Мокомокаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:14, 23 жовтня 2020, створена Rasal Hague (обговорення | внесок) (уточнення, доповнення, вікіфікація)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Торгуючись за голову, на березі, вождь піднімає ціну» — ескіз Г. Г. Роблі

Мокомокаї, або Той-моко — муміфіковані голови Маорі, тубільного населення Нової Зеландії, обличчя яких прикрашені татуюванням та-моко. Вони стали цінними предметами торгівлі під час Мушкетних воєн початку 19 століття.

Моко[ред. | ред. код]

Моко татуювання на обличчі

Особисті татуювання та-моко були традиційними в культурі маорі, що вказували на високий соціальний статус. Зазвичай повністю зататуйовані обличчя робили лише чоловіки. Водночас жінки з вищих соціальних прошарків часто мали моко на губах та підборідді.[1] Татуювання моко послужили ідентифікаційним зв'язком між людиною та їх предками.[2]

Моко показував проходження для людей високого рангу, а також значні події в їхньому житті. Кожен моко був унікальним і містив інформацію про звання людини, плем'я, родовід, професію та подвиги.[3]

Моко дизайн

Мокомокаї[ред. | ред. код]

Коли хтось із моко помирав, часто голову зберігали. Мозок та очі видаляли, всі отвори були запечатані лляним волокном та гумою. Потім голову відварювали або пропарювали в духовці перед тим, як її коптили на відкритому вогні і сушили на сонці протягом декількох днів. Потім його обробляли олією акули. Такі збережені голови, мокомокаї, їхні родини зберігали у вишукано вирізаних скринях і виносили лише для священних обрядів.[4]

Зберігалися й голови ворожих вождів, загиблих у бою; ці мокомокаї, що вважались трофеями війни, показували на марае і знущалися над ними. Вони мали важливе значення в дипломатичних переговорах між ворогуючими племенами, тому що повернення та обмін мокомокаї були важливою передумовою миру.[5]

Мушкетні війни[ред. | ред. код]

На початку 19 століття з приїздом європейців до Нової Зеландії племена, що контактували з європейськими моряками, торговцями та переселенцями, мали доступ до вогнепальної зброї. Це надавало їм військову перевагу перед сусідами. Інші племена відчайдушно намагалися придбати вогнепальну зброю, аби лише захистити себе. У цей період соціальної дестабілізації мокомокаї стали комерційними предметами торгівлі, які можна продати як сувеніри, що високо цінувалися в Європі та Америці, і які міняли на вогнепальну зброю та боєприпаси.[6]

Попит на вогнепальну зброю був такий, що племена здійснювали набіги на своїх сусідів, щоб здобути більше голів для торгівлі ними. Вони також татуювали рабів і полонених (хоча й безглуздими мотивами, а не справжніми моко), щоб продати голову європейцям. Піком торгівлі мокомокаями стали з 1820 до 1831 року. У 1831 році губернатор Нового Південного Уельсу видав заяву про заборону подальшої торгівлі головами з Нової Зеландії, а протягом 1830-х років попит на вогнепальну зброю зменшився, оскільки кожна група, що вижила, була повністю озброєна. До 1840 р., коли був підписаний Договір Вайтангі, а Нова Зеландія стала британською колонією, експортна торгівля мокомокаї фактично закінчилася, хоча дрібна торгівля тривала ще протягом декількох років.[7][8]

Г. Г. Роблі зі своєю колекцією мокомокаїв

Колекція Роблі[ред. | ред. код]

Генерал-майор Гораціо Гордон Роблі, який був офіцером і художником британської армії та служив у Новій Зеландії під час Новозеландських воєн у 1860-х. Він цікавився етнологією і захоплювався мистецтвом татуювання, а також був талановитим ілюстратором. Він написав класичний текст на тему моко, «Моко; або татуювання Маорі», який було опубліковано в 1896 році. Після повернення в Англію він створив помітну колекцію 35-40 момокакай, котру згодом запропонував продати уряду Нової Зеландії. Коли пропозицію відхилили, більша частина колекції була продана в Американський музей природознавства.[9]

Репатріація[ред. | ред. код]

З 1987 року розпочалась кампанія з репатріації в Нову Зеландію сотень мокомокаїв, що зберігаються в музеях і приватних колекціях по всьому світу, щоб повернути їхнім родичам або в Музей Нової Зеландії для зберігання, хоча вони не демонструються. Багато мокомакаїв залишаються за кордоном, але ініціатива мала певний успіх і за цей час вдалось повернути близько 68 той-моко.[9][10][11][12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Palmer & Tano (2004), p.1.
  2. Cultural Heritage, Cultural Rights, Cultural Diversity: New Developments in International Law, edited by Silvia Borelli, Federico Lenzerini, page 163
  3. Palmer & Tano (2004), pp.1-3.
  4. NZETC: Mokomokai: Preserving the past Accessed 25 November 2008
  5. Palmer & Tano (2004), pp.3-4.
  6. Palmer & Tano (2004), pp.4-5.
  7. Palmer & Tano (2004), pp.5-6.
  8. Janes & Conaty (2005), pp.156-157.
  9. а б The trade in preserved Maori heads. The Sunday Star-Times. Архів оригіналу за 23 February 2013. Процитовано 25 October 2011. 
  10. Associated Press, Wellington. 7 April 2000. Aussie Museum to return Maori heads.Archived copy. Архів оригіналу за 13 August 2007. Процитовано 26 November 2008. 
  11. Maori heads may return home. Reuters/One News. 6 November 2003. Процитовано 25 October 2011. 
  12. Associated Press, Paris. 4 January 2008. French city vows to return Maori head.