссі. Трохи пізніше там виникло поселення під назвою Радів. Повстанці напали на міську ратушу, захопили міських старшин та шляхтича і відрубали їм голови. З цього часу на краю Миколаєва стоїть могила з пам'ятним хрестом, в якій похований шляхтич Адам Рзецький.

Впродовж XV—XVIII століть величезної шкоди населенню краю завдали грабіжницькі нападки кримських татар. У 1498 році загонами кримського хана були спалені села Розвадів, Дроговиж, Верин, Устя та інші.

Великої шкоди населення Миколаєва і навколишніх сіл зазнало в 1620 році. Польське військо було розгромлено під Цецерою в Молдавії. Татарські загони скориставшись беззахисністю українських земель, жахливо пограбували Галичину.

У складі Австрійської імперії, кін. XVIII ст. — поч. XX ст.[ред.ред. код]

У 1772 році територія району увійшла до складу Монархії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії).

Уряд заохочував переселення німецьких колоністів на галицькі землі. Так на землях с. Добряни було засновано німецьку колонію Дорнфельд (тепер село Тернопілля), а в с. Красів — колонію Рейхенбах.

Зміна польської влади австрійською поліпшила життя народу (припинились шляхетські міжусобиці, почав наводитись порядок). У 1773 році Дроговизьке староство, в яке входили Миколаїв і 9 сіл, що були розташовані навколо, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських. У 1820 році це староство купив польський граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих римських. Він став фактичним господарем Миколаєва. Тепер жителі міста мусили платити як державні податки, так і платежі на користь графа за те, що користувалися землею, пасовищами, пасіками. Жителі передмістя мали виконувати панщину. Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії. Він був засновником притулку для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання.

Майже половина земель, значна частина лісів, пасовищ і сінокосів належала земельним магнатам, які на території Миколаївщини були в основному поляками. Селянство краю не хотіло миритися з тяжким становищем і піднімалося на боротьбу проти соціального і національного гніту. В 1846 році вибухнуло повстання. У той час село Велика Горожанка стало одним із центрів підготовки польського повстання проти Австрії. Скасування панщини у 1848 році не влаштовувало селянство, яке сподівалося одержати землю, ліси, луки і пасовища. До нашого часу в більшості сіл Миколаївського району збереглися пам'ятні хрести, встановлені громадами на скасування панщини в Галичині.

До початку війни у 1914 році австрійці проводять будівництво укріплень на лінії Розділ — Верин — Миколаїв — Дроговиж. Будівництво фортеці в околицях Миколаєва, яка мала прикривати дороги на Карпати було припинено після дізнання про це російською розвідкою.

В останніх числах серпня 1914 року на території Миколаївщини розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. У запеклих боях на австрійсько-російському фронті брав участь легіон Українських Січових Стрільців.

У с. Пісочна розташовувався кіш УСС. До нашого часу в околицях с. Розвадів збереглися «касарні», тобто казарми, в яких проживали стрільці. Багато стрільців було розміщено в селах Верин, Надітичі, Рудники. В с. Велика Горожанка розміщалась пресова квартира УСС. Під час боїв багато сіл були повністю спалені. Воюючі сторони не жаліли навіть церков.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[2]

XX століття[ред.ред. код]

Після розвалу Австро-Угорської імперії на початку листопада 1918 року в Галичині проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. У той час частина Миколаївщини увійшла до складу Жидачівського політичного повіту. Але польська влада прагнула приєднати Галичину до відновленої польської держави. Для захисту українських земель створюються Українська Галицька Армія (УГА). Миколаїв захищала Львівська бригада УГА, якою командував А. Бізанц (уродженець Миколаївщини з Дорнфельда-Тернопілля). 18 травня 1919 р. Миколаїв та Розділ були зайняті польськими військами.

В серпні 1920 року частини Першої кінної армії вступили на землі Миколаївщини. Червоноармійці вибили поляків з залізничної станції Миколаїв-Дроговиж і захопили великі трофеї.

У березні 1921 року підписано Ризький мирний договір, західноукраїнські землі перейшли під владу Польщі. На Миколаївщині розвивалася дрібна промисловість, виробництво вапна, кахлів, цегли, гончарного посуду. Велике підприємство Розвадівський вапняно-кахельний завод належав багатому єврейському капіталісту Шмораку. Більшість населення було зайнято в сільському господарстві і дуже страждало від безземелля. Найкращі землі продавались або передавались безкоштовно переселенцям з Польщі.

3 початком Другої світової війни посилилась підготовка до повстання проти польської влади. В середині вересня повстанці здійснили напад на громадську канцелярію в Надітичі і роззброїли 40 польських поліцаїв. Одночасно було роззброєно поліцію в Роздолі, Миколаєві на мостах через Дністер. Польські карателі з Жидачева розпочали наступ. Українські повстанці приготувались до оборони у с. Надітичі. Лише польське поповнення зі Стрия змусило повстанців відступити за Дністер. Карателі жорстоко катували українців у Надітичах, Роздолі, Крупську та Верині, палили селянські господарства.

До кінця вересня пройшло розмежування між Німеччиною та СРСР. Комуністи створювали робітничо-селянські комітети, які перебирали в свої руки владу і контролювали всі сфери життя. Було націоналізовано вапняно-кахельний завод, ремісничі майстерні, млини, магазини, пекарні. У січні 1940 року було створено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З лютого 1940 року почав працювати виконком районної Ради депутатів трудящих.

Навесні 1940 року між Дроговижем, Розвадовом і Миколаєвом почалося будівництво цементного заводу. Цьому сприяли багатющі поклади вапняку і глини.

З кінця червня 1941 року по кінець липня 1944 року Миколаївщина перебувала під фашистською окупацією. У серпні 1944 року відновлено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З грудня 1962 року Миколаїв увійшов до складу Жидачівського району, а з 30.12.1962 з селищем міського типу Новий РоздолМиколаїв був містом обласного підпорядкування Львівської області[3] до визнання Нового Роздолу містом у 1963 році.

6 грудня 1966 року утворено Миколаївський район у складі Львівської області з центром у м. Миколаєві. 80-ті роки XX ст. показали, що командно-адміністративна система повністю вичерпала свої можливості. В Україні розпочинається процес національного відродження.

Навчальні заклади[ред.ред. код]

  • Миколаївська гімназія Миколаївської районної ради Львівської області
  • Загальноосвітня школа номер 1
  • Загальноосвітня школа номер 2
  • Миколаївське училище

Церква[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Народжені до XX століття:

  • Величко Григорій Іванович (1863—1932) — перший українець — доктор філософії у ділянці географії. У 1893 захистив докторат на тему «Пластика польсько-руських земель, з особливим поглядом на Карпати».
  • Герасимович Микола (1843-1917) — почесний громадянин міста, посол Галицького сейму.[4]
  • Міхал Юзеф Жевуський (?-1770) — війт Миколаєва.[5]
  • Уляна Кравченко (1860-1947) — літературний псевдонім Юлії Шнайдер. Народилася 18 квітня 1860 р. в м. Миколаєві на Львівщині в родині урядовця.
  • Кароль Млодніцький — польський живописець і графік. З 1865 свої вакації художник проводив переважно в Миколаєві у родичів, шукаючи натхнення в околицях містечка. Жив на території плебанії на початку теперішньої вулиці Шевченка. З середини ХІХ ст. органістами в костьолі св. Миколая були представники родини Млодніцьких.
  • Устиянович Микола Леонтійович (1811-1885) — український поет, прозаїк, громадський діяч.
  • Себастьян Чешек (+ після 1612 р.) — видатний львівський скульптор, який був райцем (радним) миколаївського магістрату, про що свідчать грамота від 10 грудня 1607 р., внесена у книги Львівського гродського суду.

Народжені у XX столітті:

  • Андрій Возьний — художник-графік, визначний майстер екслібрису, перший голова Товариства екслібрисів України, сотні робіт якого знаходяться у зібраннях європейських, японських та американських колекціонерів.
  • Войтович Леонтій Вікторович (1951) — український історик, професор, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики (з 2006) Львівського національного університету ім. Івана Франка, провідний науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, лауреат премії ім. М.Грушевського НАН України.
  • Гнатів Микола-Ярослав Миколайович (1937-2015) — прозаїк, лауреат Шевченківської премії у номінації «літературознавство та мистецтвознавство».
  • Кадюк Ігор Богданович — український віолончеліст.
  • Кіндрацький Василь Михайлович (1963-2015), — боєць батальйону ОУН, голова Миколаївської РДА[6]
  • Олена Мигович (1970—2000) — живописець, графістка, керамістка.
  • Мірошніков Олександр Васильович (1962) — художник-каменеріз, заслужений майстер народної творчості України, заслужений діяч каменерізного мистецтва, повний кавалер нагород Меморіального фонду Фаберже.
  • Палідович-Карпатський Михайло Михайлович (1914-1944) — ідеолог ОУН, головний редактор часопису «Ідея і Чин», секретар третього надзвичайно великого збору ОУН.
  • Петрів Роман (Василь) Дмитрович — український поет, прозаїк, громадський діяч.
  • Тихолоз Наталія Богданівна (1978) — український літературознавець, франкознавець, кандидат філологічних наук.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  3. Указ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР «Про віднесення в підпорядкування обласних (промислових) Рад депутатів трудящих міських поселень Української РСР»
  4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.125
  5. Henryk Palkij. Rzewuski Michał Józef (Józef Michał) h. Krzywda (zm. 1770) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — Tom XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 135. (пол.).
  6. У Донбасі загинув колишній глава однієї з РДА Львівської області, який воював в батальйоні ОУН

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]