Монадологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монадологія
La Monadologie
Leibniz Monadology 2.jpg
Стрінка рукопису "Монадології"
Жанр есей
Автор Ляйбніц Ґотфрід Вільгельм
Мова французька
Написано 1714
Опубліковано 1720
Видання Q56875983? і Monadologyd
в «Гутенберзі» 39441

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

«Монадоло́гія» (фр. La Monadologie, 1714) — одна із праць Ґотфріда Ляйбніца, де найповніше викладено його філософію — монадизм. У назві через поєднання слів «monas» («єдиність») і «logos» («трактат» або «наука») відображено суть вчення про найпростіші субстанції, метафізичні атоми монади. Праця написана під кінець життя філософа, щоб підтримати метафізику простих субстанцій.

Зміст[ред. | ред. код]

«Монадологія» написана короткими логічними параграфами, котрі витікають кожен наступний із попереднього, що сягають кількості 90 штук.

Ляйбніц описує найпростіші субстанції, «духовні атоми» — монади, з яких складаються складні субстанції. Все в світі сповнене монад, кожна монада неподільна, нематеріальна і унікальна. Існування монад виводиться з існування складних речей, про який відомо з досвіду. Монади незалежні, вони не можуть впливати на інші монади та зазнавати впливу, а їхні зміни зумовлені внутрішніми імпульсами. Вони бувають як несвідомі, так і наділені свідомістю.

Ляйбніц виділяє чотири рівні монад, згідно їхньої досконалості. Найменш досконалі несвідомі, лежать в основі неживої природи. Монади тварин володіють примітивною самосвідомістю, відчуттями та пам'яттю. Монади людських душ не лише сповна свідомі та відчувають, а також забезпечують рацію і мислення. Вищою монадою є Бог, вона досконала та містить у собі потенціал до всього, що може існувати. В решті ця досконалість різною мірою відображається.

Внутрішні обмеження монад є причиною їх недосконалості, порівняно з Богом. Всі монади, крім божественної, пов'язані з якою-небудь матерією. Речі, речовини або істоти існують, наче механізм, завдяки узгодженості частин і монад, що лежать в їх основі. Матерія і монади діють за власними відмінними законами, і хоча монади незалежні від матерії, світ перебуває у «передустановленій гармонії», створеній Богом. Завдяки такій гармонії зміни монад супроводжуються певними відповідними змінами матерії та навпаки. Тому ніщо в світі не відбувається марно, в тому числі добрі вчинки людини не лишаються без винагороди, а злі — без відплати.

Обґрунтування[ред. | ред. код]

Раціональне обґрунтування монад Ляйбніцом містить п'ять рівнів:

  1. Математичний, через нескінченно мале числення і його антиатомістичні висновки (проти матеріалістів на кшталт Епікура, Лукреція і Ґасенді).
  2. Фізичний, через теорію живих сил і критику Декартової динаміки, експериментальні помилки якої Ляйбніц показав безпосередньо.
  3. Метафізичний, через принцип достатньої підстави, який, як бритва Оккама, не може бути нескінченно помножений і потребує початку у кожній дії.
  4. Психологічний, через постулювання вроджених ідей, особливо у «Нових Пробах про Людську Здатність розуміти», які надихнули Кантову «Критику чистого розуму».
  5. Біологічний, через теорію преформізму тіл і їх функціонального поділу в органічному розвитку.

Історія публікації[ред. | ред. код]

Побутує думка, що «Монадологію» було написано на прохання князя Ежена Савойського для роз'яснення думок, висловлених у «Теодицеї» Ляйбніца, або на прохання осіб з оточення герцога Орлеанського. Праця писалася Ляйбніцом французькою мовою, найімовірніше — у серпні-грудні 1714 року в Ганновері.

Відомо чотири варіанти праці, що слугували основою для подальших видань: чернетковий, два пізніших (зберігаються у Ганноверському архіві), і переписаний вірогідно знайомим Ляйбніца, Гейнріхом Келером (зберігається у Відні). Вперше текст «Монадології» було оприлюднено у німецькому перекладі Гайнриха Келера 1720 року. Саме Келер дав праці назву «Монадологія». У 1721 з'явився латинський переклад Міхеля Ґотліба Ганша, надрукований у часописі «Acta Eruditorum» під заголовком «Principia Philosophiae, autore G.G. Leibnitio», також на основі віденського варіанту.

Французький оригінал вперше вийшов друком лише 1840 року зусиллями Йогана Едуарда Ердмана. У 1881 році Еміль Бутру видав «Монадологію» на основі двох копій з Ганноверського архіву, що містять посилання на «Теодицею».

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]