Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:51, 23 квітня 2020, створена VladBogdanivka (обговорення | внесок) (→‎Відсутність повністю україномовного середовища в Україні: Виправлено помилку)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?»публіцистична книга мовознавця та професора української мови Колумбійського університету Юрія Шевчука 2015 року, в якій пояснюється соціолінгвістичний термін мовна шизофренія, культурної політики, яка передбачає постійне змішування російської та української мов, що призводить до поступового витіснення останньої. В книзі автор розглядає ступінь активності мовної шизофренії в Україні через телебачення та радіо, інтернет, відео-продукції та описує згубність цього явища.[1]

Назва[ред. | ред. код]

За словами Шевчука, у виразі «мовна шизофренія» присутня більше метафора, ніж наукова прецизійність, яку би належало мати науковому терміну, оскільки в науці вже існує кілька термінів, які означують феномен, коли в одному і тому самому місці вживаються принаймні дві мови, зокрема білінгвізм (лінгвістика) та шизоглосія (соціологія).[2] Але Шевчук вирішив використати саме термін «мовна шизофренія» як кліше що краще пояснює сучасну ситуацію в Україні. При цьому Шевчук використав як першооснову концепцію "шизоглосії[en]" американського соціолога Ейґара Гаузера вперше згадану в його праці 1962-го року:

« «Ця концепція — не моя. Тут йдеться не стільки про концепцію, як про аналіз політики змішування української мови з російською, яку, на мій погляд, влучно окреслює вираз «мовна шизофренія». Ще в 1962-му році американський соціолог Ейґар Гаузер досліджував на варіянтах однієї мови поведінку гаїтянських та американських негрів, яку назвав «шизоглосією», тобто «розламом мови». Обидві групи мовців сприймали власний креолізований варіянт мови, в Гаїті — французької, в США — англійської, як меншовартісні, неправильні, такі, що таврують їх носіїв. Вони демонстрували мовний комплекс — відчуття сорому за власну мову, а також намагання, в ситуаціях публічної комунікації не користуватися цими мовами, точніше різновидами мови.[3] «

— зауважує в інтерв'ю Юрій Шевчук (2015 рік)

Теми підняті у книзі[ред. | ред. код]

Бездіяльність Інститут української мови щодо запобіганню мовної шизофренії в Україні[ред. | ред. код]

Автор зазначає, що В Україні не ведуться дослідження щодо послідовної політики змішування двох мов (мовної шизофренії), а Інститут української мови протягом 25 років є в стані паралічу, як в стані паралічу є і механізми української мови до творення термінології.[2]

Відсутність повністю україномовного середовища в Україні[ред. | ред. код]

Одним прикладом, з багатьох аргументів щодо розкриття викликів українському суспільству, автор вказує на явище, для якого є характерною стійка ситуація, коли дитина може ходити до найкращої україномовної школи, і в якийсь момент батьки починають відстежувати, що вона почала говорити «рос. тоже», а не «теж», «рос. да», а не «так» і т.д.[2] Таку всюдисущність автор характеризує як свідчення «мовної шизофренії». Сюди він відносить і явище наповнення публічного простору спарюванням української мови з російською, коли зникає сам зразок літературної української мови, на який можна би було орієнтуватися і взоруватися, щоб вчити мову (для тих, хто хоче її вивчити), і ще це можна розглянути й з боку надання допомоги у вивченні української мови, в тому числі і для зарубіжних студентів, які мають намір її вивчити, але не чують її скрізь. Закордонні студенти, для котрих протягом 20 років Юрій викладає українську мову в Гарвардському університеті на літній школі, а згодом і в Колумбійському, незмінно повертаються з України, спантеличені, декотрі відверто обурені і обмануті (бо чого вони навчилися в Нью-Йорку від свого викладача?), бо не сподівалися опинитися в такому мовному оточенні.[2] «Мовна шизофренія» позбавляє українську мову захисної ролі у ситуаціях екзистенційних, коли є загроза життю, і за мовою неможливо відрізнити свого від ворога і тд.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юрій Шевчук. Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?. Брустурів: видавництво Discursus, 2015. 60 с. ISBN 978-617-7236-45-9
  2. а б в г д Галина Палажій Юрій Шевчук: Мовна шизофренія – нова, потужна форма русифікації середа, 8 липня, 2015 zik.ua
  3. Ганна Власюк, Двомовність як хвороба Професор Колумбійського університету називає українську мовну ситуацію «мовною шизофренією» 3 липня 2015

Див. також[ред. | ред. код]