Іларіон (Огієнко)

Іларіон (Огієнко)
Іван Огієнко
Народився	2 (14) січня 1882(1882-01-14) Брусилів, нині Україна
Помер	29 березня 1972(1972-03-29) (90 років) Вінніпег, Канада
Громадянство	Російська імперія  УНР Польська Республіка  Канада
Національність	українець
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь наукових інтересів	історія культурологія мовознавство
Посада	Митрополит
Відомий завдяки:	перекладач Біблії
Батько	Іван Рулька-Огієнко
Мати	Єфросинія Петриченко
У шлюбі з	Домникія Литвинчук
Діти	Євгеній, Анатолій, Юрія, Олександра
Автограф
митрополит
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Іларіон у Вікісховищі?

Митрополит Іларіон (світське ім'я Іва́н Іва́нович Огіє́нко; 2 (14) січня 1882(18820114), Брусилів —29 березня 1972, Вінніпег, Манітоба, Канада) — український вчений, митрополит УАПЦ (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Брат прадіда Сергія Бубки.

Його предок козак Максим Огієнко у часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767—1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку — тепер Чорнобаївського району Черкаської області).

Біографія

Народився в містечку Брусилів, нині — селище міського типу, районний центр Житомирської області, Україна (тоді Радомишльського повіту Київської губернії, Російська імперія) в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім'ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.

1896 закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Зі шкільним товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутнім російським поетом Дем'яном Бєдним) редагував рукописний місячник «Моя библиотека».

Після закінчення 1900 повного фельдшерського курсу, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі.

У травні 1903 в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.

У 1909 закінчив Київський університет св. Володимира, де відвідував філологічний семінар професора Володимира Перетца. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917—1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Доктор філософії (1931; університет Брно, Чехословаччина, за працю: «Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.»). Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918 Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.

«Українська культура» яку Огієнко видав 1918 р.

Улітку 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). Огієнко читає в університеті курс лекцій «Українська культура», за якими видає у 1918 році книгу.

В уряді УНР

5 січня 1919 Огієнка призначено міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка. 17 січня як міністр освіти ухвалив для шкільного вжитку в усій Україні правила українського правопису; 30 січня видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова, у школах національних меншин дозволялося користуватися рідною мовою. 7 та 8 лютого у Вінниці видав накази, за якими у школах, що підлягали міністерству, всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно українською мовою, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути замінені на українські.

15 вересня 1919—1920 — міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В'ячеслава Прокоповича. Першими справами в уряді були вимоги до єпископів — щоби Євангеліє читалося українською мовою; проповіді виголошувалися державною мовою, служби Божі, читання та співи у церквах відправлялись за українською вимовою; висвячувались й призначалися на церковні посади у духовному відомстві ті особи, які знають українську мову. Міністр визначав місячний термін для прийняття української вимови, зазначив: особи, що не виконають наказу, позбавляться своїх посад та будуть притягнені до судової відповідальності. З ініціативи Огієнка 8 жовтня в Кам'янці-Подільському засновано курси української мови для священиків, дияконів, дяків та регентів.

Від 16 листопада 1919, після від'їзду Директорії УНР з Кам'янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду.

Захоплення Кам'янця-Подільського більшовицькими військами (16 листопада 1920) змусило Огієнка емігрувати до Польщі.

Проживання в Галичині, еміграція в Польщі

З 1920 жив у місті Тарнові, де заснував видавництво «Української Автокефальної Церкви», що випускала брошури і невеликі за обсягом книги, автором яких був сам Огієнко. Активно співпрацював з уніатською церквою. За спогадами митрополита Євлогія (Георгієвського), «православний за віросповіданням, він вважав, проте, можливим причащатися в уніатів». Регулярно друкував свої праці в унійній друкарні у Жовкві.

В 1921 був членом Ради Республіки, а до 1924 — міністром в уряді у справах віровизнання Української народної республіки в еміграції (уряду УНР в екзилі). З 1922 був дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. Після кількох місяців праці в уряді УНР у Тарнові, у вересні 1922 р. він перебирається до Львова на запрошення професора В. Калиновича. Не знайшовши собі помешкання у місті, І. Огієнко перебрався до Винників.

З 1922 по 1924 рр. Іван Огієнко проживав у Винниках (біля Львова). Підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив його живим. Вони разом працювали не покладаючи зусиль задля української справи. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. В 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.

Співпрацює разом із Миколою Гнатишаком.

Коли жив у Винниках, викладав, завдяки сприянню Андрея Шептицького, українську мову і українську літературу у Львівській учительській семінарії (від 1924), з якої був звільнений за проповідування національної ідеї. Іван Огієнко згадує: «Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, — тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшов до Львова, поборюючи снігові кучугури… Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці… У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені…»

Протягом 1926—1932 — професор церковнослов'янської мови на Студіумі православного богослов'я Варшавського університету. Був звільнений польською владою як активний прихильник українізації православної церкви. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

Виступав як творець нової наукової дисципліни — палеотипії, що розумілася ним як галузь знання про книжки старого друку («стародруки»).

Церковна діяльність

Овдовів у 1937 — після смерті дружини Домініки Данилівни.

Могила Домініки Огієнко на православному цвинтарі у Варшаві

9 жовтня 1940 був пострижений в чернецтво під ім'ям Іларіона в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі митрополитом Діонісієм (Валединським), предстоятелем Польської Православної Церкви.

19 жовтня 1940 на Холмському Соборі був висвячений єпископом Холмським і Підляським. Хіротонію провели: митрополит Діонісій (Валединський), предстоятель Польської Православної Церкви, архієпископ Празький Саватій та єпископ Люблінський Тимофій (Шретер). На наступний день (20 жовтня) в Холмському Соборі ці самі єрархи звершили архієрейську хіротонію найменованого в єпископа Іларіона. Як архієрей організовував українську церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в богослужіння. Виголосив сотні проповідей, багато з яких були видані або розійшлися в рукописних списках. Заснував в єпархії друкарню і видавництво, велику єпархіальну бібліотеку, що налічувала десятки тисяч томів. У цей же період написав безліч віршованих (писав вірші з юних років) і прозових творів, в основному духовно-повчального змісту.

З 16 березня 1944 — митрополит. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви, відновленої на території Рейхскомісаріату Україна у веденні архієпископа Полікарпа (Сікорського), але прагнув до відокремлення.

Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Від 16 березня 1944 — митрополит Холмсько-Підляський УАПЦ Полікарпа (Сікорського).

Московський Патріархат негативно оцінював «українізаторську» діяльність владики Іларіона, але визнає канонічний характер його єпископської хіротонії.

Улітку 1944 Огієнко змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади (жив у місті Вінніпег, де редагував літературно-науковий місячник «Слово істини»).

8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готував православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»).

28 — 30 квітня 1960 у Вінніпезі відбувся Акт Духовної Злуки всіх трьох українських православних митрополій — Української Греко-Православної Церкви Канади, Української Православної Церкви в США та Української Православної Церкви в Екзилі (з центром в Західній Німеччині).

Справа життя Івана Огієнка (працював 1936—1955) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.

Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…

Іван Огієнко

Перекладач Св. Письма

Митрополит Іларіон (Іван Огієнко)

1922 року надрукував у Львові переклад Літургії св. Івана Золотоустого з грецької на українську. У травні 1937 у Львові виходить «Новий Заповіт», що був лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Поставив перед собою завдання: перекласти Біблію на сучасну українську, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Британське Біблійне товариство уклало з перекладачем договір про видання книги. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938, але й багато пізніше він удосконалював текст Біблії для нових видань. В 1942 був опублікований «Новий Заповіт і Псалтир». Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов у Лондоні в 1962 на 1529 сторінках.

В 1995 в Україні заснована премія імені Івана Огієнка. У 2002 частину архіву митрополита Іларіона передано Україні канадською владою.

Помер митрополит у м. Вінніпег; похований на православній секції Меморіального парку «Ґлен Іден».

Мовознавча діяльність

У колі наукових інтересів Огієнка-мовознавця були проблеми кириличної палеографії, історії старослов'янської та української мов, будови, стилістики та культури української мови, питання українського правопису. Під час навчання в аспірантурі Київського університету Святого Володимира (1910–1914) впорядкував перші 6 словників навчального, історичного, правописного та термінологічного типів: «Словарь неправильних, трудных и сомнительных слов», «Словарь ударений в русском языке и правила русского ударения», «Словарь неправильных, трудных и сомнительных слов, синонимов и выражений в русской речи», «Словарь общеупотребительных иностранных слов в русском языке», «Орфографический словарь», «Словарь военно-исторических терминов».

Огієнко — автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина».

Основні праці:

• Історія української культури (1918, 1991, 1992, 2002).
• Український стилістичний словник (1924).
• Історія українського друкарства (1925, 1994).
• Костянтин і Мефодій. Їх життя та діяльність (1926).
• Нариси з історії української мови. Система українського правопису (1927).
• Пам'ятки старослов'янської мови X—XI віків (1929).
• Крехівський Апостол (1930).
• Історія української літературної мови (1950, 1995, 2001).
• Граматичні основи української літературної мови (1951).
• Український літературний наголос (1952).
• Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному (1954).
• Фортеця православ'я_я на Волині. Свята Почаївська лавра (1961).
• Етимологічно-семантичний словник української мови (Т. 1–4, 1979—1995).

Праці

Огієнко — автор багатьох наукових праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права:

• Огляд українського язикознавства (1907).
• Орфографический словарь: Справочная книжка по русскому языку (1914).
• Иноземные элементы в русском языке: История проникновения заимствованных слов в русский язык (1915).
• Історія української культури (1918).
• Свята Служба Божа св. Отця нашого Іоана Золотоустого, мовою українською — Частина перша, Текст: Приношення або Проскомідія, Служба Божа св. Отця нашого Іоана Золотоустого, Молитви після Святого Причастя (Львів, 1922).
• Свята Служба Божа св. Отця нашого Іоана Золотоустого, мовою українською — Частина друга, Пояснення до Тексту, Методи перекладу Богослужбових книг на українську мову, Пояснення до перекладу Літургії І. Золотоустого, Покажчик пояснених тут слов'янських слів в азбучнім порядкові, Благодійне видавництво «Українська Автокефальна Церква» під Реакцією Проф. І. Огієнка випуск книжок (Львів, 1922).
• Свята Вечірня відправа (Львів, 1922).
• Повечірря та Північна відправа (Львів, 1922).
• Свята Рання відправа (Львів, 1922)
• Мала Вечірня, Свята цілонічна відправа, Повсякденна північна відправа, Суботна північна відправа, Недільна північна відправа (Львів, 1922)
• Година перша, Година третя, Година шоста, Година дев'ята (Львів, 1922).
• Велике Повечір'я (Львів, 1922).
• Відпусти денні, Відпусти Владичних свят, Тропарі і Кондаки свят рокових, Святкові Прокимни на ранній відправі (Львів, 1922)
• Ранні Євангелії (Львів, 1922)
• Вдячна молитва святого Амвросія, єпископа Медіоланського, Націоналізація богослужбового тексту, Післямова, Зміст цеї книжки, Друкарські помилки (Львів, 1922).
• Свято української культури: нарис з історії початків українського друкарства (Київ, 1924).
• Український стилістичний словник (1924).
• Історія українського друкарства (1925).
• Чистота і правильність української мови (1925).
• Кирило і Мефодій: їх життя і діяльність (тт. 1–2, 1927—1928).
• Пам'ятки старослов'янської мови 10–11 ст. (1929).
• Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р. (тт. 1–2, 1930).
• Сучасна українська літературна мова (1935).
• Українська Церква (Том 1, Том 2, 1942).
• Слово о полку Ігоревім (1949, 1967).
• Історія української літературної мови. — Київ, 2001 (перше видання — Вінніпег, 1949).
• Іконоборство (1954).
• Візантія і Україна (1954).
• Українська Церква за Б. Хмельницького 1647—1657 (1955).
• Князь Костянтин Острозький і його культурна праця (1958);
• Святий Димитрій Туптало. Його життя й праця (1960).
• Преподобна Анна Всеволодівна.
• Преподобний Паїсій Величковський.
• Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія (1965).
• Канонізація святих в Українській Церкві (1965).
• Життєписи великих українців / Упоряд. М. Тимошик (1999).
• Тарас Шевченко / Упоряд. М. Тимошик (2002).
• Містечко Брусилів і його околиці

Вшанування пам'яті

Поштова марка України, 2007 рік

Меморіальна дошка Іванові Огієнку у Києві (бульвар Тараса Шевченка, 14)

• 17 квітня 1992 на установчих зборах було створено Всеукраїнське товариство Івана Огієнка з центром у Кам'янці-Подільському.
• 1995 р. заснування премії імені Івана Огієнка. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, яка відповідає багатосторонній діяльності цієї людини на ниві українського відродження. Засновники її — Національна спілка письменників України, Житомирська обласна рада, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариство Івана Огієнка. Щорічне урочисте вручення премій новим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбувається в день пам'яті Івана Огієнка — 29 березня — на його батьківщині в Брусилові.
• 1997 р. коли відзначали 115-ту річницю від дня народження митрополита Іларіона й 25-ту — від дня його смерті, ЮНЕСКО оголосило, завдяки клопотанням української діаспори, Роком Івана Огієнка.
• 1997 р. (червень) — пам'ятний знак у м. Винниках (біля Львова) на вул. Галицькій, на якому викарбувано: «Тут стояла хата, у якій у 1922—1924 рр. жив з родиною Іван Огієнко — великий син українського народу».
• 1998 р. згідно з розпорядженням столичної мерії, встановлено меморіальну дошку на приміщенні гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився і працював професор І.Огієнко.
• 2000 року в Києві утворено Фундацію імені митрополита Іларіона — благодійну організацію, однією з головних завдань якої є повернення і видання в Україні рукописних і друкованих за кордоном праць І. Огієнка.
• 2002 р. частина архіву митрополита Іларіона передана Україні канадським урядом.
• 17 вересня 2003 р. при вході до головного корпусу Кам'янець-Подільського педагогічного університету відкрито пам'ятну дошку І. Огієнкові.
• 2007 р. була випущена поштова марка України, присвячена І.Огієнкові.
• 12 червня 2007 р. увійшла в обіг ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячену I.Огієнкові. Монету виготовлено з нейзильберу, якість карбування -«спеціальний анциркулейтед», маса — 12,8 г, діаметр — 31,0 мм, тираж — 35 000 штук. Гурт монети рифлений.
• 2008 р. — надання імені Івана Огієнка Кам'янець-Подільському національному університетові.
• 25 березня 2012 р. на стіні приміщення історичного факультету Волинського національного університету ім. Лесі Українки освятили меморіальну дошку Івану Огієнкові (митрополитові Іларіону).
• Вулиці, названі на честь Івана Огієнка в різних містах України.

Пам'ятники

Пам'ятник Івану Огієнку (митрополиту Іларіону), Житомир

• Перший у світі відкрито 1988  р. у м. Саскатун (Канада) навпроти пансіонату імені Іларіона..
• Перший в Україні відкрито 21 серпня 2010  р. на його батьківщині в м. Брусилові (Житомирщина).
• 2010 р., жовтень — відкриття пам'ятника Іванові Огієнку (митрополиту Іларіону) у м. Винниках (біля Львова). У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі.
• Пам'ятник у м.Житомирі відкрито у червні 2017 року біля Свято-Михайлівського кафедрального собору.

Див. також

• Біблія перекладу Огієнка
• Огієнківська премія
• Пам'ятник Іванові Огієнку (Винники)

Епістолярна спадщина

• Епістолярна спадщина Івана Огієнка (митрополита Іларіона) (1907—1968) / / Держкомархів України, УДНДІАСД; упоряд.: В. П. Ляхоцький, Н. П. Московченко, І. М. Преловська. — К., 2001. — 477 с.
• Листи громадських діячів, представників української науки, культури і церкви до Івана Огієнка (митрополита Іларіона) 1910—1969. / Упор.: І. Преловська та ін. — Київ, 2011. — 744 с.

Джерела та література

• Ю. А. Пінчук, О. М. Завальнюк. Огієнко Іван Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 520. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Ю. Поліщук. Огієнко Іван // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.509 ISBN 978-966-611-818-2
• Іван Огієнко: [наук. пр.] / Львів. крайове т-во «Рідна школа», Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Каф. заг. та соц. педагогіки ; упоряд. та наук. ред.: Д. Герцюк, П. Сікорський. — Львів: Сполом, 2012. — 188 с. : 1 арк. портр. — (Серія «Видатні українські педагоги» ; вип. 1). — Бібліогр. в кінці розділів. — ISBN 978-966-665-762-9

• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 299.
• Байцар А. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники, 2012. — 88 с.
• Байцар А. Іван Огієнко (митрополит Іларіон) і Винники.http://vinnikiplus.in.ua/publ/vynnyky/ivan_ogienko_mitropolit_ilarion_i_vinniki/21-1-0-664
• Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — 2013. — № 437–438.
• Влох М. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села: Історико-краєзнавчий збірник. — Чикаго, 1970. — 526 с.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. — Т. 2. — К., 1995. — С. 294—295.
• Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження: Тези доповідей науково-теоретичної конференції. — Кам'янець-Подільський, 1992. — 219 с.
• Енциклопедія «Черкащина» / Упоряд. Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 648.
• Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 250.
• Завальнюк О. М. І. І. Огієнко і Кам'янець-Подільський державний український університет (1918—1920) // Наукові праці історичного факультету. — Т. 2. — Кам'янець-Подільський, 1996. — С. 90–103.
• Качкан В. Етнокультурний пласт Івана Огієнка // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. — Частина 1. — К., 1994. — С. 281—295.
• Климчук О. В чистій любові до краю: Пророки духу // Україна. — 1991. — № 19. — С. 16–20.
• Копилов А. О. І. І. Огієнко про польську військову присутність у Кам'янці-Подільському у 1919—1920 роках // Наукові праці історичного факультету. — Т. 2. — Кам'янець-Подільський, 1996. — С. 189—194.
• Лозовий В. Іван Огієнко // Подолянин. — 1993. — 11 і 17 берез. — С. 3.
• Лучук В. Іван Огієнко — поет // Бібліотечка «Успенської вежі». — Ч. 1. — С. 16–18.
• Мацько В. Богословська поезія митрополита Іларіона (Огієнка) // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту. — Серія філологічна. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 301—305.
• Мацько В. Іван Огієнко — дослідник давньої української літератури [рукопис] / Дис… канд. філолог. наук, спеціальність 10.01.01. Київський ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 1998. — 197 арк.
• Мацько В. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 50–51.
• Мацько В. Творчий подвиг вченого // Мацько Віталій. Злотонить. — Кам'янець-Подільський, 1994. — С. 81–102.
• Сохацька Є. Довге повернення Івана Огієнка // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 11 січня. — С. 3.
• Сохацька Є. І. І. Огієнко і Г. О. Костюк // Культура Поділля: історія і сучасність. — Хмельницький, 1993. — С. 233—236.
• Тимошик М. Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї… // Історичний календар '97. — К., 1996. — С. 14–15.
• Тимошик М. Смиренний богомолець за кращу долю українського народу: Маловідомі сторінки життя й діяльності Івана Огієнка // Огієнко Іван (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. — К., 1995. — С. 7–47.
• Тіменик З. Феномен Огієнкового духа // Бібліотечка «Успенської вежі». — Ч. 1. — С. 4–16.

• Тимошик Микола. Невтомний сівач на українознавчій ниві // Огієнко І. І. Історія українського друкарства. — К., 1994. — С. 7–33.
• Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 237.

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іван Огієнко
• Суспільство Заповіді митрополита Іларіона написані для нас: До 130-річчя від дня народження Івана Огієнка
• Довідник з історії України / За редакцією І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• Біблія українською мовою. Переклад митрополита Іларіона (І. Огієнка)
• Завальнюк О. М. Дослідження діяльності Івана Огієнка на посаді ректора Кам'янець-Подільського державного українського університету
• Повні тексти Біблій українською мовою у перекладах митрополита Іларіона (І. Огієнка) та о. Івана Хоменка (Римська Біблія)
• Колегія св. Андрея в Вінніпезі(англ.)
• Вінніпезька Архиєпархія Української греко-католицької Церкви в Канаді(англ.)
• Біографія
• [2]
• Праці Івана Огієнка (митрополита Іларіона) у е-бібліотеці «Чтиво»

Попередник:	Митрополити УПЦ Канади 1951—1972	Наступник:
Митрополит Мстислав (Скрипник)		Митрополит Михайло (Хороший)