Відмінності між версіями «Молодинче»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (replaced: ХХ століття → XX століття, ХХ ст. → XX ст.)
м (→‎550 років вічно молодому Молодинчу: стильові правлення за допомогою AWB)
Рядок 101: Рядок 101:
 
Найбільш визначними постатями в історії села були: [[Петро Олійник]] – провідник крайового проводу ОУН-УПА (псевдо – "Еней"), командир військового об'єднання "Богун"; [[Степан Коваль (псевдо Косач)|Степан Коваль]] (псевдо – "Косач") – сотник сотні "Сіроманці"; талановитий байкар та будівничий Михайло Деркач. [[Іван Ворона]] – диригент народної хорової капели "Мрія" та хору церкви Св. Володимира й Ольги, все життя присвятив возвеличенню українського хорового мистецтва.
 
Найбільш визначними постатями в історії села були: [[Петро Олійник]] – провідник крайового проводу ОУН-УПА (псевдо – "Еней"), командир військового об'єднання "Богун"; [[Степан Коваль (псевдо Косач)|Степан Коваль]] (псевдо – "Косач") – сотник сотні "Сіроманці"; талановитий байкар та будівничий Михайло Деркач. [[Іван Ворона]] – диригент народної хорової капели "Мрія" та хору церкви Св. Володимира й Ольги, все життя присвятив возвеличенню українського хорового мистецтва.
 
:
 
:
Сьогодні Молодинче вимирає на очах. Якщо у кінці XX століття населення села складало 425 чоловік, то на початку ХХІ залишилось тільки 292 особи, воно забуте керівниками усіх рангів. Молодь села виховується на вулиці, частина з них ходить на дискотеку у сусідні села. Єдиний осередок спілкування мешканців – будинок культури, знаходиться в аварійному стані. Керівництво району не зацікавлено у відроджені та збереженні українських традицій – вечорниць, гаївок, фестин.
+
Сьогодні Молодинче вимирає на очах. Якщо у кінці XX століття населення села становило 425 чоловік, то на початку ХХІ залишилось тільки 292 особи, воно забуте керівниками усіх рангів. Молодь села виховується на вулиці, частина з них ходить на дискотеку у сусідні села. Єдиний осередок спілкування мешканців – будинок культури, знаходиться в аварійному стані. Керівництво району не зацікавлено у відроджені та збереженні українських традицій – вечорниць, гаївок, фестин.
 
:
 
:
 
Попри всі негаразди Молодинче ще живе. Люди своєю працею, щирими молитвами і невмирущою пам'яттю про тих, хто поклав життя за волю і незалежність України, вносять вагомий внесок у розбудову рідної держави в ім'я прийдешніх поколінь. Як свідок минувшини, стара липа у центрі села шумить про славні часи. Біля школи вдячні парафіяни висипали могилу борцям за волю України. За селом на вершині, що зветься Підмогивкою, стоїть Хрест (історична пам'ятка) на місці поховання козаків, які загинули під час татарської навали.
 
Попри всі негаразди Молодинче ще живе. Люди своєю працею, щирими молитвами і невмирущою пам'яттю про тих, хто поклав життя за волю і незалежність України, вносять вагомий внесок у розбудову рідної держави в ім'я прийдешніх поколінь. Як свідок минувшини, стара липа у центрі села шумить про славні часи. Біля школи вдячні парафіяни висипали могилу борцям за волю України. За селом на вершині, що зветься Підмогивкою, стоїть Хрест (історична пам'ятка) на місці поховання козаків, які загинули під час татарської навали.

Версія за 19:49, 2 березня 2014

село Молодинче
Молодинче.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область Львівська область
Район/міськрада Жидачівський район
Рада/громада Молодинчецька сільська рада
Код КОАТУУ 4621585001
Основні дані
Населення 362
Площа 1,27 км²
Густота населення 285,04 осіб/км²
Поштовий індекс 81765
Телефонний код +380 3239
Географічні дані
Географічні координати 49°19′51″ пн. ш. 24°19′55″ сх. д. / 49.33083° пн. ш. 24.33194° сх. д. / 49.33083; 24.33194Координати: 49°19′51″ пн. ш. 24°19′55″ сх. д. / 49.33083° пн. ш. 24.33194° сх. д. / 49.33083; 24.33194
Середня висота
над рівнем моря
256 м
Місцева влада
Адреса ради 81795, Львівська обл., Жидачівський р-н, с.Молодинче, вул.Грушевського,25 , тел. 55-6-46
Карта
Молодинче. Карта розташування: Україна
Молодинче
Молодинче
Мапа

Молодинче у Вікісховищі?

Молодинчесело в Україні, Жидачівському районі Львівської області. Населення становить 362 осіб. Орган місцевого самоврядування - Молодинчецька сільська рада. В Молодинчому знаходиться невелика дерев'яна церква св. Параскеви 1916.

З історії села

Відомо, що 27 жовтня 1444 р. у Львові власники Ходороставу (теперішнього Ходорова) брати Станіслав, Іван та Юрша дали під заставу жидачівському судді Данилу (або Дмитру) Задеревецькому своє село Молодинче за 36 кіп широких празьких грошів. Отак звучить найдавніша письмова згадка в документах про село Молодинче. Збереглись тільки поодинокі звістки про його розвиток в давні часи.

Проте топоніміка підтверджує, що тут селились люди в часи Київської Русі або й раніше. В середині XVIII ст. тут були поля: "На Печиськах", "На Городищах" (або Городище на ниві Березина). Без сумніву, тут існувало село або місто. Своє слово ще повинна з цього приводу сказати археологія. В 1572 р. Молодинче належало Мартину Ходорківському і згадувалось при встановленні границь села Голешева. У 1631 р. на зібранні шляхти під Львовом був з Молодинчого Міхал Валіцький з слугами. Мабуть тоді він був власником села.

У 1648 р. селяни Молодинчого взяли активну участь у боротьбі з польською шляхтою. Збереглись документи з двома скаргами на них в суді. Пані Анна Козловська весною 1649 р. скаржилась на селян Голешева та селянина Савку Салікового з Молодинчого, підданого пана Олександра Цетнера, за те, що вони 14 грудня 1648 р. напали на її двір у Млиниськах і вбили пана Кашпара Велжинського. Схожа скарга надійшла і від Софії Мічковської. 29 листопада 1648 р. вже після відходу "скаженого натовпу" (тобто козацько-татарського війська) селяни Молодинчого Іван Галка, Марко Гричек, Савка Сташков'ят з чотирма братами за участю Лавришата, Сидовнята, Прокопиштна, Кузіва і інших напали на двір її чоловіка Личковського. Пана знайшли на горищі будинку, скинули звідти і вбили. Самій пані Софії хотіли на порозі відрубати голову, але якось їй вдалось втекти. А мати її та дитина Софії від побоїв через тиждень померли. Яка була доля оскаржених, нам невідомо, але їм загрожувала смертна кара.

У квітні 1649 р. селяни Стефан і Хома присягли в суді, що половина села повністю козаками і татарами спустошена, і тому не може платити податку. Податковий реєстр 1661 р. свідчить, що в Молодинчому податок збирали з "49 димів з корчмою". Очевидно під димами треба розуміти селянські господарства. В 1697 р. в селі була збудована нова дерев'яна церква. Була вона з соснового дерева, обструганого рубанком, стояла на дубових підвалинах і мала три верхи. За свідченням церковної візитації 1764 р. церква була збудована в 1701 р. Зараз важко сказати, яка з двох дат, взятих з різних документів, є правильною.

Судові книги зберегли скаргу громади Молодинчого на те, що при постої війська в 1716 р. польська хоругва вчинила в селі шкоду на 742 золотих. Жовніри випасли своїми кіньми багато посівів вівса.

Від панів Цетнерів село перейшло в руки графів Жевуських. Весь родинний архів цих графів зберігається зараз у Львові в центральному державному історичному архіві. Інвентар 1742 р. вказує що в Молодинчому проживало 44 родини кметів та 11 загородників. Маючи 7 коней та 83 волів, вони обробляли 45 чвертей ланових своєї землі та ще робили панщину до фільварку. Крім панщини, кожен кметь відробляв по 17 днів шарваркових (ремонт доріг, гребель) та по 4 дні толочних (закіски, обкіски, зажинки, обжинки – тобто початок і кінець сінокосів та жнив). У селян було 220 вуликів (пнів) бджіл, 620 золотих в рік давала поміщикові корчма.

Церковна візитація 1764 р. вказує що в Молодинчому проживало 45 сімей парафіян. Священнику було наказано збудувати в селі школу, де б також жив дяк. Селяни щороку давали священникові та дякові по чвертці зерна (приблизно 25 кг).

Добре описує економічний стан села фасія 1773 р. тут проживало 38 кметів, 14 загородників, 4 комірники. Тяглова сила становила 37 коней та 63 воли. Мали також 62 корови. Поміщиці Францішці Жевуській селяни мали протягом року відробити 4359 днів панщини, віддати 143 кірці вівса, 27 каплунів, 81 курку, 330 яєць, 420 мотків прядива, 188 літрів меду та 185 золотих податку.

Панщину селяни робили по три дні в тиждень. Фільварок був в селі Підлісках.

Земельна метрика 1820 р. свідчить, що тут було 53 селянські господарства. В основному вони мали по 16 моргів землі, і ці наділи кожен господар мав в 11 кусках. Вся площа сільських земель становила 1968 м, з яких 1029 м належали графу Казимиру Жевуському.

У 1832 р., власницею села вже була Людвіка Лянцкронська. Проживало тут 367 греко-католиків (кількість представників інших конфесій невідома).

В процесі революції 1848-49 рр. в селі було зібрано 103 підписи селян під петицією до сейму Австрії з проханням поділити Галичину на дві області – польську і українську, західну і східну. Сейм не розглядав петиції.

Шематизм 1866 р. свідчить, що в селі проживало 32 римо-католики. Відомо, що в 1867 р. до місцевої парафіяльної школи було записано 34 учні, а ходили на заняття тільки 7. Із 17 чоловіків, записаних на повторювальне навчання (діти віком від 12 років, які повинні були ходити на навчання по неділях), не ходив ніхто. Навчання проводив дяк Стефан Борщик. В 1860-х роках через село пройшла залізниця. У 1896 р все населення становило 740 чол. До 1890 р. тут вже існувала народна (кооперативна) крамниця. У 1897 р. в селі з ініціативи студента-юриста Зацерковного була заснована читальня "Просвіта". Відкриття відбулося 6 червня. До керівництва було обрано 40-річного Льва Фіцаловича, Василя Легкого, Івана та Михайла Олійників, Данила Барана. Останній, будучи військовим пенсіонером, заявив, що відпустить свою хату під читальню. В подарунок молодій читальні львівська "Просвіта" прислала 42 книги. В члени записалося 46 чол., з яких лише 16 вміли читати.

Як свідчать звіти читальні, сільська верхівка ставилась до неї недоброзичливо. Відкритими її ворогами були війт Й. Кузьмінський, писар Ф. Ластовецький, присяжні Антон та Кость Кадюки, церковний провізор А. Олійник та орендар Іцько.

У 1898 р. громадський уряд дозволив відкрити в селі приватну єврейську крамницю і тим викликав невдоволення читальні. У 1899 р. члени читальні звертались до керівництва у Львові з проханням допомогти їм заснувати кооперативну крамницю. Невідомо, чим закінчилась справа, бо обривається дальша інформація про роботу читальні. В 1913 р. Молодинче посилало до намісництва просьбу на одержання дозволу заснувати нову читальню. Напевно, вона таки була заснована, бо церковний шематизм 1913 р. пише, що тут існувала "Просвіта" з 69 членів, гурток "Сільський господар" (16 членів), "Братство тверезості" (при церкві, 119 членів, вів о. Мар'ян-Іван Захар'ясевич). Працювала двокласна школа, де навчалось 135 дітей. Населення становило 732 чол. Сільський маєток не пізніше як з початку XX ст. належав графові Казимиру де Во. Відомо також, що до першої світової війни в селі були досить поширені впливи москофілів.

20-22 серпня 1920 р. тут перебували загони червоних козаків. Ідеї більшовицької влади про поділ землі та загальну рівність здобули деяку популярність серед селян, і Антон Баран агітував за створення такої влади в селі (за донесенням польської поліції). У жовтні 1921 р. польська влада проводила перший перепис населення в окупованій Галичині. За агітацію селян проти нього був арештований місцевий священик Ярослав Гинський і доставлений до Ходорова.

19 лютого 1922 р. в Молодинчому відновила роботу "Просвіта". Відомо, що в 1926 р. вона ніяк не могла влаштувати свята в честь Т. Шевченка, бо "читальня замала, а стодоли, критої дахівкою, в школі нема, де б це можна зробити". Також існувала певна байдужість людей до читальні – на 114 книжок бібліотеки було тільки 16 читачів. У 1928 р. в селі проживали 940 чол. (за даними читальні).

Потрібно відмітити, що намагався активізувати культурне життя в селі о. М. Дереш. З початку лютого 1928 р. він проводив 1,5-місячний курс для 39 чол. Неграмотних, читав антиалкогольні та антинікотинові лекції, мав у себе бібліотеку для дітей. Директор школи Й. Сидір керував роботою хору та аматорського гуртка, які разом налічували 75 чол. У 1929 р. із 237 зол. прибутку читальні, 230 зол. одержано від вистав і концертів. Працювала кооперативна крамниця "Надія", осередок товариства "Сільський господар". Троє чоловік з села навчалось в гімназії, двоє – в ремісничих школах.

З 1929 р. читальня щорічно вела в літні місяці дитячий садок. Влітку 1930 р. його вела вчителька Михайлина Бажанська для 32 дітей. 28 серпня мало відбутися дитяче свято. І от коли діти вже були на сцені, готові співати і декламувати, прийшло розпорядження Бібрського староства про заборону свята. В Галичині почала розгортатися каральна урядова акція проти українського руху – "пацифікація". У вересні 1930 р. відділ уланів (кавалеристів) провів цю акцію і в Молодинчому. Супроводжувалась вона побиттям національно-свідомих селян та продуктовою контрибуцією. Незважаючи на це, в 1931 р. українська молодь створила тут спортивне товариство "Січ". Староство у 1932 р. заборонило читальні ставити вистави. Восени 1933 р. в селі були розкидані листівки антидержавного змісту (очевидно, ОУН), а з школи було усунуто державний герб Польщі та портрет її президента. Староство поспішало використати цей випадок для остаточної розправи з читальнею, і 10 грудня 1933 р. староста Ян Бернатович заборонив її діяльність. У 1936 р. в селі проживало 972 чол. У школі навчалось 110 учнів.

550 років вічно молодому Молодинчу

У 2004 році селу Молодинче, що неподалік Ходорова, виповнюється 550 років, оскільки перша історична згадка про нього датується 1454 роком. Назва села говорить за себе – вічно молоде, заквітчане садами, оточене лісом, зеленими полями та сіножатями, розділене потічком на дві частини.

На високому пагорбі східної частини села розташований греко-католицький храм Св. Параскевії. Хто хоч раз побував у Молодинчі, назавжди запам'ятає цю невеличку церковцю, що зачаровує своєю скромністю і простотою. Церква, як добра мати, завжди була надійною опорою для своїх вірних. Усе пережили вони завдяки вірі у Бога: війни, напади, грабежі, пожежі, засилля чужинських орд.

Добрі, щирі, працьовиті люди населяли цю землю з давніх княжих часів. Село славилося добрими господарями, національно свідомими синами і дочками, які черпали силу і наснагу у святому храмі.

У Молодинчі панували спокій і злагода. Зі сходом сонця і молитвою починали день. Із покоління в покоління матері благословляли своїх синів і дочок, з яких виростали талановиті й обдаровані Богом люди.

Велика роль і заслуга священника Миколи Дереша у духовному і світському вихованні дітей та молоді села, який був серцем і розумом парафіян, керівником "Просвіти", прищеплював любов до всемогутнього Творця, до рідної України.

Дружина о. Ярослава організувала у Молодинчі Союз Українок, який наповнював змістом життя жінки-матері.

Найбільше сліз і горя зазнали мешканці села під час приходу комуно-більшовицької орди у наш край. Четверта частина села була спалена, 25 родин вивезли на Сибір. Молодь села вступила у боротьбу із окупантами: 51 юнак загинув у нерівній боротьбі із ворогом. Недаремно у списках НКВД село Молодинче числилось як особливо небезпечне для радянської влади і підлягало цілковитому знищенню.

Найбільш визначними постатями в історії села були: Петро Олійник – провідник крайового проводу ОУН-УПА (псевдо – "Еней"), командир військового об'єднання "Богун"; Степан Коваль (псевдо – "Косач") – сотник сотні "Сіроманці"; талановитий байкар та будівничий Михайло Деркач. Іван Ворона – диригент народної хорової капели "Мрія" та хору церкви Св. Володимира й Ольги, все життя присвятив возвеличенню українського хорового мистецтва.

Сьогодні Молодинче вимирає на очах. Якщо у кінці XX століття населення села становило 425 чоловік, то на початку ХХІ залишилось тільки 292 особи, воно забуте керівниками усіх рангів. Молодь села виховується на вулиці, частина з них ходить на дискотеку у сусідні села. Єдиний осередок спілкування мешканців – будинок культури, знаходиться в аварійному стані. Керівництво району не зацікавлено у відроджені та збереженні українських традицій – вечорниць, гаївок, фестин.

Попри всі негаразди Молодинче ще живе. Люди своєю працею, щирими молитвами і невмирущою пам'яттю про тих, хто поклав життя за волю і незалежність України, вносять вагомий внесок у розбудову рідної держави в ім'я прийдешніх поколінь. Як свідок минувшини, стара липа у центрі села шумить про славні часи. Біля школи вдячні парафіяни висипали могилу борцям за волю України. За селом на вершині, що зветься Підмогивкою, стоїть Хрест (історична пам'ятка) на місці поховання козаків, які загинули під час татарської навали.

Мешканці Молодинча вірять, що цей доленосний рік виборів Президента стане переломним: українське село підніметься з колін. То ж зробімо все для того, щоб до керівництва державою прийшли люди українського духу, для яких найвищими цінностями є Закон Божий, Конституція України і воля народу. Нехай Бог допомагає!

П. Шинальський, У. Сушко с. Молодинче (газета Ходорівської міської ради "Ходорівщина", № 11(70) 10 червня 2004 р.)

Люди

  • Петро Олійник, псевдо Еней — (9 липня 1909 року, с.Молодинче - †1946) — полковник Української повстанської армії.
  • Степан Коваль, псевдо Косач - (1913 року, с.Молодинче) - командир – сотенної сотні «Сіроманці».
  • Іван Йосипович Ворона - (12 березня 1924 року, с.Молодинче) - диригент народної хорової капели «Мрія», регент храму святих рівноапостольних княгині Ольги та Володимира.
  • Богдан Володимирович Костишин - спеціаліст-землевпорядник Молодинчецької сільської ради.
  • Волощак Всеволод Романович - (26 лютого 1944 р., с.Молодинче). Освіта середня. Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва (ювелірне і емальєрне мистецтво). Основні твори: “Катерина” (1985), “Чорнобиль” (1987), жіночі прикраси─“Червона калина” (1990); дукати “Т. Шевченко” (1991), “Володимир” (1991). Член НСХУ (1995).

Волощак Всеволод Романович

Посилання