Млада Липовецька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Млада Липовецька
Млада Липовецька.jpg
Ім'я при народженні Раїса Нор­ляндер
Псевдо Млада Липовецька,
Таїса Бельман, M. L.[1]
Народилася 1897(1897)
Рівне, Волинська губернія,
Російська імперія
Померла 1963(1963)
Турин, Італія
Діяльність Співачка, перекладачка, журналістка
Мова творів італійська, українська

Млада Липовецька (справжнє ім'я Раїса Нор­ляндер, інший псевдонім — Таїса Бельман; нар. 1897, Рівне, Волинська губернія — пом. 1963, Турин, Італія) — українська культурна діячка єврейського походження[2]. Співачка, перекладачка української літератури італійською мовою, публіцист, популяризаторка української пісні та творчості Тараса Шевченка в Італії.

Життєпис

Млада Липовецька народилася у 1897 році у Рівному[3]. У 1914 році вона закінчила Миколаївський інститут для дівчат-сиріт у Санкт-Петербурзі і того ж року виїхала до Італії навчатися співу.

В Італії виступала з концертами, пропагуючи українську народну пісню. Була однією із засновників Українського центрального комітету у Римі. З 1919 по 1920 рік — член редколегії часопису «La voce dell'Ucraina» та інформаційного бюлетеня «Ufficio Ucraino della Stampa», які заснувало Бюро української преси при дипломатичній місії УНР у Римі. Втративши голос, від 1919 Липовецька перекладала італійською мовою твори українських письмен­ників, зокрема Котляревського, Шевченка, Лесі Українки, Франка, Олек­сандра Олеся. Особливу увагу приділила популяризації твор­чості Тараса Шев­ченка. 1919 у ча­сописі «La voce dell'Ucraina» опу­блікувала перші свої переклади італійською мовою його поезій: «За­повіт», «І мертвим, і живим…», «Чигрине, Чигрине». Переклад Липовецької вір­ша «Заповіт» пізніше було передруковано у книгах, присвячених Укра­їні, Л. Майнарді (1933), Р. Бон­діолі (1939), Л. Сальвіні (1942).

Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі в Римі 1923 р. Зліва: П. Ю. Зеленевська, Млада Липовецька, С. Русова, Н. Кукулинська-Онацька.

Знайомство Млади Липовецької із поетом Чезаре Меано, увінчалося 1926 року великою спільною роботою — підготовкою збірника перекладів віршів і поем Кобзаря. З фінансових причин видання тоді не відбулося, але М. Липовецька продовжила популяризацію творчої спадщини поета[4]. Заснувавши у Турині 1930 році літературно-історичний збірник «Ucraina», вона розпочала публікувати на його шпальтах поезії Шевченка у супроводі статей з історії і літератури України. Спільно зі своїм чоловіком Чезаре Меано переклала й підготу­вала до друку збірку вибраної лірики із «Кобзаря» — «Taras Scevcenko. Liriche Scelte dal „Cobsar“», виданої в Турині, Мілані Флоренції, Римі; Неаполі, та Палермо, яка містить 38 вір­шів і поем з ґрунтовною передмовою Липовецької про життя і творчість поета. Окремі переклади творів Тараса Шевченка («Доля», «Муза», «Слава», «Мені однаково», «І небо невмите, і заспані хвилі», «Тарасова ніч», «Садок вишневий коло хати», «Кавказ», «Ой люлі, люлі, моя дитино») Млада Липовецька опублікувала в італійській періодиці, зокрема у журналі «Ucraina».

Відновлюючи поему Шев­ченка «Кавказ», Липовецька шукала не пря­молінійних, а внутрішньо­змістових лексичних відповідностей італійських і українських слів та словосполучень. У перекладі Млади Липовецької вірш «Садок вишневий коло хати» називається «Вечір». Переклала італійською мовою також новелу «Кленові листки» Василя Стефаника, драми «Брехня» та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» Володимира Вин­ниченка. Її переклади тяжіють до буквальності, хоча деякі реалії адаптовано в розрахунку на італійського читача. Липовецька концентрувала увагу на передаванні самого змісту, плину авторської думки, по­рівнянь, епітетів, метафор.

Липовецька також є авторкою роз­відок про Лесю Укра­їнку, Наталію Кобринську в італійських виданнях. 1930 у Турині заснувала культурологічний, літературно-публіцистичний жур­нал-збірник у формі брошури «Ucraina: Sei quaderni a cura di Mlada Lipovetzka», в якому публікувала до­вільні переклади поезій Шевченка зі своїми коментарями, супроводом роздумів про історію та літературу України. У збірці «Ucraina» (1932) праці Липовецької про­аналізував професор літератури Туринського університету академік Артуро Фарінеллі[5]. За сприяння й підтримки Софії Русової 20 травня 1923 була наймолодшим делегатом 14-го Міжнародного жіночого конгресу, що проходив у Римі[6]. Після перемоги у 1922 фашистської партії в Італії підтримала модель побудови авторитарного суспільства, вірила, що фашистська ідеологія силою переможе біль­шовизм. Своє бачення висловила в роздумах «Кіль­ка слів про фашизм»[7]. Брала участь у ювілейному святі з нагоди проголошення Соборно­сті Укра­їни 24 січ­ня 1959 у Римі за сприяння Українсько-італійського товариства. Чезаре Меано у 1938 році присвятив Липовецькій роман «Questa povera Arianna» (укр. «Серця на гра­ні»).

Померла Млада Липовецька у 1963 році в Турині.

Примітки

  1. Українська італомовна періодика Італії міжвоєнного періоду (1918–1939 рр.): генеза, формування і функціонування / С. Р. Блавацький // Наукові записки Інституту журналістики. — 2014. — Т. 56. — сс. 356-360.
  2. Визначне жіноцтво України. Письменниці й митці ХХ століття у Східній Україні; Луговий О. «Українське житя в Севастополі». Процитовано 30 квітня 2018.
  3. Мацько В. Франкознавчий дискурс у наукових зацікавленнях Микулаша Неврлого; «Філологічний дискус» — випуск 4, 2016 — с. 101.
  4. Губар О. Шевченко в країні Гарібальді; літературо-художній журнал «Крим» — № 1 (32), 2013. — с. 205.
  5. Новини з Італії; Євген Онацький, «Свобода» — № 70 — Джерсі Сіті — 25 березня 1932.
  6. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884—1939 — К.: Либідь, 1995 — с. 316.
  7. Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині — Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, — 2011. — с. 158.

Джерела