Відмінності між версіями «Могила Тараса Шевченка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][очікує на перевірку]
м
(Виправлено джерел: 3; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta15))
 
(Не показані 48 проміжних версій 39 користувачів)
Рядок 7: Рядок 7:
 
| статус = складова частина [[Шевченківський національний заповідник|Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора»]]
 
| статус = складова частина [[Шевченківський національний заповідник|Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора»]]
 
| країна = {{UKR}}
 
| країна = {{UKR}}
| місце розташування = [[Файл:Kaniv h.gif|25пкс]] м. [[Канів]], [[Канівський район]], [[Черкаська область]]
+
| місце розташування = [[Файл:Flag of Kaniv.png|25пкс]] м. [[Канів]], [[Канівський район]], [[Черкаська область]]
 
| координати = {{coord|49|43|59|N|31|30|53|E}}
 
| координати = {{coord|49|43|59|N|31|30|53|E}}
 
| архітектурний стиль =
 
| архітектурний стиль =
Рядок 24: Рядок 24:
 
}}
 
}}
   
'''Моги́ла Тара́са Шевче́нка''' — поховання визначного українського [[поет]]а [[Тарас Шевченко|Тараса Шевченка]] в місті [[Канів]] ([[Черкаська область]]) на [[Чернеча гора|Чернечій горі]], над яким з [[1939]] року височіє бронзовий пам'ятник роботи [[скульптор]]а [[Манізер Матвій Генріхович|Матвія Манізера]].
+
'''Моги́ла Тара́са Шевче́нка''' — місце поховання видатного українського [[поет]]а [[Тарас Шевченко|Тараса Шевченка]] в місті [[Канів]] ([[Черкаська область]]) на [[Чернеча гора|Чернечій горі]], над яким із [[1939]] року височіє бронзовий пам'ятник роботи [[скульптор]]а [[Манізер Матвій Генріхович|Матвія Манізера]].
   
 
== Історія поховання ==
 
== Історія поховання ==
Рядок 32: Рядок 32:
 
[[Файл:Коло Канева Малюнок Тараса Шевченка.jpg|міні|ліворуч|250пкс|«''Коло Канева''», малюнок Тараса Шевченка, ''1859, олівець'' (зліва внизу тушшю рукою Шевченка напис: ''Коло Канева'')]]
 
[[Файл:Коло Канева Малюнок Тараса Шевченка.jpg|міні|ліворуч|250пкс|«''Коло Канева''», малюнок Тараса Шевченка, ''1859, олівець'' (зліва внизу тушшю рукою Шевченка напис: ''Коло Канева'')]]
   
У червні [[1859]] року в [[Україна|Україну]] (він її не бачив вже 12 років) повертається [[Тарас Шевченко]]. Він відвідує свого друга [[Максимович|Михайла Максимовича]] — першого [[ректор]]а [[Київський університет|Київського університету]], який жив на [[хутір|хуторі]] неподалік [[Канів|Канева]] на лівому березі [[Дніпро|Дніпра]]. В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім [[дуб]]ом, який зберігся досьогодні і називається «''дубом Шевченка''». Звідти він милувався канівськими горами. Був Шевченко і в містах та селах [[повіт]]у: [[Пекарі (Канівський район)|Пекарях]], Луці, Межиріччі. Намалював пейзажі «''Коло Канева''», «''В Межиріччі''».
+
У червні [[1859]] року в [[Україна|Україну]] (він її не бачив вже 12 років) повертається [[Тарас Шевченко]]. Він відвідує свого друга [[Максимович Михайло Олександрович|Михайла Максимовича]] — першого [[ректор]]а [[Київський університет|Київського університету]], який жив на [[хутір|хуторі]] неподалік [[Канів|Канева]] на лівому березі [[Дніпро|Дніпра]]. В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім [[дуб]]ом, який зберігся досьогодні і називається «''дубом Шевченка''». Звідти він милувався канівськими горами. Був Шевченко і в містах та селах [[повіт]]у: [[Пекарі (Канівський район)|Пекарях]], Луці, Межиріччі. Намалював пейзажі «''Коло Канева''», «''В Межиріччі''».
   
Поет мріяв поселитися на одній з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів [[хата|хати]] з широкою [[світлиця|світлицею]], а разом з [[управитель|управителем]] [[помiщик]]а Парчевського i [[землемiр]]ом на високому березi Днiпра вимiряв дiлянку під неї. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один&nbsp;— комори. Всі написані Шевченком власноруч<ref>Після смерті Шевченка ці проекти були куплені [[Честахівський Григорій Миколайович|Михайлом Честахівським]]. За свідченням Карачевської, один план фасаду та два схематичні плани хати експонувались у 1929 році на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові. В каталозі ювілейної шевченківської виставки в Києві також зареєстровані два проекти фасадів хати та один план хати. Але через неточність вказаних в каталозі розмірів, що не відповідають оригіналам, виявити, який саме малюнок експонувався на виставці, неможливо. Цит. по: [http://litopys.org.ua/shevchenko/shev10049.htm Плани та фасади хати]// Шевченко Т.&nbsp;Г.&nbsp;Повне зібрання творів: У 10 т. / Відп. ред. В.&nbsp;І.&nbsp;Касіан.&nbsp;— К., 1963.&nbsp;— Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861 років.&nbsp;— С. 49.
+
Поет мріяв поселитися на одній з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів [[хата|хати]] з широкою [[світлиця|світлицею]], а разом з [[управитель|управителем]] [[поміщик]]а Парчевського i [[землемір]]ом на високому березі Дніпра виміряв ділянку під неї. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один&nbsp;— комори. Всі написані Шевченком власноруч<ref>Після смерті Шевченка ці проекти були куплені [[Честахівський Григорій Миколайович|Михайлом Честахівським]]. За свідченням Карачевської, один план фасаду та два схематичні плани хати експонувались у 1929 році на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові. В каталозі ювілейної шевченківської виставки в Києві також зареєстровані два проекти фасадів хати та один план хати. Але через неточність вказаних в каталозі розмірів, що не відповідають оригіналам, виявити, який саме малюнок експонувався на виставці, неможливо. Цит. по: [http://litopys.org.ua/shevchenko/shev10049.htm Плани та фасади хати]// Шевченко Т.&nbsp;Г.&nbsp;Повне зібрання творів: У 10 т. / Відп. ред. В.&nbsp;І.&nbsp;Касіан.&nbsp;— К., 1963.&nbsp;— Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861 років.&nbsp;— С. 49.
 
</ref>. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в [[маєток]] Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до [[Петербург]]а. [[10 березня]] [[1861]] року Шевченко помер. В кількох поезіях поет згадував свою нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра.
 
</ref>. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в [[маєток]] Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до [[Петербург]]а. [[10 березня]] [[1861]] року Шевченко помер. В кількох поезіях поет згадував свою нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра.
   
 
=== Перше поховання і дорога в Канів ===
 
=== Перше поховання і дорога в Канів ===
 
[[Файл:Первая могила Тараса Шевченко.jpg|міні|250пкс|''Пам'ятний знак на місці першого поховання Тараса Шевченка в [[Петербург|Петербурзі]] (валун із [[граніт]]у встановлений в [[1989]])'']]
 
[[Файл:Первая могила Тараса Шевченко.jpg|міні|250пкс|''Пам'ятний знак на місці першого поховання Тараса Шевченка в [[Петербург|Петербурзі]] (валун із [[граніт]]у встановлений в [[1989]])'']]
На кошти друзів [[13 березня]] Шевченка поховали спочатку на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському кладовищі]] в [[Петербург|Петербурзі]] біля Церкви Смоленської ікони Божої Матері. Але ще в день смерті поета його друзі&nbsp;— [[художник]] [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]], брати-літератори [[Лазаревський Михайло Михайлович|Михайло]] та Олександр Лазаревські&nbsp;— вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. [[Лазаревський Михайло Михайлович|Михайло Лазаревського]] звернувся до петербурзького військового [[генерал-губернатор]]а з проханням видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга в Україну. В квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували [[труна|труну]] Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. [[27 квітня]] вони прибули до [[Москва|Москви]], де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві. Далі в Україну труну везли кіньми.
+
На кошти друзів [[13 березня]] Шевченка поховали спочатку на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському кладовищі]] в [[Петербург|Петербурзі]] біля Церкви Смоленської ікони Божої Матері. Але ще в день смерті поета його друзі&nbsp;— [[художник]] [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]], брати-літератори [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайло]] та [[Лазаревський Олександр Матвійович|Олександр Лазаревські]]&nbsp;— вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. Михайло Лазаревський звернувся до петербурзького військового [[генерал-губернатор]]а з проханням видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга в Україну. В квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували [[труна|труну]] Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. [[27 квітня]] вони прибули до [[Москва|Москви]], де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві. Далі в Україну труну везли кіньми.
   
[[18 травня]] прах Шевченка було доправлено до [[Київ|Києва]]. На [[Ланцюговий міст (Київ)|київському ланцюговому мосту]] труну до самої [[Церква Різдва Христового (Київ)|церкви Різдва Христового]] на [[Поділ|Подолі]] ([[Поштова площа (Київ)|Поштова площа]]) несли студенти [[Київський університет|Київського університету]]. [[Домовина]] перебувала в церкві до [[20 травня]], а вранці на руках її понесли до [[пароплав]]а «''Кременчук''», який й узяв курс на Канів. Веснянi води близько пiдступили до мiста, тому пароплав причалив на невеличкому острiвцi за 200—300 м вiд твердого берега, але жоден з рибальських [[човен|човнiв]] не мiг витримати ваги домовини. Не можна було i перенести її на руках бродом. Тодi запрягли двi пари волiв у воза i по мiлкому перевезли труну на суху землю. Багатолюдним ходом рушили до Успенського собору мешканцi Канева, передмiсть та навколишнiх сiл. Там домовину поета залишили для прощання на два дні, а [[22 травня]] [[протоiєрей]] канiвського собору Гнат Мацкевич вiдслужив заупокiйну [[лiтургiя|лiтургiю]] i виголосив надгробне слово, яке завершувалось словами:
+
[[18 травня]] прах Шевченка було доправлено до [[Київ|Києва]]. На [[Ланцюговий міст (Київ)|київському ланцюговому мосту]] труну до самої [[Церква Різдва Христового (Київ)|церкви Різдва Христового]] на [[Поділ|Подолі]] ([[Поштова площа (Київ)|Поштова площа]]) несли студенти [[Київський університет|Київського університету]]. [[Домовина]] перебувала в церкві до [[20 травня]], а вранці на руках її понесли до [[пароплав]]а «''Кременчук''», який і взяв курс на Канів. Весняні води близько підступили до міста, тому пароплав причалив на невеличкому острівці за 200—300&nbsp;м від твердого берега, але жоден з рибальських [[човен|човнів]] не міг витримати ваги домовини. Не можна було і перенести її на руках бродом. Тоді запрягли дві пари волів у воза і по мілкому перевезли труну на суху землю. Багатолюдним ходом рушили до Успенського собору мешканці Канева, передмість та навколишніх сіл. Там домовину поета залишили для прощання на два дні, а [[22 травня]] [[протоієрей]] канівського собору Гнат Мацкевич відслужив заупокійну [[літургія|літургію]] i виголосив надгробне слово, яке завершувалось словами:
   
{{text|«Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра»<ref name="kaniv">[http://www.kaniv.net/news.php?p=152&s=0&vc=0 Тарас Шевченко та Канівщина]// Сайт Канева: kaniv.net</ref>.}}
+
{{text|«Благовій же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на одній з найвищих гір Дніпрових, як на горі Голгофі, подібно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть і по цю, i по ту сторону Дніпра»<ref name="kaniv">[http://www.kaniv.net/news.php?p=152&s=0&vc=0 Тарас Шевченко та Канівщина]// Сайт Канева: kaniv.net</ref>.}}
   
На [[панахида|панахиду]] зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл. Тут же, на прицерковному [[цвинтар]]і, хотіли й поховати поета. Але його друзі настояли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за словами [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорія Честахівського]], студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя<ref>Честахівський Г.&nbsp;М.&nbsp;Епізод на могилі Тараса Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К.: Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 393.</ref>. [[Солдат]]и-[[муляр]]и з канiвського [[гарнiзон]]у змурували [[склеп]].
+
На [[панахида|панахиду]] зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл. Тут же, на прицерковному [[цвинтар]]і, хотіли й поховати поета. Але його друзі настояли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за словами [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорія Честахівського]], студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя<ref>Честахівський Г.&nbsp;М.&nbsp;Епізод на могилі Тараса Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К.: Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 393.</ref>. [[Солдат]]и-[[муляр]]и з канівського [[гарнізон]]у змурували [[склеп]].
   
 
Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. [[22 травня]] прах Шевченка поховали&nbsp;— в місці, яке відповідало його «''Заповіту''» («''…поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий''»).
 
Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. [[22 травня]] прах Шевченка поховали&nbsp;— в місці, яке відповідало його «''Заповіту''» («''…поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий''»).
Рядок 52: Рядок 52:
   
 
{{text|«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»<ref>''Честахівський Г.'' Лист до Ф. І. Черненка від 20 червня 1861 р.//Киевская старіна. — 1898. — № 2. — с. 179.</ref><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio15.htm Останні роки життя. Смерть поета. Похорон (1859-1861)]// Шевченко Т. Г. Біографія. — К.: Наукова думка, 1984. — с. 535.</ref>.}}
 
{{text|«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»<ref>''Честахівський Г.'' Лист до Ф. І. Черненка від 20 червня 1861 р.//Киевская старіна. — 1898. — № 2. — с. 179.</ref><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio15.htm Останні роки життя. Смерть поета. Похорон (1859-1861)]// Шевченко Т. Г. Біографія. — К.: Наукова думка, 1984. — с. 535.</ref>.}}
  +
  +
[[Файл:Селяни копають могилу Шевченкові в Каневі.jpg|міні|праворуч|250пкс|Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева, 1861]]
   
 
=== Похорон і облаштування могили ===
 
=== Похорон і облаштування могили ===
За донесенням начальника канiвської [[повiт]]ової [[поліція|полiцiї]] Котлярова київському [[генерал-губернатор]]у, над тiлом Шевченка пiд час похорону його в Каневi виголошено було двi проповiдi та шiсть промов. Бiля могили зiбралось кiлька тисяч люду. Похорон тривав до вечора<ref name="kaniv"></ref>.
+
За донесенням начальника канівської [[повіт]]ової [[поліція|поліції]] Котлярова київському [[генерал-губернатор]]у, над тілом Шевченка під час похорону його в Каневі виголошено було дві проповіді та шість промов. Біля могили зібралось кілька тисяч люду. Похорон тривав до вечора<ref name="kaniv"></ref>.
   
Згодом люди насипали на могилі Шевченка [[курган]], наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав. На народні пожертви вирішили встановити на могилі новий чавунний хрест. Та урядовці довго не дозволяв це зробити. Одна з причин&nbsp;— через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб з ними селяни пішли на поміщиків<ref name="Канів туристичний">[http://kanivtour.com.ua/index.php?action=view&page=History_Kaniv Нариси з історії] // Сайт Канів туристичний: kanivtour.com.ua {{ref-uk}}</ref>.
+
Згодом люди насипали на могилі Шевченка [[курган]], наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав. На народні пожертви вирішили встановити на могилі новий чавунний хрест. Та урядовці довго не дозволяли це зробити. Одна з причин&nbsp;— через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб з ними селяни пішли на поміщиків<ref name="Канів туристичний">[http://kanivtour.com.ua/index.php?action=view&page=History_Kaniv Нариси з історії] // Сайт Канів туристичний: kanivtour.com.ua {{ref-uk}}</ref>.
 
Чернечу гору канівці з того часу перейменували на Тарасову.
 
Чернечу гору канівці з того часу перейменували на Тарасову.
   
Влiтку [[1882]] року росiйський письменник [[Лєсков Микола Семенович|Микола Лєсков]], завiтавши в Канiв, писав:
+
Влітку [[1882]] року російський письменник [[Лєсков Микола Семенович|Микола Лєсков]], завітавши в Канів, писав:
   
{{text|«Могилу вiдвiдують постiйно i те, що вона дуже обсипалась, сталося саме тому, що її не забуто...»<ref name="kaniv"></ref>.}}
+
{{text|«Могилу відвідують постійно і те, що вона дуже обсипалась, сталося саме тому, що її не забуто...»<ref name="kaniv"></ref>.}}
   
Того ж року на могилi Шевченка побував український письменник [[Михайло Старицький]]. Його вразило запустiння, яке вiн побачив. У вiршi «''На роковини Шевченку''» Старицький писав:
+
Того ж року на могилі Шевченка побував український письменник [[Михайло Старицький]]. Його вразило запустіння, яке він побачив. У вірші «''На роковини Шевченку''» Старицький писав:
   
  +
{{цитата|''За Каневом, на горах, аж на чолі,<br />Де унизу Дніпро щось гомонить, —<br />Могила єсть. Її дощі поволі<br />Розмили вкрай: дубовий хрест лежить;<br />
{|
 
  +
I щовесни згори рвуть хвилі глину,<br />Обвалюють у воду береги, —<br />Щоб вирвати в недбальців домовину<br />Й на дні сховать останки дорогі…''<br />}}
|{{початок цитати}}
 
  +
[[Файл:Хрест з могили Тараса Шевченка.JPG|міні|праворуч|150пкс|Пам'ятник-хрест з могили Шевченка]]
<poem>
 
  +
Лише влітку [[1884]] року, через 23 роки після смерті поета, на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам'ятник-хрест (проект [[академік]]а [[архітектура|архітектури]] [[Сичугов Віктор Іванович|Віктора Сичугова]]). Тоді ж під керівництвом інженера [[Якубенко Олексій Федорович|Олексія Якубенка]] впорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря&nbsp;— «[[Тарасова світлиця|''Тарасову світлицю'']]».
За Каневом, на горах, аж на чолi,
 
Де унизу Днiпро щось гомонить,-
 
Могила єсть. Її дощi поволi
 
Розмили вкрай: дубовий хрест лежить;
 
I щовесни згори рвуть хвилi глину,
 
Обвалюють у воду береги,-
 
Щоб вирвати в недбальцiв домовину
 
Й на днi сховать останки дорогi…
 
</poem>
 
{{кінець цитати}}
 
[[Файл:Tarasova gora2.JPG|міні|праворуч|150пкс|Пам'ятник-хрест з могили Шевченка]]
 
Лише влітку [[1884]] року, через 23 роки після смерті поета, на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам'ятник-хрест (проект [[академік]]а [[архітектура|архітектури]] [[Віктор Сичугов|Віктора Сичугова]]). Тоді ж впорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря&nbsp;— «''Тарасову світлицю''».
 
   
 
=== Доглядачі могили ===
 
=== Доглядачі могили ===
[[Файл:Grygory Chestakhivsky.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Тарас Шевченко та Григорій Честахівський<br />''фото, 1860'']]
+
[[Файл:Grygory Chestakhivsky.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Тарас Шевченко та Григорій Честахівський<br/>''фото, 1860'']]
  +
 
==== Григорій Честахівський ====
 
==== Григорій Честахівський ====
 
{{Main|Честахівський Григорій Миколайович}}
 
{{Main|Честахівський Григорій Миколайович}}
Рядок 89: Рядок 81:
 
==== Варфоломій Шевченко ====
 
==== Варфоломій Шевченко ====
 
{{Main|Варфоломій Шевченко}}
 
{{Main|Варфоломій Шевченко}}
[[Файл:Шевченко Варфоломій з онукою Олександрою 1891.jpg|міні|200пкс|[[Варфоломій Шевченко]] з онукою Олександрою (Олександра Михайлівна Велігородська, майбутня дружина визначного російського письменника [[Леонід Андреєв|Леоніда Андреєва]])<br />''фото, 1891'']]
+
[[Файл:Шевченко Варфоломій з онукою Олександрою 1891.jpg|міні|200пкс|[[Варфоломій Шевченко]] з онукою Олександрою (Олександра Михайлівна Велігородська, майбутня дружина визначного російського письменника [[Леонід Андреєв|Леоніда Андреєва]])<br/>''фото, 1891'']]
 
Понад тридцять років&nbsp;— до останніх своїх днів&nbsp;— про збереження й упорядкування могили на Чернечій горі клопотався [[Варфоломій Шевченко]], троюрідний брат Тараса Григоровича, який навесні [[1861]] року був «''елисаветградским купцом''». Саме з такою приміткою його ім'я потрапило до складеного поліцією списку осіб, що прибули до Канева з домовиною Шевченка<ref name="Панченко"></ref>.
 
Понад тридцять років&nbsp;— до останніх своїх днів&nbsp;— про збереження й упорядкування могили на Чернечій горі клопотався [[Варфоломій Шевченко]], троюрідний брат Тараса Григоровича, який навесні [[1861]] року був «''елисаветградским купцом''». Саме з такою приміткою його ім'я потрапило до складеного поліцією списку осіб, що прибули до Канева з домовиною Шевченка<ref name="Панченко"></ref>.
   
Щоб зберегти для нащадкiв могилу Шевченка, троюрiдному брату поета доводилося орендувати землю пiд неї у Канiвської мiської [[дума|думи]]. І дума регулярно брала за «''полдесятины городской земли, на которой погребён прах Академика Императорской Академии художеств Тараса Шевченка''» щорiчну орендну плату&nbsp;— 2 [[карбованець|карбованці]] срiблом<ref name="kaniv"></ref>. Піклуватися про поховання Варфоломію Шевченку було непросто, бо за ним постійно стежила [[поліція]] й [[жандармерія]]. Він був змушений «''кочувати''», раз у раз змінюючи місце проживання своєї родини.
+
Щоб зберегти для нащадків могилу Шевченка, троюрідному брату поета доводилося орендувати землю під неї у Канівської міської [[дума|думи]]. І дума регулярно брала за «''полдесятины городской земли, на которой погребён прах Академика Императорской Академии художеств Тараса Шевченка''» щорічну орендну плату&nbsp;— 2 [[карбованець|карбованці]] сріблом<ref name="kaniv"></ref>. Піклуватися про поховання Варфоломію Шевченку було непросто, бо за ним постійно стежила [[поліція]] й [[жандармерія]]. Він був змушений «''кочувати''», раз у раз змінюючи місце проживання своєї родини.
   
У [[1869]] році «''елисаветградскому мещанину''» Варфоломію Шевченку вдалося укласти з Канівською міською думою контракт, який давав йому право на «''потомственное пользование''» півдесятиною землі, на якій похований прах «''академіка Тараса Шевченка''»<ref name="Панченко"></ref>. У червнi [[1883]] року Варфоломiй Шевченко подав до канiвської мiської Управи прохання:
+
У [[1869]] році «''елисаветградскому мещанину''» Варфоломію Шевченку вдалося укласти з Канівською міською думою контракт, який давав йому право на «''потомственное пользование''» півдесятиною землі, на якій похований прах «''академіка Тараса Шевченка''»<ref name="Панченко"></ref>. У червні [[1883]] року Варфоломій Шевченко подав до канівської міської Управи прохання:
   
{{text|«На могилi мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев'яний хрест, який вiд часу пiдгнив i в жовтнi 1882 року звалився. Шануючи пам'ять покiйного мого брата... я наважився поставити на могилi новий хрест, обгородивши могилу ґратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа»<ref name="kaniv"></ref>.}}
+
{{text|«На могилі мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев'яний хрест, який від часу підгнив і в жовтні 1882 року звалився. Шануючи пам'ять покійного мого брата... я наважився поставити на могилі новий хрест, обгородивши могилу ґратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа»<ref name="kaniv"></ref>.}}
   
Прохання передали до [[канцелярiя|канцелярiї]] [[генерал-губернатор]]а. Звiдти прийшов запит про дiйсний стан могили. Лише коли канiвська полiцiя пiдтвердила, що могила дiйсно поруйнована, було дозволено впорядкувати її. Однак при цьому суворо попереджалося, «''щоб не було допущено будь-яких манiфестацiй''» по закiнченні робiт<ref name="kaniv"></ref>. На одному з київських заводiв замовили металеву огорожу i [[чавун]]ний хрест. Несподiвано, коли замовлення вже було готове, генерал-губернатор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка зi словами Шевченка<ref name="kaniv"></ref>:
+
Прохання передали до [[канцелярія|канцелярії]] [[генерал-губернатор]]а. Звідти прийшов запит про дійсний стан могили. Лише коли канівська поліція підтвердила, що могила дійсно поруйнована, було дозволено впорядкувати її. Однак при цьому суворо попереджалося, «''щоб не було допущено будь-яких маніфестацій''» по закінченні робіт<ref name="kaniv"></ref>. На київському заводі [[Термен Олексій Федорович|О.&nbsp;Ф.&nbsp;Термена]] замовили металеву огорожу i [[чавун]]ний хрест. Несподівано, коли замовлення вже було готове, генерал-губернатор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка зі словами Шевченка<ref name="kaniv"></ref>:
 
{{початок цитати}}
 
{{початок цитати}}
 
<poem>
 
<poem>
Свою Україну любiть;
+
Свою Україну любіть;
Любiть її во время люте,
+
Любіть її во время люте,
 
В останню, тяжкую минуту
 
В останню, тяжкую минуту
За неї господа молiть.
+
За неї господа моліть.
 
</poem>
 
</poem>
 
{{кінець цитати}}
 
{{кінець цитати}}
Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рiк тяглося листування. Кiнець кiнцем замовники вимушенi були зняти з хреста табличку. Лише в липнi [[1884]] року чавунний хрест встановили на могилi поета. Пофарбований у бiле, вiн чiтко вирiзнявся на фонi блакитного неба. Видно його було за десятки кiлометрiв з Полтавських рiвнин за [[Дніпро]]м i по Днiпру&nbsp;— вiд [[Селище (Корсунь-Шевченківський район)|Селища]] до [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорiвки]]<ref name="kaniv"></ref>.
+
Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рік тяглося листування. Кінець кінцем замовники вимушені були зняти з хреста табличку. Лише в липні [[1884]] року чавунний хрест встановили на могилі поета. Пофарбований у біле, він чітко вирізнявся на фоні блакитного неба. Видно його було за десятки кілометрів з Полтавських рівнин за [[Дніпро]]м і по Дніпру&nbsp;— від [[Селище (Корсунь-Шевченківський район)|Селища]] до [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівки]]<ref name="kaniv"></ref>.
   
Незадовго перед смертю Варфоломій Шевченко (він помер в [[1892]] році) за 100 карбованців сріблом викупив орендований шматок землі під Шевченковою могилою (постанова Канiвської думи про продаж пiвдесятини землі вийшла [[17 листопада]] [[1891]] року) й подарував його місту Каневу. Це давало можливість захистити могилу умовами, які були викладені в дарчій записці. Разом із землею Варфоломій Шевченко подарував місту ще й 3000 карбованців сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щоб проценти з тієї суми міська влада використовувала на утримання могили<ref name="Панченко"></ref>. На подарованій землі не дозволялося нічого будувати, не можна було і перетворювати її на кладовище. Водночас, могила мала бути відкритою для відвідувачів. Але мiська дума дар не прийняла і утриманням могили не переймалася. Межа турбот мiсцевої влади обмежувалась лише наглядом за вiдвiдувачами Тарасової гори<ref name="kaniv"></ref>.
+
Незадовго перед смертю Варфоломій Шевченко (він помер в [[1892]] році) за 100 карбованців сріблом викупив орендований шматок землі під Шевченковою могилою (постанова Канівської думи про продаж півдесятини землі вийшла [[17 листопада]] [[1891]] року) й подарував його місту Каневу. Це давало можливість захистити могилу умовами, які були викладені в дарчій записці. Разом із землею Варфоломій Шевченко подарував місту ще й 3000 карбованців сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щоб проценти з тієї суми міська влада використовувала на утримання могили<ref name="Панченко"></ref>. На подарованій землі не дозволялося нічого будувати, не можна було і перетворювати її на кладовище. Водночас, могила мала бути відкритою для відвідувачів. Але міська дума дар не прийняла і утриманням могили не переймалася. Межа турбот місцевої влади обмежувалась лише наглядом за відвідувачами Тарасової гори<ref name="kaniv"></ref>.
   
 
==== Василь Гнилосиров ====
 
==== Василь Гнилосиров ====
   
З [[1873]] по [[1894]] рік громадським доглядачем Шевченкової могили був викладач канiвського двокласного [[училище|училища]], [[журналіст]], [[письменник]] [[Василь Гнилосиров]] ([[псевдонім]]&nbsp;— А. Гавриш). Турботами його і Варфоломія Шевченка на горі згодом було збудовано хату для сторожа [[Ядловський Іван Олексійович|Івана Ядловського]]. У другій половині хати і діяла «''Тарасова світлиця''»&nbsp;— перший народний музей поета.
+
З [[1873]] по [[1894]] рік громадським доглядачем Шевченкової могили був викладач канівського двокласного [[училище|училища]], [[журналіст]], [[письменник]] [[Василь Гнилосиров]] ([[псевдонім]]&nbsp;— А. Гавриш). Турботами його і Варфоломія Шевченка на горі згодом було збудовано хату для сторожа [[Ядловський Іван Олексійович|Івана Ядловського]]. Частина хати призначалася під кімнату для відвідувачів&nbsp;— так звану «[[Тарасова світлиця|''Тарасову світлицю'']]».
   
 
==== Іван Ядловський ====
 
==== Іван Ядловський ====
Рядок 119: Рядок 111:
   
 
[[Файл:Могила Ядловського.JPG|міні|200пкс|Могила Івана Ядловського на Тарасовій горі]]
 
[[Файл:Могила Ядловського.JPG|міні|200пкс|Могила Івана Ядловського на Тарасовій горі]]
У [[1884]] роцi в побудовану бiля могили Шевченка просту селянську хату вселився канівський [[міщанин]], а за сумісництвом&nbsp;— [[сторож]] могили [[Ядловський Іван Олексійович|Іван Ядловський]]. Василь Гнилосиров з цього приводу згадував:
+
У [[1884]] році в побудовану біля могили Шевченка просту селянську хату вселився канівський [[міщанин]], а за сумісництвом&nbsp;— [[охоронник]] могили [[Ядловський Іван Олексійович|Іван Ядловський]]. Василь Гнилосиров з цього приводу згадував:
   
{{text|«22 квiтня порiшили пустити в сусiди канiвського мiщанина Iвана Ядловського, чоловiка 34 лiт, трохи грамотного, бадьорого, з толком у головi, бо вiн собi швець, розумiє i коло садовини, має жiнку моторну i п'ятеро дiтей»<ref name="kaniv"></ref>.}}
+
{{text|«22 квітня порішили пустити в сусіди канівського міщанина Івана Ядловського, чоловіка 34 літ, трохи грамотного, бадьорого, з толком у голові, бо він собі швець, розуміє і коло садовини, має жінку моторну і п'ятеро дітей»<ref name="kaniv"></ref>.}}
   
У другiй половинi хати в [[1889]] роцi за допомогою того ж Гнилосирова була обладнана кiмната для вiдвiдувачiв, так звана «''Тарасова свiтлиця''». Тодi ж збудували дерев'янi схiдцi до могили, аби вберегти гору вiд осування.
+
У другій половині хати в [[1889]] році за допомогою того ж Гнилосирова була обладнана «''Тарасова світлиця''». Тоді ж збудували дерев'яні східці до могили, аби вберегти гору від осування.
   
За домовленністю, складеною з Варфоломiєм Шевченком, Iван Ядловський зобов'язувався доглядати за могилою Кобзаря 5 рокiв, але цей термiн виявився набагато бiльшим ([[1884]][[1933]] роки). Пiвстолiття вiн охороняв могилу поета, доглядав дерева i квiти бiля неї. Також Ядловський сам шив чоботи, плів [[ятер]]i, в'язав сітки, вирiзав ложки, [[ковганка|ковганки]], рублi для прасування. А головне&nbsp;— знявши шапку з голови, зустрiчав вiдвiдувачiв могили Шевченка, часто годував їх, пригощав чаєм з трав, пирiжками, якi пекла його дружина Мелашка, а на згадку дарував людям ложки, зробленi у формi рибки, якi вирiзав сам<ref name="kaniv"></ref>.
+
За домовленністю, складеною з Варфоломієм Шевченком, Іван Ядловський зобов'язувався доглядати за могилою Кобзаря 5 років, але цей термін виявився набагато більшим ([[1884]][[1933]] роки). Півстоліття він охороняв могилу поета, доглядав дерева і квіти біля неї. Також Ядловський сам шив чоботи, плів [[ятер]]i, в'язав сітки, вирізав ложки, [[ковганка|ковганки]], рублі для прасування. А головне&nbsp;— знявши шапку з голови, зустрічав відвідувачів могили Шевченка, часто годував їх, пригощав чаєм з трав, пиріжками, які пекла його дружина Мелашка, а на згадку дарував людям ложки, зроблені у формі рибки, які вирізав сам<ref name="kaniv"></ref>.
   
 
=== Відвідувачі могили ===
 
=== Відвідувачі могили ===
   
Щороку, в днi [[Зелені Свята|Зелених Свят]], на могилi Шевченка вiдбувався нiким i нiколи не скликуваний, але завжди незмiнно масовий збiр шанувальників пам'ятi поета<ref name="kaniv"></ref>. В окремі роки їх кількість доходила до 5-6 або й 10 тисяч<ref name="kaniv"></ref>. Приїздили [[пароплав]]ами, [[човен|човнами]], [[віз|возами]], приходили пiшки за багато десяткiв кiлометрiв. Тодi внизу пiд горою широкий берег [[Дніпро|Днiпра]] був переповнений возами. Лунали спiви, читали «''[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]''», на вогнищах готували похiдну страву<ref name="kaniv"></ref>. Люди прибували поодинцi i групами. Тим, хто приїздив з далекої дороги, знаходили нiчлiг.
+
Щороку, в дні [[Зелені Свята|Зелених Свят]], на могилі Шевченка відбувався ніким і ніколи не скликуваний, але завжди незмінно масовий збір шанувальників пам'яті поета<ref name="kaniv"></ref>. В окремі роки їх кількість доходила до 5-6 або й 10 тисяч<ref name="kaniv"></ref>. Приїздили [[пароплав]]ами, [[човен|човнами]], [[віз|возами]], приходили пішки за багато десятків кілометрів. Тоді внизу під горою широкий берег [[Дніпро|Дніпра]] був переповнений возами. Лунали співи, читали «''[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]''», на вогнищах готували похідну страву<ref name="kaniv"></ref>. Люди прибували поодинці і групами. Тим, хто приїздив з далекої дороги, знаходили нічліг.
   
 
В різні часи могилу Кобзаря відвідали: [[Іван Нечуй-Левицький]], [[Михайло Старицький]], [[Микола Лєсков]], [[Іван Бунін]], [[Михайло Коцюбинський]], [[Леся Українка]], [[Марко Вовчок]], [[Борис Грінченко]], [[Василь Стефаник]], [[Ольга Кобилянська]], [[Марко Кропивницький]], [[Максим Горький]] та ряд інших. Вшановували пам'ять Кобзаря [[композитор]]и [[Микола Лисенко]], [[Микола Леонтович]], [[Кирило Стеценко]], [[Яків Степовий]], артисти&nbsp;— [[Марія Заньковецька]], [[Олександр Ленський]] та інші<ref>''Костенко В.'' Стежки до Кобзаря.&nbsp;— К., 1964.&nbsp;— С. 10, 11, 17, 19, 20, 28.</ref>.
 
В різні часи могилу Кобзаря відвідали: [[Іван Нечуй-Левицький]], [[Михайло Старицький]], [[Микола Лєсков]], [[Іван Бунін]], [[Михайло Коцюбинський]], [[Леся Українка]], [[Марко Вовчок]], [[Борис Грінченко]], [[Василь Стефаник]], [[Ольга Кобилянська]], [[Марко Кропивницький]], [[Максим Горький]] та ряд інших. Вшановували пам'ять Кобзаря [[композитор]]и [[Микола Лисенко]], [[Микола Леонтович]], [[Кирило Стеценко]], [[Яків Степовий]], артисти&nbsp;— [[Марія Заньковецька]], [[Олександр Ленський]] та інші<ref>''Костенко В.'' Стежки до Кобзаря.&nbsp;— К., 1964.&nbsp;— С. 10, 11, 17, 19, 20, 28.</ref>.
   
Микола Лисенко планував покласти на музику весь «''[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]''» Шевченка (вiн працював над здiйсненням свого задуму все життя, написав на слова поета понад 90 музичних творiв), а в [[1909]] роцi органiзував на могилу Шевченка в Каневi «''громадську подорож''», в якiй взяло участь бiльше 100 чоловiк<ref name="kaniv"></ref>.
+
Микола Лисенко планував покласти на музику весь «''[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]''» Шевченка (він працював над здійсненням свого задуму все життя, написав на слова поета понад 90 музичних творів), а в [[1909]] році організував на могилу Шевченка в Каневі «''громадську подорож''», в якій взяло участь більше 100 чоловік<ref name="kaniv"></ref>.
   
 
=== ХХ століття ===
 
=== ХХ століття ===
Рядок 139: Рядок 131:
 
==== Початок століття ====
 
==== Початок століття ====
   
[[Файл:Kaniv1914.jpg|міні|200пкс|Жандарми біля могили Шевченка<br />''1914'']]
+
[[Файл:Kaniv1914.jpg|міні|200пкс|Жандарми біля могили Шевченка<br/>''1914'']]
 
У [[1914]] році, коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним [[циркуляр]]ом заборонив святкувати цей ювілей<ref name="Канів туристичний"></ref>. У березні всі охочі почали з'їжджатися в Канів до могили поета. Але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили [[жандарм]]и, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з [[гвинтівка]]ми напоготові.
 
У [[1914]] році, коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним [[циркуляр]]ом заборонив святкувати цей ювілей<ref name="Канів туристичний"></ref>. У березні всі охочі почали з'їжджатися в Канів до могили поета. Але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили [[жандарм]]и, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з [[гвинтівка]]ми напоготові.
   
Рядок 145: Рядок 137:
   
 
==== 20-40-ві роки ====
 
==== 20-40-ві роки ====
  +
[[Файл:Бронзовий бюст.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник-бюст за проектом скульптора Терещенка К. М.<br/>''1923'']]
   
Влiтку [[1923]] року радянська влада змiнила хрест на могилi Шевченка на тимчасовий пам'ятник-бюст, який спроектував [[скульптор]] [[Терещенко Каленик Мефодійович|Каленик Терещенко]], а виготовили робiтники Городищенського цукрового заводу.
 
   
  +
Влітку [[1923]] року радянська влада змінила хрест на могилі Шевченка на тимчасовий пам'ятник-бюст, який спроектував [[скульптор]] [[Терещенко Каленик Мефодійович|Каленик Терещенко]], а виготовили робітники Городищенського цукрового заводу.
У тому ж [[1923]] роцi [[академік]] [[Різниченко Володимир Васильович|Володимир Рiзниченко]] внiс пропозицiю про створення Державно-нацiонального Заповiдного Парку на Тарасовiй горi. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лiсiв можна було зупинити розмивання та руйнування ярiв, якi загрожували горі. З проектом вчених, якi пiдтримали Рiзнеченка, ознайомився уряд i прийняв рiшення створити біля Канева два [[заповідник]]и: науково-освiтнiй на Тарасовiй горi та природничий&nbsp;— в районi сусiднiх гiр<ref name="kaniv"></ref>.
 
   
  +
У тому ж [[1923]] році [[академік]] [[Різниченко Володимир Васильович|Володимир Різниченко]] вніс пропозицію про створення Державно-національного Заповідного Парку на Тарасовій горі. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лісів можна було зупинити розмивання та руйнування ярів, які загрожували горі. З проектом вчених, які підтримали Різнеченка, ознайомився уряд і прийняв рішення створити біля Канева два [[заповідник]]и: науково-освітній на Тарасовій горі та природничий&nbsp;— в районі сусідніх гір<ref name="kaniv"></ref>.
Територiя Тарасової гори стала заповiдною [[20 серпня]] [[1925]] року. Протягом [[1927]]—[[1930]] рокiв було проведено [[меліорація|мелiоративнi роботи]] для укрiплення схилiв гори, засаджено лiсом навколишнi [[яр]]и та мiжгiр'я. Площа заповiдника в результатi цих заходiв розширилася до 10 [[га]]. Вхiд на його територiю вiдкривала дерев'яна [[арка]]. Тодi ж пiвденний схил Тарасової гори i сусiдньої з нею зрiзали на [[конус]], засадили деревами та зробили дерев'янi [[ринва|ринви]] для вiдведення дощової води, а провалля перегородили [[гатка]]ми. Збудували i довгi звивистi сходи на вершину гори.
 
   
  +
Територія Тарасової гори стала заповідною [[20 серпня]] [[1925]] року. Протягом [[1927]]–[[1930]] років було проведено [[меліорація|меліоративні роботи]] для укріплення схилів гори, засаджено лісом навколишні [[яр]]и та міжгір'я. Площа заповідника в результаті цих заходів розширилася до 10 [[га]]. Вхід на його територію відкривала дерев'яна [[арка]]. Тоді ж південний схил Тарасової гори і сусідньої з нею зрізали на [[конус]], засадили деревами та зробили дерев'яні [[ринва|ринви]] для відведення дощової води, а провалля перегородили [[гатка]]ми. Збудували і довгі звивисті сходи на вершину гори.
У [[1929]] році у Каневi бiля пiднiжжя Пилипенкової гори (вiд iменi мiсцевого жителя, який мав тут землi i [[сіножаті]]) для вiдвiдувачiв могили Шевченка за проектом [[архітектор]]а П. Головаченка був збудований [[готель]]. Вiн був дерев'яний, двоповерховий, розташований так, що майже всi кiмнати виходили вiкнами на [[Дніпро]]. У ньому розмiстились i двi музейнi кiмнати з матерiалами про життя i творчий шлях поета, [[бібліотека]], кiнолекцiйний зал (на цьому мiсцi зараз турбаза «''Канiв''»).
 
   
  +
У [[1929]] році у Каневі біля підніжжя Пилипенкової гори (від імені місцевого жителя, який мав тут землі i [[сіножаті]]) для відвідувачів могили Шевченка за проектом [[архітектор]]а П. Головаченка був збудований [[готель]]. Він був дерев'яний, двоповерховий, розташований так, що майже всі кімнати виходили вікнами на [[Дніпро]]. У ньому розмістились і дві музейні кімнати з матеріалами про життя і творчий шлях поета, [[бібліотека]], кінолекційний зал (на цьому місці зараз турбаза «''Канів''»).
Літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовiй горi було закладено [[11 квітня]] [[1934]] року ([[архітектор]]и&nbsp;— [[Кричевський Василь Григорович|Василь Кричевський]] і [[Костирко Петро Федорович|Петро Костирко]]). Могила поета сучасного вигляду набула влітку [[1939]] року. [[7 травня]] Канiв святкував 125-у рiчницю з дня народження Шевченка, на Тарасовiй горi зiбралось понад 20 000 трудящих. А [[18 червня]] того ж року вiдкрили новий [[бронза|бронзовий]] пам'ятник на могилi поета ([[скульптор]]&nbsp;— [[Манізер Матвій Генріхович|Матвій Манізер]], [[архітектор]]&nbsp;— [[Левінсон Євген Адольфович|Євген Левінсон]]) та літературно-меморіальний музей. З Києва на багатотисячний [[мітинг]] прибули керiвники партiїї i уряду.
 
  +
  +
Літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовій горі було закладено [[11 квітня]] [[1934]] року ([[архітектор]]и&nbsp;— [[Кричевський Василь Григорович|Василь Кричевський]] і [[Костирко Петро Федорович|Петро Костирко]]). Могила поета сучасного вигляду набула влітку [[1939]] року. Щоб гранітний постамент і бронзова постать Шевченка не роздавили склеп з труною, треба було точно визначити місце поховання, адже за козацьким звичаєм могилу обложено камінням і дерном, надавши їй округлої форми.&nbsp;
  +
  +
Дощі з часом деформували її, і спеціальна комісія, до якої ввійшли представники НКВС, місцевої влади, вирішили зробити шурф і знайти склеп. Коли члени комісії спустилися у розриту могилу, хтось запропонував відкрити труну, хоч ніхто не мав на це права. 
  +
  +
Відкривши першу основну домовину, побачили металевий ящик, а в ньому красиву труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок… Пізніше жінка, що була в цій комісії, згадувала, що Шевченко лежав, як живий. Присутні перелякалися, бо після 78 років гадали побачити останки. Коли на обличчя поета потрапило повітря, воно в ту ж мить почало просідати… 
  +
  +
Чим пояснити цей факт? Останні десятиліття численні релігійні громади звертались у Шевченківський Національний заповідник з приводу канонізації Кобзаря. А її умовою є нетлінність померлого. Вчені  неодноразово були свідками того, як люди йшли причащатися до Тарасової могили (як правило, причащаються лише біля вівтаря).''' ''' [[7 травня]] Канів святкував 125-у річницю з дня народження Шевченка, на Тарасовій горі зібралось понад 20 000 трудящих. А [[18 червня]] того ж року відкрили новий [[бронза|бронзовий]] пам'ятник на могилі поета ([[скульптор]]&nbsp;— [[Манізер Матвій Генріхович|Матвій Манізер]], [[архітектор]]&nbsp;— [[Левінсон Євген Адольфович|Євген Левінсон]]) та літературно-меморіальний музей. З Києва на багатотисячний [[мітинг]] прибули керівники партіїї і уряду.
   
 
[[15 серпня]] [[1941]] року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «''Могила Тараса Шевченка''»&nbsp;— збитків було завдано на 300 тисяч [[карбованець|карбованців]]. У спустошених залах музею німці влаштували [[казарма|казарму]] для [[солдат]], а потім перетворили його в [[концтабір]]. Після війни заповідник відновили.
 
[[15 серпня]] [[1941]] року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «''Могила Тараса Шевченка''»&nbsp;— збитків було завдано на 300 тисяч [[карбованець|карбованців]]. У спустошених залах музею німці влаштували [[казарма|казарму]] для [[солдат]], а потім перетворили його в [[концтабір]]. Після війни заповідник відновили.
Рядок 163: Рядок 163:
 
[[31 травня]] [[1964]] року на Тарасовій горі відбувся ще один, багатотисячний мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР [[Казанець Іван Павлович|Іван Казанець]]. На мітингу були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури&nbsp;— посланці 43 країн світу, представники республік [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] та всіх областей [[УРСР]]. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних [[дуб]]ків. Того ж дня відбувся урочистий мітинг будівників [[Канівська ГЕС|Канівської ГЕС]], у якому взяв участь член Політбюро ЦК [[КПРС]], Перший секретар ЦК КП України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] та Голова Президії Верховної Ради УРСР [[Коротченко Дем'ян Сергійович|Дем'ян Коротченко]]. Про цю подію на [[бронза|бронзовій]] плиті, вмонтованій у сірий [[граніт]] ГЕС, викарбувано:
 
[[31 травня]] [[1964]] року на Тарасовій горі відбувся ще один, багатотисячний мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР [[Казанець Іван Павлович|Іван Казанець]]. На мітингу були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури&nbsp;— посланці 43 країн світу, представники республік [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] та всіх областей [[УРСР]]. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних [[дуб]]ків. Того ж дня відбувся урочистий мітинг будівників [[Канівська ГЕС|Канівської ГЕС]], у якому взяв участь член Політбюро ЦК [[КПРС]], Перший секретар ЦК КП України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] та Голова Президії Верховної Ради УРСР [[Коротченко Дем'ян Сергійович|Дем'ян Коротченко]]. Про цю подію на [[бронза|бронзовій]] плиті, вмонтованій у сірий [[граніт]] ГЕС, викарбувано:
   
{{text|«31.V.1964 р. на ознаменування 150-річчя від дня народження Т. Шевченка закладено перший кубометр бетону на будівництві Kaнівської ГЕС».}}
+
{{text|«31.V.1964 р. на ознаменування 150-річчя від дня народження Т. Шевченка закладено перший кубометр бетону на будівництві Канівської ГЕС».}}
   
У ювілейні роки значно збагатився [[експонат]]ами музей-заповідник «''Могила Тараса Шевченка''». У десяти просторих залах розміщено понад три тисячі eкспонатів. Серед них дарунки людей з різних країн світу. Тільки за період з [[1864]] по [[1974]] рік (за 110 років від часу поховання Кобзаря) на Тарасовій могилі побувало понад 6,5 мільйонів відвідувачів з [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] та представники 104 держав світу.
+
У ювілейні роки значно збагатився [[експонат]]ами музей-заповідник «''Могила Тараса Шевченка''». У десяти просторих залах розміщено понад три тисячі експонатів. Серед них дарунки людей з різних країн світу. Тільки за період з [[1864]] по [[1974]] рік (за 110 років від часу поховання Кобзаря) на Тарасовій могилі побувало понад 6,5 мільйонів відвідувачів з [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] та представники 104 держав світу.
   
Щороку в Каневі і районі широко відзначали Шевченківські дні. Працівники музею Тараса Шевченка, [[лектор]]и [[товариство Знання|товариства «''Знання''»]], колективи художньої самодіялььності будинку культури у місті та в селах проводили Шевченківські вечори. Щороку в день поховання Кобзаря в Каневі на Тарасову гору приїжджали [[робітник]]и, [[колгоспник]]и, [[студент]]и, [[письменник]]и, [[художник]]и, [[співак]]и й [[артист]]и з усієї України.
+
Щороку в Каневі і районі широко відзначали Шевченківські дні. Працівники музею Тараса Шевченка, [[лектор]]и [[товариство Знання|товариства «''Знання''»]], колективи художньої самодіяльності будинку культури у місті та в селах проводили Шевченківські вечори. Щороку в день поховання Кобзаря в Каневі на Тарасову гору приїжджали [[робітник]]и, [[колгоспник]]и, [[студент]]и, [[письменник]]и, [[художник]]и, [[співак]]и й [[артист]]и з усієї України.
   
 
Постановою Ради Міністрів і Держбуду з [[1976]] року Канів віднесено до історичних міст.
 
Постановою Ради Міністрів і Держбуду з [[1976]] року Канів віднесено до історичних міст.
   
На середину 70-х років старi дерев'янi схiдцi, що вели на могилу, давно вiдслужили свiй вiк. У [[1977]] році частина їх вiдiрвалась i сповзла за земляним зсувом саме тоді, коли ними сходила урядова делегацiя [[Канада|Канади]] з 80-лiтнiм керiвником компартiї Тiмбаком i супроводжуючi керiвнi особи ЦК [[КПУ]]<ref name="kaniv"></ref>. Через деякий час з Канади надiйшло 380 тисяч долларiв на впорядкування заповiдника i побудову сходiв. Але радянський уряд від «''буржуазних''» грошей вирішив вiдмовитись<ref name="kaniv"></ref> i постановив знайти власні кошти. До могили Шевченка незабаром звели новi гранiтнi сходи ([[архітектор]] Мошинський), а заповідну територiю впорядкували. Поряд з горою збудували [[пристань]] для туристичних [[теплохід|теплоходiв]].
+
На середину 1970-х років старі дерев'яні східці, що вели на могилу, давно відслужили свій вік. У [[1977]] році частина їх відірвалась і сповзла за земляним зсувом саме тоді, коли ними сходила урядова делегація [[Канада|Канади]] з 80-літнім керівником компартії Тімбаком і супроводжуючі керівні особи ЦК [[КПУ]]<ref name="kaniv"></ref>. Через деякий час з Канади надійшло 380 тисяч доларів на впорядкування заповідника і побудову сходів. Але радянський уряд від «''буржуазних''» грошей вирішив відмовитись<ref name="kaniv"></ref> i постановив знайти власні кошти. До могили Шевченка незабаром звели нові гранітні сходи ([[архітектор]] Мошинський), а заповідну територію впорядкували. Поряд з горою збудували [[пристань]] для туристичних [[теплохід|теплоходів]].
   
 
У [[1991]] році була відтворена, а в [[2010]] реконструйована, «''Тарасова світлиця''»&nbsp;— перший народний музей Тараса Шевченка.
 
У [[1991]] році була відтворена, а в [[2010]] реконструйована, «''Тарасова світлиця''»&nbsp;— перший народний музей Тараса Шевченка.
Рядок 180: Рядок 180:
 
Файл:Tarasova gora1.JPG|Надпис на надгробку могили Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка
 
Файл:Tarasova gora1.JPG|Надпис на надгробку могили Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка
 
Файл:Tarasova gora.JPG|Надпис біля могили Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка
 
Файл:Tarasova gora.JPG|Надпис біля могили Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка
Файл:Світлиця Шевченка (1).JPG|[[Тарасова світлиця]]&nbsp;— будинок [[Ядловський|Івана Ядловського]] на Тарасовій горі і перший народний музей Шевченка (сучасний вигляд)
+
Файл:Світлиця Шевченка (1).JPG|[[Тарасова світлиця]]&nbsp;— будинок [[Ядловський Іван Олексійович|Івана Ядловського]] на Тарасовій горі і перший народний музей Шевченка (сучасний вигляд)
 
</gallery></center>
 
</gallery></center>
   
Рядок 186: Рядок 186:
   
 
* У [[1978]] році на могилі Шевченка вчинив акт самоспалення [[дисидент]] [[Гірник Олекса Миколайович|Олекса Гірник]].
 
* У [[1978]] році на могилі Шевченка вчинив акт самоспалення [[дисидент]] [[Гірник Олекса Миколайович|Олекса Гірник]].
  +
  +
== Фотографії відвідувачів ==
  +
  +
* [http://www.flickr.com/photos/92077511@N08/sets/72157633944128641/ Шевченківський заповідник. Фото]
  +
* [http://picasaweb.google.com/113856143896132212544/TaGQbC Тарасова гора у різні пори року. Фото]
  +
* [https://web.archive.org/web/20131023050323/http://photo.qip.ru/users/olena2013.photofile/200863591/ Христина Стебельська: «Дорога до Шевченка веде через усю Україну». Фото]
  +
* [https://web.archive.org/web/20150924151519/http://www.panoramio.com/user/7718481 Канів. Подорожі до Тарасової гори. Фото]
  +
* [http://ru.myalbum.com/Album=UTQ4DLAF Проща до Шевченка триває. Фото]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
  +
* [http://fotki.yandex.ru/users/khrysryna/album/347904/?p=0 Незабутнє. Готуємося до 200-річчя Кобзаря. Фото]
  +
* [https://web.archive.org/web/20140224053129/http://photo.i.ua/user/5265818/372594/ Христина Стебельська: «Шлях до Шевченка». Фото]
  +
* [http://photoshare.ru/album370779.html Христина Стебельська: «Квіти для Шевченка завжди важливіші за слова». Фото]
  +
* [http://photo.bigmir.net/albums/3810445 Христина Стебельська: «Фото на Тарасовій горі завжди пам'ятаєш»]
  +
  +
== Див. також ==
  +
* [[Шевченківський національний заповідник]]
  +
* [[Чернеча гора]]
  +
* [[Канів]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
Рядок 191: Рядок 208:
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
  +
* ''С.&nbsp;А.&nbsp;Брижицька.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf Шевченка Тараса могила] // {{ЕІУ|10|613}}
 
* {{ЕУ}}. Словникова частина.&nbsp;— Т. 10 (Про Івана Ядловського).
 
* {{ЕУ}}. Словникова частина.&nbsp;— Т. 10 (Про Івана Ядловського).
 
* ''Кугно І. І.'' Канів. Путівник містом та околицями.&nbsp;— К.:Панмедія, 2006.&nbsp;— С. 22-24.&nbsp;— ISBN 966-8947-00-2
 
* ''Кугно І. І.'' Канів. Путівник містом та околицями.&nbsp;— К.:Панмедія, 2006.&nbsp;— С. 22-24.&nbsp;— ISBN 966-8947-00-2
* [http://litopys.org.ua/shevchenko/bio15.htm Останні роки життя. Смерть поета. Похорон (1859-1861)]// Шевченко Т.&nbsp;Г.&nbsp;Біографія.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1984.&nbsp;— С. 461—537.
+
* [http://litopys.org.ua/shevchenko/bio15.htm Останні роки життя. Смерть поета. Похорон (1859—1861)]// Шевченко Т.&nbsp;Г.&nbsp;Біографія.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1984.&nbsp;— С. 461—537.
 
* [http://kanivtour.com.ua/index.php?action=view&page=Tarasova_gora Тарасова гора] // Сайт Канів туристичний: kanivtour.com.ua
 
* [http://kanivtour.com.ua/index.php?action=view&page=Tarasova_gora Тарасова гора] // Сайт Канів туристичний: kanivtour.com.ua
 
* [[Шевченківський словник]].&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— К., 1978.&nbsp;— С. 402 (Про Івана Ядловського).
 
* [[Шевченківський словник]].&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— К., 1978.&nbsp;— С. 402 (Про Івана Ядловського).
  +
* [[Тарахан-Береза Зінаїда Панасівна|''Тарахан-Береза&nbsp;З.&nbsp;П.'']] Святиня: Науково-історичний літопис Тарасової Гори.&nbsp;— К.: Родовід, 1998.
   
== Див. також ==
+
== Посилання ==
  +
{{Commonscat|Grave of Taras Shevchenko|Могила Тараса Шевченка}}
* [[Шевченківський національний заповідник]]
 
  +
* [http://elib.nplu.org/view.html?id=257 Андрій Хвиля. Пам'ятник Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченкові. Історичний нарис про будівництво пам'ятника Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченкові.&nbsp;— К: Мистецтво.&nbsp;— 1934(?)]
* [[Чернеча гора]]
 
* [[Канів]]
 
   
 
{{Заповідники національного значення в Україні}}
 
{{Заповідники національного значення в Україні}}
Рядок 210: Рядок 228:
 
[[Категорія:Канів]]
 
[[Категорія:Канів]]
 
[[Категорія:Пам'ятники Канева]]
 
[[Категорія:Пам'ятники Канева]]
  +
[[Категорія:Меморіали]]
 
  +
[[Категорія:Пам'ятники, встановлені 1939]]
[[ru:Могила Тараса Шевченко]]
 
  +
[[Категорія:1939 у Черкаській області]]

Поточна версія на 15:11, 5 червня 2019

Могила Тараса Шевченка
Назва на честь: Шевченко Тарас Григорович
Могила Шевченка (5).JPG
Могила Тараса Шевченка

49°43′59″ пн. ш. 31°30′53″ сх. д. / 49.73306° пн. ш. 31.51472° сх. д. / 49.73306; 31.51472
Статус складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора»
Країна

Україна Україна

Розташування Flag of Kaniv.png м. Канів, Канівський район, Черкаська область
Архітектор Євген Левінсон
Скульптор Матвій Манізер
Матеріал бронза
Засновано 1939
Встановлено літо 1939
Могила Тараса Шевченка. Карта розташування: Україна
Могила Тараса Шевченка
Могила Тараса Шевченка (Україна)

Могила Тараса Шевченка у Вікісховищі?

Моги́ла Тара́са Шевче́нка — місце поховання видатного українського поета Тараса Шевченка в місті Канів (Черкаська область) на Чернечій горі, над яким із 1939 року височіє бронзовий пам'ятник роботи скульптора Матвія Манізера.

Історія поховання[ред. | ред. код]

Передісторія: мрії про пристанище коло Канева[ред. | ред. код]

«Коло Канева», малюнок Тараса Шевченка, 1859, олівець (зліва внизу тушшю рукою Шевченка напис: Коло Канева)

У червні 1859 року в Україну (він її не бачив вже 12 років) повертається Тарас Шевченко. Він відвідує свого друга Михайла Максимовича — першого ректора Київського університету, який жив на хуторі неподалік Канева на лівому березі Дніпра. В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім дубом, який зберігся досьогодні і називається «дубом Шевченка». Звідти він милувався канівськими горами. Був Шевченко і в містах та селах повіту: Пекарях, Луці, Межиріччі. Намалював пейзажі «Коло Канева», «В Межиріччі».

Поет мріяв поселитися на одній з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів хати з широкою світлицею, а разом з управителем поміщика Парчевського i землеміром на високому березі Дніпра виміряв ділянку під неї. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один — комори. Всі написані Шевченком власноруч[1]. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в маєток Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. 10 березня 1861 року Шевченко помер. В кількох поезіях поет згадував свою нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра.

Перше поховання і дорога в Канів[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак на місці першого поховання Тараса Шевченка в Петербурзі (валун із граніту встановлений в 1989)

На кошти друзів 13 березня Шевченка поховали спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі біля Церкви Смоленської ікони Божої Матері. Але ще в день смерті поета його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські — вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. Михайло Лазаревський звернувся до петербурзького військового генерал-губернатора з проханням видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга в Україну. В квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували труну Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві. Далі в Україну труну везли кіньми.

18 травня прах Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну до самої церкви Різдва Христового на Подолі (Поштова площа) несли студенти Київського університету. Домовина перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава «Кременчук», який і взяв курс на Канів. Весняні води близько підступили до міста, тому пароплав причалив на невеличкому острівці за 200—300 м від твердого берега, але жоден з рибальських човнів не міг витримати ваги домовини. Не можна було і перенести її на руках бродом. Тоді запрягли дві пари волів у воза і по мілкому перевезли труну на суху землю. Багатолюдним ходом рушили до Успенського собору мешканці Канева, передмість та навколишніх сіл. Там домовину поета залишили для прощання на два дні, а 22 травня протоієрей канівського собору Гнат Мацкевич відслужив заупокійну літургію i виголосив надгробне слово, яке завершувалось словами:

«Благовій же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на одній з найвищих гір Дніпрових, як на горі Голгофі, подібно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть і по цю, i по ту сторону Дніпра»[2].

На панахиду зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл. Тут же, на прицерковному цвинтарі, хотіли й поховати поета. Але його друзі настояли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за словами Григорія Честахівського, студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя[3]. Солдати-муляри з канівського гарнізону змурували склеп.

Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. 22 травня прах Шевченка поховали — в місці, яке відповідало його «Заповіту» («…поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий»).

Григорій Честахівський згадував:

«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»[4][5].
Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева, 1861

Похорон і облаштування могили[ред. | ред. код]

За донесенням начальника канівської повітової поліції Котлярова київському генерал-губернатору, над тілом Шевченка під час похорону його в Каневі виголошено було дві проповіді та шість промов. Біля могили зібралось кілька тисяч люду. Похорон тривав до вечора[2].

Згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав. На народні пожертви вирішили встановити на могилі новий чавунний хрест. Та урядовці довго не дозволяли це зробити. Одна з причин — через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб з ними селяни пішли на поміщиків[6]. Чернечу гору канівці з того часу перейменували на Тарасову.

Влітку 1882 року російський письменник Микола Лєсков, завітавши в Канів, писав:

«Могилу відвідують постійно і те, що вона дуже обсипалась, сталося саме тому, що її не забуто...»[2].

Того ж року на могилі Шевченка побував український письменник Михайло Старицький. Його вразило запустіння, яке він побачив. У вірші «На роковини Шевченку» Старицький писав:

« За Каневом, на горах, аж на чолі,
Де унизу Дніпро щось гомонить, —
Могила єсть. Її дощі поволі
Розмили вкрай: дубовий хрест лежить;

I щовесни згори рвуть хвилі глину,
Обвалюють у воду береги, —
Щоб вирвати в недбальців домовину
Й на дні сховать останки дорогі…

»
Пам'ятник-хрест з могили Шевченка

Лише влітку 1884 року, через 23 роки після смерті поета, на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам'ятник-хрест (проект академіка архітектури Віктора Сичугова). Тоді ж під керівництвом інженера Олексія Якубенка впорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря — «Тарасову світлицю».

Доглядачі могили[ред. | ред. код]

Тарас Шевченко та Григорій Честахівський
фото, 1860

Григорій Честахівський[ред. | ред. код]

Відразу після перепоховання знайшлися безкорисливі доглядачі могили Шевченка. Спочатку це був художник і друг поета Григорій Честахівський. Він упорядкував могилу, обкладаючи її камінням. Також художник зробив ряд малюнків Тарасової гори відразу після поховання поета. Його листи, нотатки й малюнки виявилися найповнішим літописом прощання з поетом, його похорону й перепоховання. Честахівський оселився неподалік від могили на Чернечій горі, проте через кілька місяців після розмови з Київським генерал-губернатором князем Іларіоном Васильчиковим змушений був повернутися до Петербурга, зобов'язавшись більше ніколи не з'являтися в Київській губернії. Причиною цього стали доноси місцевих поміщиків-поляків, яких налякало масове паломництво до Шевченкової могили, а також згадані чутки, що в домовині насправді заховано свячені ножі, за які візьмуться селяни й тоді почнеться нова гайдамаччина[7]. Честахівський, який поширював серед простолюду книжечки з віршами Тараса Шевченка, мимоволі опинився в ролі головного підбурювача[7].

Варфоломій Шевченко[ред. | ред. код]

Варфоломій Шевченко з онукою Олександрою (Олександра Михайлівна Велігородська, майбутня дружина визначного російського письменника Леоніда Андреєва)
фото, 1891

Понад тридцять років — до останніх своїх днів — про збереження й упорядкування могили на Чернечій горі клопотався Варфоломій Шевченко, троюрідний брат Тараса Григоровича, який навесні 1861 року був «елисаветградским купцом». Саме з такою приміткою його ім'я потрапило до складеного поліцією списку осіб, що прибули до Канева з домовиною Шевченка[7].

Щоб зберегти для нащадків могилу Шевченка, троюрідному брату поета доводилося орендувати землю під неї у Канівської міської думи. І дума регулярно брала за «полдесятины городской земли, на которой погребён прах Академика Императорской Академии художеств Тараса Шевченка» щорічну орендну плату — 2 карбованці сріблом[2]. Піклуватися про поховання Варфоломію Шевченку було непросто, бо за ним постійно стежила поліція й жандармерія. Він був змушений «кочувати», раз у раз змінюючи місце проживання своєї родини.

У 1869 році «елисаветградскому мещанину» Варфоломію Шевченку вдалося укласти з Канівською міською думою контракт, який давав йому право на «потомственное пользование» півдесятиною землі, на якій похований прах «академіка Тараса Шевченка»[7]. У червні 1883 року Варфоломій Шевченко подав до канівської міської Управи прохання:

«На могилі мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев'яний хрест, який від часу підгнив і в жовтні 1882 року звалився. Шануючи пам'ять покійного мого брата... я наважився поставити на могилі новий хрест, обгородивши могилу ґратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа»[2].

Прохання передали до канцелярії генерал-губернатора. Звідти прийшов запит про дійсний стан могили. Лише коли канівська поліція підтвердила, що могила дійсно поруйнована, було дозволено впорядкувати її. Однак при цьому суворо попереджалося, «щоб не було допущено будь-яких маніфестацій» по закінченні робіт[2]. На київському заводі О. Ф. Термена замовили металеву огорожу i чавунний хрест. Несподівано, коли замовлення вже було готове, генерал-губернатор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка зі словами Шевченка[2]:

Свою Україну любіть;
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї господа моліть.

Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рік тяглося листування. Кінець кінцем замовники вимушені були зняти з хреста табличку. Лише в липні 1884 року чавунний хрест встановили на могилі поета. Пофарбований у біле, він чітко вирізнявся на фоні блакитного неба. Видно його було за десятки кілометрів з Полтавських рівнин за Дніпром і по Дніпру — від Селища до Прохорівки[2].

Незадовго перед смертю Варфоломій Шевченко (він помер в 1892 році) за 100 карбованців сріблом викупив орендований шматок землі під Шевченковою могилою (постанова Канівської думи про продаж півдесятини землі вийшла 17 листопада 1891 року) й подарував його місту Каневу. Це давало можливість захистити могилу умовами, які були викладені в дарчій записці. Разом із землею Варфоломій Шевченко подарував місту ще й 3000 карбованців сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щоб проценти з тієї суми міська влада використовувала на утримання могили[7]. На подарованій землі не дозволялося нічого будувати, не можна було і перетворювати її на кладовище. Водночас, могила мала бути відкритою для відвідувачів. Але міська дума дар не прийняла і утриманням могили не переймалася. Межа турбот місцевої влади обмежувалась лише наглядом за відвідувачами Тарасової гори[2].

Василь Гнилосиров[ред. | ред. код]

З 1873 по 1894 рік громадським доглядачем Шевченкової могили був викладач канівського двокласного училища, журналіст, письменник Василь Гнилосиров (псевдонім — А. Гавриш). Турботами його і Варфоломія Шевченка на горі згодом було збудовано хату для сторожа Івана Ядловського. Частина хати призначалася під кімнату для відвідувачів — так звану «Тарасову світлицю».

Іван Ядловський[ред. | ред. код]

Могила Івана Ядловського на Тарасовій горі

У 1884 році в побудовану біля могили Шевченка просту селянську хату вселився канівський міщанин, а за сумісництвом — охоронник могили Іван Ядловський. Василь Гнилосиров з цього приводу згадував:

«22 квітня порішили пустити в сусіди канівського міщанина Івана Ядловського, чоловіка 34 літ, трохи грамотного, бадьорого, з толком у голові, бо він собі швець, розуміє і коло садовини, має жінку моторну і п'ятеро дітей»[2].

У другій половині хати в 1889 році за допомогою того ж Гнилосирова була обладнана «Тарасова світлиця». Тоді ж збудували дерев'яні східці до могили, аби вберегти гору від осування.

За домовленністю, складеною з Варфоломієм Шевченком, Іван Ядловський зобов'язувався доглядати за могилою Кобзаря 5 років, але цей термін виявився набагато більшим (18841933 роки). Півстоліття він охороняв могилу поета, доглядав дерева і квіти біля неї. Також Ядловський сам шив чоботи, плів ятерi, в'язав сітки, вирізав ложки, ковганки, рублі для прасування. А головне — знявши шапку з голови, зустрічав відвідувачів могили Шевченка, часто годував їх, пригощав чаєм з трав, пиріжками, які пекла його дружина Мелашка, а на згадку дарував людям ложки, зроблені у формі рибки, які вирізав сам[2].

Відвідувачі могили[ред. | ред. код]

Щороку, в дні Зелених Свят, на могилі Шевченка відбувався ніким і ніколи не скликуваний, але завжди незмінно масовий збір шанувальників пам'яті поета[2]. В окремі роки їх кількість доходила до 5-6 або й 10 тисяч[2]. Приїздили пароплавами, човнами, возами, приходили пішки за багато десятків кілометрів. Тоді внизу під горою широкий берег Дніпра був переповнений возами. Лунали співи, читали «Кобзаря», на вогнищах готували похідну страву[2]. Люди прибували поодинці і групами. Тим, хто приїздив з далекої дороги, знаходили нічліг.

В різні часи могилу Кобзаря відвідали: Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Микола Лєсков, Іван Бунін, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Марко Вовчок, Борис Грінченко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Кропивницький, Максим Горький та ряд інших. Вшановували пам'ять Кобзаря композитори Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Яків Степовий, артисти — Марія Заньковецька, Олександр Ленський та інші[8].

Микола Лисенко планував покласти на музику весь «Кобзар» Шевченка (він працював над здійсненням свого задуму все життя, написав на слова поета понад 90 музичних творів), а в 1909 році організував на могилу Шевченка в Каневі «громадську подорож», в якій взяло участь більше 100 чоловік[2].

ХХ століття[ред. | ред. код]

Початок століття[ред. | ред. код]

Жандарми біля могили Шевченка
1914

У 1914 році, коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним циркуляром заборонив святкувати цей ювілей[6]. У березні всі охочі почали з'їжджатися в Канів до могили поета. Але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили жандарми, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з гвинтівками напоготові.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

20-40-ві роки[ред. | ред. код]

Пам'ятник-бюст за проектом скульптора Терещенка К. М.
1923


Влітку 1923 року радянська влада змінила хрест на могилі Шевченка на тимчасовий пам'ятник-бюст, який спроектував скульптор Каленик Терещенко, а виготовили робітники Городищенського цукрового заводу.

У тому ж 1923 році академік Володимир Різниченко вніс пропозицію про створення Державно-національного Заповідного Парку на Тарасовій горі. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лісів можна було зупинити розмивання та руйнування ярів, які загрожували горі. З проектом вчених, які підтримали Різнеченка, ознайомився уряд і прийняв рішення створити біля Канева два заповідники: науково-освітній на Тарасовій горі та природничий — в районі сусідніх гір[2].

Територія Тарасової гори стала заповідною 20 серпня 1925 року. Протягом 19271930 років було проведено меліоративні роботи для укріплення схилів гори, засаджено лісом навколишні яри та міжгір'я. Площа заповідника в результаті цих заходів розширилася до 10 га. Вхід на його територію відкривала дерев'яна арка. Тоді ж південний схил Тарасової гори і сусідньої з нею зрізали на конус, засадили деревами та зробили дерев'яні ринви для відведення дощової води, а провалля перегородили гатками. Збудували і довгі звивисті сходи на вершину гори.

У 1929 році у Каневі біля підніжжя Пилипенкової гори (від імені місцевого жителя, який мав тут землі i сіножаті) для відвідувачів могили Шевченка за проектом архітектора П. Головаченка був збудований готель. Він був дерев'яний, двоповерховий, розташований так, що майже всі кімнати виходили вікнами на Дніпро. У ньому розмістились і дві музейні кімнати з матеріалами про життя і творчий шлях поета, бібліотека, кінолекційний зал (на цьому місці зараз турбаза «Канів»).

Літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовій горі було закладено 11 квітня 1934 року (архітектори — Василь Кричевський і Петро Костирко). Могила поета сучасного вигляду набула влітку 1939 року. Щоб гранітний постамент і бронзова постать Шевченка не роздавили склеп з труною, треба було точно визначити місце поховання, адже за козацьким звичаєм могилу обложено камінням і дерном, надавши їй округлої форми. 

Дощі з часом деформували її, і спеціальна комісія, до якої ввійшли представники НКВС, місцевої влади, вирішили зробити шурф і знайти склеп. Коли члени комісії спустилися у розриту могилу, хтось запропонував відкрити труну, хоч ніхто не мав на це права. 

Відкривши першу основну домовину, побачили металевий ящик, а в ньому красиву труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок… Пізніше жінка, що була в цій комісії, згадувала, що Шевченко лежав, як живий. Присутні перелякалися, бо після 78 років гадали побачити останки. Коли на обличчя поета потрапило повітря, воно в ту ж мить почало просідати… 

Чим пояснити цей факт? Останні десятиліття численні релігійні громади звертались у Шевченківський Національний заповідник з приводу канонізації Кобзаря. А її умовою є нетлінність померлого. Вчені  неодноразово були свідками того, як люди йшли причащатися до Тарасової могили (як правило, причащаються лише біля вівтаря).  7 травня Канів святкував 125-у річницю з дня народження Шевченка, на Тарасовій горі зібралось понад 20 000 трудящих. А 18 червня того ж року відкрили новий бронзовий пам'ятник на могилі поета (скульптор — Матвій Манізер, архітектор — Євген Левінсон) та літературно-меморіальний музей. З Києва на багатотисячний мітинг прибули керівники партіїї і уряду.

15 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «Могила Тараса Шевченка» — збитків було завдано на 300 тисяч карбованців. У спустошених залах музею німці влаштували казарму для солдат, а потім перетворили його в концтабір. Після війни заповідник відновили.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

У травні 1961 року на могилі Кобзаря відбувся мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР Володимир Щербицький.

31 травня 1964 року на Тарасовій горі відбувся ще один, багатотисячний мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР Іван Казанець. На мітингу були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури — посланці 43 країн світу, представники республік Радянського Союзу та всіх областей УРСР. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних дубків. Того ж дня відбувся урочистий мітинг будівників Канівської ГЕС, у якому взяв участь член Політбюро ЦК КПРС, Перший секретар ЦК КП України Петро Шелест та Голова Президії Верховної Ради УРСР Дем'ян Коротченко. Про цю подію на бронзовій плиті, вмонтованій у сірий граніт ГЕС, викарбувано:

«31.V.1964 р. на ознаменування 150-річчя від дня народження Т. Шевченка закладено перший кубометр бетону на будівництві Канівської ГЕС».

У ювілейні роки значно збагатився експонатами музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка». У десяти просторих залах розміщено понад три тисячі експонатів. Серед них дарунки людей з різних країн світу. Тільки за період з 1864 по 1974 рік (за 110 років від часу поховання Кобзаря) на Тарасовій могилі побувало понад 6,5 мільйонів відвідувачів з Радянського Союзу та представники 104 держав світу.

Щороку в Каневі і районі широко відзначали Шевченківські дні. Працівники музею Тараса Шевченка, лектори товариства «Знання», колективи художньої самодіяльності будинку культури у місті та в селах проводили Шевченківські вечори. Щороку в день поховання Кобзаря в Каневі на Тарасову гору приїжджали робітники, колгоспники, студенти, письменники, художники, співаки й артисти з усієї України.

Постановою Ради Міністрів і Держбуду з 1976 року Канів віднесено до історичних міст.

На середину 1970-х років старі дерев'яні східці, що вели на могилу, давно відслужили свій вік. У 1977 році частина їх відірвалась і сповзла за земляним зсувом саме тоді, коли ними сходила урядова делегація Канади з 80-літнім керівником компартії Тімбаком і супроводжуючі керівні особи ЦК КПУ[2]. Через деякий час з Канади надійшло 380 тисяч доларів на впорядкування заповідника і побудову сходів. Але радянський уряд від «буржуазних» грошей вирішив відмовитись[2] i постановив знайти власні кошти. До могили Шевченка незабаром звели нові гранітні сходи (архітектор Мошинський), а заповідну територію впорядкували. Поряд з горою збудували пристань для туристичних теплоходів.

У 1991 році була відтворена, а в 2010 реконструйована, «Тарасова світлиця» — перший народний музей Тараса Шевченка.

Галерея[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Фотографії відвідувачів[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Після смерті Шевченка ці проекти були куплені Михайлом Честахівським. За свідченням Карачевської, один план фасаду та два схематичні плани хати експонувались у 1929 році на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові. В каталозі ювілейної шевченківської виставки в Києві також зареєстровані два проекти фасадів хати та один план хати. Але через неточність вказаних в каталозі розмірів, що не відповідають оригіналам, виявити, який саме малюнок експонувався на виставці, неможливо. Цит. по: Плани та фасади хати// Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10 т. / Відп. ред. В. І. Касіан. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861 років. — С. 49.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Тарас Шевченко та Канівщина// Сайт Канева: kaniv.net
  3. Честахівський Г. М. Епізод на могилі Тараса Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 393.
  4. Честахівський Г. Лист до Ф. І. Черненка від 20 червня 1861 р.//Киевская старіна. — 1898. — № 2. — с. 179.
  5. Останні роки життя. Смерть поета. Похорон (1859-1861)// Шевченко Т. Г. Біографія. — К.: Наукова думка, 1984. — с. 535.
  6. а б Нариси з історії // Сайт Канів туристичний: kanivtour.com.ua (укр.)
  7. а б в г д Панченко В. Коляска та чумацький віз. Пушкін і Шевченко: на степових перехрестях // День. — 2006. — 3 грудня. — С. 23.
  8. Костенко В. Стежки до Кобзаря. — К., 1964. — С. 10, 11, 17, 19, 20, 28.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]