Милорадович Григорій Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Милорадович Григорій Львович (30 квітня 1855 року - † приблизно 1920 ) -

Син Льва Григоровича Милорадовича та Єлизавети Іванівни Скоропадської. З дитинства був трохи глухуватий.

Усю любов мати сконцентрувала на синові Грицику. Жінка з материнською турботою переймалася його здоров’ям, коли були епідемії холери і скарлатини. Хлопчик був хворобливим, тому доводилося його лікувати як в Україні, так і за кордоном. Є. Милорадович зізнавалася: «…жизнь моя принадлежит ему одному; славное мое диточко растет на славу …» Крім того, графиня вирішила виховати сина в традиціях родини Скоропадських. Вона відверто зізнавалася: «… дитя это, конечно, не будет воспитано в духе Милорадовичей".

В «Щоденникові» Марія Башкірцева згадує, що вона з дитинства товаришувала з Григорієм Милорадовичем, і навіть у майбутньому планувався їхній шлюб. Однак, хлопець не виправдав сподівань М. Башкирцевої. Марія так описувала зовнішність юнака в 1876 році, коли приїжджала провідати батька у Полтаву: «Він зовсім не змінився: той же прекрасний колір обличчя, той самий тьмяний колір обличчя, той же маленький і злегка зневажливий рот, крихітний вусики. Відмінно одягнений і прекрасні манери».

Григорій Милорадович перебував на російській дипломатичній службі, а пізніше у 1880-х роках, став аташе при російському посольстві у Парижі. Париж зі світськими принадами і розвагами був милішим Григорієві Львовичу, ніж мати, Батьківщина, її незалежність. Він протягом кількох років пускав за вітром великі статки Милорадовичів. У 1890 році телеграма з вимогою 100 000 франків переповнила чашу материнського терпіння. Від цього Єлизавета Іванівна злягла, душевна криза підірвала здоров'я. Маєток більше, ніж у 50 тисяч десятин, пішов на оплату синових боргів.

Станом на 1914 рік Григорій Милорадович вже розпродав все своє майно[1].

За версією О. Пріцака, «згинув при большевиках»[2], а за словами відомого українського історика Д. Дорошенка, «умер при большовиках на станції Макошин, їдучи з Петербургу до Чернігова, до своєї сестри у перших, графині Ольги Кириловни Милорадович, вдові по бувшім чернігівським губерніяльнім маршалку, відомім українськім історику, любителю української старовини, мови і літератури та власнику чудової української бібліотеки, гр. Григорію Олександровичу Милорадовичу».

Джерела

ВІКТОРІЯ ФІЛІППОВИЧ. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ТА КУЛЬТУРНО - ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄЛИЗАВЕТИ МИЛОРАДОВИЧ

І. М. Петренко ЄЛИЗАВЕТА МИЛОРАДОВИЧ (1832–1890) В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ РУСІ МОНОГРАФІЯ ПОЛТАВА ПУЕТ УДК [94:323.13]

Посилання

  1. Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. с 182 портретами.
  2. Пріцак О. Рід Скоропадських // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського (1873–1945). – К.: Академпрес, 1993. – С.191, 196